28 серпня 2024 року № 320/14925/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.P., при секретарі судового засідання - Ставничому Н.В., за участю: представника позивача - Станицького О.Б., представника відповідача - Мостового В.Р., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області з вимогами:
- визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.10.2023:
-№ 1513070-2408-1027-UA32020010000093088;
-№ 1513071-2408-1027-UA32020010000093088,
-№ 1513072-2408-1027-UA32020010000093088;
-№ 1513073-2408-1027-UA32020010000093088;
-№ 1513074-2408-1027-UA32020010000093088;
-№ 1513075-2408-1027-UA32020010000093088;
-№ 1513076-2408-1027-UA32020010000093088;
-№ 1513077-2408-1027-UA32020010000093088;
-№ 1513078-2408-1027-UA32020010000093088;
-№ 1513079-2408-1027-UA32020010000093088;
-№ 1513081-2408-1027-UA32020010000093088;
-№ 1513083-2408-1027-UA32020010000093088.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 вказану позовну заяву залишено без руху.
Позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 01.05.2024 відкрито провадження в адміністративній справі, постановлено здійснити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, встановлено строки для подання заяв по суті та доказів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ОСОБА_1 є власником об'єктів нежитлової нерухомості за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 17830,20 кв.м., які відповідно до договору оренди здаються в користування Приватному підприємству “КОМФОРТ МЕБЛІ» приміщення.
Рішенням Білоцерківської міської ради від 24 червня 2021 року № 1000-14-VIII «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Білоцерківської міської територіальної громади» відповідно до якого встановлено на території Білоцерківської міської територіальної громади на 2022 рік «податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» (додаток 2).
З додатка 2 вбачається, що для « 1251* Будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промисловості та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018 - 2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, що здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку» визначена ставка податку в розмірі 0,1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати), проте контролюючим органом, проте контролюючим органом при визначені грошового зобов'язання визначена ставка в розмірі 1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати), що на думку Позивача суперечить вимогам чинного законодавства.
Позивач не заперечує свого обов'язку щодо сплати податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Відповідач не погодився з доводами Позивача та подав відзив, де зазначив, що ГУ ДПС застосовано ставку в розмірі 1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати), оскільки, основний вид діяльності Позивача відсутній у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010 у зв'язку з чим Позивач не має право застосовувати ставку в розмірі 0,1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати).
Позивач скористався правом на подання відповіді на відзив, де зазначив, що Відповідач помилково трактує наявність КВЕДів для власників об'єктів оподаткування, тому що критерій КВЕД застосовується тільки в п. 266.2 статті 266 ПК України для нерухомості, яка «не є об'єктом оподаткування».
Відповідачем подано додаткові пояснення, які за своїм змістом дублюють відзив на позовну заяву та не містять нормативного обгрунтування позиції ГУ ДПС, щодо необхідності застосування ставки в розмірі 1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати).
Представник позивача у судових засідання позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити даний позов у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечував, просив суд відмовити у задоволенні даного позову, виходячи з наспупного.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази та з'ясувавши обставини справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України, в редакції, чинній на момент проведення перевірки).
Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України визначено, що платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та в розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи, що повністю узгоджується з приписами ст. 19 Конституції України щодо обов'язку кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28.12.2014 №71-VIII, набрав чинності з 01.01.2015 (Закон №71-VIII) запроваджено новий місцевий податок, а саме, податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Згідно з статтею 265 ПК України податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку та плати за землю.
Відповідно до пп. 266.2.1 п. 266.2 ст. 266 ПК України об'єктом оподаткування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки є житлова та нежитлова нерухомість, в тому числі її частка.
Підпункт 266.1.1 пункту 266.1 статті 261 ПК України вказує, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Відповідно до положень пп. 266.3.1 та 266.3.2 п. 266.3 статті 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.
База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
За змістом пп. 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України сільські, селищні, міські ради та ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, встановлюють пільги з податку, що сплачується на відповідній території, з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, громадських об'єднань, благодійних організацій, релігійних організацій України, статути (положення) яких зареєстровані у встановленому законом порядку, та використовуються для забезпечення діяльності, передбаченої такими статутами (положеннями). Пільги з податку, що сплачується на відповідній території з об'єктів житлової нерухомості, для фізичних осіб визначаються виходячи з їх майнового стану та рівня доходів.
В свою чергу, пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України встановлює податкові пільги із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Підпункт "є" підпункту 266.2.2 пункту 266.2 статті 266 ПК України встановлює, що не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, зокрема виробничі корпуси, цехи, складські приміщення промислових підприємств.
З вказаних норм вбачається, що пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України дає підстави для висновку про те, що законодавець у кожному буквеному пункті (від "а" до "л") передбачив конкретні умови, за наявності яких нерухомість не є об'єктом оподаткування податком на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.
Відповідно до п. 30.1 та 30.2 статті 30 ПК України, податкова пільга - передбачене податковим та митним законодавством звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податку та збору, сплата ним податку та збору в меншому розмірі за наявності підстав, визначених пунктом 30.2 цієї статті.
Підставами для надання податкових пільг є особливості, що характеризують певну групу платників податків, вид їх діяльності, об'єкт оподаткування або характер та суспільне значення здійснюваних ними витрат.
Підставою для звільнення платника податків від обов'язку щодо нарахування та сплати податків за правилами пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України є особливість, що характеризує об'єкт оподаткування.
При цьому, передбачаючи податкову пільгу у пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України законодавець ключовим критерієм обрав функціональне призначення будівлі, а не належність конкретному суб'єкту-платнику.
Суд акцентує увагу, що обмежувальне тлумачення за рахунок введення додаткової ознаки надання пільги по сплаті податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, - звільнення від оподаткування за критерієм "будівлі промисловості, лише об'єктів нежитлової нерухомості промислових підприємств (юридичних осіб), по суб'єктному складу, не може бути застосовано, оскільки положеннями пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України визначено, що платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості. Сама по собі специфіка об'єкта оподаткування - наявність спеціального статусу будівлі, а саме статусу будівлі промисловості не може бути достатньою підставою для звільнення від оподаткування.
Обираючи за вихідне поняття «промисловість», у зв'язку з яким застосовується аналізована податкова пільга, законодавець пов'язує звільнення від сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, не тільки і не стільки із його статусом (придатністю його застосування у виробничому промисловому циклі господарської діяльності без конкретизації видів промислового виробництва та організаційних форм у яких воно здійснюється), а й з використанням будівлі з метою провадження виробничої діяльності, тобто з використанням такої за цільовим призначенням для виготовлення промислової продукції.
Відповідно до пп. "є" пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України не є об'єктом оподаткування будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами - ОСОБА_1 є власником об'єктів нежитлової нерухомості: Промислова виробнича будівля, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 2015850030004 за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 7952, 8 кв.м.; котельня, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 1875722132204, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 126.6 кв.м.; будівля, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 1542223132204, за адресою Київська область, Білоцерківський район, село Пилипча, вулиця Миру, будинок 29д, загальною площею 1637,5 кв.м.; будівля, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 1542215132204, за адресою Київська область, Білоцерківський район, село Пилипча, вулиця Миру, будинок 29в, загальною площею 26,1 кв.м.; будівля, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 1542207032204, за адресою Київська область, Білоцерківський район, село Пилипча, вулиця Миру, будинок 29є, загальною площею 1572,8 кв.м.; будівля, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 15422195132204, за адресою Київська область, Білоцерківський район, село Пилипча, вулиця Миру, будинок 29г, загальною площею 1700,4 кв.м.; будівля, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 1542183032204, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 280,3 кв.м.; будівля, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 1542175932204, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 217,2 кв.м.; будівля, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 1542165632204, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 573,3 кв.м.; будівля, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 1542158732204, за адресою АДРЕСА_1 з, загальною площею 1238,4 кв.м.; будівля, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 1542150132204, за адресою Київська область, Білоцерківський район, село Пилипча, вулиця Миру, будинок 29ж, загальною площею 1571,1 кв.м.; складські, виробничі та підсобно-виробничі приміщення, реєстраційний номер об'єктв нерухомого майна 1470184032204, за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 9921,2 кв.м., насосна площею 28,8 кв.м.
Вищенаведені будівлі відносяться до групи “Будівлі промисловості та склади» (код 125), підклас 1251.8 “Будівлі підприємств з обробки скла», 1251.9 “Будівлі інших промислових виробництв, включаючи поліграфічне». (Дана обставина сторонами не заперечується та підтверджується Еспертим висновком АС12 №2332401 від 20 листопада 2023 року).
Основним видом діяльності Позивача, відповідно до Національного класифікатору України «Класифікація видів економічної діяльності ДК 009:2010», затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 11.10.2010 № 457 є 68.20 - Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна.
У зв'язку зі здійсненням господарської діяльності Позивачем укладено Договір оренди нежитлового приміщення № 010121 від 01 січня 2021 року, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 передає в користування (оренду) Приватному підприємству “КОМФОРТ МЕБЛІ» приміщення за адресою Київська область, Білоцерківський район, село Пилипча, вулиця Миру, будинок 29, загальною площею 17830, 20 кв.м.
Встановлення законодавцем певних податкових пільг зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, як в даному випадку пп. є пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, за своєю сутністю спрямоване на збалансування суспільних відносин у сфері справляння податків та мало на меті створити умови для стимулювання та зменшення податкового навантаження на тих платників податків фізичних та юридичних осіб, які є власниками певних об'єктів нерухомості, що використовуються за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва.
Такий підхід у розумінні норми, про яку йдеться, випливає з того, що функціональне призначення об'єкта, який звільняється від оподаткування, яким є предмет - будівля промисловості (вид нежитлової нерухомості), є фактично визначальною родовою ознакою, оскільки не є об'єктом оподаткування саме будівлі промисловості, тобто будівлі, які використовуються для виготовлення промислової продукції будь-якого виду.
Отже, застосування пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України можливе у разі дотримання двох обов'язкових умов, а саме: у разі якщо власниками об'єктів промисловості є фізичні та інші юридичні особи, в тому числі нерезиденти, та за умови (з врахуванням виду їх діяльності) використання таких об'єктів за функціональним призначенням, тобто для промислового виробництва (виготовлення промислової продукції будь-якого виду).
Вищенаведений правовий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів, інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2020 у справі №820/3556/17.
Таким чином, Позивач позбавлений можливливості отримами пільги передбачені пп. «є» пп. 266.2.2 п. 266.2 ст. 266 ПК України, оскільки «будівлі промисловості» здаються в оренду. (Дана обставина сторонами не заперечується, про що свідчить первинна позовна заява та відзив на позовну заяву).
В матеріалах справи наявне Рішення Білоцерківської міської ради від 24 червня 2021 року № 1000-14-VIII «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Білоцерківської міської територіальної громади» відповідно до якого встановлено на території Білоцерківської міської територіальної громади на 2022 рік «податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» (додаток 2).
З додатка 2 вбачається, що для « 1251* Будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промисловості та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018 - 2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, що здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку» визначена ставка податку в розмірі 0,1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати), іншої ставки Рішення Білоцерківської міської ради від 24 червня 2021 року № 1000-14-VIII «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Білоцерківської міської територіальної громади» та додаток 2 для “Будівль промисловості та складів" - не містить, проте як вбачається з оскаржуваних податкових повідомлень рішень, ГУ ДПС застосовано ставку в розмірі 1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати), оскільки, як вбачається з відзиву на позовну заяву, вид діяльності Позивача відсутній у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010 у зв'язку з чим Позивач не має право застосовувати ставку в розмірі 0,1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати).
Жодного обгрунтування, а також посилання на нормативні документи, які визначають, що до Позивача повинно бути застосовано ставку в розмірі 1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати) ГУ ДПС не наведено.
З матеріалів справи вбачається, що Позивач не заперечує, що до нього повинна бути застосована ставка в розмірі 0,1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати), яка застосовувалася контролюючим органом у 2020 та 2021 роках.
Суд зазначає, що в матеріалах справи наявний Договір оренди нежитлового приміщення № 010121 від 01 січня 2021 року, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 передає в користування (оренду) Приватному підприємству “КОМФОРТ МЕБЛІ» приміщення за адресою Київська область, Білоцерківський район, село Пилипча, вулиця Миру, будинок 29, загальною площею 17830, 20 кв.м.
Також в матеріалах справи наявна виписка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб , фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, відповідно до якої основними видами економічної діяльності Приватного підприємства “КОМФОРТ МЕБЛІ» є “31.01 - виробництво меблів для офісів і підприємств торгівлі (основний)», “31.02 - виробництво кухонних меблів», “31.03 - виробництво матраців», що потрапляє під господарську діяльність, яка передбачена у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010.
Доказів зворотнього Відповідачем не надано, жодних заперечень стосовно даного твердження Позивача не наведено.
Таким чином, Суд доходить висновку, що контролюючим органом безпідставно застосовано ставку в розмірі 1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати), оскільки відповідно до Рішення Білоцерківської міської ради від 24 червня 2021 року № 1000-14-VIII «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Білоцерківської міської територіальної громади» до Позивача має бути застосована ставка в розмірі 0,1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати).
Суд звертає увагу сторін, що контролюючий орган фактично ввів нову ставку в розмірі 1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати) для « 1251* Будівлі промисловості, віднесені до групи "Будівлі промисловості та склади" (код 125) Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018 - 2000, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб'єктів господарювання, основна діяльність яких НЕ класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, що здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку», проте даного визначення Рішення Білоцерківської міської ради від 24 червня 2021 року № 1000-14-VIII «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Білоцерківської міської територіальної громади» відповідно до якого встановлено на території Білоцерківської міської територіальної громади на 2022 рік «податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» (додаток 2) - не містить, а ГУ ДПС позбавлений можливості самостійно встановлювати ставки податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки.
Судом також враховується, що відповідно до п.п. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України діє презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.
Виходячи з вищенаведеного, Суд погоджується з доводами Позивача, що до останнього має бути застосована ставка в розмірі 0,1 ставки податку за 1 кв. метр (відсотків розміру мінімальної заробітної плати), яка встановлена Рішення Білоцерківської міської ради від 24 червня 2021 року № 1000-14-VIII «Про встановлення місцевих податків і зборів на території Білоцерківської міської територіальної громади» відповідно до якого встановлено на території Білоцерківської міської територіальної громади на 2022 рік «податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки» (додаток 2).
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, встановлено, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов'язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06).
Предметом регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном. У практиці Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, наприклад, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року. «Булвес АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким і передбачуваним з питань застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало таких заходів. Поняття «суспільний інтерес» мас широке значення (рішення від 23 листопада 2000 року в справі «Колишній король Греції та інші проти Греції»). Крім того. Європейський суд з прав людини також визнає, що й саме по собі правильне застосування законодавства, безперечно, становить «суспільний інтерес» (рішення від 2 листопада 2004 року в справі «Трегубенко проти України»).
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання у право власності розглядатиметься як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, визначеною для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідного балансу не буде дотримано, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». При цьому з питань оцінки «пропорційності» Європейський суд з прав людини, як і з питань наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою досить широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржників та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржників.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З урахуванням зазначеного, на підставі наявних у матеріалах справи доказів, виходячи з системного аналізу норм чинного законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З матеріалів справи встановлено, що за подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 26175,34 грн, що підтверджується платіжним дорученням, які наявін в матеріалах справи.
Отже, оскільки позовну заяву задоволено повністю, судовий збір у сумі 26175,34 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 9, 14, 7-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513070-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513071-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 1513072-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
5. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513073-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
6. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513074-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
7. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513075-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
8. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513076-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
9. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513077-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
10. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513078-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
11. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513079-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
12. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513081-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
13. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення №1513083-2408-1027-UA32020010000093088 від 12.10.2023, винесене Головним управлінням Державної податкової служби у Київській області.
14. Стягнути сплачений судовий збір у розмірі 26175 (двадцять шість тисяч сто сімдесят п'ять) грн. 34 коп. на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління Державної податкової служби у Київській області.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення . У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.
Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 27 вересня 2024 р.