П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
03 жовтня 2024 р.м. ОдесаСправа № 947/16827/24
Перша інстанція: суддя Огренич І.В.
Судова колегія П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шеметенко Л.П.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м.Одеси від 23 серпня 2024р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Управління патрульної поліції в Одеській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
У травні 2024р. ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ДПП УПП в Одеській області, у якому просила скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2204613 від 21.05.2024 відносно ОСОБА_1 ..
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що оскаржувана постанова є незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту вчинення нею адміністративного правопорушення.
Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 23 серпня 2024р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою задовольнити адміністративний позов.
Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що аналіз обставин справи дає можливість дійти висновку, що факт вчинення позивачкою адміністративного правопорушення підтверджено, а зазначені нею обставини щодо не порушення правил дорожньому руху вказані з метою уникнення відповідальності. Відтак, відсутні підстави для скасування постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА за №2204613 від 21.05.2024р..
Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 21.05.2024р. інспектором 1 взводу 4 роти 1 батальйону УПП в Одеській області старшим лейтенантом поліції Мельничук Р.С. складено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 510грн. (а.с.4).
Відповідно до вищевказаної постанови 21.05.2024р. о 21:52 за адресою м.Одеса, вул. М. Грушевського,18 позивачка, керуючи транспортним засобом Skoda Fabia д.н.з. НОМЕР_1 , проїхала перехрестя на заборонений «червоний» сигнал світлофора, чим порушила п.8.7.3.е ПДР.
Не погодившись з даною постановою, позивачка звернулася до суду з позовом.
Перевіряючи правомірність прийняття постанови про накладення адміністративного штрафу, з урахуванням підстав, за якими позивачка пов'язує її протиправність та незаконність, у межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.
Приписами ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Так, згідно з п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Відповідно до ст.1 ЗУ «Про дорожній рух» від 30.06.1993р. №3353-XII (далі - Закон №3353-XII) даний закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів виконавчої влади та об'єднань).
Відповідно до ст.14 Закону №3353-XII учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.
До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.
Учасники дорожнього руху зобов'язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001р. №1306 (далі - ПДР).
Відповідно до п.1.1. ПДР ці Правила відповідно до ЗУ «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Згідно з п.1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідно до п.8.1 ПДР регулювання дорожнього руху здійснюється за допомогою дорожніх знаків, дорожньої розмітки, дорожнього обладнання, світлофорів, а також регулювальниками.
Дорожні знаки мають перевагу перед дорожньою розміткою і можуть бути постійними, тимчасовими та із змінною інформацією (п.8.2. ПДР).
Відповідно до п.8.7.1-8.7.2 ПДР світлофори призначені для регулювання руху транспортних засобів і пішоходів, мають світлові сигнали зеленого, жовтого, червоного і біло-місячного кольорів, які розташовані вертикально чи горизонтально. Сигнали світлофора можуть бути з нанесеною суцільною чи контурною стрілкою (стрілками), із силуетом пішохода, X-подібні.
Згідно з п.8.7.3 ПДР України сигнали світлофора мають такі значення, зокрема, е) червоний сигнал, у тому числі миготливий, або два червоних миготливих сигнали забороняють рух.
За перевищення встановлених обмежень швидкості руху, проїзд на заборонний сигнал регулювання дорожнього руху та порушення інших правил дорожнього руху встановлено адміністративну відповідальність відповідно до ст.122 КУпАП.
Так, ч.2 ст.122 КУпАП за порушення, зокрема правил проїзду перехресть, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, встановлено відповідальність у вигляді накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510грн..
Відповідно до ч.1 статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно зі ст.222 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, частинами 1, 2, 3 і 5 статті 122 КУпАП розглядають органи Національної поліції. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі (ч.2 ст.258 КУпАП).
Відповідно до ч. 4 ст.258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу.
Таким чином, аналіз законодавчих норм, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, дає підстави для висновку, що працівники підрозділів Національної поліції мають право виносити постанови у справах про адміністративні правопорушення з порушення ПДР (ст.122 КУпАП) на місці вчинення такого правопорушення.
Згідно з п.1 ст.247 КУпАП України обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення. Наявність події і складу правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Положеннями статей 245, 251, 252, 280 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є, зокрема, своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до приписів ч.ч.1,2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апеляційний суд зазначає, що покладений на суб'єктів владних повноважень - відповідачів указаною нормою процесуального закону тягар доказування правомірності їхніх рішень, дій чи бездіяльності не звільняє позивача від обов'язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Колегія суддів зазначає, що як вбачається із відеофайлу, наданого працівниками поліції, із розмови працівника поліції та водія ( ОСОБА_1 ) під час розгляду адміністративної справи остання ніяким чином не заперечувала, що проїхала на «червоний сигнал» світлофора, інших пояснень та заперечень також не надавала (а.с.18).
Колегія суддів зауважує, що наданий до суду відеозапис нагрудної камери поліцейського повністю спростовує доводи позивачки, які заявлені в обґрунтування позовних вимог, та свідчить про наявність вини у інкримінованому їй правопорушенні.
Таким чином, судова колегія вважає, що поліцейський, приймаючи оскаржувану постанову, діяв в межах своїх повноважень та на підставі чинних норм законодавства України.
Враховуючи встановлені обставини справи, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про законність і обґрунтованість оскаржуваної у даній справі постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА №2204613 від 21.05.2024р..
Крім того, в доводах апеляційної скарги представник ОСОБА_1 посилається на помилку у резолютивній частині рішення суду першої інстанції, а саме: суд неправильно зазначив строки оскарження рішення та порядок подання апеляційної скарги.
Надаючи оцінку вказаному, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції правильно зазначено строки оскарження рішення, однак помилково вказано, що рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду через Київський районний суд. При цьому, така описка не впливає на правильність вирішення даного спору.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
На підставі вказаного, колегія суддів зазначає, що викладені в апеляційній скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.
За таких обставин, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Київського районного суду м.Одеси від 23 серпня 2024р. залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді І.О. Турецька
Л.П. Шеметенко