02 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 447/1704/24 пров. № А/857/20300/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді Курильця А.Р.,
суддів Матковської З.М., Пліша М.А.,
з участю секретаря Єршової Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 19 липня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі інспектора 1 взводу 3 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області, старшого лейтенанта поліції - Павлика Степана Антоновича про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
суддя в 1-й інстанції Павлів В.Р.,
час ухвалення рішення 19.07.2024 року,
місце ухвалення рішення м.Миколаїв,
дата складання повного тексту рішення 19.07.2022 року,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі інспектора 1 взводу 3 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області, старшого лейтенанта поліції - ОСОБА_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення.
Рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 19 липня 2024 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що на момент винесення постанови він не знав, що позбавлений правами керування транспортними засобами, поліцейським не складено протоколу про адміністративне правопорушення, незаконно розглянуто справу за місцем вчинення ймовірного правопорушення, в протоколі не зазначено даних про технічний запис ймовірного правопорушення, відповідачем не долучено жодних доказів його вини у інкримінованому правопорушенні.
Згідно ч.4 ст.229 КАС України, фіксування процесу не здійснювалося оскільки всі учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає до задоволення частково з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позов заявлено до неналежного відповідача, а клопотання позивача про заміну первісного відповідача належним відповідачем до суду не надходило.
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, вважає їх помилковими, з огляду на наступне.
Завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності (ст.245 КУпАП).
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, іншого суб'єкта при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Згідно ст.213 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення розглядаються, зокрема, органами Національної поліції, органами державних інспекцій та іншими органами (посадовими особами), уповноваженими на те цим Кодексом.
Відповідно до ст.222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають, зокрема, справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення правил дорожнього руху, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, зокрема, за частинами 1-3, 5 ст.122 КУпАП. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Отже, працівники органів і підрозділів Національної поліції (поліцейські) при розгляді справи про адміністративне правопорушення діють від імені органів Національної поліції.
Тому, належним відповідачем як суб'єктом владних повноважень у адміністративній справі щодо оскарження постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, повинен бути відповідний орган Національної поліції.
Проте, колегією суддів встановлено, що позов пред'явлено до юридичної особи Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі інспектора 1 взводу 3 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області, старшого лейтенанта поліції - ОСОБА_2 . Так, в даному випадку саме Департамент патрульної поліції є належним відповідачем в справі, а відтак мотиви суду першої інстанції про відмову в позові у зв'язку з неналежністю відповідача є помилковими, а рішення суду підлягає скасуванню.
Щодо оскаржуваної постанови, колегія суду наголошує на наступному.
Судом встановлено, що 04.06.2024 р. о 01 годині 23 хвилин інспектором 1 взводу 3 роти 3 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області ОСОБА_2 (надалі - відповідач) винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2309389 відносно ОСОБА_1 (надалі - позивач) за ч. 4 ст. 126 КУпАП та накладено стягнення у формі штрафу 20 400 гривень.
Відповідно до статті 14 Закону України “Про дорожній рух» (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України “Про дорожній рух», встановлюється ПДР.
Відповідно до підпункту «а» пункту 2.1 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Згідно з частинами 9, 10 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії.
Забороняється керування транспортними засобами особам, до яких застосовано адміністративне стягнення чи кримінальне покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами, протягом строку позбавлення, а також особам, щодо яких державним виконавцем встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.
Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, в редакції чинній на час винесення оскаржуваної постанови, (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з частиною 4 статті 126 КУпАП керування транспортним засобом особою, позбавленою права керування транспортними засобами, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно з статтею 7 КУпАП України ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
З метою забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, індивідуалізації її відповідальності та реалізації вимог статті 245 КУпАП відповідно до статті 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 статті 268 КУпАП законодавцем визначено права особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.
У наведених положеннях визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному (необґрунтованому) притягненню такої особи до відповідальності.
Статтею 251 КУпАП визначено перелік фактичних даних в справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з пунктом 1 статті 247 КУпАП обов'язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.
Відповідно до положень статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Як зазначено попередньо, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності. Таке провадження спрямоване, зокрема, на своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідач як представник державного органу, наділеного повноваженнями щодо виявлення та притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності у своїй діяльності має керуватися виключно законом та діяти відповідно до нього.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як вбачається з постанови Миколаївського районного суду Львівської області від 12.12.2023 у справі №447/2751/23, ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.
Постановою Львівського апеляційного суду від 20.04.2024 року, постанову судді Миколаївського районного суду Львівської області від 12 грудня 2023 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, залишено без змін, а апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - без задоволення.
Частиною 4 статті 78 КАС України встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно із частиною 1 статті 317 КУпАП постанова про позбавлення права керування транспортними засобами виконується посадовими особами органів Національної поліції.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що на момент складання оскаржуваної постанови позивач не мав статусу водія, а тому суд апеляційної інстанції доходить висновку, що факт вчинення позивачем порушення вимог підпункту «а» пункту 2.1 ПДР України є доведеним, а позивача правомірно притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною 4 статті 126 КУпАП.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що кожна особа має дотримуватися вимог чинного законодавства, діяти сумлінно та добросовісно. Отже, після складання відносно ОСОБА_1 протоколу за частиною 1 статті 130 КУпАП, останній мав передбачати наслідки скоєного правопорушення, ступінь вини та вид відповідальності, та, в свою чергу, діяти обачно, не допускаючи неправомірної поведінки. З цією метою позивач мав добросовісно користуватися наданими процесуальними правами та проявляти належну зацікавленість у подальшому розгляді справи про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 КУпАП, що не було дотримано останнім.
Разом з тим, норма частини 4 статті 126 КУпАП ставить в залежність притягнення особи до відповідальності від факту позбавлення останньої права керування транспортним засобом, та не пов'язує з обізнаністю особи про відповідне обмеження.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що факт позбавлення позивача права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік на момент прийняття оскаржуваної постанови серії є встановленим та беззаперечним, а тому оскаржувана постанова винесена правомірно та є обґрунтованою.
Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
З огляду на вищевикладене, доводи апеляційної скарги є суттєвими і складають підстави для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, через що рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям постанови про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Керуючись ст.ст. 272,286,308,315,317,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Миколаївського районного суду Львівської області від 19 липня 2024 року у справі № 447/1704/24 скасувати та прийняти постанову, якою позов ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя А. Р. Курилець
судді З. М. Матковська
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 02 жовтня 2024 року.