Справа № 154/2167/24 Провадження №11-кп/802/668/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
30 вересня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 вересня 2024 року щодо нього (ЄРДР за № 12024030510000367),
Прокурор Володимирської окружної прокуратури подала клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 на строк 60 днів, який підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, у кримінальному провадженні внесеному до ЄРДР за № 12024030510000367.
Ухвалою Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 вересня 2024 року клопотання задоволено, застосований обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою продовжено строком на 60 днів, до 22 листопада 2024 року включно, з визначенням розміру застави 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 121 120 гривень.
В поданій апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_6 вважає ухвалу необґрунтованою. Посилається на те, що потерпілі претензій до нього не мають та їм усе повернуто у повному обсязі. Вказує на те, що винесена застава не є під силу йому та його рідним. Просить ухвалу суду змінити, замінити йому запобіжний захід у вигляді домашнього арешту, або зменшити розмір застави.
Відповідно до вимог ч.4 ст.422-1 КПК України розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши доповідача, який виклав суть судового рішення та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали провадження, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.
Відповідно до положень ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст.176-178 КПК України, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у виді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід - тримання під вартою має застосовуватися лише за крайньою необхідністю і, як останній захід, при наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний чи обвинувачуваний буде намагатися ухилятися від слідства й суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджатиме встановленню істини у справі, продовжуватиме злочинну діяльність.
Вимоги ст.177 КПК України регламентують, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції відповідно до положень кримінального процесуального законодавства, а також майнового і сімейного стану ОСОБА_6 , міцності його соціальних зв'язків, інших даних про його особу, ризиків, передбачених ст.177 КПК України, практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою рішення суду повинно забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, підставно продовжив обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 (шістдесят) днів.
Матеріалами провадження стверджується, що ОСОБА_6 обґрунтовано обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України.
Апеляційний суд вважає, що розглядаючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд повинен враховувати вимоги п.п.3,4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише у передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Судом першої інстанції у достатній мірі встановлені підстави для продовження обвинуваченому ОСОБА_6 виняткового запобіжного заходу, з чим погоджується і апеляційний суд.
Так, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, які згідно з ст.12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів, раніше судимий за аналогічні злочини, не працевлаштований, отже не має постійного джерела прибутку, неодноразово притягався до адміністративної відповідальності. Суд також враховує, що в даному кримінальному провадженні триває судовий розгляд.
Тому, на переконання апеляційного суду, заявлені прокурором ризики продовжують існувати.
Апеляційний суд вважає, що продовжуючи ОСОБА_6 винятковий запобіжний захід, суд врахував як обставини, передбачені ст.184 КПК України, так і обставини, визначені ст.199 КПК України.
Тому, з урахуванням даних про особу обвинуваченого ОСОБА_6 , який раніше судимий, не працює, після відбуття покарання у виді позбавлення волі обґрунтовано обвинувачується у вчиненні корисливих тяжких злочинів, може продовжувати вчиняти інші кримінальні правопорушення, переховуватись від органів досудового розслідування та суду, впливати на потерпілих та свідків, перешкоджати кримінальному провадженню, даних про неможливість його перебування в умовах СІЗО суду не надано (відповідна медична документація суду не надавалась), лише такий запобіжний захід, як тримання під вартою, на переконання суду апеляційної інстанції, зможе дієво забезпечити виконання покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігти доведеним стороною обвинувачення ризикам.
Що стосується доводів апеляційної скарги про занадто великий розмір визначеної застави, то вони є необґрунтованими, оскільки місцевим судом розмір застави визначений з дотримання вимог п.2 ч.5 ст.182 КПК України, відповідно до яких розмір застави встановлюється щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Враховуючи визначений місцевим судом обвинуваченому ОСОБА_6 розмір застави, який становить 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, суд першої інстанції дотримався приписів п.2 ч.5 ст.182 КПК України.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
На підставі викладеного, керуючись статтями 405, 407, 422-1 КПК України, Волинський апеляційний суд,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення, а ухвалу Володимир-Волинського міського суду Волинської області від 24 вересня 2024 року щодо нього - без зміни.
Ухвала є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді: