01 жовтня 2024 року Справа № 915/808/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Смородінової О.Г.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін матеріали справи
за позовом: Фізичної особи-підприємця Макарової Юлії Сергіївни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 )
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська, буд. 4; ідентифікаційний код 09794409)
про: стягнення 423 251,50 грн,
Суть спору:
08.07.2024 Фізична особа-підприємець Макарова Юлія Сергіївна звернулася до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою б/н від 05.07.2024 (вх. № 8147/24) (з додатками), в якій просить суд:
1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «МИКОЛАЇВСЬКИЙ АВІАРЕМОНТНИЙ ЗАВОД «НАРП» (ТОВ «НАРП») ЄДРПОУ 09794409, на користь Фізичної особи-підприємця Макарової Юлії Сергіївни (код НОМЕР_1 ) грошові кошти у сумі 423 251,50 грн, з яких: 51 317,73 грн - інфляційне збільшення, 34 843,53 грн - 3 % річних, 337 090,24 грн - пеня.
2. Всі судові витрати стягнути з Відповідача на користь Позивача.
3. Видати судовий наказ.
Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: Договору поставки № 136А-22 від 07.11.2022, з Специфікацією та додатковою угодою до нього; рахунку-фактури № 0000746 від 07.11.2022; видаткових накладних № 700 від 08.11.2022, № 832 від 17.12.2022, № 32 від 20.01.2023; рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.04.2024 у справі № 915/1805/23; застосування норм статей 11, 204, 205, 509, 525, 526, 530, 549, 599, 610-612, 625, 629, 632, 664, 655, 691, 692, 712 Цивільного кодексу України, статей 173, 174, 265 Господарського кодексу України; та мотивовані, зокрема, таким:
07.11.2022 між позивачем та ДП «НАРП» було укладеного Договір поставки №136А-22 від 07.11.2022 (далі - Договір), згідно з яким постачальник зобов'язується, у порядку та на умовах, визначених даним Договором, поставити покупцю у власність Колесо КТ158-0І0, надалі - Товар, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити Товар в порядку та на умовах даного Договору (п. 1.1. Договору). На виконання умов Договору, позивач здійснила поставку товару на адресу відповідача за рахунком-фактурою №0000746 від 07.11.2022 наступним чином: за видатковою накладною №32 від 20.01.2023 було поставлено товар на суму 470 000,00 грн; за видатковою накладною №832 від 17.12.2022 було поставлено товар на суму 470 000,00 грн; за видатковою накладною №700 від 08.11.2022 було поставлено товар на суму 940 000,00 грн. Даний товар був повністю прийнятий відповідачем, про що свідчить підпис та печатка на видаткових накладних, жодні претензії з приводу даного поставленого товару від відповідача не надходили. Однак, за даними позивача відповідач не розрахувався за поставлений товар, внаслідок чого позивач вимушена була звертатися до суду за захистом свого порушення права і просити суд стягнути з відповідача окрім основного боргу за поставлений товар ще 3% річних та інфляційні втрати в порядку ч.2 ст. 625 ЦК України, а також пеню на підставі п. 5.4 Договору. Рішенням Господарського суду Миколаївської області по справі 915/1805/23 від 10 квітня 2024 року позов задоволений повністю. Стягнуто на користь позивача з відповідача 1 880 000,00 грн. суму основного боргу за поставлений товар, 75 005,31 грн. інфляційних втрат, 52 382,46 грн. 3% річних та 813 087,13 грн. пені. Однак, не зважаючи на наявність вказаного рішення суду, відповідач все одно його не виконав, відповідно, позивач продовжує нараховувати 3% річних, інфляційні втрати та пеню до моменту погашення заборгованості (повного виконання зобов'язання). З даного судового рішення випливає, що інфляційні втрати, 3% річних та пеня були розраховані по 20.11.2023 року включно.
Враховуючи відсутність погашення заборгованості відповідачем перед позивачем на виконання судового рішення, у даній позовній заяві позивачем заявляються позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних за період з 21.11.2023 року по 03.07.2024 року.
Ухвалою суду від 15.07.2024 (з урахуванням ухвали від 18.07.2024 про виправлення описки) позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/808/24 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; встановлено для сторін процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Копія вказаної ухвали була направлена учасникам справи у відповідності до приписів Господарського процесуального кодексу України.
Так, копію ухвали було надіслано позивачу та відповідачу в їх електронні кабінети. Документ доставлено до електронного кабінету позивача 16.07.2024 о 13:50, до електронного кабінету відповідача 16.07.2024 о 13:50, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними довідками. За змістом ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення. Враховуючи наведене, слід вважати, що копію ухвали Господарського суду Миколаївської області від 15.07.2024 у справі № 915/808/24 позивач та відповідач отримали 16.07.2024.
26.07.2024 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» надійшов відзив № 2141/Ю від 24.07.2024, в якому відповідач просить суд:
1. Зменшити розмір надмірно нарахованої пені на 99 %.
2. Зменшити розмір нарахованих 3 % річних з 34 843,53 грн до 15 000,00 грн.
3. Стягнути з відповідача суму інфляційного збільшення у розмірі 51 317,73 грн.
4. Судові витрати розподілити пропорційно між сторонами у відповідності до задоволених позовних вимог.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві, мотивовані, зокрема, тим, що жодним чином ТОВ «НАРП» не ухиляється від виконання рішення суду, але станом па сьогоднішній день, підприємство досі знаходиться у скрутному фінансовому положенні, через регулярний масований обстріл з боку країни агресора, який відбувався па початку повномасштабного вторгнення. Підприємство намагається продовжувати виконувати замовлений задля отримання фінансування та продовжує за власні кошти ліквідувати наслідки завданої шкоди з боки російської федерації.
Відповідач наголошує, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (правонаступник ДП «НАРП») є комерційним підприємством, що входить до складу Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» (колишня назва ДК «УКРОБОРОНПРОМ»), як одне з підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними країнами, чим підтримує обороноздатність нашої держави. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015, ТОВ «НАРП» (ДП «НАРП» ) віднесено до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави.
Відповідач також просить суд звернути увагу на думку Великої Палати Верховного Суду у справі № 902/417/18 від 18 березня 2020 року щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання, а також постанови Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, від 13.02.2024 у справі № 917/272/23, від 14.02.2024 у справі № 910/3015/23 щодо максимального розміру зменшення нарахованих штрафних санкцій
Крім наведеного, товариство зауважує, що у своїй позовній заяві позивач звертає увагу суду на той факт, що підприємство не виконує рішення суду. З урахуванням того, що позивач отримував наказ та пред'являв його до виконання до державної виконавчої служби, а в ЗУ «Про виконавчу службу» у ст.5 чітко визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів», то на думку відповідача, позивачу слід звернутись до державної виконавчої служби з вказаним питанням, щодо неможливості отримання грошових коштів за рішенням Господарського суду по справі № 915/1805/23 станом на сьогоднішній день. Підприємство відповідача не змінювало юридичну адресу, не переховується та продовжує вести господарську діяльність, а саме ремонт авіаційної техніки, яка використовується для оборони нашої держави у період воєнного стану.
02.08.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 01.08.2024 (вх. № 9285/24), в якій позивач заперечує проти аргументів відповідача, викладених у відзиві, та наполягає на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Станом на час розгляду справи інших заяв чи клопотань як по суті справи, так і з процесуальних питань, від учасників справи до суду не надходило.
За правилами ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Разом із тим, головуючий у даній справі суддя Смородінова О.Г. у період з 19.08.2024 по 13.09.2024 перебувала у запланованій щорічній відпустці, тому справа вирішується судом після закінчення наведених обставин, та з урахуванням обсягу справ, що перебувають у провадженні судді.
Суд розглянув дану справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст. 252 ГПК України).
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд -
07 листопада 2022 року між Фізичною особою-підприємцем Макаровою Юлією Сергіївною, як постачальником, та Державним підприємством «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»), як покупцем, було укладено Договір поставки № 136А-22 (далі - Договір), відповідно до предмету якого постачальник зобов'язався поставити покупцю у власність Колесо КТ158-010, згідно до ДК 021:2015 код - 34731000-0), надалі - товар, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар в порядку та на умовах даного Договору (п. 1.1).
Згідно з п. 4.1 Договору загальна сума договору та ціна за одиницю товару зазначаються в специфікації та включають в себе всі податки, збори й інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, пакування, маркування й інші видатки постачальника, пов'язані з поставкою товару.
Відповідно до п. 4.2 Договору оплата покупцем товару здійснюється в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений у даному договорі (якщо постачальник не повідомить покупцеві реквізити іншого рахунку). Датою оплати продукції вважається дата списання коштів з поточного рахунку покупця.
Пунктом 5.4 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії товару за кожен день прострочення, з першого дня порушення по день фактичної оплати товару.
За умовами п. 8.1 даний Договір набирає чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2022 року, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. Закінчення строку дії даного Договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним Договором.
У Специфікації до Договору, яка виступає Додатком № 1 до Договору поставки від 07.11.2022 № 136А-22 сторони погодили поставку товару (колеса КТ158-010 у кількості 10 шт.) на суму 2 350 000,00 грн.
07.11.2022 позивачем було виставлено відповідачу рахунок-фактуру № 0000746 від 07.11.2022 на суму 235 000,00 грн для оплати за Договором.
На виконання умов вищенаведеного Договору позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 1 880 000,00 грн, що вбачається з підписаних обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень видаткових накладних:
- № 700 від 08.11.2022 на суму 940 000,00 грн;
- № 832 від 17.12.2022 на суму 470 000,00 грн;
- № 32 від 20.01.2023 на суму 470 000,00 грн.
У подальшому, додатковою угодою № 1 від 04.05.2023 було внесено зміни до п. 8.1 Договору, а саме продовжено строк його дії до 31.12.2023.
Крім того, сторони домовились внести зміни до Специфікації, зменшивши обсяг поставки товару, та погодивши її в таких обсягах: колеса КТ158-010 у кількості 8 шт. на суму 1 880 000,00 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що рішенням Господарського суду Миколаївської області від 10.04.2024 у справі № 915/1805/23 було задоволено позовні вимоги фізичної особи-підприємця Макарової Юлії Сергіївни до Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП»; стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти в загальній сумі 2820474 (два мільйони вісімсот двадцять тисяч чотириста сімдесят чотири) грн. 90 коп., із яких: 1880000 (один мільйон вісімсот вісімдесят тисяч) грн. - сума основного боргу за поставлений товар; 75005 (сімдесят п'ять тисяч п'ять) грн. 31 коп. - інфляційне збільшення; 52382 (п'ятдесят дві тисячі триста вісімдесят дві) грн. 46 коп. - 3 % річних, 813087 (вісімсот тринадцять тисяч вісімдесят сім) грн. 13 коп., а також грошові кошти на відшкодування витрат на оплату позовної заяви судовим збором у сумі 42307 (сорок дві тисячі триста сім) грн. 13 коп. та грошові кошти в сумі 10 000 (десять тисяч ) грн. - на відшкодування витрат з оплати професійної правничої допомоги
Вказаним рішенням, зокрема, було встановлено таке.
«Сторонами у справі укладено договір поставки від 07.11.2022 № 136 А-22 (далі - договір), за умовами якого, додаткової угоди № 1 та специфікації № 1 до нього підприємець Макарова Юлія Сергіївна (постачальник) зобов'язалася поставити ТОВ "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" (покупцю) продукцію (згідно до ДК 021:2015-34731000-0), Колесо КТ158-010 (код УКТ ЗЕД 8803) (далі- товар), загальною кількістю та вартістю зазначеними у додатковій угоді та специфікації № 1 до договору, що є невід'ємною частиною договору, а покупець - оплатити та прийняти поставлений товар (п.п. 1.1 договору).
…
На виконання умов договору ФОП Макарова Ю.С. поставила товар відповідачу за рахунком-фактурою № 0000746 від 07.11.2022 на суму 1880000 грн., що підтверджується видатковими накладними від 20.01.2023 №32 на суму 470000 грн., від 17.12.2022 № 832 на суму 4700000 грн, від 08.11.2022 № 700 на суму 940000 грн., які підписані представниками сторін.
Відповідачем кошти за поставлений товар не оплачено, і дотепер за ТОВ "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" обліковується заборгованість за поставлений товар у сумі 1880000 грн., у зв'язку з чим підприємець Макарова Ю.С. на суму допущеного відповідачем прострочення нараховано пеню та 3 % річних та інфляційне збільшення стягнення яких є предметом даного спору.
…
Ураховуючи викладене, суд визнає, що вимога про стягнення з відповідача оплати за товар в сумі 1880000 грн., який поставлений на підставі укладеного між сторонами договору, є обґрунтованою тому, що ТОВ "Миколаївський авіаремонтний завод "НАРП" не виконано грошового зобов'язання у визначений договором строк.
Суд також вважає обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача нарахувань на суму основного боргу, пені, 3 % річних та суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
…
Таким чином, кінцевий строк оплати за видатковими накладними: від 20.01.2023 № 32 становить 30.01.2023 (включно), від 17.12.2022 № 832 становить 27.12.2022 (включно) та від 08.11.2022 № 700 становить 18.11.2022 (включно).
Перевіривши поданий позивачем розрахунок пені, 3 % річних та суми, на яку збільшився основний борг за допомогою програми "ІрLех", судом встановлено, що позивачем допущено арифметичну помилку при розрахунку суми заборгованості саме інфляційних витрат, за розрахунком суду, підлягаючими до стягнення з відповідача сума інфляційних втрат за період 31.01.2023 - 20.11.2023 становить 16568грн. 11 коп., за період 28.12.2022 -20.11.2023 становить 20460 грн. 65 коп. та за період 19.11.2022 - 20.11.2023 становить 47787 грн. 76 коп. Однак, враховуючи положення ст. 14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, таким чином, задоволенню підлягає сума інфляційних втрат за період 31.01.2023 - 20.11.2023 становить 14 147 грн. 37 коп., за період 28.12.2022 -20.11.2023 становить 18 020 грн. 55 коп. та за період 19.11.2022 - 20.11.2023 становить 42837 грн. 39 коп.
Перевіривши поданий позивачем розрахунок за допомогою програми "ІрLех":
- пені за період 31.01.2023 - 20.11.2023 становить 174229 грн. 18 коп., за період 28.12.2022 -20.11.2023 становить 196189 грн. 59 коп. та за період 19.11.2022 - 20.11.2023 становить 442598 грн. 36 коп.;
- 3 % річних суми, на яку збільшився основний борг за період 31.01.2023 - 20.11.2023 становить 11357 грн. 26 коп., за період 28.12.2022 - 20.11.2023 становить 12670 грн. 68 коп. та за період 19.11.2022 - 20.11.2023 становить 28354 грн. 52 коп. в сумі 6583 грн. 49 коп., суд визнає правильним».
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.04.2024 у справі № 915/1805/23 набрало законної сили 01.05.2024.
Суд зауважує, що за приписами ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з абз. 1, 3 п. 2.6 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від у 03.07.2018 у справі № 917/1345/17: преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом; преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 12.04.2018 у справі № 910/28079/14 зазначено, що не встановлено залежності звільнення від доказування обставин справи від підстав і предмета позову у справах, подібності правовідносин тощо.
Таким чином, оскільки факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем за Договором поставки № 136А-22 від 07.11.2022 на суму 1 880 000,00 грн, а також факт прострочення виконання відповідачем відповідного грошового зобов'язання встановлено рішенням суду від 10.04.2024 у справі № 915/1805/23, яке набрало законної сили, то вказані обставини не потребують доказування при розгляді даної справи.
При цьому, за даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, станом на теперішній час основний борг, стягнутий в рамках спору у справі №915/1805/23 не погашений.
Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача, як постачальника, про стягнення з відповідача, як покупця, процентів річних, інфляційних втрат та пені, нарахованих внаслідок порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання.
Відповідно до приписів ч. 2 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Позивач підтверджує власну правову позицію такими доказами:
- Договір поставки № 136А-22 від 07.11.2022, з Специфікацією та додатковою угодою до нього;
- рахунок-фактура № 0000746 від 07.11.2022;
- видаткові накладні № 700 від 08.11.2022, № 832 від 17.12.2022, № 32 від 20.01.2023;
- рішення Господарського суду Миколаївської області від 10.04.2024 у справі № 915/1805/23.
Відповідач на підтвердження власної правової позиції щодо суті спірних правовідносин доказів суду не надав.
Статтями 73, 74 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як слідує з положень ст. 77, 78 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов таких висновків.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 ЦК України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ч. 1 ст. 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини 2 ст. 614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Відповідно до частин 3 та 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Внаслідок неналежного виконання грошового зобов'язання позивачем було нараховано відповідачу (згідно наданих до позовної заяви розрахунків):
- 3 % річних за період з 21.11.2023 по 03.07.2024 (по кожній накладній окремо) на загальну суму 34 843,53 грн;
- інфляційні втрати за період з 21.11.2023 по 03.07.2024 (по кожній накладній окремо) на загальну суму 51 317,73 грн;
- пеню за період з 21.11.2023 по 03.07.2024 (по кожній накладній окремо) на загальну суму 337 090,24 грн.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що відповідний розрахунок позивачем виконано з наступного дня після кінцевої дати розрахунку заборгованості у справі №915/1805/23 і по час подання позовної заяви.
Щодо заявлених до стягнення сум процентів річних та інфляційних витрат, суд зазначає таке.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Суд зауважує, що інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Ст. 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
Отже, на підставі ст. 625 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача проценти річні та інфляційні втрати за відповідні періоди.
За перевіркою суду відповідні нарахування позивачем проведено правильно, а отже позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Судом взято до уваги аргументи відповідача щодо можливості зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню з боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Так, суд зауважує, що право на зменшення розміру штрафних санкцій / неустойки рішенням суду передбачено приписами ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (на яку відповідач посилається як на підставу для зменшення судом розміру процентів річних, що підлягають стягненню) виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Із цього випливає, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки, штрафу, процентів річних є правом суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе їх зменшення. Велика Палата Верховного Суду також вказала, що відсотки річних, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника та не можуть розглядатися як спосіб отримання кредитором доходів.
Водночас у зазначеній справі Велика Палата Верховного Суду, зменшуючи розмір неустойки, штрафу, процентів річних, не позбавила кредитора можливості захистити власні інтереси шляхом стягнення процентів річних у тому розмірі, який відповідно до обставин справи одночасно виконує компенсаційну функцію для кредитора, але не є надмірним для боржника.
Велика Палата Верховного Суду допустила зменшення розміру відсотків річних з урахуванням конкретних обставин справи, а саме - встановлення сторонами у договорі процентної ставки річних на рівні 40% та 96% і її явної невідповідності принципу справедливості.
Разом із цим, у межах даної справи позивачем заявлено до стягнення з відповідача проценти річні у розмірі, передбаченому приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України - 3%.
Отже, в даній справі відсутні такі обставини неспівмірності заявленої до стягнення суми процентів річних, як у справі № 902/417/18, а тому нерелевантним є посилання відповідача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
З урахуванням наведеного, розмір заявлених до стягнення процентів річних відповідає розміру, встановленому законом (3%), а відповідачем, в свою чергу, не наведено будь-яких виключних (надзвичайних) обставин.
Таким чином, на переконання суду, в даному випадку, враховуючи принципи справедливості, добросовісності та розумності, відсутні підстави для зменшення 3% річних, нарахованих відповідно до ст. 625 ЦК України.
Щодо нарахованої позивачем до стягнення з відповідача суми пені, суд зазначає, що за приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Приписами ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5.4 Договору сторони передбачили, що у випадку прострочення оплати за поставлену партію товару покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості неоплаченої в строк партії товару за кожен день прострочення, з першого дня порушення по день фактичної оплати товару.
Отже, на підставі статті 549 ЦК України, статті 230 ГК України та умов Договору, позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню.
Суд перевірив розрахунок пені, наведений позивачем, та встановив, що відповідне нарахування проведено правильно, а отже, позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими.
Водночас, суд зауважує, що в межах даної справи відповідачем було заявлено клопотання про зменшення розміру нарахованої пені на 99 %, мотивоване, зокрема, тим, що додатково нараховані позивачем 3% річних, інфляційних втрат, а також пені, є обтяжливими для підприємства та є такими, що неспівмірні з сумою основного боргу. Так, сума основного боргу по Договору 136А-22 становить 1 880 000,00 грн, а Позивач нарахував у загальній кількості (з урахуванням позовної заяви по справі № 915/808/24) додатково до суми основного боргу - 126 323,04 грн інфляційне збільшення, 87 225,99 грн - 3 % річних та 1 150 177,37 грн - пені. Загальна сума становить 1 363 726,40 грн.
Відповідач наголошує, що сума нарахованих позивачем 3 % річних, інфляційних втрат та пені, станом на сьогоднішній день доходить майже до суми основного боргу, що є неприпустимим, оскільки позивач зловживає своїми процесуальними правами та явно намагається покращити своє фінансове становище за рахунок підприємства відповідача у такий скрутний час.
Позивач у відповіді на відзив проти задоволення вказаного клопотання заперечував, зазначаючи, що слід прийняти до уваги, що наразі відповідач безпідставно продовжує не виконувати рішення суду, не сплативши навіть частини свого боргу. На переконання позивача, це свідчить про умисний характер правопорушення відповідача і його тривалість. Позивач в свою чергу також зазначає, що також здійснює свою діяльність в період введення і дії в Україні воєнного стану, має місцезнаходження в 20 км від лінії фронту, а саме у м. Запоріжжі, і місто також постійно потерпає від ракетних обстрілів рф.
Позивач також просить суд взяти до уваги, що укладений між сторонами Договір поставки №136 А був укладений 07.11.2022 року, тобто вже після оголошення воєнного стану в Україні, навіть зі спливом майже 10 місяців з моменту початку війни. Сторони, перебуваючи в режимі воєнного часу, на 10-тий місяць війни, підписуючи договір та беручи на себе певні права та обов'язки, усвідомлювали, що вони підписують договір у воєнний стан, і виконувати його також будуть у воєнний стан. Тобто, сам по собі факт введення в Україні воєнного стану не звільняє відповідача від виконання його обов'язку з оплати товару.
Розглянувши відповідне питання щодо зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Отже, за своєю правовою природою пеня, як один із видів штрафних санкцій, виконує стимулюючу функцію, спонукаючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягується в разі порушення такого зобов'язання.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Системний аналіз вищевказаних норм дозволяє дійти висновку про те, що суди мають право при прийнятті рішення про стягнення пені зменшувати її розмір з урахуванням усіх конкретних обставин справи.
Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як свідчать матеріали справи, Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» є комерційним підприємством, що входить до складу Акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість», як одне з підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними країнами, чим підтримує обороноздатність нашої держави. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 83 від 04.03.2015, Державне підприємство «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (правонаступником якого є відповідач) віднесено до переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Тому будь-яке надмірне стягнення з відповідача грошових сум може призвести до неспроможності підприємства належним чином виконувати свої функції.
При цьому, господарський суд вважає необхідним зазначити, що використання права на зменшення розміру штрафних санкцій та розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.
Надмірне ж зменшення пені фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін
Отже, враховуючи те, що відповідач відноситься до підприємств, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, та оскільки в матеріалах справи позивачем не надано суду доказів понесення ним збитків внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за Договором або погіршення матеріального стану підприємства саме у зв'язку з порушенням відповідачем умов Договору, суд вважає, що стягнення з відповідача штрафних санкцій у повному обсязі, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання. За такого суд дійшов висновку про часткове зменшення розміру штрафних санкцій на 50%, зокрема встановивши розмір належної до стягнення пені 168 545,12 грн (50 % обґрунтовано заявленого до стягнення розміру).
У задоволені ж позову про стягнення пені в іншій частині, а саме в сумі 168 545,12 грн (50 %), господарський суд відмовляє.
Таким чином, враховуючи вищенаведені норми та обставини, розглянувши даний спір із застосуванням норм матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, згідно з наявними в матеріалах справи доказами, суд дійшов висновку про задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 238 ГПК України, у резолютивній частині рішення зазначаються, зокрема відомості про розподіл судових витрат.
За правилами п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
При цьому, відповідно до п.4.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Також, відповідно до положень п. 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.
Отже, судовий збір за подання позову підлягає покладенню на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст. ст. 73-79, 86, 129, 219, 220, 233, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовні вимоги задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська, буд. 4; ідентифікаційний код 09794409) на користь Фізичної особи-підприємця Макарової Юлії Сергіївни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) інфляційні втрати в сумі 51 317,73 грн, 3 % річних в сумі 34 843,53 грн, пеню в сумі 168 545,12 грн, а також 6 348,77 грн судового збору.
В задоволенні решти позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені на суму 168 545,12 грн відмовити позивачу.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.
Сторони та інші учасники справи:
Позивач: Фізична особа-підприємець Макарова Юлія Сергіївна ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 );
Відповідач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Миколаївський авіаремонтний завод «НАРП» (54037, м. Миколаїв, вул. Знаменська, буд. 4; ідентифікаційний код 09794409).
Повне рішення складено та підписано судом 01.10.2024.
Суддя О.Г. Смородінова