20 вересня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/4919/24
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді НАУМЕНКА В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (вул. Соборна, 7а, м. Кропивницький, 25009, ЄДРПОУ 20632802)
до відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавькій області (вул. Гоголя, б. 34,, м. Полтава, 36014, ЄДРПОУ 13967927)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №110130003563 від 12.01.2024;
2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області врахувати до страхового стажу періоди роботи з 05.05.1989 по 30.11.1990, з 23.03.1989 по 19.04.1992, 26.06.1979 по 29.06.1982 та з 01.08.1978 по 24.05.1979;
3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити пенсію за віком з дати подання заяви до ГУ ПФУ в Кіровоградській області про призначення пенсії від 05.01.2024, з урахуванням неврахованих до страхового стажу періодів з 05.05.1989 по 30.11.1990, з 23.03.1989 по 19.04.1992, 26.06.1979 по 29.06.1982 та з 01.08.1978 по 24.05.1979.
Позов обґрунтовано тим, що відповідач протиправно відмовив у призначенні пенсії за віком, не зарахувавши стаж роботи згідно записів про трудову діяльність, що містяться в трудовій книжці та архівній довідці, за період роботи на підприємствах російської федерації, чим позбавив права позивача на призначення пенсії, що й стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою від 29.07.2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін, сторонам встановлено порядок та строки для виконання процесуальних дій (а.с.23).
Від представника відповідача-1 у встановлений судом строк надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного стажу, який на день звернення за призначенням пенсії є недостатнім. Вважає спірне рішення 110130003563 від 12.01.2024 правомірним та таким, що прийнято з дотриманням законодавства при виконанні владних повноважень (а.с. 28-34).
Від представника відповідача-2 через електронний кабінет судом отримано відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позову відмовити та зазначив, що позивач має недостатньо стажу для призначення пенсії. До страхового стажу не зараховано періоди роботи на підприємствах російської федерації за записами трудової книжки та архівної довідки, оскільки надані для призначення пенсії документи не містять всіх необхідних реквізитів для зарахування спірних періодів. Головням управлінням Пенсійного Фонду України в Полтавській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с. 35-71).
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Згідно довідки №56 від 12.01.2021, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, позивачка матиме право на призначення пенсії за віком з 12.02.2023 (а.с. 21).
05.01.2024 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Кіровоградський області з заявою про призначення пенсії за віком.
Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності.
За результатами розгляду заяви позивачка отримала рішення №110130003563 від 12.01.2024 Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про відмову у призначенні пенсії. Причиною відмови зазначено, що страховий стаж позивачки є недостатнім для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-IV (а.с. 16-17).
Зазначено, що згідно статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особи, які досягли пенсійного віку з 01 січня 2023 по 31 грудня 2023 року, мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років. Натомість такий стаж у позивачки складає 08 років 02 місяці 02 днів.
При цьому до страхового стажу не зараховано періоди роботи:
- з 05.05.1989 по 30.11.1990 згідно записів трудової книжки від 20.12.1988 серії НОМЕР_2 , оскільки печатка, що засвідчує запис про звільнення, не читабельна;
- з 23.03.1989 по 19.04.1992 згідно записів дублікату трудової книжки від 01.03.1994 серії НОМЕР_3 , оскільки записи про роботу передують даті видачі дублікату трудової книжки;
- з 26.06.1979 по 29.06.1982 згідно довідки від 19.04.2005 №232, виданої ВАТ «Далекосхідне морське пароплавство» (російська федерація), оскільки в довідці компетентним органом російської федерації не проставлений апостиль, передбачений статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961.
- з 01.08.1978 по 24.05.1979 згідно довідки від 02.11.1988 №421, оскільки ім'я зазначене в довідці « ОСОБА_2 » суперечить паспортним даним « ОСОБА_2 ».
Отже, ГУ ПФУ в Полтавській області дійшов висновку, що у ОСОБА_1 відсутнє право на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу 15 років.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що порушує його права на пенсійне забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, суд зазначає наступне.
За приписами статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав, свобод людини є головним обов'язком держави.
На підставі статті 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV).
Згідно статті 62 Закону № 1058-IV, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, згідно із статтею 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Відповідні положення містить і Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» № 637 від 12 серпня 1993 року (далі по тексту - Порядок №637), яким також визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637.
Судом досліджено копію трудової книжки позивача, та встановлено, що у трудовій книжці НОМЕР_2 від 20.12.1988 (а.с. 13), в частині спірного запису про період роботи з 05.05.1989 по 30.11.1990, містяться всі передбачені інструкцією записи, однак печатка підприємства не читабельна. При дослідженні копії дублікату трудової книжки позивача встановлено, що у дублікаті трудової книжки НОМЕР_3 від 01.03.1994 (а.с. 13), в частині спірного запису про період роботи з 23.03.1989 по 19.04.1992, містяться всі передбачені інструкцією записи, однак відповідач не врахував цей період посилаючись на те, що записи про роботу передують даті видачі дублікату трудової книжки.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003.
Відповідно до статті 48 Кодексу законів про працю Української РСР трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітника чи службовця. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців, які працюють на підприємстві, в установі, організації понад п'ять днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників. Трудові книжки ведуться також на позаштатних працівників при умові, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Записи про причини звільнення в трудовій книжці мають робитися у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону.
Порядок ведення трудових книжок на той час був врегульований Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затвердженої постановою держпраці від 20.06.1974 №162 (далі по тексту - Інструкція №162).
Згідно з пунктом 2.3 Інструкції №162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення і мають точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи вчиняються арабськими цифрами (число і місяць двозначними), акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольору.
Пунктами 2.5 - 2.9 Інструкції №162 передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. виправлення проводяться адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація на новому місці роботи зобов'язана надати працівнику у цьому необхідну допомогу.
У разі необхідності адміністрація підприємства видає робітникам і службовцям на їх прохання завірені виписки відомостей про роботу з трудових книжок.
Якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідовано, виправлення вносяться правонаступником, а при його відсутності - організацією вищого рівня, якій було підпорядковане ліквідоване підприємство.
Виправлені відомості про роботу, про переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та ін. повинні повністю відповідати оригіналу наказу чи розпорядження. У разі втрати наказу чи розпорядження або їх невідповідності фактично виконуваній роботі виправлення відомостей про роботу проводиться на підставі інших документів, які підтверджують виконання робіт, не вказаних у трудовій книжці.
Відповідно до пункту 18 постанови Ради Міністрів СРСР від 06.09.1973 року №656 «Про трудові книжки працівників та службовців» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Верховний Суд у постановах від 28.02.2018 року у справі №428/7863/17, від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 року у справі №423/1881/17, від 29.03.2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Доказів того, що записи про періоди роботи з 23.03.1989 по 19.04.1992 та з 05.05.1989 по 30.11.1990 року є неправильним чи неточними, відповідачами суду не надано. Отже, трудова книжка є достатньою підставою для підтвердження стажу роботи, а відтак, винесене відповідачем рішення про не зарахування спірного періоду до страхового стажу позивача, на підставі «дописаних» записів про трудову діяльність, є протиправним.
Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах, та їх ведення. Вказані відповідачем обставини не може бути підставою для неврахування спірних періодів та виключення їх з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки з вини адміністрації підприємства (установи), що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, від 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19.
Верховний Суд у постановах від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також не враховано відповідачем період роботи, запис про який відсутній у трудовій книжці - з 26.06.1979 по 29.06.1982, згідно довідки від 19.04.2005 №232, виданої ВАТ «Далекосхідне морське пароплавство» (російська федерація), оскільки в довідці компетентним органом російської федерації не проставлений апостиль, передбачений статтею 4 Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05.10.1961.
Тобто, відповідний період підтверджується наданою позивачем довідкою, яка не містить апостиль, а тому, на думку відповідача, не є легалізованою та потребує перевірки.
Щодо необхідності перевірки інформації, наведеної у довідках, суд зазначає, що за вимогами чинного законодавства, неможливість проведення перевірки відповідачем не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу та призначені пенсії.
Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 12 квітня 2021 року у справі №219/4550/17, від 26 березня 2021 року у справі № 414/1221/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 221/6434/16-а, від 28 серпня 2020 року у справі № 263/7235/17.
Зокрема Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2021 року у справі №219/4550/17 зазначив, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв'язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні.
Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо врахування при призначенні та обчисленні пенсії довідок, виданих підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території, яка полягає в тому, що неможливість провести управлінням Пенсійного фонду перевірку відповідності запису довідки первинним документам через проведення АТО, не може покладати надмірного тягаря та обов'язку на позивача, оскільки довідка видана належним органом та містить усі необхідні реквізити та відомості (справи №583/392/17, №234/3038/17, №360/1628/17).
Згідно статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Приписами частини 2 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Відповідно до статті 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.
Відповідно до статті 11 вказаної Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15 квітня 1994 року, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.
Отже, з аналізу наведеного вище вбачається, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; трудовий стаж, пільговий стаж, набутий на території однієї з цих держав, визнається іншою державою, а необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 «Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення» постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022.
Відтак, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов'язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.
Частиною 2 статті 13 Угоди передбачено, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Отже, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні періоду роботи до страхового стажу чи не прийняття на території держав - учасниць Співдружності без легалізації необхідних для пенсійного забезпечення документів, виданих у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року.
Позиція відповідача суперечить принципу верховенства права, оскільки право позивача на призначення та перерахунок пенсії не пов'язується з такими чинниками, як припинення дипломатичних відносин з однією з держав-учасниць Угоди, а відтак і з денонсацією міжнародних угод.
Стосовно позовних вимог зарахувати до стажу роботи період з 01.08.1978 по 24.05.1979 згідно довідки від 02.11.1988 №421 виданої УТО «Кіровоград», не врахований відповідачем з посиланням на те, що ім'я зазначене в довідці « ОСОБА_2 » суперечить паспортним даним « ОСОБА_2 », суд зазначає наступне.
Позивач не може відповідати за дії роботодавця, який формуючи довідку від 02.11.1988 року №421 зазначив ім'я позивачки не відповідно до паспортних даних.
Натомість органи Пенсійного фонду наділені повноваженнями відповідно положенням частини 3 статті 44 Закону № 1058-IV вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.
Тобто, орган пенсійного фонду уповноважений на проведення перевірки архівних документів підприємства, що видало документ, який викликає сумнів.
Відтак, період роботи з 01.08.1978 по 24.05.1979 згідно довідки від 02.11.1988 №421 виданої УТО «Кіровоград», враховуючи відсутність записів про такий період у трудовій книжці, може бути зарахованих до стажу, що дає право на пенсію, за умови надання довідки заявницею, яка не викликає сумнів належності заявнику та проведення уповноваженим органом Пенсійного фонду України обґрунтованості видачі такої довідки.
Суд зазначає, що у справах, де суб'єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі № 822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі № 826/5857/16, 16 червня 2020 року у справі № 756/6984/16-а та 11 лютого 2020 року у справі № 816/502/16, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.
Отже, відповідач мав достатньо підстав для зарахування стажу за періоди з 1979 по 1992 рік виходячи із наявних на день розгляду заяви доказів та за період з 1978 по 1979 року за умови проведення перевірки та підтвердження вказаного архівними документами.
Суд вважає винесене відповідачем рішення від №110130003563 від 12.01.2024 неправомірним та таким, що підлягає скасуванню та вважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.01.2024 року та вирішити питання про призначення пенсії позивачу з дати її звернення, із зарахуванням спірних періодів стажу з урахуванням висновків суду.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність своїх дій. Натомість, позивачем доведено та підтверджено належними допустимими доказами обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1211 грн. 20 коп., що підтверджується квитанцією (а.с. 28).
Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до статті 139 КАС України.
Керуючись статтями 2, 9, 77, 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області №110130003563 від 12.01.2024.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) від 05 січня 2024 року, зарахувати до страхового стажу період роботи - з 05.05.1989 по 30.11.1990 згідно записів трудової книжки від 20.12.1988 серії НОМЕР_2 , з 23.03.1989 по 19.04.1992 згідно записів дублікату трудової книжки від 01.03.1994 серії НОМЕР_3 , з 26.06.1979 по 29.06.1982 згідно довідки від 19.04.2005 №232, виданої ВАТ «Далекосхідне морське пароплавство» та винести відповідне рішення з врахуванням правових висновків суду у цій справі.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на сплату судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (ЄДРПОУ 13967926).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду В.В. НАУМЕНКО