02 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/3317/24 пров. № А/857/16659/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Заверухи О.Б.,
суддів Кузьмича С.М., Ніколіна В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
суддя (судді) в суді першої інстанції - Волдінер Ф.А.,
час ухвалення рішення - не зазначено,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
26 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, в якому просив: визнати протиправною відмову в переведенні його з пенсії за вислугу років, призначеної за п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», на пенсію за вислугу років за п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»; зобов'язати перевести його з пенсії за вислугу років, призначеної за п «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» на пенсію за вислугу років, передбаченої п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з 26 вересня 2023 року, виходячи з вислуги років 27 років 05 місяців 08 днів та з врахуванням виплачених сум пенсії.
На обґрунтування позовних вимог зазначає, що згідно з наказом Державної установи «Цуманська виправна колонія (№ 89)» від 24 червня 2019 року № 43/ОС-19, його звільнено з органів Державної кримінально-виконавчої служби України за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію», вислуга на день звільнення складала в календарному обчисленні - 20 років 06 місяців 29 днів, в пільговому обчисленні - 27 років 05 місяців 08 днів. З 25 червня 2019 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену за п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Вказує, що листом ГУ ПФУ у Волинській області від 14 лютого 2024 року № 2319-1170/Г-02/8-0300/24 йому відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років за п. «а» ст. 12 Закону України № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ) у зв'язку із відсутністю необхідної календарної вислуги років. Вважає вказану відмову протиправною, такою, що порушує його право на пенсійне забезпечення, оскільки відповідно до п. «а» ст. 12 Закону № 2262-ХІІ мінімальний розмір вислуги, необхідної для призначення йому пенсії за вислугою років за цим Законом складає 25 календарних років і більше. Звертає увагу на те, що положеннями ст. 17-1 Закону № 2262-ХІІ та пп. «г» п. 3 Постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» (далі - Постанова № 393) передбачено визначення вислуги років у пільговому обчисленні.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області у переведенні ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, з 26 вересня 2023 року, з урахуванням вислуги, яка становить 27 років 05 місяців 08 днів. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211 гривень 20 копійок та витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 гривень 00 копійок.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Порядком № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку. Передбачені статтею 17-1 Закону № 2262-ХІІ пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку № 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років. При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах. Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ. З огляду на вказане, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області протиправно відмовило позивачу в призначенні пенсії за вислугою років згідно пункту «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення звільнених з військової служби та деяких інших осіб» відповідно до вислуги, яка становить 27 років 05 місяців 08 днів. На думку суду першої інстанції, виходячи із критеріїв, визначених частинами третьою, п'ятою статті 134, частиною дев'ятою статті 139 КАС України (зокрема, складність справи, яку розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження; час, який об'єктивно необхідно було витратити на підготовку позовної заяви, зважаючи на сталу судову практику у справах цієї категорії; обсяг наданих адвокатом послуг), враховуючи прохання відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн, а решту витрат повинен понести позивач.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції не дослідив, що на час звернення за призначенням пенсії згідно із пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (06 листопада 2023 року), редакція абзацу першого пункту 3 Постанови № 393 зазнала змін, відповідно до яких зарахування строку служби, що підлягає зарахуванню на пільгових умовах до вислуги років застосовується виключно для визначення розміру пенсії, а не для призначення пенсії, як передбачала попередня редакція абзацу першого пункту 3 пункту 3 Порядку № 393. Вказує, що у справах № 200/4951/22 та № 480/4827/22 Верховний Суд сформував правовий висновок про те, що оскільки станом на дату звернення позивача із заявою про призначення пенсії за вислугу років діяла нова редакція абзацу першого пункту 3 Порядку № 393, тому відсутні підстави для зарахування при призначенні пенсії строку служби, що підлягає зарахуванню у пільговому обчисленні.
Представником позивача подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Вказує, що у постанові від 10 червня 2024 року у справі № 260/4588/23 Верховний Суд сформував правовий висновок, згідно з яким моментом виникнення у позивача права на пенсію за вислугою років є дата звільнення зі служби, тому до спірних правовідносин слід застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення позивача зі служби.
Суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження) (п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України).
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу з наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, згідно з наказом Державної установи «Цуманська виправна колонія (№89)» від 24 червня 2019 року №43/ОС-19, підполковника внутрішньої служби ОСОБА_1 , начальника відділу інтендантського та господарського забезпечення Державної установи «Цуманська виправна колонія (№89)» звільнено з органів Державної кримінально-виконавчої служби України за пунктом 2 (через хворобу) частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію».
Вислуга на день звільнення складає в календарному обчисленні - 20 років 06 місяців 29 днів, в пільговому обчисленні без врахування календарної вислуги складає - 27 років 05 місяців 08 днів.
З 25 червня 2019 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Волинській області та отримує пенсію за вислугу років, призначену за п. «б» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Листом ГУ ПФУ у Волинській області від 14 лютого 2024 року №2319-1170/Г-02/8-0300/24 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку із відсутністю необхідної календарної вислуги років (а.с.9).
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з обґрунтованістю такого висновку суду першої інстанції з наступних підстав.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Національному антикорупційному бюро України, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції, Бюро економічної безпеки України чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом № 2262-XII.
Статтею 1 Закону № 2262-XII встановлено, що особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» статті 1-2 Закону № 2262-XII право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби (крім випадків призначення пенсії в разі втрати годувальника дружині (чоловіку) з урахуванням вимог частини п'ятої статті 30 цього Закону, яка призначається незалежно від звільнення зі служби) особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські, співробітники Служби судової охорони, особи начальницького складу податкової міліції, особи начальницького і рядового складу Державної кримінально-виконавчої служби України, особи начальницького і рядового складу органів і підрозділів цивільного захисту.
Стаття 2 Закону № 2262-XII визначає, що військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають право на пенсійне забезпечення, пенсії відповідно до цього Закону призначаються і виплачуються після звільнення їх зі служби.
Відповідно до п. «а» статті 12 Закону № 2262-XII (в редакції на день звільнення позивача з військової служби) пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах «б»-«д», «ж» статті 1- 2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби, зокрема, з 01 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року і на день звільнення мають вислугу 24 календарних роки і більше.
Статтею 17 Закону № 2262-XII визначено види служби та періоди часу, які зараховуються до вислуги років для призначення пенсії, а статтею 17-1 цього Закону встановлено порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим законом. Своєю чергою, вказаною нормою передбачено, що цей період та пільгові умови встановлюються саме Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 (далі - Порядок № 393).
Цей Порядок визначає, які саме види служби зараховуються до вислуги років, та які саме види служби і в яких коефіцієнтах зараховуються на пільгових умовах.
Положеннями статті 12 Закону №2262-XII визначено, що право на пенсію за вислугу років відповідно виникає за наявності двох умов: звільнення зі служби та наявності необхідної вислуги років.
Цим законом передбачені пільгові умови для призначення пенсій за вислугу років, які встановлюються урядом, шляхом прийняття підзаконних нормативно-правових актів.
Порядком № 393 визначено, зокрема, порядок обчислення та призначення пенсій за вислугу років. Вказана постанова є підзаконним нормативно-правовим актом, мета якого конкретизувати нормативне регулювання з метою вирішення питань, що виникають з приводу призначення пенсії за вислугу років, зокрема, і на пільгових умовах.
Основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу, є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, Порядком № 393.
Можливість пільгового обчислення періоду проходження військової служби є похідною від визначальної підстави і має пов'язуватися не з категорією працівників, що реалізують право на пенсію за вислугу років, а зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті проходження військової служби в певний, визначений у законодавчому порядку, період часу. Така можливість передбачена Порядком № 393.
Визначальною підставою у питанні можливості пільгового обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, який дає право на пенсію за вислугу років, є наявність законодавчого регулювання, яке передбачає включення зазначеного періоду (строку) до стажу роботи працівників певної категорії для реалізації цими особами права на призначення різних видів пенсій, чи інших соціальних виплат.
Закон № 2262-XII як єдину, обов'язкову умову призначення пенсії за вислугу років передбачає наявність у особи певної кількості років певного виду служби (вислуги). При цьому, наявність необхідної вислуги років забезпечує право на пенсію за вислугу років безвідносно до віку, стажу та працездатності особи.
Визначення у Законі № 2262-XII вислуги саме в календарних роках передбачає обов'язкову вислугу усіх календарних днів (365), що в такому випадку і буде становити календарний рік і буде відповідати правилу, закріпленому в частині 4 статті 17 цього ж Закону, щодо можливості врахування при призначенні пенсії тільки повних років вислуги.
Таким чином, передбачена Законом № 2262-XII календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів).
Своєю чергою, передбачені статтею 17-1 Закону № 2262-XII пільгові умови призначення пенсій відповідно до Порядку 393 полягають в пільговому (кратному) зарахуванні вислуги років.
При цьому, таке зарахування не є самостійним видом вислуги і не конкурує з її календарним обчисленням, а є лише пільговим зарахуванням уже наявної вислуги. Фактична тривалість вислуги при такому зарахуванні не змінюється, а лише зараховується на пільгових (кратних) умовах.
Завдяки такому зарахуванню необхідну кількість років для призначення пенсії за вислугу років особа набуває швидше, порівняно із зарахуванням вислуги на загальних (не пільгових) умовах, що і становить природу пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції зауважує, що до актів правового регулювання умов і порядку призначення пенсій за вислугу років належать і ті правові акти, які передбачають пільгове (кратне) обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу роботи, що дає право на призначення й отримання різних видів пенсій та соціального забезпечення.
З аналізу наведених правових норм слідує, що моментом виникнення у позивача права на пенсію за вислугою років є дата звільнення зі служби, а тому до спірних правовідносин належить застосовувати умови призначення пенсій за вислугу років, які діяли на момент звільнення позивача зі служби.
Вищевказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 10 червня 2024 року у справі № 260/4588/23.
Відповідач, відмовляючи в призначення позивачу пенсії за вислугу років за п. «а» ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» виходив з того, що на день звільнення зі служби календарна вислуга років позивача за час його роботи становить 20 років 06 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії за вислугу років з огляду на те, що пенсія за вислугу років призначається при наявності саме календарної, а не загальної чи пільгової вислуги років.
Разом з тим, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду у постанові від 03 березня 2021 року у справі 805/3923/18-а відступив від правових висновків, викладених, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2018 року у справі № 725/1959/17, від 27 березня 2018 року у справі № 295/6301/17 і з метою приведення судової практики до єдиного тлумачення та застосування норм Закону № 2262-XII у частині призначення пенсії за вислугу років, зробив висновок про те, що основним актом, на підставі якого здійснюється обчислення періоду проходження військової служби для зарахування його до стажу є Закон № 2262-XII. Пільгове обчислення періоду проходження військової служби є похідним від визначальної підстави і може визначатись іншими підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 393. Можливість пільгового обчислення вказаного періоду пов'язується, насамперед, зі спеціальним статусом, якого особи набули в результаті виконання відповідної роботи, яка визначена у законодавчому порядку.
Така позиція була також підтримана Судовою палатою з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18.
У цій постанові Судова палата дійшла висновку, що в цілях Закону № 2262-XII календарна вислуга - це вислуга, яка складається з повної кількості календарних днів відповідного періоду (календарний рік - 365 календарних днів, календарний місяць - 30 календарних днів). Для призначення пенсій за вислугу років за Законом №2262-XII календарна вислуга років може бути зарахована на пільгових умовах відповідно до постанови № 393.
Колегія суддів враховує правові висновки, наведені у постанові Об'єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 03 березня 2021 року у справі № 805/3923/18-а та у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 14 квітня 2021 року у справі № 480/4241/18 та вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність підстав для визнання протиправним відмови відповідача у призначенні позивачу пенсії за вислугу років відповідно до вимог пункту «а» статті 12 Закону № 2262-XII.
Оскільки вислуга років позивача у пільговому обчисленні стажу його роботи на день звільнення становить 27 років 05 місяців 08 днів, а тому, у відповідності до пункту «а» частини першої статті 12 Закону №2262-XII він набув право на призначення пенсії за вислугою років на підставі вказаного Закону.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 25 травня 2022 року у справі № 480/4643/20.
Скаржник в апеляційній скарзі покликається на те, що на час звернення за призначенням пенсії згідно із пунктом «а» статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» (06 листопада 2023 року), редакція абзацу першого пункту 3 Порядку № 393 зазнала змін, відповідно до яких зарахування строку служби, що підлягає зарахуванню на пільгових умовах до вислуги років застосовується виключно для визначення розміру пенсії, а не для призначення пенсії, як передбачала попередня редакція абзацу першого пункту 3 пункту 3 Порядку №393.
Однак, колегія суддів вважає вищевказані доводи необгрунтованими, оскільки моментом виникнення спірних правовідносин у цій справі є дата звільнення позивача з військової служби, а не дата звернення за призначенням пенсії, тому у цій справі слід застосовувати редакцію Порядку № 393, чинну станом на момент звільнення позивача із військової служби.
Також необгрунтованими є посилання на висновки Верховного Суду у справах № 200/4951/22 та № 480/4827/22, оскільки у цих справах позивача звільнено із військової служби вже під час дії нової редакції пункту 3 Постанови № 393, тому вказані постанови є нерелевантною до спірних правовідносин.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про наявність підстав для зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області перевести ОСОБА_1 на пенсію за вислугу років на підставі пункту «а» частини першої статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, з 26 вересня 2023 року, з урахуванням вислуги, яка становить 27 років 05 місяців 08 днів.
Рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу не оскаржене, тому в апеляційному порядку не переглядається.
Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.
Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 31 травня 2024 року у справі № 140/3317/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. Б. Заверуха
судді С. М. Кузьмич
В. В. Ніколін