25 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 280/1470/24
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Шлай А.В. (доповідач),
суддів: Чабаненко С.В., Кругового О.О.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 р. (суддя: Семененко М.О) в адміністративній справі №280/1470/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, про визнання протиправним та скасувати рішення, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом в якому з урахуванням поданих уточнень просила:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 05 жовтня 2023 р. №084750009443 про відмову у призначенні їй пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до її страхового стажу період роботи на території Російської Федерації з 01 січня 1992 р. по 24 травня 2011 р. на підставі записів у трудовій книжці від 10 червня 1977 р. та призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з моменту звернення.
Позов обгрунтувала протиправною відмовою Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до її страхового стажу періоди роботи на території Російської Федерації з посиланням на те, що згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 р. такий стаж має підтверджуватись документами, легалізованими відповідно до законодавства. Також на її думку відповідач протиправно вказав в якості підстави для відмови у зарахуванні до її стажу спірних періодів роботи, обставину припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 р., ухваленим за результатами розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 084750009443 від 05 жовтня 2023 р. про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути заяву про призначення пенсії за віком від 28 вересня 2023 р. подану ОСОБА_1 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині
позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 605,60 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій вона з посиланням на порушення судом норм матеріального права просить його скасувати в частині, якою судом зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області повторно розглянути подану нею заяву про призначення пенсії за віком від 28 вересня 2023 р. Прийняти в цій частині нове рішення, яким зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до її страхового стажу період роботи на території Російської Федерації з 01 січня 1992 р. по 24 травня 2011 р. на підставі записів у трудовій книжці від 10 червня 1977 р. та призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з моменту звернення.
Скаргу обґрунтовано помилковістю висновку суду першої інстанції щодо необхідності встановлення обставини сплати ОСОБА_1 за спірний період її роботи з 01 січня 1992 р. по 24 травня 2011 р. страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації, відповідно до законодавства якої обов'язок реєстрації особи в системі обов'язкового пенсійного страхування виник пізніше. Такий висновок суду першої інстанції, на думку скаржниці, не сприяє захисту її порушеного права та не є ефективним з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так як відсутність поштового з'єднання з країною-агресором унеможливлює отримання будь-якої інформації в її органах, що повторно слугуватиме підставою для відмови їй в призначенні пенсії.
Письмовий відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції не надходив.
Справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до положень статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України.
Здійснюючи перевірку оскарженого рішення суду першої інстанції, колегія суддів керується приписами статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких рішення суду повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Перевірка оскарженого рішення суду першої інстанції здійснюється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, як це передбачено частиною 1 статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас частиною 2 статті 308 Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянкою Російської Федерації, яка проживає в Україні з 28 листопада 2011 р. на підставі посвідки на постійне проживання для іноземців та осіб без громадянства серія НОМЕР_1 від 14 лютого 2012 р. 28 вересня 2023 р. вона звернулася із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №084750009443 від 05 жовтня 2023 р. в призначенні пенсії їй відмовлено з посиланням на відсутність необхідного страхового стажу, у зв'язку з не зарахуванням до нього періодів її роботи на території Російської Федерації з 01 січня 1992 р. по 21 березня 2003 р., з 21 липня 2003 р. по 05 квітня 2004 р., з 06 квітня 2004 р. по 18 червня 2004 р., з 21 січня 2005 р. по 24 травня 2011 р. Періоди не зараховано з посиланням на те, що згідно вимог постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 р. він має підтверджуватись документами, легалізованими відповідно до законодавства, також на даний час припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення.
Не погодившись з даним рішенням позивачка звернулася до суду з вимогою визнати його протиправним та скасувати та вимогами зарахувати до її страхового стажу період роботи на території Російської Федерації з 01 січня 1992 р. по 24 травня 2011 р. на підставі записів у її трудовій книжці від 10 червня 1977 р. та призначити їй пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з моменту звернення.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з протиправності посилань відповідача, що припинення дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення, позбавляють особу права на зарахування до її страхового стажу періодів роботи на території Російської Федерації. Водночас вказано, що обов'язковою умовою для включення зазначеного періоду роботи до страхового стажу, є сплата страхових внесків до Пенсійного Фонду Російської Федерації за цей період, що має бути підтверджено відповідними доказами. Дані обставини не досліджено відповідачем при відмові позивачці у призначенні пенсії за віком.
Колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з частиною 4 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, мають право на отримання пенсійних виплат і соціальних послуг із системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування нарівні з громадянами України на умовах та в порядку, передбачених цим Законом, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна 13 березня 1992 р. стала Угода, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та Російська Федерація.
Метою вказаної Угоди є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов'язань відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди. Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов'язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.
Відповідно до Угоди, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди здійснюється за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, у тому числі пенсій на пільгових умовах та за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності даною Угодою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 р. №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" передбачено вихід України з Угоди, що пов'язано зі збройною агресією Російської Федерації проти України.
Водночас, відповідно до частини 2 статті 13 Угоди пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Як вбачається з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки (а.с.16-20), ОСОБА_1 в період, зокрема з 01 січня 1992 р. по 18 червня 2004 р. та з 21 січня 2005 р. по 24 травня 2011 р. працювала на території Російської Федерації.
Відповідно до правової позиції, сформованої Верховним Судом в постановах від 29 березня 2023 р. у справі № 360/4129/20 та від 20 березня 2024 р. у справі № 200/11294/20-а, на яку послався суд першої інстанції при прийнятті рішення, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди страховий стаж, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчислення. Обчислення стажу здійснюється згідно із законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться за законодавством держави, на території якого вони проживають.
Відповідно до статті 2 Федерального Закону Російської Федерації № 173-ФЗ від 17 грудня 2001 р. "Про трудові пенсії в Російській Федерації", який застосовувався до 01 січня 2015 р., страховий стаж враховується при визначенні права на трудову пенсію, сумарна тривалість періодів роботи та (або) іншої діяльності, протягом якої сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації, а також інші періоди, що зараховуються до страхового стажу.
Згідно із частиною 1 статті 10 наведеного вище Закону №173-ФЗ до страхового стажу включаються періоди роботи та (або) іншої діяльності, які виконувались на території Російської Федерації особами, вказаними в частині 1 статті 3 даного Федерального закону, за умови, що за ці періоди сплачувались страхові внески до Пенсійного Фонду Російської Федерації.
При підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 цього Федерального закону, до реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального закону від 01 квітня 1996 р. № 27-ФЗ "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування" підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку за вказаний період та (або) документів, що видаються роботодавцями або відповідними державними (муніципальними) органами в порядку, який встановлений законодавством Російської Федерації (частина 1 статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ).
Відповідно до частини 2 статті 14 Федерального Закону № 173-ФЗ при підрахунку страхового стажу періоди, що передбачені статтями 11 та 12 цього Федерального закону, після реєстрації громадянина як застрахованої особи відповідно до Федерального Закону від 01 квітня 1996 р. № 27-ФЗ "Про індивідуальний (персоніфікований) облік в системі обов'язкового пенсійного страхування" підтверджуються на підставі відомостей індивідуального (персоніфікованого) обліку.
Аналогічні за змістом положення щодо визначення страхового стажу, періодів роботи та (або) іншої діяльності, що включаються до страхового стажу, та правил обчислення та порядку підтвердження страхового стажу містяться і у Федеральному Законі Російської Федерації від 28 грудня 2013 р. № 400-ФЗ "Про страхові пенсії" (статті 3, 11, 14).
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції вірно вказав, що Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області при розгляді її заяви від 28 вересня 2023 р. про призначення пенсії за віком, не надало оцінку вказаним вище обставинам та не досліджувало їх, тому наявні підстави для скасування прийнятого ним рішення №084750009443 від 05 жовтня 2023 р. та зобов'язання його повторно розглянути заяву ОСОБА_1 .
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу на допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права при вирішенні питання розподілу судових витрат.
Суд першої інстанції стягнув за рахунок бюджетних асигнувань відповідача -Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на користь позивачки витрати на оплату судового збору, які нею понесені. Проте, згідно платіжної інструкції №2898 від 08 лютого 2024 р. судовий збір за подачу позову ОСОБА_1 до Запорізького окружного адміністративного суду був сплачений Благодійною організацією "Благодійний фонд "Право на захист" (а.с.7).
Можливість сплати судового збору за подання позовної заявою іншою, ніж позивач, особою підтверджена постановою Великої Палати Верховного Суду від 30 вересня 2020 р. у справі №9901/144/20. Проте, відшкодування судових витрат, які понесені не позивачем, а іншою особою, статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не передбачено.
Частиною 2 статті 308 Кодексу передбачено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права.
Керуючись статтями 315, 317, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 р. в адміністративній справі №280/1470/24 - скасувати в частині розподілу судових витрат.
В іншій частині рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 р. в адміністративній справі №280/1470/24 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили 25 вересня 2024 р. і оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий - суддя А.В. Шлай
суддя С.В. Чабаненко
суддя О.О. Круговий