Справа № 320/22738/23 Головуючий у І інстанції - Панова Г.В.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
03 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.,
суддів: Бужак Н.П., Василенка Я.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якій просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 року по 31.03.2019 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 року по 31.03.2019 року без обмеження максимальним розміром;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року, перерахованої згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року з урахуванням грошового забезпечення зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження максимальним розміром виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022 по 28.02.2023, перерахованої згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 з урахуванням грошового забезпечення згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.03.2022 по 28.02.2023 з урахуванням індексації пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, з урахуванням грошового забезпечення зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження максимальним розміром виплати пенсії ОСОБА_1 , перерахованої з 01 березня 2023 року згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168, з урахуванням індексації пенсії згідно постанови, Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 та грошового забезпечення зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01 березня 2023 року з урахуванням індексації пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168, з урахуванням індексації пенсії згідно постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, з урахуванням грошового забезпечення зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790, та з урахуванням раніше проведених виплат.
Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що Відповідач після перерахунку пенсії протиправно обмежив розмір пенсії, що на переконання Позивача, є грубим порушенням його прав.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 року по 31.03.2019 року.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.01.2018 року по 31.03.2019 року без обмеження максимальним розміром.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року, перерахованої згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.04.2019 року по 28.02.2022 року з урахуванням грошового забезпечення зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження максимальним розміром виплати пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2022 по 28.02.2023, перерахованої згідно постанови КМУ від 16.02.2022 № 118 з урахуванням грошового забезпечення згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01.03.2022 по 28.02.2023 з урахуванням індексації пенсії згідно постанови КМУ від 16.02.2022 № 118, з урахуванням грошового забезпечення зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження максимальним розміром виплати пенсії ОСОБА_1 , перерахованої з 01 березня 2023 року згідно постанови КМУ від 24.02.2023 № 168, з урахуванням індексації пенсії згідно постанови, КМУ від 16.02.2022 № 118 та грошового забезпечення зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві перерахувати та виплатити пенсію ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з 01 березня 2023 року з урахуванням індексації пенсії згідно постанови КМУ від 24.02.2023 № 168, з урахуванням індексації пенсії згідно постанови КМУ від 16.02.2022 № 118, з урахуванням грошового забезпечення зазначеного у довідці ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.10.2021 № 11790, та з урахуванням раніше проведених виплат.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції, прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.
В апеляційній скарзі Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві посилається на порушення судом першої інстанції норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Апеляційна скарга мотивована також тим, що згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI пенсіонерам в яких розмір пенсії перевищує максимальний розмір пенсії, встановлений цим Законом, виплата пенсії здійснюється без індексації, без проведення перерахунків передбачених законодавством.
Відзиву Позивача на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, яким передбачено, що суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Зазначене узгоджується з позицією, викладеною в п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7, відповідно до якого у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач перебуває на обліку Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 pоку № 2262-ХІІ.
Відповідно до відомостей протоколу розрахунку пенсії по пенсійній справі Позивача, 01.05.2018 йому здійснено перерахунок пенсії з 01.01.2018 та обчислено її у розмірі 14580,80 грн, з урахуванням максимального розміру пенсії до виплати призначено 10030,75 грн.
В подальшому, уповноваженим органом було підготовлено та видано оновлену довідку про розмір грошового забезпечення Позивача встановленого за відповідною (аналогічною) посадою (на день звільнення зі служби) станом на 05 березня 2019 року.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2022 року у справі № 640/3967/22, яке набрало законної сили, адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, щодо відмови в здійсненні з 01 квітня 2019 року перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05 жовтня 2021 року № 11790, з врахуванням складових грошового забезпечення: посадовий оклад - 7 890,00 грн, оклад за військовим званням - 1 410,00 грн, відсоткова надбавка за вислугу років (50 %) - 4 650,00 грн, надбавка за особливості проходження служби (65 %) - 9 067,50 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень (10 %) - 789,00 грн, надбавка за наукову ступень (5 %) - 394,50 грн, надбавка за вчене звання (5 %) - 394,50 грн, премія (35 %) - 2 761,50 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ та статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити з 01 квітня 2019 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 від 05 жовтня 2021 року № 11790, з врахуванням складових грошового забезпечення: посадовий оклад - 7 890,00 грн, оклад за військовим званням - 1 410,00 грн, відсоткова надбавка за вислугу років (50 %) - 4 650,00 грн, надбавка за особливості проходження служби (65 %) - 9 067,50 грн, надбавка за службу в умовах режимних обмежень (10 %) - 789,00 грн, надбавка за наукову ступень (5 %) - 394,50 грн, надбавка за вчене звання (5 %) - 394,50 грн, премія (35 %) - 2 761,50 грн, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ та статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-ХІІ.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Відповідачем на виконання вищевказаного рішення суду проведено Позивачу перерахунок пенсії з 01.04.2019. При її виплаті пенсійним органом застосовано обмеження максимальним розміром, виходячи з десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Також, Позивач звернувся до Відповідача із заявою, в якій просив перерахувати та виплачувати пенсію з 01.01.2018 по 31.03.2019, з 01.04.2019 по 28.02.2022, з 01.03.2022 по 28.02.2023, з 01.03.2023 року без обмеження її максимальним розміром з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» та індексації, установленої постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 24.02.2023 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення України у 2023 році», з урахуванням раніше проведених виплат.
Листом від 04.05.2023 № 14386-12749/А-02/8-2600/23 Відповідач повідомив Позивача, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 травня 2022 року у справі № 640/3967/22 здійснено перерахунок пенсії Позивача з 01.04.2019. Зазначеним рішенням суду не покладено зобов'язань щодо виплати Позивачу пенсії без обмеження максимального розміру.
Відповідач також зазначив, що після проведення індексації до пенсійної виплати з 01.03.2022 входить індексація основного розміру пенсії та 25% збільшення пенсії, в межах максимального розміру пенсії станом на 01.03.2022 - 19340,00 грн. Крім того, після проведення індексації до пенсійної виплати з 01.03.2023 входить індексація основного розміру пенсії в межах максимального розміру пенсії - 20930,00 грн.
Вважаючи дії Відповідача щодо виплати пенсії з обмеженням її максимальним розміром, Позивач звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Задовольняючи адміністративний позов частково суд першої інстанції виходив з того, що обмеження Відповідачем максимального розміру пенсії Позивача є протиправними.
Разом з тим, вимога про зобов'язання Відповідача здійснити виплату різниці між максимально нарахованим та фактично виплаченим розміром з 01.03.2022 по день проведення перерахунку є передчасними, адже відповідний перерахунок ще не проведено, суму виплати не визначено, відповідно спір в цій частині фактично не існує.
Відповідно до п. 13.1 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про судове рішення в адміністративній справі» від 20.05.2013 № 7 у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Отже, оскільки Відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволення позовних вимог, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції в оскаржуваній частині, враховуючи наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, є, зокрема Закон України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (далі - Закон № 2262-ХІІ).
Статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною 2 статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина 3 статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Статтею 43 Закону № 2262-ХІІ, в редакції Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII.
Конституційний Суд України у зазначеному рішенні дійшов висновку, що норми-принципи частини п'ятої статті 17 Конституції України щодо забезпечення державою соціального захисту громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей є пріоритетними та мають безумовний характер. Тобто заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом № 2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційного Суду України положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 20.12.2016.
Оскільки рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» зі змінами, а саме: частину сьому статті 43, внесені у подальшому Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII (набрав чинності 01.01.2017) зміни до частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), яка визнана неконституційною і втратила чинність, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 31 січня 2019 року у справі № 638/6363/17, від 12 березня 2019 року у справі № 522/3049/17.
Положеннями статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI передбачено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Вказаний Закон містить посилання на Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", який є спеціальним законом щодо призначення та виплати пенсії військовослужбовців.
При цьому суб'єктом владних повноважень у спірних правовідносинах надано перевагу найменш сприятливому для Позивача підходу та застосовано положення статті 2 Закону № 3668-VI.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13 лютого 2019 року, прийнятій Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових «прогалин» щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, застосуванню підлягають норми Закону № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI.
Крім того, колегія суддів звертає увагу, що приписами пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16 лютого 2022 року № 118 установлено, що з 01 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Також, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24 лютого 2023 року № 168 установлено, що з 01 березня 2023 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (Офіційний вісник України, 2022 р., № 18, ст. 968) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2022 року включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Разом з тим, відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 січня 2024 року у справі № 300/2754/23, наведене положення постанов Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118, від 24 лютого 2023 року № 168 суперечать приписам Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, які є спеціальними у спірних правовідносинах.
Оскільки визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», якою передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, та відсутність правових підстав для застосування до спірних відносин положень Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08 липня 2011 року № 3668-VI, то дії Відповідача щодо обмеження пенсії Позивача максимальним розміром, у зв'язку із застосуванням постанов Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року № 118, від 24 лютого 2023 року № 168, є протиправними.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції в даній адміністративній справі дійшов обґрунтованого висновку про протиправність дій Відповідача щодо виплати Позивачу пенсії з обмеженням її розміру, з чим погоджується і колегія суддів.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в оскаржуваній частині.
Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування у вказаній частині не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в зазначеній частині - без змін.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 28 червня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не підлягає касаційному оскарженню, відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: Н.П. Бужак
Я.М. Василенко