01 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 555/1507/21 пров. № А/857/15839/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Шавеля Р.М.,
суддів Бруновської Н.В. та Хобор Р.Б.,
з участю секретаря судового засідання - Василюк В.Б.,
а також сторін (їх представників):
від позивача - не з'явився;
від відповідача - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Миколаївській обл. Департаменту патрульної поліції на рішення Березнівського районного суду Рівненської обл. від 26.12.2023р. в адміністративній справі за позовом представника адвоката Гаврильчика Михайла Адамовича, діючого на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , до Управління патрульної поліції в Миколаївській обл. Департаменту патрульної поліції, поліцейського Управління патрульної поліції в Миколаївській обл. Департаменту патрульної поліції Кошовенка Максима Вікторовича про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (суддя суду І інстанції: Старовецька Ю.В., час та місце ухвалення рішення суду І інстанції: 11 год. 00 хв. 26.12.2023р., м.Березне Рівненської обл.; дата складання повного тексту рішення суду І інстанції: не зазначена),-
30.07.2021р. (згідно з відомостями реєстраційної позначки суду першої інстанції) представник адвокат Гаврильчик М.А., діючий на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги від імені та в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати постанову серії ДП18 № 685367 від 24.07.2021р. по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, винесену поліцейським Управління патрульної поліції /УПП/ в Миколаївській обл. Департаменту патрульної поліції /ДПП/ сержантом поліції Кошовенком М.В., про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення в розмірі 340 грн.; стягнути з відповідачів солідарно судовий збір в розмірі 554 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 600 грн. (а.с.1-2).
Рішенням Березнівського районного суду Рівненської обл. від 26.12.2023р. в задоволенні позову до поліцейського УПП в Миколаївській обл. ДПП Кошовенка М.В. про скасування рішення про притягнення до адміністративної відповідальності відмовлено; позов до УПП в Миколаївській обл. ДПП про скасування рішення про притягнення до адміністративної відповідальності задоволено; скасовано постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серія ДП18 № 685367 від 27.07.2021р., винесену поліцейським УПП в Миколаївській обл. ДПП Кошовенком М.В. щодо позивача за ч.1 ст.122 КУпАП та провадження у справі закрито; стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - УПП в Миколаївській обл. на користь ОСОБА_1 судові витрати з оплати судового збору в розмірі 554 грн. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 600 грн. (а.с.98-100).
Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач УПП в Миколаївській обл. ДПП, який покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що у своїй сукупності призвело до помилкового вирішення спору, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні заявленого позову відмовити (а.с.106-108).
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що лазерний вимірювач швидкості TruCam здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму в ручному режимі, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. в діапазоні від 2 до 200 км/год.
Позивач перевищив допустиму швидкість в межах населеного пункту на 31 км/год., через що похибка під час вимірювання не може бути такою значною. Суд не надав оцінки представленим відповідачем документам щодо повірки вказаного приладу.
Окрім цього, поліцейським не було порушено право позивача на отримання професійної правничої допомоги, оскільки клопотання про перенесення розгляду справи не було задоволено останнім. Така відмова не свідчить про порушення установленої процедури розгляду справ. Звідси, складання постанови про притягнення позивача до відповідальності на місці вчинення правопорушення відбулось із повним дотриманням вимог діючого законодавства.
У частині стягнення витрат на правову допомогу наголошує на недоведеності позивачем та його представником обґрунтованості та пропорційності розміру витрат до предмету спору.
Представник позивача адвокат Гаврильчик М.А. скерував до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вважає її необґрунтованою і такою, що не підлягає до задоволення. Наголошує на тому, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і справедливе судове рішення (а.с.171-178).
Інший учасник справи не подав до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, визначеного в ухвалі про відкриття апеляційного провадження, що не перешкоджає апеляційному розгляду справи.
Ухвалою апеляційного суду від 02.09.2024р. повернуто апеляційну скаргу в частині її подання поліцейським УПП в Миколаївській обл. ДПП Кошовенком М.В. (а.с.127-129).
У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалося. Також в порядку ч.3 ст.268, ч.2 ст.313 КАС України неявка сторін, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга підлягає до часткового задоволення, з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції, 24.07.2021р. інспектором УПП в Миколаївській обл. ДПП Кошовенком М.В. винесена постанова серії ДП18 № 685367 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, відповідно до якої о 10 год. 12 хв. 24.07.2021р. позивач ОСОБА_1 , керуючи легковим автомобілем марки «Volkswagen Tiguan», державний номерний знак НОМЕР_1 , по вул.Центральній, 1 в м.Новій Одесі Миколаївської обл. рухався зі швидкістю 81 км/год. (із перевищенням встановленого обмеження швидкості руху в населеному пункті більш як на 20 км/год.), чим порушив вимоги п.12.4 ПДР. Швидкість вимірювалася приладом - лазерним вимірювачем швидкості руху TruCam LTI 20/20, серійний номер 008424.
На підставі наведеного, відповідачем визнано позивача винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. (а.с.4).
Приймаючи рішення по справі та частково задовольняючи заявлений позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно представленого відповідачем відеозапису виявлено значне похитування приладу TruCam, що може свідчити про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля з руки (рук). Така вібрація приладу TruCam може дати більшу похибку, ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керував позивач.
Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCam, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача.
Водночас, законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, аніж розміщення виключно в порядку ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», а лист Департаменту патрульної поліції № 11299/41/2/02-2018 від 04.10.2018р. про використання лазерного вимірювача швидкості TruCam для фіксації правопорушень у сфері безпеки дорожнього руху не є нормативно-правовим актом, який змінює чи припиняє порядок використання та розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для фіксації виявлених порушень правил дорожнього руху.
З урахуванням зазначеної правової норми, суд дійшов висновку, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може утримуватися інспектором поліції в руках, а повинен бути стаціонарно вмонтованим.
З доданого до відзиву на позовну заяву відеозапису вбачається, що під час зупинки позивача поліцейським ОСОБА_1 вказував на відсутність перевищення швидкості руху, відсутність документів щодо повірки приладу, а також заявив письмове клопотання про надання права на захист. Однак, поліцейський проігнорував клопотання позивача та розглянув справу на місці зупинки транспортного засобу.
Такими діями поліцейський порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, через що не дотримано порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Згідно з ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до роз'яснень, які наведені в п.13.1 постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині відмовлених (незадоволених) позовних вимог до поліцейського УПП в Миколаївській обл. ДПП Кошовенка М.В., тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Водночас, в оскарженій частині судового рішення колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до п.12.9 «б» ПДР, затв. постановою КМ України № 1306 від 10.10.2001р., водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «и» пункту 30.3 цих Правил.
Згідно з п.12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Згідно ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Із змісту спірної постанови слідує, що позивачем допущено перевищення установленої швидкості руху транспортного засобу в населеному пункті.
При цьому, у складеній постанові серії ДП18 № 685367 від 24.07.2021р. вказано серійний номер і назву технічного засобу, яким здійснювалося вимірювання швидкості руху керованого позивачем автомобіля; під час розгляду справи в суді відповідачем представлені фото- та відеоматеріали (а.с.30, 39, 40).
Системний аналіз положень КУпАП дає підстави для висновку, що якщо під час складання постанови у справі про адміністративне правопорушення особа оспорить допущене порушення і адміністративне стягнення, що на неї накладається, уповноважена посадова особа зобов'язана здобути докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.
Нормами КУпАП передбачено спрощений порядок фіксування адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, за умов якого протокол про вчинення адміністративного правопорушення не складається, при цьому посадова особа має право винести безпосередньо постанову в справі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до матеріалів адміністративної справи протокол про вчинення адміністративного правопорушення як один із можливих доказів по справі не складався, однак відповідачами надані інші докази вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП.
Стосовно представленого під час судового розгляду справи відеофайлу з приладу вимірювання швидкості TruCam LTI 20/20, серійний номер 008424 (а.с.30) колегія суддів враховує наступне.
Пунктом 11 ч.1 ст.23 Закону України № 580-VIII від 02.07.2015р. «Про Національну поліцію» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.
Згідно з ст.31 цього Закону поліція може застосовувати превентивні заходи, серед яких: перевірка документів особи; опитування особи; зупинення транспортного засобу; застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису.
Статтею 40 вказаного Закону встановлено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні, з метою:
1) запобігання правопорушенню, виявлення або фіксування правопорушення, охорони та захисту публічної безпеки, особистої безпеки осіб і власності від протиправних посягань;
2) забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Інформація про змонтовану/розміщену фототехніку і відеотехніку, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз повинна бути розміщена на видному місці.
Водночас, візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі в тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Правомірність використання відповідачем технічного приладу вимірювання швидкості TruCam LTI 20/20, серійний номер 008424, стверджується сертифікатом відповідності № UA.TR.001 22 054-20, сертифікатом перевірки типу № UA.TR.001 241-18 виданими ДП «Укрметртестстандарт» 23.12.2020р., при цьому періодичну повірку належить провести 23.12.2021р. (а.с.45-48).
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 отримав сертифікат затвердження типу засобів вимірювальної техніки № UА-МІ/1-2903-2012 від 29.08.2012р. На підставі позитивних результатів державних приймальних випробувань Міністерством економічного розвитку і торгівлі України затверджений тип засобу вимірювальної техніки «Вимірювач швидкості автотранспортних засобів лазерний LTI 20/20 TruCam», який було зареєстровано в державному реєстрі засобів вимірювальної техніки за номером УЗ 197-12. Наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України № 1362 від 02.11.2015р. пристрій TruCam виключений з Державного реєстру засобів вимірювальної техніки (а.с.55, 56).
При цьому, чинним законодавством не передбачено повторного проходження даної процедури (сертифікації) для приладів, які вже були завезені на територію України та введені в експлуатацію. Тобто, вказана процедура проводилась виключно відносно тих засобів вимірювальної техніки, які планувалося серійно виробляти в Україні або ввозити на територію України відповідними партіями.
Таким чином, лазерні вимірювачі швидкості TruCam, які були введені в експлуатацію до моменту виключення їх з Державного реєстру, дозволяється застосовувати за умови позитивних результатів їх повірки.
Належність таких доказів слідує з приписів ст.251 КУпАП, відповідно до яких доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LT1 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Отже, згідно технічних характеристик прилад, за допомогою якого проводився замір швидкості «TruCam» LTI 20/20, спроможний робити фото- та відеозйомку, тому його покази можливо розцінювати як беззаперечний доказ по справі.
Лазерний вимірювач швидкості TruCam LTI 20/20 здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та особу водія. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів.
Для фіксації допустимих швидкісних режимів руху транспортних засобів на приладі встановлюється поріг допустимої швидкості руху. При цьому враховується похибка приладу ±2 км/год. Прилад дозволяє вимірювати швидкість на дистанціях від 15 м до 1200 м.
З відстані у 350-450 м поліцейським виконується наведення позначки оптичного прицілу на цільовий автомобіль і натискається спусковий гачок приладу. Прилад починає вимірювання швидкості і включає запис відео, при цьому чути характерний звук низького тону.
Після стабільного утримання позначки на цільовому транспортному засобі, прилад здійснює вимірювання швидкості. Про фіксацію перевищення швидкості руху свідчить характерний звук високого тону і в самому оптичному прицілі та на екрані монітору приладу фіксується числовий показник швидкості.
При фіксації перевищення встановленої швидкості руху прилад здійснює фотографування транспортного засобу порушника, про що свідчить повторний звук високого тону. Після цього поліцейський відпускає спусковий гачок та вживає заходи до зупинки порушника.
Звідси, за наявності відеофіксації правопорушення суд має можливість перевірити правильність використання вказаного приладу.
Окрім цього, дорожні знаки встановлюються відповідно до приписів ПДР та повинні відповідати вимогам національного стандарту - ДСТУ 4100:2014.
Під час розгляду справи будь-яких порушень стосовно неправильності встановлення чи невідповідності ДСТУ 4100:2014 дорожніх знаків чи дорожньої розмітки на даній ділянці дороги, де було зафіксоване перевищення позивачем обмеження швидкості руху, не встановлено.
З метою підтвердження місць вчинення порушення УПП в Миколаївській обл. ДПП був направлений запит № 15180/41/16/02-2021 від 31.08.2021р. до Служби автомобільних доріг у Миколаївській обл. про надання інформації.
Згідно відповіді № 42/04-13 від 02.09.2021р. Служба автомобільних доріг у Миколаївській обл. повідомила, що дорожній знак 5.70 «Фото-, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху встановлений на км 183+550 (справа) автодороги Н-24 Благовіщенське - Миколаїв, на км 191+500 (зліва) автодороги Н-24 Благовіщенське - Миколаїв (а.с.17 і на звороті).
Водночас, із матеріалів справи слідує, що під час розгляду справи поліцейським позивач заявив клопотання про перенесення розгляду справи через бажання скористатися правовою допомогою адвоката (а.с.5).
В задоволенні такого клопотання поліцейським УПП в Миколаївській обл. ДПП Кошовенком М.В. було відмовлено, а також не вжито жодних дій щодо надання водію можливості реалізувати своє право на отримання правової допомоги.
Згідно з ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У відповідності до ч.1 ст.272 КУпАП у розгляді справи про адміністративне правопорушення можуть брати участь адвокат, інший фахівець у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи. Ці особи мають право знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; за дорученням особи, яка його запросила, від її імені подавати скарги на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, а також мають інші права, передбачені законами України.
Отже, такими діями інспектор порушив права особи, яка притягалася до адміністративної відповідальності, тому і порушено порядок розгляду справи про адміністративне правопорушення, що є підставою для скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Окрім цього, до матеріалів справи відповідачами не долучено додатків до спірної постанови, а саме пояснення водія.
За таких умов відповідачем помилково винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ДП18 № 685367 від 24.07.2021р., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 340 грн.
Таким чином, колегія суддів дійшла до переконливого висновку про протиправність притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за недотримання вимог п.12.4 ПДР. Також складену інспектором поліції постанову за наведених обставин не можна вважати належним і допустимим доказом по справі.
Звідси, заявлений позов є підставним та обґрунтованим, через що підлягає до часткового задоволення, з вищевикладених мотивів (через порушення порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення).
Згідно вимог ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;
2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);
3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;
4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Таким чином, вказаною нормою процесуального закону передбачені повноваження суду щодо скасування рішення суб'єкта владних повноважень та одночасного вирішення питання про закриття справи про адміністративне правопорушення.
Наведені вимоги в розглядуваному випадку судом дотримані, оскільки останнім прийнято рішення про закриття справи про адміністративне правопорушення.
Стосовно висновків суду про стягнення витрат на правову допомогу адвоката колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають нормам права, при цьому судом допущено порушення норм процесуального права, з наступних підстав.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд першої інстанції погодився з доводами позивача в частині відшкодування витрат на правову допомогу в розмірі 600 грн.
Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому ст.134 КАС України.
За змістом п.1 ч.3 ст.134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З наведеного слідує, що в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Отже, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Відповідно до ст.30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі № 826/1216/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Позивачем заявлені до відшкодування витрати, пов'язані з професійною правничою допомогою, отриманою від адвоката в суді першої інстанції, в загальному розмірі 600 грн.
На підтвердження факту надання правової допомоги адвокатом позивачем не представлено будь-яких підтверджуючих документів.
Звідси, позивач не довів факт понесення витрат на правову допомогу в розглядуваній справі.
При цьому суд апеляційної інстанції враховує, що навіть у разі неподання клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, суд відповідно до вимог ч.9 ст.139 КАС має перевірити, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи.
Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 27.11.2023р. у справі № 826/7778/17.
Також в постанові Верховного Суду від 25.07.2023р. в справі № 340/4492/22 зазначено, що наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено ч.7 ст.134 КАС України, однак не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої ст.134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Оцінюючи в сукупності викладене, враховуючи доводи відповідача, колегія суддів вважає в розглядуваному випадку позивачем не підтверджено несення витрат на правові послуги в розглядуваній справі у заявленому розмірі.
За таких обставин та відповідно до вимог ст.139 КАС України понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу адвоката не підлягають відшкодуванню.
Також в силу приписів ст.139 КАС України слід стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДПП Національної поліції України судові витрати в розмірі 454 грн. сплаченого судового збору за подання позовної заяви (а.с.9).
Водночас, судом неправильно визначено суб'єкта, за рахунок бюджетних асигнувань якого підлягають стягненню на користь позивача понесені ним судові витрати.
Зокрема, відповідно до п.6 ч.1 ст.2 Бюджетного кодексу /БК/ України бюджетне асигнування - повноваження розпорядника бюджетних коштів, надане відповідно до бюджетного призначення, на взяття бюджетного зобов'язання та здійснення платежів, яке має кількісні, часові та цільові обмеження.
Згідно із ч.1 ст.47 БК України відповідно до затвердженого розпису бюджету розпорядники бюджетних коштів одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів.
Проте УПП в Миколаївській обл. ДПП не зареєстровано в Єдиному реєстрі розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, який формується відповідно до Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів, затв. наказом Міністерства фінансів України № 1691 від 22.12.2011р., тобто цей орган не отримує бюджетні асигнування.
Згідно ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Так, сплачений позивачем судовий збір підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДПП Національної поліції України.
Також УПП у Миколаївській обл. ДПП є територіальним відокремленим підрозділом ДПП Національної поліції України, без права юридичної особи.
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги УПП у Миколаївській обл. ДПП є суттєвими і складають підстави для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права (в частині розподілу судових витрат), через що оскаржуване рішення суду слід в цих частинах змінити, вказавши дійсні мотиви часткового задоволення позову та стягнувши на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ДПП Національної поліції України судові витрати в розмірі 454 грн. сплаченого судового збору за подання адміністративного позову.
При цьому, така зміна судового рішення не впливає на правильність рішення суду першої інстанції про часткове задоволення заявлених позовних вимог.
В решті рішення суду прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків прийнятого судом рішення, а тому підстави для його скасування чи зміни у цій частині є відсутніми.
З огляду на результат апеляційного розгляду та відповідно до ст.139 КАС України понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги належить покласти на апелянта.
Окрім цього, ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024р. в частині зупинення дії рішення Березнівського районного суду Рівненської обл. від 26.12.2023р. в адміністративній справі № 555/1507/21 належить визнати такою, що втратила чинність (а.с.156-158).
Керуючись ст.139, ч.4 ст.229, ч.3 ст.243, ч.3 ст.268, ст.ст.272, 286, 310, ч.2 ст.313, п.2 ч.1 ст.315, ст.316, п.4 ч.1 ст.317, ч.1 ст.321, ст.ст.322, 325 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції в Миколаївській обл. Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Рішення Березнівського районного суду Рівненської обл. від 26.12.2023р. в адміністративній справі № 555/1507/21 змінити:
* в частині мотивів часткового задоволення позовних вимог, виклавши їх в редакції цієї постанови;
* в частині розподілу судових витрат, виклавши абзац четвертий резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (03048, м.Київ, вул.Федора Ернста, 3; код ЄДРПОУ 40108646) судові витрати в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) грн. сплаченого судового збору за подання адміністративного позову».
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Понесені судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на апелянта Департамент патрульної поліції Національної поліції України.
Визнати ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024р. в частині зупинення дії рішення Березнівського районного суду Рівненської обл. від 26.12.2023р. в адміністративній справі № 555/1507/21 такою, що втратила чинність.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною і не може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Р. М. Шавель
судді Н. В. Бруновська
Р. Б. Хобор
Дата складання повного тексту судового рішення: 03.10.2024р.