02 жовтня 2024 року Справа № 160/20970/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (відповідач-2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) № 047050027811 від 05.07.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період навчання згідно диплому НОМЕР_2 з 01.09.1983 по 11.06.1984, та період роботи за записом у трудовій книжці НОМЕР_3 з 01.11.1987 по 16.04.1990;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 24.05.1990 по 08.12.1990, з 16.09.2005 по 06.01.2011 у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) призначити та виплачувати пенсію ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за її заявою від 28.06.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що протиправна відмова у призначенні пенсії порушує право позивача на призначення пенсії.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 12.08.2024 клопотання ОСОБА_1 про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження - задоволено. Відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за правилами ст. 263 КАС України.
Роз'яснено відповідачам про необхідність подати до суду відзив на позов, а також всі письмові та електронні докази - у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання зазначеної ухвали, дотримуючись, вимог ст. 162 КАС України.
Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, у термін, що встановлений для подачі відзиву на позовну заяву, засвідчену належним чином копію алгоритму розрахунку стажу (форма РС-право) при відмові у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Відповідач-1 надав до суду витребувані докази та у клопотанні про їх долучення зазначив, що підстав для призначення пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах по Списку №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 розділу XIV “Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян» Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» немає, у зв'язку з відсутнім необхідним пільговим стажем.
Відповідач-2 ухвалу від 12.08.2024 та позовну заяву з додатками отримав засобами підсистеми “Електронний суд» 14.08.2024 та 05.08.2024 (з урахуванням ч. 5 ст. 251 КАС України) відповідно, проте, правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч. 3, 4 ст. 263 КАС України, справи, визначені частиною першою цієї статті, суд розглядає у строк не більше тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Згідно з довідкою від 01.10.2024 №334 Дніпропетровського окружного адміністративного суду, суддя Калугіна Н.Є., відповідно до наказу голови суду від 04.09.2024 №561-к з 18.09.2024 по 20.09.2024 та наказу від 16.09.2024 №591-к з 20.09.2024 по 01.10.2024 перебувала у відрядженні, тому справу розглянуто з дотриманням розумного строку.
Суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Заява позивача про призначення пенсії та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області за принципом екстериторіальності.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 05.07.2024 № 047050027811 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком.
Згідно змісту наведеного рішення відповідача:
«Дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Дата звернення до територіальних органів Пенсійного фонду України 28.06.2024.
Пенсійний вік, визначений п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058 після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років, з них не менше 10 років на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць. Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Вік заявника - 58 років 2 місяці 29 днів.
Страховий стаж особи - 35 років 3 місяці 15 днів, стаж на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць - 0 років 0 місяців 0 днів.
Згідно пункту 20 "Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (із змінами, внесеними згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 27.09.2022 р. № 1058). У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (Додаток № 5). Якщо підприємство, на якому працював заявник на пільговій роботі. ліквідовані без визначення правонаступника, підтвердження періодів роботи здійснюється Комісіями при Головних управліннях Пенсійного фонду України.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
За доданими документами до страхового стажу не зарахований період навчания згідно диплому НОМЕР_2 з 01.09.1983 по 11.06.1984, оскільки у дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії. Також до страхового стажу не зарахований період роботи за записом у трудовій книжці НОМЕР_3 з 01.11.1987 по 16.04.1990, оскільки відсутні номери наказів про прийняття та звільнення з роботи.
В переліку наданих документів для призначення пенсії відсутні пільгові довідки згідно Додатку №5 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637».
Не погоджуючись з вказаним, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.
Як вбачається з оскаржуваного рішення, причиною для відмови позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах стала відсутність необхідного пільгового стажу, при цьому, не вказано відомостей щодо того, які періоди роботи позивача зараховано, а які не зараховано і чому.
Окрім цього, в рішенні зазначено про незарахування до страхового стажу позивача періодів навчання з 01.09.1983 по 11.06.1984, оскільки у дипломі відсутній підпис голови екзаменаційної комісії, а також період роботи позивача з 01.11.1987 по 16.04.1990, оскільки відсутні номери наказів про прийняття та звільнення з роботи.
Суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Рішення відповідача (дії, вчиненні при його прийнятті) як суб'єкта владних повноважень, що є предметом даного позову, підлягають оцінці судом на відповідність критеріям правомірності, визначеним частиною другою статті 2 КАС України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом №1058-IV.
Згідно із пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону № 1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Пунктом 1 частини 1статті 9 Закону № 1058-ІV визначено, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються у т. ч. пенсія за віком.
Відповідно до статті 1 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1058-IVстраховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Наведене кореспондується положенням частини 2 статті 24 Закону №1058-IV, за якими страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 4 статті 24 Закону № 1058-ІV визначено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно з статтею 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також:
а) будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків;
д) навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі;
ж) час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною 3-річного віку.
У законодавстві, що діяло раніше (до 1 січня 2004 року), зокрема, у Законі України від 5 листопада 1991 року № 1788-XII «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII), йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).
Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов'язковому соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом «д» статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи, що дає право на пенсію, зараховується час навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Відповідно до Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними документами.
Час навчання у вищих навчальних, професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
Згідно із Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110; далі - Інструкція), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у вищих навчальних закладах.
Відповідно до диплома серії НОМЕР_4 , у період з 01.09.1983 по 11.06.1984 ОСОБА_2 навчалась у МПТУ №24 м. Дніпродзержинська й закінчила повний курс технічного училища за професією «оператор пульта управління» та йому присвоєна кваліфікація оператор пульта управління четвертого розряду.
Відповідно до алгоритму розрахунку стажу (Форма РС-право), вказаний період навчання до страхового стажу позивача не зараховано.
При цьому, суд зазначає про відсутність відомостей про навчання позивача в трудовій книжці.
Згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і постанова Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року, якою затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, пунктом 1постанови Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених правових положень свідчить про те, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише відсутність трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 р. №301 «Про трудові книжки» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Окрім того, Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження №К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, наявність певних недоліків у трудовій книжці позивача не спростовує факту наявності у нього страхового стажу за період навчання у спірний період, оскільки визначальним є підтвердження факту навчання, а не правильність записів у трудовій книжці.
При цьому, суд враховує, що позивач не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.
Так, відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17, згідно якої на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства та не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Посилання відповідача-1 на відсутність в дипломі позивача підпису голови екзаменаційної комісії не може бути підставою незарахування періоду навчання, оскільки є надмірним формалізмом та вказана помилка не може нівелювати навчання позивача, позбавивши її права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого стажу за період її навчання.
Отже, позивачем підтверджено факт навчання з 01.09.1983 по 11.06.1984 в МПТУ №24, а відтак, вказаний період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача.
Суд також зазначає, що за даних обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне виконання роботодавцем своїх обов'язків щодо не зазначення дати видачі диплому в трудовій книжці у періоді навчання позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів навчання позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що позивачем подані необхідні та належні відомості щодо періоду навчання, суд дійшов висновку, що відмовляючи в зарахуванні до страхового стажу періоду навчання в з 01.09.1983 по 11.06.1984 в МПТУ №24, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області діяло не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Щодо незарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 01.11.1987 по 16.04.1990, у зв'язку з відсутністю номерів наказів про прийняття та звільнення з роботи.
Дослідивши записи трудової книжки позивача НОМЕР_3 від 03.09.1989 щодо спірного періоду судом встановлено, що ОСОБА_1 , зокрема:
- 01.11.1987 - прийнята в кооператив «Каблуках» на посаду приймальник;
- 16.04.1990 - звільнена за власним бажанням.
Відповідно до алгоритму розрахунку стажу (Форма РС-право), вказаний період роботи до страхового стажу позивача не зараховано.
За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.93 р. за № 110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Згідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п'ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2.2. Інструкції № 58 визначено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу або прийняття студента вищого, учня професійно-технічного навчального закладу, що здобули професію (кваліфікацію) за освітньо-кваліфікаційним рівнем «кваліфікований робітник», «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст» та продовжують навчатися на наступному освітньо-кваліфікаційному рівні, на стажування.
До трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди.
Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п. 2.6. Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Пунктом 2.14 Інструкції № 58 визначено, що якщо працівник має право на пенсію за віком на пільгових умовах, запис у трудовій книжці робиться на підставі наказу, виданого за результатами атестації робочих місць, і має відповідати найменуванню Списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення. Показники, зазначені у цих Списках обов'язково повинні бути підтверджені у карті оцінки умов праці робочого місця за результатами атестації і можуть записуватись у дужках.
Згідно з п. 4.1 Інструкції № 58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб.
Як вже було зазначено, позивач, як особа на яку не покладено обов'язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для відмови пенсійного органу у зарахуванні страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи.
Трудовим законодавством України не передбачено обов'язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, з огляду на викладене, період роботи позивача з 01.11.1987 по 16.04.1990 підлягає зарахуванню до страхового стажу.
Щодо зарахування до пільгового стажу періодів роботи позивача з 24.05.1990 по 08.12.1990 та з 16.09.2005 по 06.01.2011 у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат», суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Згідно зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1, 2, 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому, пунктом 10 Порядку застосування Списків №1 і №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Мінпраці від 18 листопада 2005 року №383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637.
Так, пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній передбачено, що у довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Зазначену довідку видає підприємство, установа чи організація, де працювала особа. Якщо підприємство в стадії ліквідації, то уточнюючу довідку надає ліквідатор або його правонаступник на підставі первинних документів за час виконання робіт.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що підтвердження пільгового стажу для призначення пільгової пенсії здійснюється на підставі даних трудової книжки, а за їх відсутності, на підставі даних уточнюючої довідки, виданої підприємством, на якому працювала особа.
Відповідно до записів трудової книжки ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 від 03.09.1989, встановлено, що, зокрема:
- 01.11.1987 - прийнята до цеху шихтопідготовки Дніпровського металургійного комбінату ім. Ф.Е. Дзержинського агломераційного виробництва фільтрувальником 3 розряду;
- 08.12.1990 - переведена там же прийомоздавальником вантажу та багажу;
- 16.09.2005 - переведена там же грохотником дільниці грохочення конвертерного шлаку та коксу 3 розряду;
- 06.01.2011 - у зв'язку з покращенням структури управління комбінатом переведена там же прийомоздавальником вантажу та багажу за строковим договором.
Так, у оскаржуваному рішенні відповідачем-1 зазначено про відмову в призначенні пенсії з огляду на відсутність пільгового стажу та вказано, що пільговий стаж особи за списком №2 становить 0 років 0 місяців 0 днів.
При цьому, суд зазначає, що у рішенні відповідача-1 відсутні будь-які посилання щодо невідповідності даних щодо вказаних періодів, зазначених у трудовій книжці, помилок у їх оформленні.
Суд звертає увагу, що зазначені записи в трудовій книжці позивача чітко містять відомості щодо характеру роботи позивача у спірні періоди. Також, в трудовій книжці є посилання на відповідні накази, записи завірені підписом повноважної особи та печаткою, які оформлені належним чином. Даний факт відповідачами не оспорюється.
Водночас, суд звертає увагу, що здійснення перевірки довідок, пенсійним фондом здійснюється лише у разі відсутності записів у трудовій книжці. Натомість, періоди роботи належним чином зафіксовані у трудовій книжці позивача.
Крім того, вказані професії позивача включені до Списку №2, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162, постановою Кабінету Міністрів України, від 16.01.2003 №36, Кабінету Міністрів України №461 від 24.06.2016 року «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах» та відносяться до Списку робіт і професій, що дають право на пенсію на пільгових умовах.
Крім того, позивачем надано архівну довідку №Г-21/2-09/554 від 08.04.2024 року.
Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні відомості щодо того, що відповідачем-1 вчинялись будь-які дії щодо витребування необхідних документів, а не вчинення органами Пенсійного фонду України таких дій, на думку суду, не покладає надмірного тягаря та обов'язку на позивача.
При цьому, відповідач-1 розглядаючи заяву та документи, надані позивачем для призначення пенсії за віком на пільгових умовах взагалі не визначив в своєму рішенні, які періоди праці позивача розглядав пенсійний орган, які виключав із пільгового стажу роботи позивача, який період праці позивача повинен бути підтверджений уточнюючими довідками, зважаючи на наявні записи в трудовій книжці позивача.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).
Орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно пункту 4.7 вказаного Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Оскільки в рішенні відповідача-1 про відмову в призначенні пенсії позивачу не зазначено висновок пенсійного органу стосовно періоду його пільгового стажу, суд дійшов висновку, що відповідач неповно розглянув надані позивачем документи, не визначився щодо спірних періодів, відтак рішення відповідача-1 є незаконним та підлягає скасуванню, а спірні періоди - зарахуванню до пільгового стажу позивача.
Суд наголошує, що Конституцією України та КАС України прямо передбачений обов'язок суб'єктів владних повноважень дотримуватися принципу належного урядування, відповідно, адміністративні суди під час розгляду та вирішення спорів, що виникають у сфері публічно-правових відносин, мають перевіряти дотримання цього принципу у всіх його аспектах з урахуванням конкретних обставин справи.
Так, у постанові Верховного Суду від 28.11.2022 у справі № 826/6029/18 викладено правовий висновок, відповідно до якого у контексті вимог частини другої статті 2 КАС України нормативне обґрунтування прийнятого рішення та його співвідношення з фактичними обставинами не є формальною вимогою, оскільки суд має перевірити чи діяв суб'єкт владних повноважень, у тому числі (…) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Відтак, невиконання суб'єктом владних повноважень законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.
Згідно з правововим висновком Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2023 року у справі №420/14943/21, Верховний Суд зазначив, що критеріями обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень є:
1) логічність та структурованість викладення мотивів, що стали підставою для прийняття відповідного рішення;
2) пов'язаність наведених мотивів з конкретно наведеними нормами права, що становлять легітимну основу такого рішення;
3) наявність правової оцінки фактичних обставин справи (поданих заявником документів, інших доказів), врахування яких є обов'язковим у силу вимог закону під час прийняття відповідного рішення суб'єкта владних повноважень;
4) відповідність висновків, викладених у такому рішенні, фактичним обставинам справи;
5) відсутність немотивованих висновків та висновків, які не ґрунтуються на нормах права.
Разом з тим, суд зазначає, що недотримання вказаних критеріїв позбавляє особу на отримання належної підстави та аргументації щодо вирішення її питання, та в цілому на належний захист її соціальних прав.
Окремо суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (наприклад, рішення у справі «Suominen v. Finland», заява № 37801/97, пункт 36), відповідно до якої орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень; принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень полягає у тому, щоб рішенням було прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення..
Як вбачається з матеріалів позовної заяви, позивач просить суд призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Крім цього, в позовній заяві посилається, зокрема, на п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058, відповідно до якого, працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону: жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи, та зазначає, що має не менше половини стажу роботи за Списком №2, а відтак, має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону №1058, працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які не мають стажу роботи з шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого абзацами першим і п'ятнадцятим - двадцять третім цього пункту відповідного страхового стажу пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону:
чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи;
жінкам - на 1 рік за кожні 2 роки такої роботи.
Відповідно до пункту "б" частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Водночас, статтю 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), рішенням Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020. Порядок застосування статті 13 визначає пункт 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020.
Так, відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-г« статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 встановлено, що застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти б-г статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам;
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи жінкам.
При цьому, Конституційний Суд в пункті 4.1 Рішення № 1-р/2020 від 23.01.2020 зазначив, що статтею 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було передбачено зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку (60 років для чоловіків і 55 років для жінок) з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 10 років для працівників, зайнятих повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, та на 5 років для працівників, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці; зменшення пенсійного віку та стажу для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку з урахуванням різниці між пенсійним віком у чоловіків і жінок на 5 років.
Отже, у статті 13 Закону № 1788 до внесення змін Законом № 213 було встановлено такий пенсійний вік: у пункті «а для чоловіків - 50 років, для жінок - 45 років; у пунктах «б-«з для чоловіків - 55 років, для жінок - 50 років.
У Законі № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, збережено вказану пропорцію щодо зменшення пенсійного віку для чоловіків і жінок стосовно загального пенсійного віку без урахування різниці між пенсійним віком для чоловіків і жінок. У частині першій статті 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, встановлено однаковий пенсійний вік для чоловіків та жінок, а саме: у пункті «а - 50 років (на 10 років менше, ніж загальний пенсійний вік), у пунктах «б-«з - 55 років (на 5 років менше, ніж загальний пенсійний вік).
Таким чином, статтею 13 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених у цих нормах.
Відповідно до пункту 4.4 Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020 перевіряючи статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, на відповідність Конституції України, Конституційний Суд України виходив з такого.
Вказаними положеннями Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років.
Згідно зі статтею 13, частиною другою статті 14, пунктами «б-«г статті 54 Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213 у осіб, які належать до категорій працівників, вказаних у цих нормах, виникли легітимні очікування щодо реалізації права виходу на пенсію. Однак оспорюваними положеннями Закону № 213 змінено нормативне регулювання призначення пенсій таким особам.
Конституційний Суд України, дослідивши правовідносини, пов'язані зі змінами підстав реалізації права на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років, зазначає, що ці зміни вплинули на очікування осіб стосовно настання юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Отже, особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону № 1788 у редакції до внесення змін Законом № 213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Таким чином, стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б-«г статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Окрім цього, суд звертає увагу на те, що у справах Щокін проти України (заяви № 23759/03 та 37943/06, рішення від 14.10.2010) та Серков проти України (заява № 39766/05, рішення від 07.07.2011) Європейський суд з прав людини дійшов висновку що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі якості закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу якості закону. В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За вказаних обставин, така обов'язкова умова для призначення пенсії на пільгових умовах: необхідний вік та стаж роботи, має застосовуватися в порядку, визначеному пунктом 3 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, та виходячи з принципу правої визначеності як складового елементу верховенства права, гарантованого статтею 8 Конституції України. Таке застосування судом вищевказаних норм права, усуває колізію в їх застосуванні, у спосіб застосування тієї норми, яка створює більш сприятливі умови для реалізації права особи на пенсійне забезпечення, та забезпечує у спірних правовідносинах правову визначеність.
Отже, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Ухвалою від 16.12.2020 Верховний Суд відкрив провадження у зразковій адміністративній справі № 360/3611/20 та визначив такі ознаки типових справ:
- позивачі є особами, які після ухвалення 23.01.2020 Конституційним Судом України рішення № 1-р/2020 у справі № 1-5/2018(746/15) звернулись за призначенням пенсії згідно зі статтею 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VІІІ, оскільки вказані норми із зазначеними змінами визнані неконституційними;
- відповідачами є один і той самий суб'єкт владних повноважень - територіальні органи Пенсійного фонду України, уповноважені на вирішення питання про призначення пенсії;
- спірні відносини стосуються набуття права на призначення пенсії на пільгових умовах позивачами, що досягли пенсійного віку, визначеного статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення, у редакції чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, після набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій;
- позивачами у цих справах заявлено аналогічні позовні вимоги (визнати протиправними дії (бездіяльність) відповідача щодо призначення пенсії статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення, в редакції чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення.
Справа № 160/20970/24 відповідає ознакам типової справи, які визначені в ухвалі Верховного Суду від 16.12.2020. Як наслідок, суд вважає за необхідне врахувати висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, що ухвалені в зразковій справі № 360/3611/20, оскільки спірні відносини стосуються набуття права на призначення пенсії на пільгових умовах позивачами, що досягли пенсійного віку, визначеного статтею 13 Закону України від 05.11.1991 № 1788-ХІІ Про пенсійне забезпечення, у редакції чинній до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення, після набрання чинності Законом України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій. В спірному випадку між сторонами фактично існує спір виключно щодо досягнення позивачем пенсійного віку, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 зі зменшенням віку пропорційно до визнаного пільгового стажу (з пенсійного віку 60 років чи 55 років). Між сторонами немає спору щодо достатності у позивача загального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії, та атестації робочого місця за посадою, що дає право на пільгову пенсії за Списком № 1.
З огляду на вказане, суд застосував такі норми права до спірних правовідносин, виходячи з висновків Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021, що ухвалені в зразковій справі № 360/3611/20.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 360/3611/20 вказала:
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України було ухвалено Закон № 2148-VIII, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах .
За приписами статті 12 Закону № 1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом б статті 13 Закону № 1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти б - г статті 54 Закону № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Таким чином, Рішенням № 1-р/2020 Конституційний суд України визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII.
У зв'язку із цим на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 55 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, Велика Палата Верховного Суду доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України ).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, а не Закону № 1058-ІV.
На день зверненням з заявою на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, позивачці виповнилось 58 років.
Пільговий стаж роботи по списку № 2, враховуючи протиправно незараховані періоди роботи позивача з 24.05.1990 по 08.12.1990 та з 16.09.2005 по 06.01.2011, становить більше 05 років.
Страховий стаж - 35 років 03 місяці 15 днів, що визначено відповідачем у спірному рішенні, а з урахуванням протиправо незарахованих - більше 38 років.
Розрахунок зниження пенсійного віку: 55 років - 2 роки (за 5 років відпрацьованого пільгового стажу зниження за кожен рік роботи на 1 рік, тобто на 2 роки) = 53 роки. Тобто, право на призначення пенсії виникло у позивачки у 53 роки.
При цьому, суд зазначає, що станом на момент звернення з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах позивачці виповнилось 58 років, вона мала більше половини пільгового стажу, та враховуючи, що у цій справі застосовуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, суд дійшов висновку про наявність у позивачці права на призначення пенсії на пільгових умовах.
З огляду на викладене, суд вважає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 047050027811 від 05.07.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 підлягає скасуванню як протиправне, оскільки прийняте без відповідної правої підстави.
Суд вважає, що позивач не може бути позбавлений гарантованого Державою пенсійного забезпечення. На переконання суду, за наявності формальної підстави для відмови позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, законної мети такої відмови, яка спрямована на те, щоб відповідна пенсія була призначена тим особам, які мають на це законне право, в той же час позбавлення позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, за встановлених судом вище обставин, буде непропорційним втручанням в її право на отримання відповідних пенсійних виплат, гарантоване статтею 1 протоколу першого Європейської конвенції з прав людини та основоположних свобод.
При цьому суд звертає увагу на те, що з врахуванням приписів статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, процесуальні засоби відновлення порушеного права мають бути гнучкими та ефективними, забезпечувати поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, метою судового захисту порушеного права є вирішення між сторонами правового конфлікту, припинення публічно-правового спору та використання дієвого способу захисту (відновлення) порушеного права.
З огляду на передбачені пунктом «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» обов'язкові умови для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 1, суд дійшов висновку про наявність всіх встановлених законом умов для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за списком № 1.
Щодо дати, з якої необхідно призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах, то суд вказує на таке.
Згідно з абзацом першим частини першої статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
В спірному випадку із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 позивач звернулася до пенсійного органу 28.06.2024, тобто пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку за її пільгового стажу - 53 роки, а тому пенсія має бути призначена позивачу з дня звернення за пенсією, тобто з 28.06.2024.
З огляду на зміст положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, уповноваженим органом для призначення (перерахунку) пенсії є Пенсійний фонд України, до компетенції якого і входить розгляд документів.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень територіального органу Пенсійного Фонду України щодо призначення пенсії особі за її заявою.
В спірному випадку судом зроблено висновок про те, що відповідач необґрунтовано та без відповідної підстави прийняв рішення № 047050027811 від 05.07.2024, наслідком чого є його скасування.
Щодо вимог зобов'язального характеру, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ст. 3 Конституції України, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав людини є головним обов'язком держави.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Статтею 58 Закону №1058 визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Крім того, щодо дискреційних повноважень, Верховний Суд зазначав, що такими є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом подібних повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Водночас повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний і законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду, зокрема, від 11.04.2018 у справі № 806/2208/17.
При винесенні рішення судом враховується, що призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу і суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Разом з тим, відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Оскільки відповідачем було протиправно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком виключно через відсутність необхідного пільгового стажу, водночас, судом встановлено протиправність неврахування до страхового та пільгового стажу періодів роботи позивача, у зв'язку із чим кількість пільгового стажу позивача є достатньою для призначення пенсії, а отже, він набув право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, суд вважає, що у даному випадку у відповідача відсутня дискреція як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень і єдиним варіантом поведінки пенсійного органу у даному випадку є саме призначення пенсії позивачу.
Позивач із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо призначення йому пенсії звернувся 28.06.2024. Відтак, позивач має право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 28.06.2024.
Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області як структурний підрозділ органу, що розглянув заяву позивача про призначення пенсії за віком, визначено засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності відповідно до п. 4.2. Порядку №22-1, рішення якого про відмову в призначенні пенсії оскаржив позивач.
Викладене свідчить, що у Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, відповідно до приписів Порядку №22-1, відсутні повноваження щодо вирішення питання стосовно призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах, а відтак вимоги до нього не підлягають задоволенню.
Таким чином, та з урахуванням тієї обставини, що оскаржувані дії відповідача не ґрунтуються на дискреційних повноваженнях, суд вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області призначити позивачеві пенсію за віком на пільгових умовах з 28.06.2024.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Частиною 2 ст. 2 КАС України, передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.
Розподіл судових витрат здійснити, відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. 2, 5, 14, 241-246, 255, 263, 295, 297 КАС України суд, -
Адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 047050027811 від 05.07.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком на пільгових умовах за Списком № 2.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу період навчання згідно з дипломом серії НОМЕР_2 з 01.09.1983 по 11.06.1984, та період роботи за записом у трудовій книжці НОМЕР_3 з 01.11.1987 по 16.04.1990.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи з 24.05.1990 по 08.12.1990, з 16.09.2005 по 06.01.2011 у ПАТ «Дніпровський металургійний комбінат».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) призначити з 28.06.2024 та виплатити пенсію ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за її заявою від 28.06.2024 року за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення суду складено 02.10.2024 року.
Суддя Н.Є. Калугіна