Справа № 620/16517/23 Головуючий у І інстанції - Тихоненко О.М.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
03 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Василенка Я.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, -
ОСОБА_1 звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області, в якому просила визнати протиправними та скасувати:
- вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12072-17 від 07.11.2018 на суму 15819,54 грн;
- вимогу Головного управління ДФС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12072-17 від 16.05.2019 на суму 21030,90 грн.
В обґрунтування позовних вимог вказано, що Відповідач помилково дійшов висновку про наявність у Позивачки непогашеної заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску за січень 2017 року - грудень 2019 року, тому оскаржувані вимоги Головного управління ДПС у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) підлягають скасуванню.
Рішенням Чернігівського кружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року позов задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12072-17 від 07.11.2018 на суму 15819,54 грн.
Визнано протиправною та скасовано вимогу Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області про сплату боргу (недоїмки) № Ф-12072-17 від 16.05.2019 на суму 21030,90 грн.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Головне управління ДПС у Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
В апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Чернігівській області посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована тим, що у зв'язку з наявністю в ІКПП Позивачки заборгованості зі сплати ЄСВ за січень 2017 року - грудень 2019 року та відповідно до статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», сформовано оскаржувано вимоги про сплату боргу.
Відзиву Позивачки на апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 була зареєстрована як фізична особа-підприємець 21.04.2005. Припинила свою підприємницьку діяльність 17.10.2023 року (№ запису: 2000640060002002991), що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (а.с. 94).
Відповідно до вимог Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» в автоматичному режимі фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 нараховано зобов'язання зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 на загальну суму 29293,44 грн, в тому числі за 2017 рік в сумі 8448,00 грн, за 2018 рік - 9828,72 грн (по 2457,18 грн щоквартально), за 2019 рік - 11016,72 грн (по 2754,18 грн щоквартально).
На підставі вказаного розрахунку ГУ ДФС у Чернігівській області було сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 07.11.2018 № Ф-12072-17 на суму 15819,54 грн, вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 16.05.2019 № Ф-12072-17 на суму 21030,90 грн.
Не погоджуючись із вказаними вимогами про сплату боргу (недоїмки), Позивачка звернулася до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції виходив з того, що Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить норм щодо обов'язку фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок за себе самостійно у разі, коли така особа не веде активну підприємницьку діяльність, натомість працевлаштована, як найманий працівник за трудовим договором, і єдиний внесок за неї сплачує роботодавець.
Відповідно до Форми ОК-5, в якій містяться індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 вказані позначки про сплату страхових внесків за періоди: з січня 2017 по березень 2017 (код страхувальника31379266); з березня 2017 по грудень 2017 (код страхувальника 38316777); з червня 2017 по грудень 2017 (код страхувальника 37378350); з січня 2018 по червень 2018 (код страхувальника 37378350); з січня 2018 по червень 2018 (код страхувальника 38316777); з червня 2018 по грудень 2018 (код страхувальника 00447971); з січня 2019 по грудень 2019 (код страхувальника 00447971).
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у Позивачки обов'язку зі сплати єдиного внеску за спірний період, тому спірні вимоги є протиправними та підлягає скасуванню.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI), відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 якого недоїмкою є сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена територіальними органами Пенсійного фонду України у випадках, передбачених цим Законом.
Платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, що обрали спрощену систему оподаткування (пункт 4 частини 1 статті 4 Закону України № 2464-VI).
01 січня 2017 року набрав чинності Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII), яким внесено зміни, зокрема, до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так, відповідно до абзаців 1 та 2 пункту 2 частини 1 статті 7 Закону № 2464-VІ єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 51 частини 1 статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Таким чином, у зв'язку із внесеними до Закону № 2464-VІ змінами щодо нарахування єдиного внеску його платниками у фізичних осіб-підприємців з 01 січня 2017 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати єдиного внеску незалежно від того, чи отримували вони дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу.
Відповідно до частин 2 - 4, 8 статті 9 Закону № 2464-VI обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску органами доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі актів перевірки правильності нарахування та сплати єдиного внеску, звітності, що подається платниками до органів доходів і зборів, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суми виплат (доходу), на суми яких (якого) відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Обчислення єдиного внеску за минулі періоди, крім випадків сплати єдиного внеску згідно з частиною 5 статті 10 цього Закону, здійснюється виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок.
Отже, за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з податковим органом шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку (частина 4 статті 25 Закону № 2464-VI).
Відповідачем в апеляційній скарзі зазначено, що згідно з даними ІКС контролюючого органу, фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в автоматичному режимі нараховано зобов'язання зі сплати ЄСВ за період з 01.01.2017 по 31.12.2019 на загальну суму 29293,44 грн, в тому числі за 2017 рік в сумі 8448,00 грн, за 2018 рік - 9828,72 грн (по 2457,18 грн щоквартально), за 2019 рік - 11016,72 грн (по 2754,18 грн щоквартально).
Оскільки Позивачкою зобов'язання зі сплати єдиного внеску не виконувались, в інтегрованій картці платника за технологічним кодом 71040000 обліковувалася недоїмка, яка підлягала сплаті на загальних підставах.
Проте, колегія суддів звертає увагу, що Верховний Суд у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19 дійшов висновку, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 480/4656/18, від 18 березня 2020 року у справі № 140/1777/19, від 31 березня 2023 року у справі № 600/2686/21-а.
А згідно з частиною п'ятою ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до Форми ОК-5, в якій містяться індивідуальні відомості про застраховану особу - ОСОБА_1 вказані позначки про сплату страхових внесків за періоди: з січня 2017 по березень 2017 (код страхувальника31379266); з березня 2017 по грудень 2017 (код страхувальника 38316777); з червня 2017 по грудень 2017 (код страхувальника 37378350); з січня 2018 по червень 2018 (код страхувальника 37378350); з січня 2018 по червень 2018 (код страхувальника 38316777); з червня 2018 по грудень 2018 (код страхувальника 00447971); з січня 2019 по грудень 2019 (код страхувальника 00447971).
Таким чином, Позивачкою доведено належними та достатніми доказами факт сплати за неї роботодавцем внесків з ЄСВ.
Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки Відповідач не довів правомірність дій, пов'язаних з прийняттям оскаржуваних вимог про сплату боргу (недоїмки).
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків не спростовують та не свідчать про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду, позаяк не містять аргументованих доводів на спростування правомірності висновків суду першої інстанції у взаємозв'язку з обставинами справи.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління ДПС у Чернігівській області, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 липня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Я.М. Василенко