03 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/13004/24 пров. № А/857/20488/24
Восьмий апеляційний адміністративний суду складі колегії суддів:
головуючого-судді Кузьмича С. М.,
суддів Курильця А.Р., Пліша М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року (ухвалене головуючим - суддею Коморним О.І. у м. Львів) у справі № 380/13004/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області та до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду із адміністративним позовом до відповідачів в якому просив:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 024550006624 від 21.05.2024 про відмову у призначенні пенсії;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період отримання допомоги по безробіттю з 14.12.1998 по 08.12.1999 та період навчання з 01.09.1982 по 16.07.1984 до пільгового стажу роботи із особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком №1, період роботи на шахтах «Джуринське шахтоуправління», «Адамівка» та «Козацький горб» з 24.12.1986 по 13.01.1995 та призначити пенсію за віком, у відповідності до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з моменту звернення, а саме 14.05.2024.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що відповідно до записів трудової книжки з 24.12.1986 по 13.01.1995 працював на шахтах «Джуринське шахтоуправління», «Адамівка» та « ІНФОРМАЦІЯ_1 » з повним робочим днем під землею, що належать до робіт з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1, з 01.09.1982 по 16.07.1984 навчався в технічному училищі м. Козятина Вінницької області (диплом серії НОМЕР_1 від 16.07.1984), а з 14.12.1998 по 08.12.1999 отримував виплату допомоги по безробіттю відповідно до Закону України «Про зайнятість населення». Зазначає, що заниження страхового стажу та не зарахуванням пільгового страхового стажу за Списком №1, що стало наслідком прийняття спірного рішення є протиправним, оскільки вказані періоди роботи, навчання та виплата допомоги по безробіттю підтверджується записами трудової книжки позивача. Крім того, зазначає, що згідно посвідчення серії НОМЕР_2 від 26.11.1992 (4 категорія), має право на пільги і компенсації встановлені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно проживають на території зони посиленого радіоекологічного контролю (щільність забруднення грунту цезієм 137 від 1 до 5 кі ((км8), а відтак, час його проживання в зоні гарантованого добровільного відселення повинен враховуватися до часу проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що дає право на призначення пенсії за віком зі зменшенням віку відповідно до абзацу шостого пункту 2 частини 1 статті 55 цього Закону. Вважає, рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 протиправною та просить суд задовольнити позовні вимоги.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12.07.2024 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 024550006624 від 21.05.2024 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 14.12.1998 по 08.12.1999 та період навчання з 01.09.1982 по 16.07.1984 та до пільгового стажу роботи із особливо шкідливими та особливо важкими умовами праці за Списком №1, період роботи на шахтах «Джуринське шахтоуправління», «Адамівка», «Козацький горб», «Вербовка 1» та «Вербовка 2» з 24.12.1986 по 13.01.1995 та призначити пенсію за віком, у відповідності до статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з моменту звернення, а саме 14.05.2024.
Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що на час звернення позивача до пенсійного органу із заявою (14.05.2024) про призначення йому пенсії він досяг 59 років (дата народження 04.03.1965), та з урахуванням вищевказаного, пільговий стаж становить більше 8 років, а страховий стаж станом на момент набуття права на призначення пенсії (2017 рік) становить 16 років, а також, з розрахунку періоду роботи з 24.12.1986 по 13.01.1995, тобто за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року (8 років), а відтак загальний страховий стаж останнього становить 24 роки, який є достатнім для призначення пенсії за віком. Враховуючи, що записи у трудовій книжці підтверджують характер роботи позивача у період з 24.12.1986 по 13.01.1995 за Списком № 1, що надає право на включення цього періоду до стажу та право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а також періоди отримання допомоги по безробіттю з 14.12.1998 по 08.12.1999 та навчання з 01.09.1982 по 16.07.1984, який зараховується до страхового стажу, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV та згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправною.
Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права з неповним з'ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
З матеріалів справи слідує, що 14.05.2024 позивач звернувся до територіальних органів Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Житомирській області прийнято рішення № 024550006624 від 21.05.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №1 відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України від 09.07.2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зокрема відповідачем у рішенні про відмову зазначено наступне: дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 14.05.2024. Вік заявника 59 років. Страховий стаж особи становить 18 років 3 місяці 5 днів. Пільговий стаж по Списку № 1, відсутній. Пенсійний вік, визначений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, (далі - 3акон №1058-IV) становить 50 років. Необхідний страховий стаж, визначений п. 1 ч. 2 ст.114 Закону №1058, становить 20 років. Необхідний пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком№1, визначений п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV становить 10 років. Так, за доданими документами до страхового стажу відповідно трудової книжки НОМЕР_3 від 18.07.1984 не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 14.12.1998 по 08.12.1999, оскільки відсутній наказ на закінчення отримання допомоги по безробіттю. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до пільгового стажу по Списку № 1 не зараховано періоди роботи, оскільки документально не підтверджена робота з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України та відсутня атестація робочих місць. Згідно поданих документів період роботи (проживання) на території посиленого радіоактивного контролю станом на 01.01.1993 не підтверджено, що не дає право зниження пенсійного віку для виходу на пенсію на 5 років. Таким чином, відмовлено в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 1 відповідно до ст. 114 Закону №1058-IV та згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в зв'язку з не підтвердженням проживання на території радіоактивного забруднення та відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком №1. Не погоджуючись з діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Згідно з ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України № 1788-XII від 05.11.1991 «Про пенсійне забезпечення» (надалі - Закон № 1788-XII) та Законом України № 1058-ІV від 09.07.2003 «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (надалі - Закон № 1058-ІV).
Частиною 1 ст. 9 Закону №1058-IV встановлено, що в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Абзацом 3 ч. 1 ст. 28 цього Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії особам, на яких поширюється дія Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», та працівникам, зайнятим повний робочий день під землею обслуговуванням зазначених осіб, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 року для жінок за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи у розмірі 80 відсотків заробітної плати (доходу) застрахованої особи, визначеної відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Відповідно до ст. 8 Закону України від 02.09.2008 №345-VI «Про підвищення престижності шахтарської праці» (далі - Закон №345) мінімальний розмір пенсії шахтарям, які відпрацювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80 відсотків його заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до статті 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з якої обчислюється пенсія, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.
Одним із ключових моментів зарахування до пільгового стажу, що дає право на отримання пенсії відповідно до ст. 8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» є робота на підземних роботах повний робочий день.
Так, згідно з пунктами 2, 3, 10 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, який затверджений наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01.12.2005 за №1451/11731), під повним робочим днем слід вважати виконання робіт в умовах, передбачених Списками, не менше 80% робочого часу, встановленого для працівників даного виробництва, професії чи посади, з урахуванням підготовчих, допоміжних, поточних ремонтних робіт, пов'язаних з виконанням своїх трудових обов'язків. До пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992.
Факт роботи повний робочий день позивача підтверджується матеріалами справи, дослідженими судом апеляційної інстанції. Зокрема, в матеріалах наявна копія трудової книжки НОМЕР_3 від 18.07.1984, в якій зазначено, що позивач з 24.12.1986 по 13.01.1995 працював у шахтах з повним робочим днем на підземних роботах, а саме: з 24.12.1986 - «Джуринське шахтоуправління»; з 03.02.1987 шахта «Адамівка»; з 03.03.1988 - шахта «Козацький горб»; з 30.10.1989 шахта «Вербовка 2»; з 03.02.1992 шахта «Вербовка 1»; 13.01.1995 звільнений за власним бажанням.
Вимогами ст. 62 Закону України від 05.11.1991 № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Отже, оскільки стаж роботи позивача (з 24.12.1986 по 13.01.1995), підтверджується трудовою книжкою, яка є основними документом у відповідності до ст. 62 Закону №1788-ХІІ, а тому такий має бути зарахований до пільгового (підземного) стажу позивача за Списком № 1 з розрахунку за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу, який додатково зараховується по одному року.
Що стосується не зарахування до страхового стажу позивача періоду отримання допомоги по безробіттю з 14.12.1998 по 08.12.1999 та періоду навчання, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 56 Закону № 1788-XII до стажу для обчислення пенсії зараховується період одержання допомоги по безробіттю.
Пунктом 2.2 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях», затвердженої Наказом Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162, що діяв до 29.07.1993 (надалі - Інструкція № 162) заповнення трудової книжки уперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу.
Згідно з п. 2.3 Інструкції № 162 усі записи в трудовий книжці про приймання на роботу, переведенні на іншу постійну роботу або звільненні, а також про нагородження й заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні - у день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Пунктом 2.10 Інструкції № 162 врегульовано, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по-батькові (повністю, без скорочень чи зміни імені та по-батькові на ініціали) та дата народження зазначаються на підставі паспорта або свідоцтва про народження.
У відповідності до п. 2.11 Інструкції № 162 після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник власним підписом завіряє правильність внесення відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, та після цього проставляється печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалась трудова книжка.
Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснюється в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п. 8.1. Інструкції № 162).
Відповідно до пункту 18 Постанови Міністрів СРСР від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки працівників та службовців» відповідальність за організацію робіт щодо ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, закладу, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, яка призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, закладу, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну відповідальність, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 687/975/17.
В матеріалах справи не містяться докази того, що дані трудової книжки позивача містять неправдиві або недостовірні відомості. Як вбачається з трудової книжки позивача, наявний номер запису «19: 14.12.1998 - Розпочато виплату допомоги по безробіттю відповідно ст. 29 п. 1а Закону «Про зайнятість населення», Наказ № 1594 від 14.10.1998» та номер запису « 20: 08.12.1999 - Закінчено виплату допомоги по безробіттю відповідно до підп. «з» п. 1 ст. 30 Закону України «Про зайнятість населення», Наказ № 159 від 14.10.1999». Також, є підпис відповідальної особи центру та відповідна печатка.
Пунктом «д» ч. 3 ст. 56 Закону №1788-XII передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Підпунктом 2 п. 2.1 розділу II Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з пунктом 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Як вбачається з матеріалів справи, у трудовій книжці містяться записи про те, що позивач в період з 01.09.1982 по 16.07.1984 навчався в технічному училищі м. Козятина Вінницької області. Вказане також підтверджується копією диплому серії НОМЕР_1 від 16.07.1984, який наявний в матеріалах справи, що узгоджується з пунктом 8 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, а відтак суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Тому, колегія суддів вважає, що період отримання позивачем допомоги по безробіттю з 14.12.1998 по 08.12.1999 та період навчання, підлягає зарахуванню до страхового стажу, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.
Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ) врегульовані питання пенсійного забезпечення осіб, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно зі статтею ст. 15 Закону №796-ХІІ підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.
Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення. самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Статтею 55 вказаного Закону передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а саме:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років;
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років Згідно з приписами ст.26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31.12.2017.
Судом встановлено, що позивач на момент звернення з заявою про призначення пенсії досяг віку 59 років, згідно паспортних даних прописаний та проживав з 03.12.1986, а в подальшому з 26.12.2018 та по сьогоднішній день проживає в с. Джурин, Шаргородсього району Вінницької області, яке віднесено до зони посиленого радіологічного контролю.
Крім того, вищевказане підтверджується Постановою Кабінету Міністрів Української РСР «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» від 23.07.1991 № 106, якою згідно пункту 1 затверджено перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, згідно з додатком №1, зокрема: с. Джурин, Шаргородсього району, Вінницької області.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції станом на 27.02.1991) залежно від ландшафтних та геохімічних особливостей ґрунтів, величини перевищення природного доаварійного рівня накопичення радіонуклідів у навколишньому середовищі, пов'язаних з ними ступенів можливого негативного впливу на здоров'я населення, вимог щодо здійснення радіаційного захисту населення та інших спеціальних заходів територія, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, поділяється на зони.
Згідно ст. 4 вказаного закону радіоактивно забруднені землі - це землі, які потребують проведення заходів радіаційного захисту та інших спеціальних втручань, спрямованих на обмеження додаткового опромінення, зумовленого Чорнобильською катастрофою, та забезпечення нормальної господарської діяльності. До зазначених у цій статті земель належать території, вказані в пунктах 3 і 4 статті 2 цього Закону.
Таким чином, на переконання колегії суддів, як зона гарантованого добровільного відселення, так і зона посиленого радіологічного контролю віднесені до категорії радіоактивно забруднених земель, на яких здійснюється негативний вплив на здоров'я людини, який відрізняється тільки рівнем такого впливу, Однак, такий негативний вплив у зоні гарантованого добровільного відселення є сильнішим за вплив забруднення на здоров'я людей у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно, пільги особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюються саме у зв'язку з зазнаним впливом на здоров'я особи радіологічним забрудненням територій, на яких проживали або працювали відповідні особи.
Відповідно до посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (4 категорія) - позивач - має право на пільги і компенсації, встановлені Законом УРСР «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи» для осіб, які постійно працюють чи працювали, або проживають чи проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення (щільність забруднення ґрунту цезієм-137 від 1 до 5 Кі/кв. км2).
Пунктами 2, 4 ч. 1 ст. 11 Закону України № 796-ХІІ (в редакції станом на дату видачі позивачу посвідчення) визначено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать, зокрема:
- особи, які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов'язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або прожили за станом на 1 січня 1993 року на території зони безумовного (обов'язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, та відселені або самостійно переселилися з цих територій;
- особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відповідачем при розгляді заяви позивача не враховано, що при прийнятті рішення комісією про надання статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи встановлювалися всі обставини та досліджувалися всі документи, необхідні для встановлення відповідного статусу потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи (4 категорія), та позивачу надано статус потерпілого від катастрофи на ЧАЕС.
Згідно з пунктом 1.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005, в редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 (надалі - Порядок №22-1, у редакції чинній на момент подання заяви про призначення пенсії від 08.10.2021) у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу). Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви, або дата реєстрації заяви на вебпорталі.
Згідно п. 4.2 цього ж Порядку при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем при прийомі документів не вимагалось від позивача надати у тримісячний строк з дня прийняття заяви додаткові документи, які він зазначає у спірному рішенні, а також у суду відсутні будь-які інші докази на підтвердження виконання управлінням приписів пунктів 1.7 та 3.3 Порядку №22-1 щодо надання допомоги громадянам в одержанні необхідних документів для призначення пенсії.
Таким чином, відповідачем при розгляді заяви позивача не були в повній мірі дотримані нормативно-правові приписи Порядку № 22-1 та не враховані всі обставини.
Що стосується посилання апелянта про відсутність атестації робочих місць, то колегія суддів зазначає, що з урахуванням позиції Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому, контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Згідно п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону № 1058-IV, на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, враховуючи, що записи у трудовій книжці підтверджують характер роботи позивача у період з 24.12.1986 по 13.01.1995 за Списком № 1, що надає право на включення цього періоду до стажу та право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, а також періоди отримання допомоги по безробіттю з 14.12.1998 по 08.12.1999 та навчання з 01.09.1982 по 16.07.1984, який зараховується до страхового стажу, а тому відмова відповідача у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 на підставі п. 1 ч. 2 ст. 114 Закону №1058-IV та згідно Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є протиправною.
Отже, відповідач неправомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, а тому рішення відповідача з цього приводу необхідно скасувати та зобов'язати відповідача вчинити відповідні дії.
Зважаючи на такий висновок, адміністративний позов необхідно задовольнити.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції.
Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.
Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2024 року у справі № 380/13004/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Кузьмич
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш