30 вересня 2024 року
м. Київ
єдиний унікальний номер судової справи 757/37643/21-ц
номер провадження 22-ц/824/12520/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,
суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,
за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,
учасники справи: представник позивача ОСОБА_1 ,
представник відповідача Тузова В.О. ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Гайдамащука Олександра Володимировича
на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року /суддя Матійчук Г.О./
у справі за позовом ОСОБА_3 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк», третя особа: товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінілон» про стягнення грошових коштів, -
У липні 2021 року позивач звернувся до суду із вказаною заявою, у якій просить стягнути із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 142 341, 36 доларів США, у тому числі: вклад в розмірі 75 378, 45 доларів США, відсотки за вкладом (9,5 % річних) в розмірі 50 891, 81 доларів США та 3 % річних в розмірі 16 071, 10 доларів США.
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року позов задоволено частково. Стягнуто із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 133 110, 08 доларів США, у тому числі: вклад в розмірі 75 378, 45 доларів США, відсотки за вкладом (9,5% річних) в розмірі 50 891, 81 доларів США та 3% річних в розмірі 6 839, 82 доларів США. Стягнуто із Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 11 350, 00 грн. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено. /т. 2 а.с. 58-68/
Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Гайдамащук О.В. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення скасувати, відмовивши у задоволенні позовних вимог; виключити з мотивувальної частини рішення висновки щодо нікчемності переведення боргу.
На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилався на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з'ясовані обставини справи, зокрема те, що не надавши оригіналів квитанцій про внесення коштів за депозитним договором, на огляд суду, позивач не довів права на позов у матеріально правому сенсі, та суд не вправі був робити висновок по суті позовних вимог про правомірність або неправомірність дій відповідача, чинність або дійсність укладеного правочину. Суд першої інстанції також не врахував, що позивач звертався до відповідача із вимогою дострокового розірвання договору та повернення грошових коштів 20.03.2014 р. Таким чином, договір банківського вкладу №SAMDNWFD0070080224300 від 26.02.2014 року був розірваний на вимогу вкладника з моменту звернення. Стягнення коштів з АТ КБ "ПриватБанк" здійснено судом за наявності обставин, які свідчать про відсутність підстав у Банку виконувати будь-які зобов'язання перед позивачем за договорами банківського вкладу №SAMDNWFD0070080224300 від 26.02.2014 року. Новим боржником за таким договором з 17.11.2014 року є інша особа, оскільки 17.11.2014 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Фінансова компанія "Фінілон" (ЄДРПОУ 38920700) було укладено договір про переведення боргу з подальшим укладенням 18.11.2014 Додаткової угоди до цього договору.
Представник ОСОБА_3 - ОСОБА_1 звернулась з відзивом на апеляційну скаргу, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість її вимог. Вказувала, що в судовому засіданні, що відбулось 21.11.2023 в суді першої інстанції представник позивача надала суду для огляду оригінал Договору SAMDNWFD007008024300 від 20.02.2014 (роздрукований 26.02.2014), його нотаріальну засвідчену копію та кольорові фотокопії квитанцій про внесення позивачем коштів за даним договором. Водночас, при обґрунтуванні своєї позиції, посилаючись на відсутність у позивача оригіналів квитанцій про внесення грошових коштів на депозитний рахунок як на підставу для відмові в позові, відповідач протирічить своїй власній позиції, стверджуючи в подальшому, що грошові кошти, які були внесені позивачем на депозитний рахунок, за договором про переведення боргу, перераховані на рахунок ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон». Крім того, позивачем надана деталізована банківська довідка № 6290022 по його рахункам, у тому числі депозитному договору, яка сформована 23.05.2014 року начальником департаменту по координації роботи з клієнтами Кримського РУ ПАТ КБ «ПриватБанк». Вказувала і на те, що відповідач відмовився розривати депозитний договір та повертати позивачу належні йому грошові кошти та жодних повідомлень про розірвання договорів позивачу не направляв. Отже, порушення прав позивача триває з 23.05.2014 року й до цього часу.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з'явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судове рішення скасуванню в частині стягнення процентів за вкладом, на підставі наступного.
Судом встановлено, що 20 лютого 2014 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «Приватбанк» укладено Депозитний договір № SAMDNWFD007008024300 (вклад «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» (конвертований) за умовами якого ОСОБА_3 передає ПАТ КБ «ПриватБагнк» в особі Голови правління Дубілета О. В. грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі (а. с. 4, т. 1).
Параметри вкладу вказані в Розділі «Дані по вкладу», а саме:
- вклад «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» (Конвертований) SAMDNWFD007008024300, оформлений 20.02.2014;
- залишок на вкладі на 26.02.2014: 74 942,0 USD (сімдесят чотири тисячі дев'ятсот сорок два долари США);
- вклад оформлюється на 6 місяців 20.08.2014 включно;
- банк відкриває ОСОБА_3 особовий рахунок № НОМЕР_1 , на який зараховується вклад;
- на суму вкладу нараховуються проценти за ставкою 9,5% річних;
- проценти по вкладу зараховуються на рахунок/карту № НОМЕР_2 ;
- мінімальний строк вкладу - 6 місяців;
- період нарахування процентів по вкладу - 1 місяць.
Пунктом 4 Договору встановлено, що дія договору припиняється з виплатою всієї суми вкладу разом з процентами, що належать відповідно до умов договору.
По закінченню строку вкладу Банк перераховує кошти з депозиту на вклад «за вимогою (п. 6 Договору).
З депозитного договору, квитанцій та виписки по депозитному рахунку вбачається, що позивач відповідно до умови п. 1 зазначеного договору неодноразово поповнював зазначені рахунки, а саме: 20.02.2014 року, 21.02.2014 року, 24.02.2014 року, 25.02.2014 року та 26.02.2014 року.
18.03.2014 року ОСОБА_3 звернувся до АТ КБ «ПриватБанк» із вимогою дострокового розірвання договору та повернення грошових коштів.
01.04.2014 року (Лист від 01.04.2014 № 20.1.0.0.0./7-20140318/1197 на вих. № 249 від 18.03.2014) АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь про призупинення обслуговування клієнтів та роботу відділень Кримського ГРУ ПАТ КБ «ПриватБанк», неможливість виконання банком своїх обов'язків перед клієнтами через невизначеність статусу території Кримського півострова та її правового режиму, а також у зв'язку з відсутністю законодавчо визначених особливостей діяльності державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах, що існують на території Криму. При цьому, АТ КБ «ПриватБанк» запевнив, що після врегулювання ситуації, кошти, які знаходяться на рахунках клієнтів Банку, будуть в обов'язковому порядку виплачено їх власникам (а.с. 7, т. 1).
Пунктом 9 Договору передбачено, що у сторін є право достроково розірвати теперішній договір, повідомивши один одного за два банківських дня до дати розірвання договору.
23.05.2014 року АТ КБ «ПриватБанк» видав ОСОБА_3 довідку № 6290022, якою підтвердив, що ОСОБА_3 станом на 23.05.2014 року має в ПАТ КБ «ПриватБанк» 7 рахунків, у тому числі: рахунок «ДЕПОЗИТ ПЛЮС», строком на 6 місяців, датою оформлення 20.02.2014, сума коштів на рахунку - 75 378,45 доларів США (а. с. 6, т. 1).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції вірно керувався вимогами ч. 1 ст. 526 ЦК України якою передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться
Згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно із ч. 1 ст. 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов'язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до ч. 1 ст. 1070 ЦК України за користування грошовими коштами, що знаходяться на рахунку клієнта, банк сплачує проценти, сума яких зараховується на рахунок, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка або законом. Сума процентів зараховується на рахунок клієнта у строки, встановлені договором, а якщо такі строки не встановлені договором, - зі спливом кожного кварталу.
Частиною 2 ст. 1070 ЦК України передбачено, що проценти, передбачені частиною першою цієї статті, сплачуються банком у розмірі, встановленому договором, а якщо відповідні умови не встановлені договором, - у розмірі, що звичайно сплачується банком за вкладом на вимогу.
Вкладник за договором банківського вкладу, виходячи з наведеного вище, є споживачем послуг банку (клієнт банку), зокрема, у сфері залучення коштів на депозитні рахунки, відповідно, захист його прав споживача регламентовано Законом України «Про захист прав споживачів», відповідними нормами ЦК України. До відносин банку і вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунку (Глава 72 ЦК України), якщо інше не встановлено цією главою або не впливає із суті договору банківського вкладу.
Враховуючи наявний у ОСОБА_3 екземпляр депозитного договору №SAMDNWFD007008024300 та наявні у ОСОБА_3 документи про внесення коштів до банку, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що депозитний договір вважається укладеними.
Такі правові висновки узгоджуються із правовою позицією викладеною у постановах Верховного Суду України від 25.04.2012 року у справі № 6-20цс12, від 27.01.2016 року у справі № 6-1095цс16, від 06.04.2016 року у справі № 6-352цс16.
Крім того, факт наявності договору банківського вкладу (депозитного договору), зокрема, підтверджено Довідкою від 20.09.2021 року (а. с. 43, т.1) про те, що АТ КБ «Приват Банк» підтверджує факт виконання Банком в повному обсязі зобов'язань щодо перерахування на рахунки ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» грошових коштів ОСОБА_3 відповідно до договору про переведення боргу № б/н від 17.11.2014 та витягу з електронного додатку до Договору переведення боргу б/н від 17.11.2014 року, який 20.09.2021 року було засвідчено печаткою АТ КБ «ПриватБанк» та підписом головного бухгалтера АТ КБ «ПриватБанк» Ярмоленко В. В., який за своїм юридичним змістом фактично є формою банківської виписки (довідки) по банківському договору позивача, якій є предметом цієї справи (а с. 42, т. 1).
Витяг також засвідчений уповноваженою особою головним бухгалтером АТ КБ «ПриватБанк» Ярмоленко В.В. та у ньому міститься наступна інформація: у колонці витягу № 1 (№ п/н) зазначено порядковий номер запису про відповідний рахунок за відповідним банківським договором позивача; у колонці витягу № 2 зазначено ПІБ позивача; у колонці витягу № 3 зазначено повні номери банківських рахунків за договором позивача; у колонці витягу № 5 зазначено валюту договору позивача; у колонці витягу № 6 зазначено розмір зобов'язань банку перед позивачем по усіх його банківських договорах станом на 17.11.2014 року; у колонці витягу № 7 зазначено розмір зобов'язань ПАТ КБ «ПриватБанк» перед позивачем по кожному їх банківському договору станом на 17.11.2014 року у національній валюті; у колонці витягу № 8 зазначено повні номери усіх банківських договорів позивачів; у колонці витягу № 11 зазначено курс НБУ станом на 17.11.2014 року за 1 долар США - 15, 2601 гривень, за яким визначався еквівалент належних позивачу грошових коштів за їх договорами у національній валюті.
Крім того, представником позивача, на вимогу суду першої інстанції, надавались для огляду: оригінал Договору №SAMDNWFD007008024300 від 20.02.2014 року (роздрукований 26.02.2014 року), його нотаріально засвідчена копія та фотокопії квитанцій про внесення позивачем коштів за даним договором з яких вбачається, що між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «ПриватБанк» (АТ КБ «ПриватБанк») у Кримському регіональному управлінні ПАТ КБ «ПриватБанк» 20 лютого 2014 року укладено Депозитний договір №SAMDNWFD007008024300 (вклад «ДЕПОЗИТ ПЛЮС» (конвертований) за умовами якого ОСОБА_3 передає ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Голови правління Дубілета О. В. грошові кошти для розміщення на депозитному вкладі. Параметри вкладу вказані в Розділі «Дані по вкладу», в розмірі 74 942,0 USD (сімдесят чотири тисячі дев'ятсот сорок два долара США); 20.02.2014, 21.02.2014, 24.02.2014, 25.02.2014 та 26.02.2014 договору позивач вніс на особовий рахунок № НОМЕР_3 942,00 долара США.
Таким чином, враховуючи вище зазначене суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про укладення між позивачем та відповідачем Депозитного договору №SAMDNWFD007008024300 від 20.02.2014 року та внесення грошових коштів у розмірах, зазначених у договорі та копіях квитанцій до нього, підтверджується належними та допустимими доказами.
Отже, доводи апеляційної скарги щодо відсутності оригіналів квитанцій про внесення коштів на депозит, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції, оскільки Банк підтвердив існування депозиту та суми коштів на рахунку.
Щодо твердження відповідача про переведення боргу від АТ КБ «ПриватБанк» до ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», судому першої інстанції також зроблені правильні висновки.
Так, судом першої інстанції вірно вказано, що договір переведення боргу б/н від 17.11.2014 року, укладений між АТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» є нікчемним бо при його укладанні банком була порушена встановлена Законом процедура його укладання.
Статтею 520 ЦК України передбачено, що боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора.
Укладаючи договір переведення боргу банк мав отримати від ОСОБА_3 згоду на заміну боржника у зобов'язанні перед ними, але ОСОБА_3 такої згоди банку не надавав. Вказане не спростовано відповідачем.
Будь-які усні чи мовчазні зміни до письмового договору банківського вкладу є нікчемними. З врахуванням вищезазначеного очевидним стає, що Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року, укладений між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди позивача, який є стороною письмового договору банківського вкладу, - є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654, ч. 2 ст. 1059 ЦК України, без необхідності додаткового підтвердження його нікчемності ще й за ст. 228 ЦК України.
Згідно зі ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Норма ст. 520 ЦК має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника.
Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).
Відтак, для заміни боржника у зобов'язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов'язку первісного боржника на іншу особу та така воля повинна бути виказана недвозначно та цей факт повинно бути відповідним чином зафіксовано. Договір про переведення боргу є недійсним в силу закону, тобто нікчемним, у разі, якщо кредитором не було надано згоди на заміну боржника.
Саме такий правовий висновок викладено в Постанові ВГСУ по справі № 922/1029/16 від 26.04.2019 року.
Крім того, у відповідності до вимог ч. 2 ст. 528 ЦК України, у разі невиконання або неналежного виконання обов'язку боржника іншою особою цей обов'язок боржник повинен виконати сам.
АТ КБ «ПриватБанк» не надало суду ніяких доказів того, що ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон» або АТ КБ «ПриватБанк» виконало зобов'язання банка перед ОСОБА_3 .
Отже, не заслуговують на увагу суду апеляційної інстанції посилання апелянта, що належним відповідачем у справі є ТОВ «Фінансова компанія «Фінілон», з огляду на відсутність згоди кредитора про таке переведення, як це передбачено ст. 520 ЦК України.
Таким чином, суд, враховуючи, що відповідачем взяті на себе договірні зобов'язання за укладеним із ОСОБА_3 за договором не виконані, дійшов обгрунтованого висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню кошти за депозитним договором.
Водночас, стягуючи 9,5% за банківським вкладом, за весь час невиконання банком зобов'язання, суд першої інстанції вказував, що відповідач відмовився розривати депозитний договір та повертати позивачу належні йому грошові кошти та жодних повідомлень про розірвання договорів позивачу не направляв. Станом на момент прийняття рішення у даній справі, відповідачем не надано доказів на підтвердження ані розірвання договору, ані повернення грошових коштів позивача, отже, суд виходить з того, що депозитний договір не закінчив своєї дії. Тому, суд першої інстанції вважав, що порушення прав позивача триває з 23.05.2014 року й до цього часу.
З таким висновком апеляційний суд не погоджується з таких підстав.
Згідно ч. 1 ст. 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Згідно ч. 1 ст. 1062 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу.
Згідно ч. 1 ст. 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Згідно ч. 2 ст. 1060 ЦК України банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім випадків, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
2.3.2.7.4.2.3 Вклад «Стандарт із щомісячною виплатою %» 2.3.2.7.4.2.3.1 Сторони мають право вимагати дострокового повернення вкладу відповідно до чинного законодавства, повідомивши про це іншу сторону. Клієнт - шляхом відправлення в Банк Заявки на дострокове розірвання вкладу, Банк - шляхом виставлення повідомлення в Приват24 або через sms-повідомлення Клієнту. Повернення вкладу проводиться з sms-підтвердженням Клієнтом Заявки на дострокове розірвання. Сума вкладу з відсотками протягом 2 робочих для Банку днів зараховується на рахунок клієнта, з якого були переведені кошти для відкриття депозитного рахунку.
Відповідно до вимог ч.3 ст.1058 ЦК України - до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу. Згідно ч.1 ст.1075 ЦК України - договір банківського рахунка розривається за заявою клієнта у будь-який час. Отже, у разі розірвання договору, зобов'язання сторін, що випливають з даного договору, припиняються повністю. Статтею 598 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом. У відповідності до вимог ч. 1 та ч. 3 ст. 651 ЦК України - зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим. Відповідно до ч. 3 ст. 653 ЦК України у разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни. Якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили. Право клієнта на розірвання депозитного договору в односторонньому порядку безумовне. Договір вважається розірваним з моменту отримання банком заяви/ вимоги про розірвання договору, з урахуванням строку, який вказаний у договорі та в якій така заява/вимога може бути подана вкладником до Банку. Якщо умовами договору встановлений певний порядок розірвання договору на вимогу однієї зі сторін та встановлено право на односторонню відмову сторони від договору, то відповідно договір розривається саме у договірному та позасудовому порядку. Та після розірвання договору шляхом відмови сторони від нього в односторонньому порядку, його умови припиняють діяти і правове регулювання відносин між сторонами (Банком та вкладником або власником банківського рахунку) здійснюється виключно на законодавчих, а не на договірних підставах, оскільки розірвання договору у контексті ст.ст. 598, 651 ЦК України є підставою для припинення зобов'язань на вимогу однієї із сторін.
Позивач звертався до відповідача із вимогою дострокового розірвання договору та повернення грошових коштів.
Таким чином, договір банківського вкладу №SAMDNWFD0070080224300 від 26.02.2014 року був розірваний на вимогу вкладника 20 березня 2014 року, за спливом двох банківських днів після звернення.
Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17 навела правову позицію щодо відсутності правових підстав для нарахування та стягнення процентів за договором банківського вкладу після розірвання договору банківського вкладу.
Аналогічні положення викладені у у постанові Верховного суду від 14.12.2021 року у справі № 757/51306/17 (з урахуванням висновків Великої Палати Верховного суду від 09.11.2021 року по справі 320/5115/17).
Враховуючи наведені висновки Верховного Суду, які не були взяті до уваги та застосовані судом першої інстанції, неправомірним є рішення в частині стягнення з відповідача відсотків, нарахованих позивачем після дати розірвання договорів банківського вкладу №SAMDNWFD0070080224300 від 26.02.2014 року у розмірі 9,5%.
Оскільки власного розрахунку так і інформації щодо розміру відсотків за вкладами «на вимогу», що діяли протягом існування спірних правовідносин, суду апеляційної інстанції не надано, суд позбавлений можливості здійснити власні розрахунки, а тому у вказаній вимозі відмовляє.
В іншій частині, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 376, 381, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - Гайдамащука Олександра Володимировича на рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року - задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду міста Києва від 24 квітня 2024 року - скасувати в частині стягнення відсотків за вкладом 9,5% річних в розмірі 50 891, 81 доларів США.
Ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні вказаних вимог.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Головуючий: Судді: