20 вересня 2024 року м. Київ № 320/10133/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого-судді Панової Г.В., при секретарі судового засідання Любенко Д.І.,
за участю представників сторін:
від позивача - не з'явились,
від відповідача - Старостенко О.О.,
від третьої особи - Демидова О.О.,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства внутрішніх справ України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна міграційна служба України
про визнання протиправними та нечинними окремих положень акта,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Міністерства внутрішніх справи України, в якому просить суд:
- визнати протиправними та нечинними, з моменту прийняття п. 4 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 № 816, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 вересня 2016 р. за № 1241/29371, за яким у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п'яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно: зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні, щодо «встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання та необхідності зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні;
- визнати протиправними та нечинними, з моменту прийняття, п. 6 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 № 816, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 вересня 2016 р. за № 1241/29371, за яким: Територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п'яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою, тільки після подання заявником паспорта громадянина України у Формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації;
- визнати протиправними та нечинним, з моменту прийняття п. 5 розділу IV Порядку провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України 16.08.2016 № 816, Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 09 вересня 2016 р. за № 1241/29371, за яким: Строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання становить шість місяців з дня його прийняття. Якщо заявник у зазначений строк не звернувся до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, рішення втрачає силу, про що робиться відмітка в заяві.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що оскаржувані пункти Порядку № 816 є протиправними та такими, що не відповідають правовому акту вищої юридичної сили, а саме Закону України від 21.01.1994 № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», оскільки його положеннями не передбачено тих положень, які містяться в Порядку, зокрема, зняття з реєстрації свого місця проживання в Україні при виїзді на постійне місце проживання за кордон, як і не передбачено встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 суд відмовив у забезпеченні позову в даній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовку справи до судового розгляду та призначено підготовче засідання.
До суду від Міністерства внутрішніх справ України надійшов відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначив про те, що Міністерством не вчинено по відношенню до позивача протиправних дій, не порушено прав позивача, при цьому, що Порядок № 816 пройшов правову експертизу на відповідність Конституції та законодавству України, а також був зареєстрований в установленому порядку.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2024 продовжено строк проведення підготовчого провадження, відкладено підготовче засідання в адміністративній справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.05.2024 задоволено клопотання представника Міністерства внутрішніх справ України про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державну міграційну службу України.
Залучено до участі у розгляді справи № 320/10133/24, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державну міграційну службу України.
Відмовлено у задоволенні клопотання представника Міністерства внутрішніх справ України про залучення до участі у справі у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Міністерство юстиції України.
Відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_2 про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.
До суду від третьої особи надійшли пояснення по справі, за змістом яких, судовому захисту підлягає лише порушене право та охоронюваний законом інтерес, проте, у даному випадку, зі змісту позовної заяви не вбачається, які права, свободи чи інтерес позивача було порушено оскаржуваними положеннями Порядку. Також, зауважено на тому, що процедура оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання вважається завершеною після проставлення працівником органу ДМС у паспорті громадянина України штампів про оформлення виїзду за кордон, які скріплюються печаткою.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 закрито підготовче провадження в адміністративній справі та призначено судове засідання для розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Позивач або його уповноважений представник у судове засідання не з'явились. Від позивача до суду надійшла заява від 11.04.2024 про розгляд справи у відсутність особи, яка бере участь у справі.
У судовому засіданні представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Представник третьої особи підтримав доводи відповідача та також просив суд у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників відповідача та третьої особи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з такого.
Як вбачається з матеріалів справи, Управлінням ДМС в Івано-Франківській області 25.09.2023 було прийнято рішення про оформлення позивачу документів для виїзду за кордон на постійне проживання.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2016 № 816, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 09.09.2016 за № 1241/29371, відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», статей 7, 21, 22 Закону України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», статей 16, 18 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», пунктів 9, 11 Положення про Міністерство внутрішніх справ України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2015 року № 878, затверджено Порядок провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання.
Так, пунктами 1, 2 розділу І Порядку № 816, визначено, що він розроблений відповідно до Законів України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» (далі - Закон) та «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус».
Цей Порядок визначає процедуру прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.
Відповідно до приписів п. 4, 6 розділу IV Порядку № 816, у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п'яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно: зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні; надати територіальному органу ДМС паспорт громадянина України і паспорт громадянина України для виїзду за кордон для проставляння в них штампа про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, зразок якого наведено у додатку 6 до цього Порядку, або внесення відповідної інформації до безконтактного електронного носія, який імплантовано у паспорт громадянина України у формі картки. У разі наявності в особи, яка виїжджає за кордон на постійне проживання, двох паспортів громадянина України для виїзду за кордон надаються обидва такі паспорти; отримати довідку органу державної фіскальної служби про сплату податку на доходи фізичних осіб та про відсутність податкових зобов'язань з такого податку, яка подається до органів митного контролю під час перетинання митного кордону України та є підставою для проведення митних процедур.
Строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання становить шість місяців з дня його прийняття. Якщо заявник у зазначений строк не звернувся до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, рішення втрачає силу, про що робиться відмітка в заяві.
Після подання заявником паспорта громадянина України у формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації, територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п'яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою (після повернення на проживання в Україну вказані штампи анулюються).
У разі наявності в такої особи паспорта громадянина України у формі картки з безконтактним електронним носієм територіальний орган ДМС вносить інформацію про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання до безконтактного електронного носія.
Якщо до безконтактного електронного носія, який імплантовано у паспорт громадянина України у формі картки, орган реєстрації не вніс інформацію про зняття з реєстрації місця проживання, територіальний орган ДМС перед внесенням інформації про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання вносить до безконтактного електронного носія зазначену інформацію на підставі довідки про зняття з реєстрації місця проживання.
Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем цього Порядку в частині пунктів 4-6 розділу IV, позивач звернувся з даним позовом до суду.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно приписів ч. 1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Особливості провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування та інших суб'єктів владних повноважень визначені у положеннях ст. 264 КАС України.
У силу норм п. 2 ч. 1 ст. 264 КАС України, правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частин другої, третьої статті 264 КАС України, право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Тож, процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження нормативно-правового акта позивач обґрунтував свою належність до суб'єктів правовідносин, в яких застосовується або буде застосовано цей акт. Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. При цьому, важливим є й те, що особливістю провадження у справах щодо оскарження нормативно-правових актів є те, що для таких категорій спорів передбачено, фактично, необмежене коло осіб, які можуть ініціювати відкриття відповідного провадження в адміністративному суді; необмежене в часі право на доступ до суду для ініціювання такого спору; додаткові гарантії інформування всіх про початок розгляду судом такого спору; додаткові процесуальні гарантії для сторін, що надаються згідно з положеннями КАС України у справах, що розглядаються за правилами загального позовного провадження; спеціальні повноваження суду, спрямовані на гарантування ефективного захисту.
Судом досліджено, що Порядок № 816 стосується осіб, які звернулися із заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.
У даному випадку, повідомленням Управління ДПС в Івано-Франківській області від 28.09.2023 № 2601.4-5445/26.3-23, позивача було проінформовано про прийняття позитивного рішення від 28.09.2023 щодо задоволення його клопотання про залишення на постійне місце проживання до Канади та доведено до його відома про необхідні для завершення процедури оформлення виїзду на постійне місце проживання за кордоном кроки.
Отже, позивач, як особа, щодо якої прийнято позитивне рішення щодо задоволення його клопотання про виїзд на постійне місце проживання, є суб'єктом правовідносин застосування оскаржуваного в частині нормативно-правового акта.
Водночас, Конституційний Суд України в п. п. 3.6 п. 3 Рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
У вказаній справі, Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Суд наголошує на тому, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Водночас, відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (аналогічну правову позицію також викладено в постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
У даному випадку, на переконання суду, позивач, наголошуючи на невідповідності Порядку № 816 в оскаржуваній частині, актам вищої юридичної сили, в адміністративному позові не зазначає, у чому саме полягає його порушене право та не вказує, яким чином задоволення позовних вимог вплине на відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду, а матеріали справи не містять належних та достатніх доказів, якими б підтверджувалося порушення прав позивача спірними пунктами Порядку № 816, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, як таких, що не підтверджені.
У позовній заяві, позивач стверджує про невідповідність актам вищої юридичної сили: п. 4 розділу IV Порядку № 816, за яким у разі прийняття рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання територіальний орган ДМС у строк не пізніше п'яти робочих днів інформує заявника про прийняте рішення та строк його дії, а також про те, що заявнику необхідно: зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні, щодо «встановлення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання та необхідності зняти з реєстрації своє місце проживання в Україні; п. 6 розділу IV Порядку № 816, за яким: Територіальний орган ДМС проставляє в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п'яту) штампи про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою, тільки після подання заявником паспорта громадянина України у Формі книжечки зі штампом зняття з реєстрації місця проживання або довідки про зняття з реєстрації місця проживання, виданої органом реєстрації; п. 5 розділу IV Порядку № 816, за яким: Строк дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання становить шість місяців з дня його прийняття. Якщо заявник у зазначений строк не звернувся до територіального органу ДМС для оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, рішення втрачає силу, про що робиться відмітка в заяві.
Відповідно до положень ст. 1 Закону № 3857-XII, громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в'їхати в Україну.
На громадян України, які звернулися з клопотанням про виїзд з України, поширюються усі положення чинного законодавства, вони користуються всіма правами і несуть встановлені законом обов'язки. За громадянами України зберігаються на її території майно, кошти, цінні папери та інші цінності, що належать їм на праві приватної власності.
Будь-яке обмеження їх громадянських, політичних, соціальних, економічних та інших прав не допускається.
Порядок в'їзду до іноземної держави регулюється законодавством відповідної держави.
Громадянин України ні за яких підстав не може бути обмежений у праві на в'їзд в Україну.
Згідно приписів ст. 4 Закону № 3857-XII, оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється закордонними дипломатичними установами України.
Провадження за заявами про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.
Провадження за заявами про оформлення документів для залишення на постійне проживання за кордоном громадян України, які виїхали за кордон тимчасово, здійснюється в порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері зовнішніх зносин.
Згідно з ст. 6 Закону № 3857-ХІІ, право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов'язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов'язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду; 10) він є керівником юридичної особи або постійного представництва нерезидента (згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру, наданими відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»), що не виконує встановленого Податковим кодексом України податкового обов'язку щодо сплати грошових зобов'язань, що призвело до виникнення у такої юридичної особи або постійного представництва нерезидента податкового боргу в сумі, що перевищує 1 мільйон гривень, та якщо такий податковий борг не сплачено протягом 240 календарних днів з дня вручення платнику податків податкової вимоги, - до погашення суми такого податкового боргу, у зв'язку з яким таке обмеження встановлюється.
Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
У разі накладення на громадянина адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, йому тимчасово обмежується право на виїзд з України з дитиною строком на один рік з дня накладення адміністративного стягнення, крім випадку, коли є нотаріально посвідчена згода на виїзд дитини другого з батьків.
Відповідно до пункту 5-2 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI, до Реєстру вносяться відомості про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання або залишення на постійне проживання за кордоном чи повернення на проживання в Україну.
Згідно змісту пунктів 17, 18 частини сьомої статті 22 Закону № 5492-VI, до паспорта громадянина України для виїзду за кордон вноситься така інформація: дані про перебування на консульському обліку (за бажанням особи або її представника, представника закладу, який виконує функції опікуна чи піклувальника над особою); дані про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання або залишення на постійне проживання за кордоном чи повернення на проживання в Україну.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 16 Закону № 1871-IX, за заявою особи орган реєстрації вносить до реєстру територіальної громади інформацію про зняття такої особи із задекларованого/зареєстрованого місця проживання у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання за кордон або залишенням на постійне місце проживання за кордоном у порядку, встановленому актами Кабінету Міністрів України.
Так, позивач наголошує на тому, що положеннями статей 1, 4 та 6 Закону № 3857-XII, пунктом 5-2 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI, пунктом 1817 частини сьомої статті 22 Закону № 5492-VI не передбачено при виїзді на постійне проживання за кордон зняття з реєстрації свого місця проживання в Україні, водночас, суд наголошує на тому, що такі посилання позивача на відсутність в Законі № 5492-VI положень щодо зняття з реєстрації свого місця проживання в Україні при виїзді на постійне проживання за кордон є безпідставними, позаяк, Законом визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи, тобто, він регулює порядок здійснення права громадян України на виїзд з України.
При цьому, слід врахувати, що сама процедура прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень врегульована саме Порядком № 816, який не повинен суперечити закону.
Тож, норми Порядку № 816 оскаржуваною частиною не змінюють приписів Законів № 3857-XII, № 5492-VI, натомість, розроблені відповідно до Законів України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» та «;Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», та визначають процедуру прийому і розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання, прийняття за ними рішень та виконання прийнятих рішень.
Суд наголошує на тому, що відсутність у положеннях Законів № 3857-XII та № 5492-VI зазначення строку дії рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання, обумовлена тим, що означеними законами не врегульовано процедурні питання/порядок провадження за заявами, зокрема, в частині прийняття рішень за наслідками розгляду заяв про оформлення документів для виїзду громадян України за кордон на постійне проживання та виконання прийнятих рішень, проте така процедура визначена положеннями Порядку № 816.
З аналогічних підстав положеннями статей 1, 4, 6 Закону № 3857-XII, пунктом 5-2 частини першої статті 7, пунктом 1817 частини сьомої статті 22 Закону № 5492-VI, не передбачено порядок проставляння в паспорті громадянина України у формі книжечки (на одній із сторінок з одинадцятої по шістнадцяту) та в паспорті (паспортах) громадянина України для виїзду за кордон (на одній із сторінок з другої по п'яту) штампів про оформлення виїзду за кордон на постійне проживання, які скріплюються печаткою та після повернення на проживання в Україну вказані штампи анулюються.
Варто зазначити, що процедурні питання, пов'язані з реалізацією відповідних норм, мають бути врегульовані у законодавчо визначеному порядку, що і було зроблено оскаржуваними пунктами спірного Порядку № 816, при цьому, позивач, посилаючись на невідповідність пунктів 4-6 розділу IV Порядку № 816 актам вищої юридичної сили, та звертаючись до суду в порядку адміністративного судочинства, помилково посилається на положення Цивільного кодексу України, оскільки вказаний нормативно-правовий акт не регулює спірні правовідносини.
Крім того, слід врахувати й те, що оскаржуваний в частині Порядок пройшов державну реєстрацію нормативно-правових актів та опублікований у встановлений чинним законодавством спосіб, натомість, відповідних доводів та посилань, які б могли сплинути на його законність, позивачем не було наведено, а судом не встановлено.
Суд зазначає, що право ініціювати в суді справу (locus standi) про визнання протиправним та нечинним рішення суб'єкта владних повноважень, яке має ознаки нормативно-правового акта, ґрунтується фактично на зазначеному статусі оскаржуваного акта, проте саме позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб'єкта владних повноважень.
З огляду на вимоги статей 2, 5 КАС України, об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу, як об'єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес, як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Верховний Суд у своїй практиці неодноразово застосовував критерії, які дозволяють виявити наявність або відсутність охоронюваного законом інтересу в особи, яка звертається за судовим захистом. Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права; пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто, належить конкретній особі - позивачу або скаржнику; порушений суб'єктом владних повноважень.
Отже, обов'язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
За наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про відсутність порушеного права позивача оскаржуваними пунктами Порядку, який прийнятий на виконання приписів Закону та який встановлює процедуру розгляду заяв, з огляду на що, позовні вимоги є недоведеними та необґрунтованими.
Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.
Згідно з приписами ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України, передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справ.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши чинне законодавство України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду даного спору, а тому, задоволенню не підлягають.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 250, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністратвного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Панова Г. В.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення- 30 вересня 2024 р.