01 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/9744/24
категорія 105000000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання дій неправомірними, скасування вимоги,
встановив:
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) у якому, з урахуванням уточненої позовної заяви, яка надійшла до суду 25.07.2024, просить:
- визнати неправомірними дії відповідача щодо винесення та направлення боржнику ГУ ПФУ в Житомирській області вимоги від 16.01.2024 по виконавчому провадженню № 67279947, на підставі якої ГУ ПФУ в Житомирській області здійснило перерахунок пенсії у бік зменшення;
- скасувати вимогу відповідача від 16.01.2024 по виконавчому провадженню №67279947.
В обґрунтування позову вказує, що наслідком направлення оскаржуваної Вимоги, послугувало зменшення розміру моєї пенсії на 10200,00 гривень в лютому 2024 року, так як являється обов'язковим документом для виконання (за невиконання якого передбачений штраф та кримінальна відповідальність). Однак, звертає увагу суд, про наступне: в рамках Виконавчого провадження, мною на адресу Відповідача , не направлялось клопотання про направлення Вимоги до ГУПФУ в Житомирській області про перерахунок пенсії на 2024 рік. Відповідно до листа Відповідача, вбачається що державним виконавцем 16.01.2024 направлена вимога, з метою з'ясування того, чи надходили до ГУПФУ в Житомирській області після отримання відповіді на попередні вимоги кошти про виплату заборгованості. Однак, звертаю увагу на вимогу від 16.01.2024 року по виконавчому провадженню № 67279947, дане питання щодо отримання інформації про виплату заборгованості взагалі не ставилось. Дані дії державного виконавця учинялись виключно з власної ініціативи, та не підкріплені жодними правовими підставами відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», які призвели до зменшення щомісячного підвищення до моєї пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-ХІІ на 10200 грн. Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» боржник - ГУ ПФУ в Житомирській області, зобов'язаний самостійно повідомляти відповідача про виконання рішення, тобто щоб заборгованість по даному виконавчому документу була сплачено, то ГУ ПФУ в Житомирській області самостійно повідомило відповідача. Відповідно до абзацу другого пункту 7 розділу II Порядку розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 09 грудня 2021 року №35-1, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 18 січня 2022 року за №53/37389 визначено, що видатки на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, виданими або ухваленими після набрання чинності Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - рішення суду), плануються в межах коштів Державного бюджету України, передбачених у Державному бюджеті України на фінансування пенсійних програм. Черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили, а не стягується відповідно до вимоги державного виконавця. Аналізуючи вищевикладене, вимога державного виконавця від 16.01.2024 по виконавчому провадженню № 67279947, є незаконною, та такою що підлягає до скасування. Просить позов задовольнити.
Суддя своєю ухвалою від 29 липня 2024 року прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження, призначила судове засідання на 07.08.2024. Зобов'язала Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) надати до суду у термін до 05 серпня 2024 року, належним чином завірені копії матеріалів виконавчого провадження ВП №67279947. В ухвалі також постановлено: Вирішити питання щодо строків звернення до суду після надходження копії матеріалів виконавчого провадження.
Ухвалою суду від 29.07.2024 постановлено: залучити Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області до участі в адміністративній справі №240/9744/24 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача.
У зв'язку з неявкою сторін, а також відсутністю доказів належного повідомлення позивача про дату, час та місце розгляду справи, розгляд справи відкладено на 14.08.2024.
У судове засідання, призначене на 14.08.2024 та 01.10.2024 позивач не прибула. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлена вчасно та належним чином, з урахуванням вимог статті 268 КАС України
Представник відповідача до суду не прибув. У відзиві на позовну заяву просить справу розглядати без часті представника.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження, з особливостями, визначеними статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26.02.2021 у справі №240/16540/20 ухвалено: Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Встановлено, що рішенням від 26 лютого 2021 року у справі № 240/16540/20 ухвалено: Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою від 12.10.2021 про примусове виконання рішення суду у справі №240/16540/20.
Постановою від 27.10.2021 старшим державним виконавцем відділу примусового виконання рішень відкрито виконавче провадження ВП 67279947 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Житомирським окружним адміністративним судом 24.10.2021 у справі №240/16540/20.
З матеріалів виконавчого провадження вбачається, що в межах виконавчого провадження №67279947 державним виконавцем:
- 05.01.2022 сформовано та направлено боржнику вимогу №3.3/372 (а.с. 55);
-11.09.2023 сформовано та направлено боржнику вимогу №79043(а.с. 59);
- 16.01.2024 сформовано та направлено боржнику вимогу №5270 (а.с. 65), якою вимагається: в 5-денний строк з дня отримання вимоги виконати рішення суду, здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із Законом України про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік.
У відповідь на вимогу від 16.01.2024, боржник листом від 23.01.2024 повідомив, що із 01.01.2024 при перерахунку пенсії відповідно до ст. 8 Закону України "Про Державний бюджет на 2024 рік" застосовано розмір мінімальної заробітної плати, яка застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду - 1600 грн.
Звертаючись до суду позивач вважає протиправною бездіяльність державного виконавця у виконавчому провадженні №67279947 з примусового виконання виконавчого листа Житомирського окружного адміністративного суду, виданого у справі №240/16540/20, що полягає у не вчинені та не прийнятті, передбачених Законом України «Про виконавче провадження» виконавчих дій та рішень, спрямованих на забезпечення повного та фактичного виконання виконавчого документа в частині забезпечення здійснення нарахування та виплати додаткової пенсії із застосуванням положень ч.2 ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет на 2024 рік», а не ч.1 ст.8 вказаного Закону.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.
Згідно з частиною 2 статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26 червня 2013 року, звернув увагу, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23 лютого 2006 року №3447-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі «Горнсбі проти Греції» суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40).
У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.
У справі Сорінг проти Об'єднаного Королівства Європейський суд з прав людини у рішенні від 07 липня 1989 року визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам статті 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції.
Таким чином, Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 №1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 3 Закону №1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, як виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.
Судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Частинами 1 та 5 статті 26 Закону України № 1404-VIII передбачено, що за заявою стягувача виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону.
Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
Частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII передбачено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Відтак, особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права.
Згідно з частиною 1 статті 13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Крім того, згідно з пунктом 18 частини 3 статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право вимагати від посадових осіб боржників - юридичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження.
Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню, врегульовані Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.09.2016№2832/5), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за №489/20802 (далі Інструкція №512/5).
Відповідно до пункту 6 Розділу І Інструкції №512/5 під час здійснення виконавчого провадження виконавець приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складання актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Пунктом 9 Розділу І Інструкції №512/5 визначено, що вимога виконавця є письмовим документом, який складається у випадках, передбачених Законом, та є обов'язковою для виконання органами, підприємствами, установами, організаціями, посадовими особами і фізичними особами щодо надання виконавцю документів або їх копій, необхідних для здійснення його повноважень, вчинення інших дій, необхідних для виконання рішення.
Вимога підписується виконавцем та надсилається поштою чи іншими засобами зв'язку або вручається виконавцем особі, яка зобов'язана вчинити дії.
Згідно з пунктом 12 Розділу І Інструкції №512/5 у вимозі виконавця обов'язково зазначаються: найменування органу державної виконавчої служби, прізвище, ім'я та по батькові державного виконавця або прізвище, ім'я та по батькові приватного виконавця; дата відкриття та номер виконавчого провадження; реквізити виконавчого документа; строк виконання; наслідки невиконання.
Правовими нормами частини 4 статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Зі змісту вищезазначених правових актів вбачається, що вжиття заходів щодо примусового виконання рішення суду є обов'язком державного виконавця, який реалізується ним шляхом вчинення виконавчих дій. Одним із видів, передбачених Законом №1404-VIII виконавчих дій, які державний виконавець може вчиняти для забезпечення виконання рішення суду, є винесення та направлення боржнику вимоги про виконання рішення суду, яка є обов'язковою до виконання.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Під час розгляду справи судом встановлено, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 лютого 2021 року у справі №240/16540/20, яке є предметом примусового виконання у виконавчому провадженні ВП 67279947, зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити із 17.07.2018 нарахування та виплату підвищення до пенсії ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону № 796-XII, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік).
Таким чином, визначений вказаним рішенням суду розмір підвищення до пенсії, який зобов'язано нараховувати та виплачувати ОСОБА_1 становить дві мінімальні заробітні плати, визначенні законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Відтак, зміна на підставі Закону України «Про державний бюджет України» на відповідний рік розміру мінімальної заробітної плати, є обставиною, з якою пов'язана зміна розміру підвищення до пенсії, яке виплачується ОСОБА_1 на підставі рішення суду у справі №240/16540/20.
Матеріалами справи підтверджується, що у зв'язку із прийняттям Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», яким було встановлено розмір мінімальної заробітної плати на 2024 рік, державний виконавець, на реалізацію наданих йому Законом України №1404-VIII повноважень, виніс у межах виконавчого провадження ВП67279947 вимогу від 16.01.2024, якою зобов'язав боржника здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з урахуванням її зміни на відповідний календарний рік.
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
При цьому суд відмічає, що "на підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним; "у межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх; "у спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби; "з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано", тобто використання наданих суб'єкту владних повноважень повинно відповідати меті та завданням діяльності суб'єкта, які визначені нормативним актом, на підставі якого він діє; "обґрунтовано", тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Рішення повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Статтею 9 КАС України закріплено принцип законності, який вимагає, щоб органи державної влади та їх посадові особи діяли тільки на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Перевіривши дій державного виконавця щодо винесення вимоги від 16.01.2024 у ВП 67279947 на їх відповідність вимогам частини 2 статті Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що такі вказаним вище критеріям відповідають. При прийнятті оскаржуваної вимоги від 16.01.2024 у ВП 67279947, державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №1404-VIII та Інструкцією №512/5.
Посилання позивача на відсутність правової норми, яка б надавала державному виконавцю право виносити вимогу про виконання рішення суду, за умови, що така вимога вже була зазначена у постанові про виконавче провадження, суд вважає безпідставним та зазначає, що таке право надане державному виконавця частиною 1 статті 13 Закону України №1404-VIII та випливає із покладеного на нього частиною 1 статті 18 Закону №1404-VIII обов'язку вжиття всіх необхідних заходів щодо примусового виконання рішення суду.
При цьому, окремо суд наголошує, що враховуючи зміну розміру мінімальної заробітної плати у кожному році, боржник має обов'язок перераховувати та виплачувати доплату до пенсії у порядку статті 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з урахуванням таких змін.
Саме з метою контролю належного виконання рішення суду, яким зобов'язано боржника проводити перерахунок доплати до пенсії виходячи із положень закону про Державний бюджет України на відповідний рік, відповідач на реалізацію покладених на нього обов'язків направив оскаржувану позивачем вимогу.
Додатково суд зауважує, що позивач фактично не згодна з правомірністю проведення нарахування і виплати йому підвищення до пенсії у розмірі 3200,00 грн, які вчинені Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області, а не відповідачем у справі.
З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 242-246, 272, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
вирішив:
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Житомирській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (м. Київ) (майдан Соборний, 1, м.Житомир, 10014, ЄДРПОУ: 43315602) про визнання дій неправомірними, скасування вимоги від 16.01.2024 у ВП №67279947.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 272 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 296-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.В. Лавренчук