Справа № 161/1306/24 Головуючий у 1 інстанції: Рудська С. М.
Провадження № 22-ц/802/946/24 Доповідач: Данилюк В. А.
03 жовтня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Данилюк В. А.,
суддів Киці С. І., Шевчук Л. Я.,
розглянувши в місті Луцьку в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» адвоката Косяк Наталії Вікторівни на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року,
23.01.2024 року позивач ТзОВ «ФК «Аваліст», через свого представника, звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
18.03.2024 року ТзОВ «ФК «Аваліст» подано заяву про уточнення позовних вимог (а.с. 92-93). Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 15.01.2019 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 2022439432, за умовами якого відповідачка отримала кредит в розмірі 7172 грн на споживчі цілі, а також кредитну карту. Даною банківською карткою ОСОБА_1 почала користуватися з дати отримання кредиту та станом на 16.12.2021 року нею використано кредитні кошти в загальному розмірі 170055,96 грн, з яких 147376,76 грн відповідачкою було повернуто. Остання не належним чином виконувала покладені на неї зобов'язання згідно кредитного договору № 2022439432 від 15.01.2019 року, а тому АТ «ОТП Банк» на заборгованість за основною сумою кредиту в розмірі 22679,20 грн, нараховано відсотки в сумі 52077,12 грн та штраф у сумі 750 грн. 16.12.2021 року між АТ «ОТП Банк» та ТзОВ «ФК «Аваліст» було укладено Договір факторингу № 16/12/21, за умовами якого до позивача перейшло право майнової вимоги за кредитним договором № 2022439432 від 15.01.2019 року, розмір заборгованості позичальника за яким становив 75506,32 грн. На даний час відповідачка продовжує ухилятися від виконання взятих на себе зобов'язань. Просить суд стягнути зі ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором № 2022439432 від 15.01.2019 року в загальному розмірі 75506,32 грн з яких: 22679,20 грн - заборгованість за основною сумою кредиту; 52077,12 грн - заборгованість за відсотками по кредиту; 750 грн - сума нарахованого штрафу; а також судові витрати по справі з яких: 2684 грн судового збору та 5000 грн витрат на правничу допомогу.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 рокупозовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.
Стягнуто зі ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» заборгованість за кредитним договором № 2022439432 від 15.01.2019 року в загальному розмірі 22679 (двадцять дві тисячі шістсот сімдесят дев'ять) грн 20 коп, що становить основну суму кредиту.
Стягнуто зі ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» судовий збір в розмірі 1724 (одна тисяча сімсот двадцять чотири) гривні 41 копійка та витрати на правничу допомогу в розмірі 3500 (три тисячі п'ятсот) гривень.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» в дохід держави 344 (триста сорок чотири) грн недоплаченого судового збору при зверненні до суду з даним позовом.
Не погоджуючись з рішенням суду,представник позивача ТзОВ «ФК «Аваліст» адвокат Косяк Н. В. подала апеляційну скаргу, вважає, що рішення підлягає скасуванню як таке, що ухвалене судом без додержання норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що рішення не ґрунтується на засадах верховенства права, не обґрунтоване (не мотивоване), ухвалена судом на підставі не повного та не всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених тими доказами, які не були досліджені з наданням оцінки всім аргументам (доводам) учасників справи, просить рішення скасувати, постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.
Відзив на апеляційну скаргу не подавався.
Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України справу розглянуто без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268, ст. 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Судом установлено, що 15.01.2019 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 2022439432, який за правовою природою є змішаним договором: кредитним договором та Договором про видачу і обслуговування міжнародних кредитних пластикових карток (а.с. 6-15).
Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, банк надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його на таких умовах:
-розмір, валюта та цільове використання: 6822 грн на придбання товару у продавця 350 грн на сплату додаткових послуг банку, а саме: послуга «смс+довідка». Загальний розмір кредиту: 7172 грн;
-дата остаточного повернення кредиту: 15.01.2021 року;
-строк на який надається кредит: визначається графіком платежів;
-річна база нарахування процентів: для розрахунку використовується фактична кількість днів у календарному місяці та у календарному році.
Відповідно до п. 1.2 Кредитного договору, протягом дії Кредитного договору для розрахунку процентів за користування кредитом буде використовуватися: фіксована процента ставка у розмірі 0,01% річних.
Відповідно до п. 1.3 Кредитного договору, повернення кредиту та сплата процентів відбувається шляхом сплати позичальником ануїтетних платежів.
Відповідно до розділу 2 Кредитного договору, відповідач, попередньо ознайомившись зі всіма умовами надання банківських послуг, правилами, тарифами, в тому числі із положеннями договорів та усіх додатків до них, невід'ємною частиною яких є заява-анкета про надання банківських послуг АТ «ОТП Банк», та які розміщені на офіційному сайті АТ «ОТП Банк» www.otpbank.com.ua, виявив бажання оформити поточний (картковий) рахунок та отримати електронний платіжний засіб.
Відповідно до умов договору, АТ «ОТП Банк» взяв на себе зобов'язання з відкриття карткового рахунку, надання картки держателю, а також виконання розрахункового обслуговування платіжних операцій, здійснених з використання картки.
На картковий рахунок відкритий за заявою відповідача було встановлено кредитний ліміт, порядок користування яким визначено правилами користування карткою.
Згідно із умовами обслуговування кредитної лінії за користування кредитом Банк нараховує проценти, які розраховуються Банком на підставі процентної ставки, розмір якої визначається тарифами Банку.
Розділ 2 Кредитного договору передбачає, що за користування Кредитом АТ «ОТП Банк» нараховує проценти у розмірі 5% в місяць, розмір процентної ставки впродовж пільгового періоду становить 0,01 % річних (55 днів).
Укладання Кредитного договору між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 відбулося на підставі ст. 634 ЦК України шляхом приєднання відповідачем до запропонованих банком умов та тарифів.
На виконання умов вищевказаного договору АТ «ОТП Банк» було видано ОСОБА_1 банківську картку № НОМЕР_2 «InstantCard», з терміном дії до 09/21.
Вищевказана обставина підтверджується відповідною розпискою ОСОБА_1 (а.с. 15). В судовому засіданні представник відповідача дану обставину не оспорював.
Як вбачається зі звіту-рахунку відповідачка ОСОБА_1 за період з 15.01.2019 року по 16.12.2021 року, здійснювала операції з платіжною карткою MasterCardGold «InstantCard» № НОМЕР_3 , в тому зі зняття готівки в банкоматах м. Луцька та розрахунку за придбання різного роду товарів (а.с. 95-109).
Відтак, суд вважає доведеним, що відповідач ОСОБА_1 в період з 15.01.2019 року по 16.12.2021 року використовувала кредитні кошти в межах встановленого кредитного ліміту із застосуванням банківської картки, яка була видана їй на виконання умов кредитного договору № 2022439432 від 15.01.2019 року.
Згідно наданого стороною позивача Розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2022439432 від 15.01.2019 року, відповідач в період з 16.01.2019 року по 03.12.2021 року використала кредит в загальному розмірі 170055,96 грн; банк нарахував відсотки у розмірі 52077,12 грн; сума штрафу склала 750 грн; відповідач сплатила за правочином 147376,76 грн (а.с. 110-125).
16.12.2021 року АТ «ОТП Банк» (первісний кредитор) та ТзОВ «ФК «Аваліст» (новий кредитор) уклали Договір факторингу № 16/12/21, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги за кредитним договором № 2022439432 від 15.01.2019 року (а.с. 16-23).
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відтак, ТзОВ «ФК «Аваліст» є новим кредитором у зобов'язанні, яке виникло між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 на підставі кредитного договору № 2022439432 від 15.01.2019 року, а тому позивач просить суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за вказаним правочином, яка існувала в останньої станом на 16.12.2021 року (дату набуття права вимоги).
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовується положення параграфу 1 («Позика»), якщо інше не встановленим цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Частина 1 ст. 509 ЦК України передбачено, що зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати) майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.03.2018 року у справі № 44/951912 (№ 14-10цс18) зазначено, що відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлено договором.
Згідно з ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ст. 530 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Згідно зі ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, для належного виконання зобов'язання необхідно дотримуватися визначених у договорі строків, зокрема щодо сплати коштів, визначених кредитним договором, а тому прострочення виконання зобов'язання є порушенням.
Положеннями ст. 611 цього Кодексу передбачено, що в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
На обґрунтування заявлених позовних вимог позивачем було подано до суду звіт-рахунок по рахунку ОСОБА_1 за період з 15.01.2019 року по 16.12.2021 року та Розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2022439432 від 15.01.2019 року (а.с. 95-125).
Як вбачається зі звіту-рахунку по рахунку ОСОБА_1 за період з 15.01.2019 року по 16.12.2021 року за увесь час користування картковим рахунком від відповідачки ОСОБА_1 на картковий рахунок найшло 190376,76 грн; банком списано 290106,06 грн; безстроковий оборот по рахунку склав 8655,36 грн (а.с. 95-109).
Натомість, як вже зазначалося, згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором № 2022439432 від 15.01.2019 року відповідача в період з 16.01.2019 року по 03.12.2021 року використала кредит в загальному розмірі 170055,96 грн; банк нарахував відсотки у розмірі 52077,12 грн; сума штрафу склала 750 грн; відповідач сплатила за правочином 147376,76 грн (а.с. 110-125).
Вищевказаний розрахунок не містить зазначення відсоткової ставки, яка застосовувалася при нарахуванні (обчисленні) складових спірної заборгованості за кожним окремим платежем, що позбавляє суд достовірно встановити, що нарахування ОСОБА_1 відсотків та штрафів здійснювалося у повній відповідності умовам кредитного договору № 2022439432 від 15.01.2019 року.
При цьому, зазначені у звіті-рахунку та розрахунку заборгованості відомості є суперечливими між собою.
Суд першої інстанції правильно виходив із того, що розрахунок не містить зазначення відсоткової ставки, яка застосовувалася при нарахуванні (обчисленні) складових спірної заборгованості за кожним окремим платежем, тому його не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15.01.2019 року. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати відсотками за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов'язань.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг та товариства , відсутність заяви про домовленість сторін про сплату відсотків, надані розрахунки не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
З урахуванням наведеного, товариство безпідставно заявив до стягнення 52077,12 грн за відсотками та суму штрафу 750 грн, у зв'язку із чим рішення суду в означеній частині відповідає нормам матеріального права.
Відмовляючи у стягненні заборгованості по відсотках, суд першої інстанції дав повне обґрунтування усім обставинам із посиланням на надані позивачем докази та правильно виходив із того, що через відсутність підстав вважати складовими кредитного договору доданий до позову розрахунок, здійснення позивачем цих нарахувань належного підтвердження під час розгляду справи не знайшло, у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові в частині стягнення з відповідача такої заборгованості.
З приводу доводів щодо пропуску строку позовної давності суд зазначає, що в силу положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 18.06.2020 року № 731-IХ, а також ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15.03.2022 року № 2120-IX, строки на звернення з даними вимогами ТзОВ «ФК «Аваліст» не пропущено, у зв'язку з чим підстав для застосування до даних правовідносин строків позовної давності суд не вбачає.
Вирішуючи питання про стягнення з відповідачів витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч. 1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати та адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановив, що розмір гонорару, витрачений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (постанови Верховного Суду у справі № 905/1795/18 від 24.10.2019 року, у справі №922/2685/19 від 08.04.2020 року).
Таким чином, враховуючи складність цієї справи, обсягу виконаної адвокатом роботи, суд дійшов до висновку, що розмір судових витрат, який підлягає стягненню з відповідача на професійну правничу допомогу належить визначити у розмірі 3500 грн. Вказана сума буде достатньою та відповідатиме обсягу виконаної адвокатом роботи в межах цього провадження, а також критерію пропорційності розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст».
Колегія суддів погоджується з визначеним судом розміром заборгованості за кредитним договором на загальну суму 22679,20 гривень.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду і не впливають на правильність рішення суду першої інстанції.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі наведеного суд апеляційної інстанції доходить висновку, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування чи зміни колегія суддів не вбачає.
Керуючись статтями 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Аваліст» адвоката Косяк Наталії Вікторівни залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 16 липня 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий
Судді