Житомирський апеляційний суд
Справа №282/563/24 Головуючий у 1-й інст. Вальчук В. В.
Номер провадження №33/4805/1142/24
Категорія ч. 1 ст. 130 КУпАП Доповідач Григорусь Н. Й.
02 жовтня 2024 року м.Житомир
Суддя Житомирського апеляційного суду Григорусь Н.Й., за участі: захисника - адвоката Гарбузюка О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Житомирі апеляційну скаргу адвоката Гарбузюка Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на постанову Любарського районного суду Житомирської області від 05 червня 2024 року, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою судді Любарського районного суду Житомирської області від 05 червня 2024 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн на користь держави.
Згідно з постановою судді місцевого суду, 22 квітня 2024 року о 00 годині 53 хвилин гр. ОСОБА_1 по вул. Шевченка в с. Авратин Житомирського району, керував автомобілем ВАЗ-2109 державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушена координація рухів). Від проходження огляду з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись з вказаною постановою судді місцевого суду, адвокат Гарбузюк О.О., в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову скасувати, провадження у справі закрити, посилаючись на її незаконність, однобічне та неповне з'ясування судом обставин справи. Апеляційна скарга обґрунтована, зокрема, тим, що порушена процедура оформлення адміністративних матеріалів з боку працівників поліції, працівниками поліції ОСОБА_1 не пред'явлено і не вручено акт огляду водія на стан сп'яніння та не складено направлення для проходження огляду в медичному закладі, а сам ОСОБА_1 діяв в умовах крайньої необхідності, оскільки існувала реальна небезпека життю та здоров'ю його односельцю.
Одночасно апеляційна скарга містить клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови. Як на поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що Як на поважну причину пропуску строку на апеляційне оскарження захисник посилається на те, що відповідно до постанови Житомирського апеляційного суду від 04.07.2024 апеляційна скарга повернута особі, яка її подала, у зв'язку із відсутністю клопотання про поновлення пропущеного строку, а тому строк пропущений з поважних причин, оскільки 09.07.2024 подана повторна апеляційна скарга.
Розглянувши клопотання про поновлення строку, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, суд вважає за необхідне поновити апелянту строк на апеляційне оскарження, як такий, що пропущений з поважних причин.
Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, заслухавши пояснення захисника - адвоката Гарбузюка О.О., перевіривши доводи апеляційної скарги, доходжу висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Відповідно до пункту 2.9 а) Правил, водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння або перебуваючи під впливом наркотичних чи токсичних речовин.
За правилами частин 2-5 ст. 266 КУпАП, огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних засобів поліцейським із застосуванням технічних засобів відеозапису або у закладах охорони здоров'я.
Згідно вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Висновок судді місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у відмові в проходженні огляду на стан сп'яніння, з правовою кваліфікацією таких дій за ч. 1 ст. 130 КУпАП за обставин, установлених у постанові судді місцевого суду, є обґрунтованим, відповідає фактичним обставинам справи, підтверджений наявними в матеріалах справи доказами.
Так, з протоколу по адміністративне правопорушення від 22.04.2024 вбачається, що 22 квітня 2024 року о 00 годині 53 хвилин гр. ОСОБА_1 по вул. Шевченка в с. Авратин Житомирського району, керував автомобілем ВАЗ-2109 державний номерний знак НОМЕР_1 , з ознаками алкогольного сп'яніння (різкий запах алкоголю з порожнини рота, порушена координація рухів). Від проходження огляду з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу та у медичному закладі відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 2).
За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу працівника поліції пройти в установленому порядку медичний огляд для визначення стану алкогольного сп'яніння, впливу наркотичних чи токсичних речовин.
Так, ч. 1 ст. 130 КУпАП визначено декілька діянь, які утворюють об'єктивну сторону зазначеного правопорушення. Зокрема, адміністративна відповідальність за цією нормою закону передбачена за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За таких обставин, вважаю, що винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 Правил дорожнього руху України підтверджується наявними у справі доказами, а саме, даними, які містяться: в протоколі про адміністративне правопорушення, в якому зазначено, що останній від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння в установленому законом порядку відмовився; копії постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого не в автоматичному режимі серії ББА №313636 від 22.04.2024; наявним в матеріалах справи відеозаписом з відео реєстратора службового автомобіля та нагрудної камери поліцейського, на яких міститься рух транспортного засобу та його зупинка, розмова ОСОБА_1 по телефону, де він повідомляє, що він керував транспортним засобом та хотів підвезти іншу особу-Ваньку, який сидів на передньому пасажирському сидінні автомобіля. ОСОБА_1 також вказує, що він керував автомобілем «та попав на двох метрах вулиці» і в подальшому в ході телефонної розмови вказує, що начебто ніхто не бачив, як він керував транспортним засобом. Також на вказаних відеозаписах зафіксовано як ОСОБА_1 відмовився пройти медичне освідування на стан сп'яніння на місці зупинки та в медичному закладі.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, суддя місцевого суду дав належну оцінку всім доказам у справі, проаналізував їх у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, та дійшов правильного висновку про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Доводи апеляційної скарги відносно того, що дії працівників поліції під час оформлення протоколу про адміністративне правопорушення були незаконними, спростовується наявним в матеріалах справи відеозаписом з нагрудної камери працівника патрульної поліції, з якого вбачається, що ОСОБА_1 беззаперечно та без примусу з боку працівників поліції відмовився від законної вимоги про проходження огляду на стан сп'яніння, як із застосуванням спецзасобів, так і медичного в лікувальному закладі. При цьому зупинка автомобіля, яким керував ОСОБА_1 , відповідала вимогам ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» та була обумовлена порушенням останнім комендантської години, про що ОСОБА_1 було повідомлено.
Відсутність направлення на проходження огляду на стан сп'яніння в закладі охорони здоров'я, акту про порядок проходження огляду за допомогою технічних засобів - не спростовує винності ОСОБА_1 , який відмовився від огляду на стан сп'яніння і така відмова була беззаперечною.
Щодо доводів апеляційної скарги про вчинення правопорушення в умовах крайньої необхідності, апеляційний суд повністю погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до ст. 18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто засобами, не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам. Якщо загроза охоронюваним інтересам може виникнути в майбутньому, діяння не може вважатися таким, що вчинено у стані крайньої необхідності. Однією з найважливіших умов правомірності крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами.
В даному випадку дії ОСОБА_1 не можна вважати вчиненими в умовах крайньої необхідності, оскільки він особисто та усі присутні особи, в ситуації, що склалася, принаймні повинні були викликати швидку допомогу. Крім того, з відеозапису обставин події об'єктивно не вбачається, що ОСОБА_1 знаходиться в умовах крайньої необхідності, оскільки його розмірковування щодо можливих подальших дій після зупинки працівниками поліції, які зайняли досить тривалий час, жодним чином не свідчать про те, що односельчанин знаходиться в невідкладно в тяжкому стані, що змусило сісти його за кермо, проігнорувавши можливість виклику швидкої допомоги.
Тому доводи захисника про наявність обставин, які б свідчили про керування ОСОБА_1 автомобілем о 00:53 в стані крайньої необхідності не підтвердженні належними доказами.
Під час апеляційного розгляду справи апелянтом не були спростовані обґрунтовані висновки суду першої інстанції, якими було надано оцінку відеозаписам, як належним та допустимим доказам, та які не мають ознак переривання чи монтування під час фіксації обставин, які мають значення для справи. Зазначені доводи були предметом розгляду в суді першої інстанції і суд надав їм правильну, повну та неупереджену оцінку, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Інші доводи апеляційної скарги не містять посилання на нові факти чи засоби доказування, які б вказували на незаконність ухваленої у справі постанови.
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, будь-яких вагомих доказів та доводів на спростування правильності висновків суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, не надано.
Враховуючи наведене, проходжу до висновку про те, що при розгляді даної справи суддя місцевого суду повною мірою дотримався вимог ст. ст. 245, 251, 252, 278, 280, 283 КУпАП, правильно встановив всі фактичні обставини справи та дійшов обґрунтованого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Апеляційним переглядом справи про адміністративне правопорушення не встановлено порушення судом першої інстанції норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права. Висновки суду відповідають фактичним обставинам справи, та не спростовуються доводами апеляційної скарги.
За таких обставин, відсутні підстави для скасування постанови судді місцевого суду відносно ОСОБА_1 .
Керуючись ст. 294 КУпАП, суд -
Поновити адвокату Гарбузюку Олександру Олександровичу строк на апеляційне оскарження постанови Любарського районного суду Житомирської області від 05 червня 2024 року.
Апеляційну скаргу адвоката Гарбузюка Олександра Олександровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову судді Любарського районного суду Житомирської області від 05 червня 2024 року - без змін.
Постанова апеляційного суду є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Н.Й. Григорусь