ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"30" вересня 2024 р. справа № 300/6516/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Могили А.Б., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №091630020907 від 24.07.2024 їй протиправно відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком, як матері дитини з інвалідністю, що здійснювала її виховання до шестирічного віку. Крім цього, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві не зараховано до її страхового стажу період роботи з 21.04.1994 до 01.01.2001 у Стоматологічній поліклініці Івано-Франківської державної медичної академії. Тому, слід скасувати оскаржене рішення, зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області зарахувати до страхового стажу спірний період роботи та призначити з 17.07.2024 пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 17.07.2024 звернулася до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення їй дострокової пенсії за віком. Однак, рішенням ГУ ПФУ в м.Києві №091630020907 від 24.07.2024 їй відмовлено в призначенні такої пенсії. При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві не зараховано до страхового стажу період роботи з 21.04.1994 до 01.01.2001 у Стоматологічній поліклініці Івано-Франківської державної медичної академії. Згідно з п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому, особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років. Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Позивач зазначила, що її трудова книжка містить всі необхідні дані, які підтверджують факт роботи у спірний період. Як наслідок, рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві №091630020907 від 24.07.2024, яким відмовлено в призначенні пенсії, підлягає до скасування. Отже, слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області призначити їй з 17.07.2024 пенсію за віком згідно з п.3 ч.1 ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до її страхового стажу спірний період роботи.
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області скористався правом на подання відзиву на позовну заяву відповідно до якого проти позову заперечив. Вказав, що відповідно до поданих документів страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців. Звернув увагу суду, що у свідоцтві про народження ОСОБА_2 (дитини) зазначена мати ОСОБА_3 . При цьому, ОСОБА_1 до заяви про призначення пенсії не надала документи про зміну прізвища ОСОБА_4 . Відповідач вважає, що належним способом захисту прав позивача є зобов'язання повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії за віком, а не зобов'язання призначити таку пенсію.
Крім цього, відповідачем 13.09.2024 долучено до матеріалів справи копії документів, що стали підставою для прийняття рішення від 24.07.2024 №091630020907 (а.с.41-61).
Відповідач Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.08.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні).
Тому, при розгляді даної справи додаткові пояснення позивача суд не бере до уваги.
Відповідно до ч.3 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.
Судом встановлено, що згідно з свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є батьками ОСОБА_2 (а.с.16).
Як вбачається з свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 ОСОБА_6 та ОСОБА_3 18.07.1992 уклали шлюб. Після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_7 » (а.с.15).
ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 02.12.2004, довідкою серії НОМЕР_4 від 19.11.2007 (а.с.18, 19).
Відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «ЦПМКДД» СП «Міська дитяча поліклініка» м.Івано-Франківськ від 11.07.2024 №381/3 ОСОБА_1 дійсно народила та виховала дитину з інвалідністю до 6-річного віку ОСОБА_2 , який за станом здоров'я дійсно є особою з інвалідністю з дитинства (а.с.20).
ОСОБА_1 17.07.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із заявою щодо призначення їй пенсії за віком, як матері дитини з інвалідністю (а.с.43-44).
Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві рішенням №091630020907 від 24.07.2024 відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із порушенням п.2.18 Порядку №22-1. У даному рішенні зазначено, що до стажу роботи не зараховано періоди роботи згідно із записами трудової книжки, оскільки відсутній документ про зміну прізвища ОСОБА_4 .
В цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 25 років 10 місяців 16 днів (а.с.23).
Крім цього, як вбачається із розрахунку стажу позивача Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 21.04.1994 до 01.01.2001 (а.с.22).
Позивач, вважаючи протиправним таке рішення відповідача, звернулася до суду з метою захисту свого порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що склалися в даній адміністративній справі, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно з частиною 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України "Про пенсійне забезпечення" №1788-ХІІ від 05.11.1991 (надалі Закон №1788-ХІІ) та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 (надалі Закон №1058-IV) (в редакціях чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон №1058-IV розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж (ч.1 ст.8 Закону №1058-IV).
Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058-IV).
При цьому, згідно з частиною 4 статті 24 цього Закону періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Згідно зі ст. 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної норми Закону постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки чи відповідних записів в ній (надалі Порядок №637).
У пунктах 1 та 2 Порядку зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Разом з тим, у разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку №637).
Також відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок.
З системного аналізу наведених норм слідує, що основним документом, який підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені або зазначені неточні відомості про роботу працівника у певний період, то для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи, на підставі яких можна дійти висновку, де і протягом якого періоду працював працівник. Ці документи можуть бути видані роботодавцем (його правонаступником), архівними установами, до яких передано документи з особового складу для зберігання. Якщо є можливість підтвердити трудовий стаж даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, то використовуються ці відомості.
Тобто надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки як такої або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.
Така позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі № 233/2084/17 та від 25 квітня 2019 року у справі № 159/4178/16-а.
Відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_5 від 17.12.1984, копія якої містяться в матеріалах справи, підтверджено період її роботи з 21.04.1994 по 18.03.2010 у Стоматологічній поліклініці Івано-Франківської державної медичної академії (а.с.13-14).
Суд зазначає, що трудова книжка ОСОБА_1 містить всі необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач була прийнята на таку роботу.
Пунктом 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (надалі Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року №110, встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
В пункті 2.2 Інструкції №58 передбачено, що заповнення трудової книжки вперше проводиться власником або уповноваженим ним органом не пізніше тижневого строку з дня прийняття працівника на роботу; до трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України.
Згідно з п.2.11 Інструкції №58 відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження.
Одночасно, пунктами 2.12-2.13 Інструкції №58 передбачено, що після зазначення дати заповнення трудової книжки працівник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка.
Зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на роботодавця, який зобов'язаний здійснити виправлення у трудовій книжці у разі виявлення неправильного або неточного запису.
Як встановлено судом, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві не зараховано до страхового стажу позивача період її роботи з 21.04.1994 по 01.01.2001, оскільки відсутній документ про зміну прізвища ОСОБА_4 .
Так, на внутрішньому боці обкладинки трудової книжки позивача серії НОМЕР_5 від 17.12.1984 зроблено запис про виправлення прізвища « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_7 ». Зазначений запис завірений печаткою відповідного підприємства та підписом відповідальної особи (а.с.13).
Суд звертає увагу на те, що згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_6 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 є батьками ОСОБА_11 ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).
На переконання суду не відображення зміни прізвища позивача з « ОСОБА_8 » на « ОСОБА_12 » у трудовій книжці не може бути підставою для незарахування ОСОБА_1 спірного періоду роботи до її страхового стажу та позбавлення її права на пенсійне забезпечення, оскільки зазначені у поданих документах відомості: прізвище та по-батькові, дата народження, серія і номера паспорта, реєстраційний номер облікової картки платника податку ідентичні даним позивача та свідчать про належність вищезазначених документів, що підтверджують страховий стаж, саме ОСОБА_1 .
Крім того, суд приймає до уваги те, що відповідачем зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.2001 по 18.03.2010 у Стоматологічній поліклініці Івано-Франківської державної медичної академії, натомість не зараховано до страхового стажу період роботи з 21.04.1994 до 01.01.2001 у вказаному підприємстві.
З урахуванням наведеного, а також те, що відповідачем не надано доказів, які підтверджують відсутність підстав для зарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 21.04.1994 до 01.01.2001 суд дійшов висновку, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві протиправно не зараховано до страхового стажу позивача вказаний період роботи.
Інших підстав для незарахування вищевказаного періоду роботи позивача до страхового стажу відповідачем не наведено, а судом не встановлено.
Згідно з пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства та тяжко хворих дітей, яким не встановлено інвалідність, які виховали їх до досягнення зазначеного віку, - після досягнення віку 50 років та за наявності не менше ніж 15 років страхового стажу. При цьому особами з інвалідністю з дитинства вважаються також діти з інвалідністю віком до 18 років.
З системного аналізу наведеної норми слідує, що дострокова пенсія за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону №1058-IV призначається матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховали її до шестирічного віку, у випадку досягнення 50 років та наявності не менше ніж 15 років страхового стажу.
Як вже зазначено судом вище, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві, рішенням №091630020907 від 24.07.2024, відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.115 Закону №1058-IV у зв'язку із порушенням п.2.18 Порядку №22-1.
Вимогами пункту 2.18 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття «особа з інвалідністю» встановлений статтею 2 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а також статтею 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні». Зокрема, такий статус має особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу 3 ст. 1 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні» дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
Визначення терміну «особа з інвалідністю з дитинства» не міститься ні в Законі України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», ні в Законі України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні».
При цьому, за змісту абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (надалі Положення №1317), інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення №1317 причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до вісімнадцятирічного віку.
Суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 по справі 330/2181/16-а дійшла висновку, що при вирішенні питання про наявність права на призначення пенсії відповідно до п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV визначальною умовою для призначення дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства є виховання до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань. Тобто при вирішенні питання про наявність права на призначення такого виду пенсії враховується не тлумачення поняття «інваліда з дитинства», а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Як вбачається з висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «ЦПМКДД» СП «Міська дитяча поліклініка» м.Івано-Франківськ від 11.07.2024 №381/3 ОСОБА_1 дійсно народила та виховала дитину з інвалідністю до 6-річного віку ОСОБА_2 , який за станом здоров'я дійсно є особою з інвалідністю з дитинства (а.с.20)
Те, що ОСОБА_2 є особою з інвалідністю з дитинства також підтверджується посвідченням серії НОМЕР_3 від 02.12.2004, довідкою серії МСЕ №225577 від 19.11.2007 (а.с.18, 19).
Отже, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 15.05.2019 по справі №330/2181/16-а, суд зазначає, що вищезазначені документи свідчать про виконання позивачем умов п.3 ч.1 ст.115 Закону №1058-IV.
Як наслідок, рішення про відмову у призначенні пенсії №091630020907 від 24.07.2024 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві підлягає до скасування.
Так, Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
При вирішенні даного спору суд також бере до уваги, що завданням адміністративного судочинства, є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною.
Суд також зазначає, що згідно з пунктом 2 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Відповідно до частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
З системного аналізу вищезазначених норм слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача.
Так, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
Так умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії за віком визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен прийняти відповідне рішення про призначення пенсії. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - призначити або відмовити в такому призначенні, однак виключно у тому випадку, коли для цього є законні підстави. За законом в спірних правовідносинах у відповідача немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Проаналізувавши рішення №091630020907 від 24.07.2024 суд зазначає, що вік ОСОБА_1 становить більше 50 років, а страховий стаж позивача - більше обов'язкових 15 років.
Суд зазначає, що за загальним правилом, встановленим ст.45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією. Проте відповідно до пункту 1 частини 1 даної статті пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області із відповідною заявою та необхідними документами 17.07.2024, тобто після спливу зазначеного трьохмісячного строку. Відтак позивачу слід призначити пенсію з дати її звернення до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Відповідно до частини 1 статті 44 Закону №1058-ІV звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Вимогами пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, встановлено, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
У даній справі, органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві, рішенням якого відмовлено ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV.
Тож, дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві.
Така позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 08.02.2024 по справі №500/1216/23 (провадження №К/990/37966/23).
Враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення про відмову у призначенні пенсії №091630020907 від 24.07.2024, з метою належного захисту прав позивача, суд вважає необхідним зобов'язати саме Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (як відповідний територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності щодо розгляду заяви позивача від 17.07.2024) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 спірний період роботи та призначити їй пенсію за віком відповідно до пункту 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 17.07.2024.
Підсумовуючи наведене вище суд вважає, що позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії підлягає до часткового задоволення.
Частиною 8 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України суду надано право покласти судові витрати у справі повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору на сторону, внаслідок неправильних дій якої виник спір.
Враховуючи приписи ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд присуджує за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, як зі сторони, внаслідок неправильного рішення якої виник спір, на користь ОСОБА_1 900 грн. сплачених судових витрат.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві №091630020907 від 24.07.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, Київська область) зарахувати ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ) до її страхового стажу період роботи з 21.04.1994 до 01.01.2001.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, Київська область) призначити ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ) з 17.07.2024 дострокову пенсію за віком згідно з пунктом 3 частини 1 статті 115 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В задоволенні позову до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві (код ЄДРПОУ 42098368, вул.Бульварно-Кудрявська, 16, м.Київ, Київська область) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_7 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір у розмірі 900 (дев'ятсот) грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Могила А.Б.