П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
02 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/28663/23
Головуючий І інстанції: Свида Л.І.
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,
за участю секретаря - Брижкіної І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту рішення суду - 18.04.2024р.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, -
21.03.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної частини) від 31.07.2023р. №41дск в частині притягнення його до дисциплінарної відповідальності та оголошення «суворої догани» (п.2 наказу).
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок недбалого проведення службового розслідування його було безпідставно та протиправно притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді «суворої догани» за невиконання «Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях» (затв. постановою КМУ від 18.12.2013р. №939), виконувати який він не мав обов'язку, що порушує його права, зокрема, й на отримання премії та впливає на подальше проходження ним служби. Також, позивач зазначає про те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 розосереджений по місцях тимчасової дислокації з метою збереження життя і здоров'я військовослужбовців та як спеціальне військове формування в складі Збройних сил України в силу того, що перебуває на території Херсонської територіальної громади, яка відноситься до території, на якій ведуться активні бойові дії, здійснює забезпечення охорони державної таємниці та дотримання режиму секретності щодо секретної інформації та матеріальних носіїв секретної інформації відповідно до «Порядку забезпечення охорони державної таємниці в органах військового управління, військових частинах, установах і організаціях Збройних Сил, інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення та підрозділах окремих державних органів у районах (зонах) ведення ними воєнних бойових дій або спеціальних операцій» (затв. постановою КМУ від 04.19.2017р. №750), що виключає необхідність виконання вимог норм Порядку №939.
Представник відповідача, у свою чергу, надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги категорично не визнав та мотивовано просив відмовити у їх задоволенні.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року (ухваленим у відкритому судовому засіданні) у задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовлено у повному обсязі.
Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду першої інстанції, позивач 07.05.2024р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, що призвело до неповного з'ясування обставин даної справи, у зв'язку з чим останній просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08.04.2024р. та прийняти нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
04.06.2024р. матеріали справи надійшли до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Ухвалами П'ятого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2024р. та від 16.09.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні за участі сторін на 02.10.2024р. о 13:50 год.
У судове засідання суду апеляційної інстанції 02.10.2024р. позивач (апелянт) та його представник не з'явилися без поважних причин, були своєчасно та належним чином повідомлені про дату, час та місце його проведення.
При цьому, 02.10.2024р. на електронну пошту 5ААС надійшло клопотання представника позивача про відкладення судового засідання, яке мотивоване її участю в іншому судовому процесі в Херсонському міському суді Херсонської області по цивільній справі №766/14101/24 про розірвання шлюбу. Однак, жодних доводів щодо неможливості взяти участь у розгляді даної справи №420/28663/23 в режимі відео-конференції поза межами приміщення суду чи у приміщенні вказаного суду остання не вказала та відповідних доказів не надала.
Позивач же, в свою чергу, також не повідомив суд про поважні причини своєї неявки у судове засідання.
Представник відповідача в судове засідання суду апеляційної інстанції 02.10.2024р. теж не з'явився з невідомих причин, був своєчасно та належним чином повідомлений про дату, час та місце його проведення.
Відповідно до ч.2 ст.313 КАС України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, в зв'язку із неявкою належним чином повідомлених учасників процесу та з метою економії процесуального часу, дана справа була розглянута у відкритому судовому засіданні без участі сторін за наявними в матеріалах справи доказами. Також, судом апеляційної інстанції враховується і той факт, що обов'язковою участь у судовому засіданні учасників справи не визнавалася.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, а також перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду 1-ї інстанції у межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини.
Позивач - підполковник ОСОБА_1 проходить військову службу на посаді начальника штабу - заступника начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У відповідності до п.2 витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 31.07.2023р. №41дск, за неналежне виконання службових обов'язків, визначених вимогами ст.ст.16, 59 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, обов'язків будучи головою комісії під час проведення загальної перевірки матеріальних носіїв секретної інформації та порушення вимог п.п.435,436 «Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах установах і організаціях» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013р. за №939, зі змінами) та наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.01.2023р. №19, позивачу оголошено «сувору догану».
Не погоджуючись з правомірністю та обґрунтованістю прийнятого відповідачем спірного наказу від 31.07.2023р. №41дск, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Вирішуючи справу по суті та повністю відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із необґрунтованості та недоведеності позовних вимог та, як наслідок, відсутності правових підстав для їх задоволення.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне.
Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч.2 ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відносини між Державою в особі її компетентних органів (посадових осіб та службових осіб) та громадянами, що складаються з приводу проходження військової служби регламентовані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992р. №2232-ХІІ, «Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затв. наказом Міністра оборони України від 10.04.2009р. №170), «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затв. Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008), «Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №548-XIV), «Дисциплінарним статутом Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV), «Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України» (затв. наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017р. №608).
Відповідно до ст.9 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці Збройних Сил України мають права та свободи із урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.
Згідно зі ст.11 Статуту внутрішньої служби, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно та чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним та дисциплінованим; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання.
У свою чергу, кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Дані обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту внутрішньої служби).
З аналізу наведених норм законодавства слідує, що правила поведінки та обов'язки, покладені на військовослужбовців, зокрема, стосовно неухильного дотримання вимог Конституції України та Законів, дотримання зразка високої культури, скромності й витримки, збереження військової честі, захисту своєї й поваги гідності інших людей, поширюються на військовослужбовця не лише під час несення ним служби, а й у вільний від несення служби час.
За змістом ст.ст.26,27 Статуту внутрішньої служби, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення або ж провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
При цьому, військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за такі правопорушення. За вчинення кримінального правопорушення військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до ст.58 Статуту внутрішньої служби, командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову, мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан особового складу; за внутрішній порядок, стан, а також збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини; за додержання принципів соціальної справедливості.
Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції і законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів.
Згідно зі ст.59 Статуту внутрішньої служби, командир (начальник) зобов'язаний: планувати роботу і здійснювати заходи відносно підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, своєчасно вносити до планів роботи необхідні зміни (уточнення), вживати заходів для охорони державної таємниці, забезпечення прихованого управління військами; знати стан справ у дорученій йому військовій частині, на кораблі (у підрозділі), ділові, морально-психологічні якості безпосередньо підпорядкованих військовослужбовців, бойову та іншу техніку, озброєння, що є в частині, на кораблі (у підрозділі), вміло керувати військовою частиною, кораблем (підрозділом) як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань; завжди мати точні відомості про особовий склад, озброєння, боєприпаси, бойову та іншу техніку, пальне, матеріальні засоби (кошти), що є у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) за штатом, списком і в наявності; встановлювати у військовій частині, на кораблі (у підрозділі) такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України; показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); бути ввічливим і справедливим у ставленні до підлеглих, не принижувати їх честі і гідності; здійснювати заходи щодо безпеки особового складу військової частини, корабля (підрозділу) та інших осіб під час роботи з озброєнням, бойовою, іншою технікою, обладнанням, проведення стрільб, навчань, несення вартової та внутрішньої (чергової та вахтової) служби, виконання інших військових обов'язків.
У разі неможливості виконання службових обов'язків у зв'язку з відбуттям за межі гарнізону, через хворобу та з інших поважних причин командир (начальник) для виконання таких службових обов'язків, відповідно до ст.60 Статуту внутрішньої служби, призначає одного з заступників. Якщо штатний заступник відсутній і ніхто не був призначений командиром (начальником), командування бере на себе старший за посадою, а у разі відсутності старшого за посадою - старший за військовим званням, про що доповідає старшому командирові (начальникові).
За визначенням, наведеним у ст.ст.1 та 2 Дисциплінарного статуту, військовою дисципліною є бездоганне та неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту унормовано, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів, додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство, виявляти повагу до командирів і один до одного, поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків.
Відповідно до ч.1 ст.5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі, установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення про необхідність притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків.
Право командира, за змістом ст.6 Дисциплінарного статуту, віддавати накази і розпорядження, а обов'язок підлеглого - їх виконувати, окрім випадку віддання явно злочинного наказу або ж розпорядження.
Наказ має бути виконаний сумлінно, точно та у встановлений строк.
Відповідальність за наказ несе командир, який його віддав.
У разі непокори чи опору підлеглого командир зобов'язаний для відновлення порядку вжити всіх передбачених статутами Збройних Сил України заходів примусу аж до притягнення його до кримінальної відповідальності.
Окрім того, командир зобов'язаний вжити заходів щодо затримання підлеглого при вчиненні або здійсненні ним замаху на вчинення кримінального правопорушення чи безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення, пов'язаного із непокорою, опором або ж погрозою начальнику, застосуванням насильства, самовільним залишенням військової частини або місця служби, ухиленням від військової служби чи дезертирством, з негайним доставлянням затриманого до уповноваженої службової особи чи вжити заходів щодо негайного повідомлення уповноваженої службової особи про затримання та місцезнаходження особи, яка підозрюється у вчиненні діяння з ознаками кримінального правопорушення.
У відповідності до ст.45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків, порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності накласти дисциплінарне стягнення.
Так, за вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим же Статутом, за винятком випадків, передбачених КУпАП. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, останні несуть відповідальність згідно з КУпАП. У разі ж вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
На військовослужбовців, за змістом ст.48 Дисциплінарного статуту, можуть бути накладені дисциплінарні стягнення, зокрема, у вигляді зауваження, догани та суворої догани.
Згідно з ч.1 ст.84 Дисциплінарного статуту, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування.
Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Якщо ж вину військовослужбовця повністю доведено, то командир приймає рішення про накладення дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення і обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення такого правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби (ч.1 ст.86 Дисциплінарного статуту).
Отже, командир фактично самостійно вирішує, чи призначати службове розслідування, проте притягнення службової особи до дисциплінарної відповідальності можливе виключно за наявності повної доведеності вини військовослужбовця.
Так, як вбачається зі змісту матеріалів службового розслідування за фактом порушень режиму секретності у ІНФОРМАЦІЯ_3 , призначеного наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 05.07.2023р. №230, в ході його проведення було виявлено ряд суттєвих порушень, що впливають на стан забезпечення охорони державної таємниці, створюють передумови для витоку секретної інформації та втрат матеріальних носіїв секретної інформації, серед іншого, аналіз акту МНСІ від 24.01.2023р. за №54/сзд/дск та перевірка журналів (книг) обліку свідчить про те, що загальну перевірку у ІНФОРМАЦІЯ_3 проведено формально. По тексту в акті прописано, що всі МНСІ підшиті до справ, проте жодних документів, що перебувають на обліку у групі секретного документального забезпечення не підшито. Відмітки у журналах (книгах) обліку про перевірку наявності документів не проставлено. Комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 в акті загальної перевірки надано пропозиції щоквартально здійснювати звірку всіх облікових даних з фактичною наявністю матеріальних носіїв секретної інформації, які в свою чергу виконані не були, а жодної квартальної перевірки не проведено та зафіксовано не було.
Викладені обставини зазначені відповідачем в акті службового розслідування від 26.07.2023р., наявним у матеріалах даної справи.
Зазначені вище порушення й були кваліфіковані відповідачем як порушення вимог п.п.434-436 «Порядку організації та забезпечення режиму секретності в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організація» (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013р. №939), а також створення позивачем передумов до втрати матеріальних носіїв секретної інформації.
Так, процедура проведення службового розслідування, як зазначалося вище, передбачена ст.45 і ст.ст.84-88 Дисциплінарного статуту та деталізована положеннями Порядку №608.
У той же час, як вірно зазначив суд 1-ї інстанції, відповідно до вимог п.3 розділу І, п.п.1,3 розділу ІІІ, п.1,2 розділу VІ згаданого вище Порядку, службове розслідування за фактами порушень законодавства у сфері охорони державної таємниці проводиться відповідно до Порядку №939.
Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або ж мета призначення службового розслідування, особа, щодо якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування.
При цьому, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу. Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом.
Отже, системний аналіз наведених вище правових норм чітко дає підстави для висновку, що рішення про притягнення особи до матеріальної відповідальності приймається виключно у тому випадку, коли вину військовослужбовця доведено.
Що ж стосується правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися на тому, чи прийнято рішення у межах дискреційних повноважень, у порядку та спосіб, що встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення, чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення та чи є застосоване стягнення пропорційним (співмірним) із вчиненим діянням.
У свою чергу, акт (висновок) службового розслідування повинен містити повне та об'єктивне дослідження обставин скоєння правопорушення, тобто повинні бути встановлені обставини, за яких військовослужбовець скоїв відповідне правопорушення або ж обставини, що стали підставою для призначення службового розслідування, а також те, чи мали вони місце взагалі; час, місце, спосіб, мотив та мету вчинення правопорушення, його наслідки (їх тяжкість), що настали у зв'язку з цим, причини та умови, що призвели до вчинення такого правопорушення.
Подібні за змістом висновки були висловлені Верховним Судом у постановах від 06.02.2020р. у справі №826/1916/17 та від 22.09.2022р. у справі №420/4977/20.
Враховуючи специфіку правовідносин, щодо яких виник спір, та їх законодавче врегулювання, у взаємозв'язку з документально підтвердженими обставинами у цій справи, судова колегія зважає на те, що за правилами п.п.435,436 Порядку №939, на початку наступного року (як правило, протягом січня, а на підприємствах, в установах та організаціях із значним секретним документообігом протягом січня-лютого) проводиться загальна перевірка наявності секретних документів, справ і інших матеріальних носіїв секретної інформації (крім секретних виробів) з грифом секретності «Особливої важливості», «Цілком таємно» та «Таємно» незалежно від того, де і в кого вони перебувають, часу їх надходження або виготовлення, за винятком секретних архівних підрозділів.
Така перевірка проводиться комісією, яка утворюється відповідно до п.434 Порядку наказом керівника підприємства, установи, організації у складі не менш як трьох осіб, яким додано допуск та доступ до державної таємниці за відповідною формою і які знають вимоги цього Порядку. До складу комісії обов'язково включаються працівники РСО.
Перевіряється проходження (отримання, відправлення, розмноження, знищення) секретних документів протягом року, за який проводиться перевірка, а також звіряються реєстраційні дані з фактичною наявністю секретних документів та інших матеріальних носіїв секретної інформації за звітний та попередні роки. Під час перевірки використовуються відомості, що містяться в журналах або ж картках обліку, розписках, реєстрах, актах за формою згідно з додатками 58 і 59 та інших облікових формах, у тому числі таких, в яких зареєстровано факт розмноження секретних документів. Комісія зобов'язана перевірити місцезнаходження секретних документів, не підшитих до справ у періоді, за який проводиться перевірка. У журналі або картці обліку проставляється штамп або робиться запис про проведену перевірку, який засвідчується підписом членів або голови комісії. За результатами перевірки складається акт згідно з вимогами, передбаченими п.434 цього Порядку. Акт проведення перевірки підписується членами комісії та затверджується керівником підприємства, установи, організації.
Керівник підприємства, установи, організації, як це визначено п.3 Порядку №939, зобов'язаний бути обізнаний з вимогами законодавства в сфері охорони державної таємниці, із станом справ у структурних підрозділах підприємства, установи, організації, а також своєчасно вживати заходів для забезпечення режиму секретності та здійснювати постійний контроль за охороною державної таємниці на підприємстві, в установ, організації.
Так, як зазначено в акті службового розслідування, враховуючи той факт, що у відповідності до розпорядження начальника Південного ТУ ВСП від 29.11.2022р. за №128/дск, всі наявні на той час МНСІ ІНФОРМАЦІЯ_2 передані на тимчасове зберігання до РСО ІНФОРМАЦІЯ_4 (зазначене підтверджується і поясненнями полковника ОСОБА_2 , головного сержанта ОСОБА_3 ) виникає питання, наявність яких саме МНСІ проведено комісією ІНФОРМАЦІЯ_5 під час загальної перевірки.
Також, комісією враховано, що навіть ті наявні МНСІ, які підлягали перевірці під час загальної перевірки, не були проведені якісно та з додержанням вказаних вимог п.п.435,436 Порядку №939, оскільки під час перевірки окремих питань життєдіяльності ІНФОРМАЦІЯ_2 було зафіксовано факти не підшивки документів, що перебувають на обліку у групі секретного документального забезпечення, відмітки у журналах (книгах) обліку про перевірку наявності документів не проставлено, облік звірено не було. Враховуючи той факт, що перевірка МНСІ, яка проведена у період з 20.01.2023р. по 25.01.2023р., за результатами якої був складений акт загальної (річної) перевірки від 24.01.2023р. №54/сзд/дск, проведена формально, а її проведення не відбулося та дії були вчинені тільки щодо складання акту без проведення перевірки фактично, що встановлено під час проведення іншої перевірки, за результатами якої складений акт від 04.07.2023р. №2849/шт/дск.
Так, згідно з вказаним вище актом перевірки окремих питань життєдіяльності ІНФОРМАЦІЯ_5 від 04.07.2023р. №2849/шт/дск, було виявлено ряд суттєвих порушень, що впливають на стан забезпечення охорони державної таємниці, а також створюють передумови для витоку секретної інформації та втрат матеріальних носіїв секретної інформації
Зокрема, виявлено, що під час перевірки стану діяльності пов'язаної з державною таємницею у ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до акту загальної (річної) перевірки МНСІ від 24.01.2023р. за №54/сзд/дск на виконання вимог п.435 Порядку №393 комісією у складі голови комісії - ОСОБА_1 та інших членів комісії у період з 20.01.2023р. по 25.01.2023р. було проведено перевірку наявності усіх вхідних та підготовлених документів з грифом секретності «Т», «ЦТ», взятих на облік у групі секретного документального забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 протягом 2022р.
Проте, під час вивчення акту загальної (річної) перевірки МНСІ та перевірки журналів (книг) обліку встановлено, що загальну перевірку у ІНФОРМАЦІЯ_3 проведено формально.
Відповідно до змісту акта загальної (річної) перевірки МНСІ від 24.01.2023р. за №54/сзд/дск, всі МНСІ підшиті до справ, проте жодних документів, що перебувають на обліку у групі секретного документального забезпечення не підшито. При цьому, відмітки у журналах (книгах) обліку про перевірку наявності документів не проставлено.
Комісією ІНФОРМАЦІЯ_2 в акті загальної перевірки було надано пропозиції «Комісії щоквартально здійснювати звірку всіх облікових даних з фактичною наявністю матеріальних носіїв секретної інформації», які, в свою чергу, виконані не були, жодної квартальної перевірки не проведено та зафіксовано не було.
Жодного спростування встановлених обставин позивачем ані під час проведення службового розслідування (під час надання пояснень 22.07.2023р. в рамках службового розслідування), ані під час розгляду справи наведено не було та відповідних доказів не надано.
Як наслідок, в ході службового розслідування було встановлено, що в порушення вимог наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.01.2023р. за №19 і вимог п.п.435,436 Порядку №939, головою комісії підполковником ОСОБА_1 (позивачем) та членами цієї комісії не було проведено належним чином загальну перевірку наявності МНСІ у ІНФОРМАЦІЯ_3 за 2022р.
Зазначені документи, у тому числі наказ про призначення службового розслідування та акт про його проведення, містяться в матеріалах справи та належно проаналізовані судом 1-ї інстанції, що, власне, спростовує позицію апелянта про їх відсутність.
Так, в позовній заяві ОСОБА_1 , обґрунтовуючи свою позицію незгоди з оскаржуваним наказом, виключно зазначає лише те, що ІНФОРМАЦІЯ_2 , як спеціальне військове формування в складі Збройних сил України в силу того, що перебуває на території Херсонської територіальної громади і відноситься до території, на якій ведуться активні бойові дії, здійснює забезпечення охорони державної таємниці та дотримання режиму секретності щодо секретної інформації та матеріальних носіїв секретної інформації відповідно до Порядку №750, що виключає необхідність виконання вимог норм Порядку №939.
Апелянт вважає, що відповідачем, при проведенні у червні 2023р. перевірки стану охорони державної таємниці, а також дотримання режиму секретності в ІНФОРМАЦІЯ_3 , протиправно заснований Порядок №939, замість Порядку №750 та вважає, що у разі застосування Порядку №750 відповідальність за встановленні порушення не наступила б.
З цього приводу, колегія суддів цілком погоджується із висновками суду попередньої інстанції та наголошує на тому, що Порядок №750 визначає вимоги до виготовлення, обліку, користування, зберігання, схоронності, передачі, знищення та транспортування секретних документів, машинних носіїв секретної інформації, секретних виробів та матеріальних носіїв секретної інформації, а також забезпечення режиму секретності в органах військового управління, військових частинах, установах і організаціях Збройних Сил, інших військових формуваннях, утворених у відповідності до законодавства, органах та підрозділах правоохоронних органів спеціального призначення, які беруть участь в обороні держави, а також підрозділах окремих державних органів, що провадять діяльність, пов'язану з державною таємницею в районах (зонах) ведення ними воєнних (бойових) дій або спеціальних операцій.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, на виконання вимог п.п.434-437, 457 Порядку №939 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.01.2023р. №19 «Про організацію проведення річної перевірки наявності усіх вхідних та підготовлених документів», а також інших матеріальних носіїв секретної інформації з грифом секретності «Цілком таємно» і «Таємно» взятих на облік в ІНФОРМАЦІЯ_3 » призначено комісію (головою якої було визначено позивача) для організації проведення річної перевірки наявності усіх вхідних та підготовлених документів, а також інших матеріальних носіїв секретної інформації з грифом секретності «Цілком таємно» та «Таємно» взятих на облік в ІНФОРМАЦІЯ_3 .
24.01.2023р. за результатами вказаної перевірки було складено згаданий вище акт проведення річної перевірки наявності усіх вхідних та підготовлених документів, а також інших матеріальних носіїв секретної інформації з грифом секретності «Цілком таємно» і «Таємно», взятих на облік в ІНФОРМАЦІЯ_3 за 2022р. за №54сдз/дск.
Тобто, при проведенні вказаної перевірки в січні 2023р. позивач керувався саме Порядком №939 та, насамперед, жодним чином не заперечував необхідність її проведення.
Що ж стосується доводів ОСОБА_1 стосовно того, що вищевказані пункти Порядку №939 стосувались виключно перевірки наявності усіх вхідних та підготовлених документів, а також інших матеріальних носіїв секретної інформації з грифом секретності «Цілком таємно» і «Таємно», то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про, що позивачем не доведено суду й факт відсутності вказаних порушень при умові проведення спірної перевірки за вимогами Порядку №750.
Більш того, матеріали справи містять «План усунення недоліків», які виявлені під час перевірки стану охорони державної таємниці ІНФОРМАЦІЯ_6 у період з 15.06.2023р. по 17.06.2023р., який затверджений 20.06.2023р. начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 полковником ОСОБА_2 , в пунктах якого позивач був визначений відповідальною особою за хід виконання усунення недоліків (особою, яка контролює), що, у свою чергу, цілком підтверджує той факт, що позивач ознайомлений зі змістом акта від 04.07.2023р. №2849/шт/дск.
Також, судова колегія приймає до уваги і той факт, що наявні в матеріалах цієї справи накази Головнокомандувача Збройних Сил України про визначення районів ведення воєнних (бойових) дій за період з грудня 2022р. по грудень 2023р. не містять інформації щодо віднесення м.Херсон до району (зони) ведення воєнних (бойових) дій або ж спеціальних операцій. При цьому, позивачем не надано доказів того, що вказані накази Головнокомандувача Збройних Сил України є нечинними або є такими, що не підлягають виконанню за ознаками їх віддання, як явно злочинні, про що зазначено у ст.30 Статуту.
Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції про те, що відсутні будь-які інші обставини, які б чітко свідчили про безпідставність висновків, що викладені в акті від 04.07.2023р. №2849/шт/дск, при цьому, саме порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Так, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення».
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.05.2020р. у справі №825/2328/16.
Колегія судів вважає доведеним висновок суду першої інстанції про те, що позивачем під час розгляду справи не надано належних доказів того, що порушення процедури перевірки вплинуло на зміст акту, а відтак відсутні наслідки для його недійсності.
Більш того, такої ж правової позиції з цього спірного дотримується і П'ятий апеляційний адміністративний суд у постанові від 09.07.2024р. (у справі №420/27282/23), ухваленій за результатами апеляційної скарги ОСОБА_2 (керівника позивача) за аналогічних, що й в даній справі, обставин.
Крім того, слід зауважити й на те, що визначення конкретного виду дисциплінарного стягнення є виключною компетенцією особи, якій законом надано право притягувати до дисциплінарної відповідальності. Відтак, виходячи з фактичних обставин скоєного дисциплінарного проступку та особи порушника, командир Військової частини НОМЕР_1 фактично мав і має право застосувати до нього будь-яке передбачене Дисциплінарним статутом дисциплінарне стягнення на свій власний розсуд.
На думку ж колегії суддів, застосування командиром Військової частини НОМЕР_1 , в межах своїх дискреційних повноважень, до ОСОБА_1 за вчинення відповідного дисциплінарного проступку, пов'язаного з порушенням службової дисципліни, а також недотриманням і не виконанням вимог п.п.435,436 Порядку №939 та наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 11.01.2023р. №19, саме дисциплінарного стягнення у вигляді «суворої догани» - є цілком правомірним і пропорційним.
Враховуючи викладене, колегія суддів не знаходить підстав для скасування судового рішення з мотивів, наведених в апеляційній скарзі позивача.
До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно з положеннями ч.1 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб'єктивній думці останнього.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи позивача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
З огляду на викладене, судова колегія доходить висновку, що суд 1-ї інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж в апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 08 квітня 2024 року - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови виготовлено: 04.10.2024р.
Головуючий у справі
суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов
Судді: М.П. Коваль
В.О. Скрипченко