19 вересня 2024 року (о 15 год. 26 хв.)Справа № 280/6495/23 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Артоуз О.О.,
за участю секретаря Власюк В.І.,
представника позивача Сердюка Р.В.
представника відповідача 1 Руденка В.Б.
представника відповідача 2 Руденка В.Б.
свідка Щербака С.Л.
розглянув за правилами загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), представник адвокат Сердюк Роман Вікторович (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), Військової частини НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними та скасування актів, визнання протиправною бездіяльності,
15 серпня 2023 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) представник адвокат Сердюк Роман Вікторович до Командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_2 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_3 (далі - відповідач 2) про визнання протиправними та скасування актів, визнання протиправною бездіяльності, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати в цілому наказ командира військової частини НОМЕР_3 полковника ОСОБА_3 від 10.07.2023 №1329 «Про продовження строку службового розслідування та заміну складу комісії»;
визнати протиправним та скасувати в цілому наказ командира військової частини НОМЕР_3 полковника ОСОБА_3 від 26.07.2023 №1521 «Про притягнення до відповідальності командира 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону майора ОСОБА_4 »;
визнати протиправною бездіяльність командира військової частини НОМЕР_3 полковника ОСОБА_3 щодо не включення до нового складу комісії, яка сформована згідно наказу від 10.07.2023 №1329 «Про продовження строку службового розслідування, безпосереднього командира майора ОСОБА_4 ;
стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пропорційно до неправомірних дій кожного із співвідповідачів, у загальному розмірі 21 000,00грн.
Позовну заяву мотивовано тим, що під час проходження військової служби позивач зіткнувся з упередженим ставленням до себе, протиправним переслідуванням та свавіллям командування Військової частини НОМЕР_3 , наслідком якого стало, зокрема, призначення службового розслідування по факту виконання ОСОБА_5 обов'язків військової служби у стані алкогольного сп'яніння. Позивач вважає, що відповідачем було порушення порядок проведення службового розслідування відносно нього з огляду на незаконну зміну всього складу комісії, яка проводила службове розслідування, під час проведення розслідування, та незалучення до складу комісії безпосереднього командира ОСОБА_5 . Новим складом комісії не було проведено повторного опитування свідків, а опитано лише осіб, які входили до першого складу комісії. Також, в Акті службового розслідування та підсумковому наказі відсутні повторні пояснення ОСОБА_5 . Позивач вказує на незаконність висновків наказу про його перебування у стані сп'яніння, оскільки ці обставини не підтверджені жодним доказом. На переконання позивача, відмова від огляду на стан сп'яніння у медичній роті, не є дисциплінарним порушенням, а висновки оскаржуваних наказів ґрунтуються на припущеннях, які зроблені упередженими членами комісії. У зв'язку із викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом та просить його задовольнити.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 21.08.2023 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою суду від 06.09.2023 відкрито спрощене позовне провадження у справі та призначено судове засідання на 02.10.2023 об 11:00 год.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 відкладено розгляд адміністративної справи та призначено судове засідання на 24.10.2023 о 14:00 год.
23 жовтня 2023 року на адресу Запорізького окружного адміністративного надійшов відзив Військової частини НОМЕР_3 на позовну заяву. Представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає, що під час спілкування 11.06.2023 полковника ОСОБА_6 та підполковника ОСОБА_7 з позивачем в останнього була зафіксована наявність клінічних ознак алкогольного сп'яніння. Позивач відмовився проходити медичний огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння в медичній роті військової частини НОМЕР_3 , а також відмовився проходити відповідну експертизу в КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради, куди його доставили військовослужбовці Військової служби правопорядку. Будь-яких особистих, медичних чи інших поважних причин відмови від проходження медичного огляду позивач не навів. За даним фактом було розпочато службове розслідування. На підставі рапорта полковника ОСОБА_6 від 08.07.2023, у зв'язку із неможливістю продовжувати службове розслідування тим же складом комісії наказом командира військової частини продовжено строк проведення службового розслідування та змінено склад комісії. Відповідач наголошує на тому, що Порядком №608 передбачена можливість заміни членів комісії та встановлено порядок такої заміни - наказом командира за відповідним клопотанням голови комісії. За результатами розгляду матеріалів службового розслідування командиром військової частини НОМЕР_3 був виданий наказ (з адміністративно-господарської діяльності) від 26.07.2023 №1521 «Про притягнення до відповідальності командира 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону майора ОСОБА_4 ». Стосовно участі у розслідуванні безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення відповідач відзначає, що форма такої участі не встановлена. Матеріалами службового розслідування підтверджується врахування зауважень та пропозицій щодо проведення службового розслідування, які позивач адресував голові та членам комісії (вх.№10913 від 23.06.2023), та надання цим зауваженням та пропозиціям відповідної оцінки у пункті 3.10 акту службового розслідування. Відповідач також зазначає, що невідповідність позивача займаній посаді, його низькі морально-ділові якості та неспроможність належним чином виконувати службові обов'язки командира підрозділу призвели до його переведення до 46 запасної роти, де він не виконує жодних бойових задач і перебуває серед військовослужбовців, схильних до вживання алкоголю та наркотичних речовин, та обмежено придатних військовослужбовців, фізичний стан яких не дозволяє повноцінно виконувати обов'язки військової служби. Підтвердженням невідповідності позивача посаді командира підрозділу є службова характеристика, надана йому безпосереднім командиром підполковником ОСОБА_8 , а також притягнення позивача до дисциплінарного стягнення «Попередження про неповну службову відповідність», вказане у його службовій картці (документи містяться в матеріалах службового розслідування). Дії позивача порушують військову дисципліну та одночасно містять ознаки військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 Кодексу України про адміністративні правопорушення, про що 12.06.2023 офіцером відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 був складений відповідний протокол, який станом на день завершення службового розслідування не був розглянутий Шевченківським районним судом м. Запоріжжя. За таких обставин, призначення службового розслідування стосовно позивача за фактом виконання ним обов'язків військової служби у стані алкогольного сп'яніння, тоді як очолюваний ним підрозділ отримав бойовий наказ, є правомірним та покликане уточнити причини та умови порушення військовослужбовцем військової дисципліни, встановити ступінь вини військовослужбовця. Відповідач просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.10.2023 задоволено заяву представника Військової частини НОМЕР_3 про перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження, вирішено продовжити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 14.11.2023 о 10 год. 00 хв.
В підготовчому засідання 14.11.2023 оголошено перерву до 10:00 год. 12.12.2023.
Ухвалою суду від 12.12.2023 зупинено провадження у справі до набрання законної сили рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/4989/23 та у справі № 280/6551/23.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2024 задоволено заяву представника Військової частини НОМЕР_3 про поновлення провадження в адміністративній справі, призначено підготовче засідання на 04.06.2024 о 10:30 год.
Ухвалою суду від 04.06.2024 зупинено провадження у справі до 20.08.2024.
19 серпня 2024 року представником позивача надано до суду додаткові пояснення у справі. Так, у поясненнях позивач вказує на те, що підсумковий наказ про оголошення «суворої догани» (п.2) та повторна невиплата тих самих коштів (п.5 та п.6), є подвійним притягненням до відповідальності, за що позивач вже поніс покарання. Також, після подання позову до суду, відбувся судовий розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст.172-20 КУпАП, який завершився закриттям провадження у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Як вбачається зі змісту оскаржуваного підсумкового наказу у даній справі, його висновки та обставини здобуті в ході службового розслідування, суперечать і спростовуються преюдиціальними фактами встановленими судом при розгляді провадження про адміністративне порушення за ч.3 ст. 172-20 КУпАП. Також, відповідачами не було складено жодного документу, передбаченого наказом командира ВЧ НОМЕР_3 від 17.07.2022 №302 «Про порядок проведення медичного огляду для встановлення факту перебування військовослужбовців у стані сп'яніння», який би підтверджував факт перебування ОСОБА_4 у стані алкогольного сп'яніння. Наприкінці службового розслідування, весь склад комісії був змінений, але нова комісія не приступила до роботи заново, а продовжила розслідування, що суперечить принципу безпосередності. Отже, висновки службового розслідування та підсумковий наказ, є незаконними.
В підготовчому засіданні 20.08.2024 поновлено провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 10.09.2024 о 12:00 год.
09 вересня 2024 року до суду засобами системи «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення представника відповідача.
В судовому засіданні 10.09.2024 судом заслухано пояснення сторін, допитано свідка та оголошено перерву до 10:00 год. 19.09.2024.
10 вересня 2024 року судом допитано свідка ОСОБА_9 . Останній надав свідчення про те, що 11.06.2023 ним разом з полковником ОСОБА_6 було здійснено виїзд на місце розташування підрозділу, яким керував ОСОБА_1 з метою встановлення рівня морально-психологічного стану та бойової готовності до контрнаступу військовозобов'язаними ВЧА7013. Під час вказаної перевірки ними було встановлено, що у ОСОБА_1 наявні клінічні ознаки алкогольного сп'яніння. Позивач відмовився проходити медичний огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння в медичній роті військової частини НОМЕР_3 . З огляду на таку відмову, будо прийнято рішення про виклик Військової служби правопорядку, яка доставила позивача КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради, в якій він також відмовився проходити відповідну експертизу. В подальшому свідок ОСОБА_9 був включений до складу першої комісії, яка розглядала зазначену подію. Щодо зміни складу комісії свідок пояснив, що особисто він був на лікарняному, а інші члени комісії були задіяні командуванням на інших ділянках фронту. Стосовно недолучення додаткових пояснень в матеріали новоствореної комісії ОСОБА_9 пояснив, що під час його лікарняного випадково ці пояснення залишились в нього на робочому столі, але згодом вони були передані до справи. Також зазначив, що на прохання позивача були допитані ОСОБА_10 та ОСОБА_11 .
В судовому засіданні 19.09.2024 представник позивача надав пояснення аналогічні викладеним раніше в заявах по суті справи, позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Представник відповідачів в судовому засіданні 19.09.2024 проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав наведених у відзиві та просив у задоволенні позову відмовити.
Також в судовому засіданні 19.09.2024 було досліджено речові відеодокази та всі письмові матеріали справи.
В судовому засіданні 19.09.2024 оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд дійшов наступного.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
На момент виникнення спірних правовідносин, майор ОСОБА_1 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_3 на посаді командира 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону.
11 червня 2023 року заступником командира ВЧ НОМЕР_3 з морально-психологічного забезпечення - начальником відділення полковником ОСОБА_6 складено рапорт на ім'я командира ВЧ НОМЕР_3 , в якому зазначено, що 11.06.2023 о 17:40 під час перевірки 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону в розташуванні особового складу батареї був виявлений командир 1 мінометної батареї майор ОСОБА_1 , який за зовнішніми ознаками перебував у стані алкогольного сп'яніння з характерними ознаками - стійкий запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, млявість мови, гіперемія шкірного покрову обличчя, зухвалість поведінки. Майору ОСОБА_1 було запропоновано пройти медичний огляд для встановлення факту перебування у стані алкогольного сп'яніння за допомогою технічних засобів у медичній роті ВЧ НОМЕР_3 . Майор ОСОБА_1 відмовився проходити медичний огляд. Також зазначено, що оскільки на 1 мінометну батарею 1 покладено бойові завдання, враховуючи, що майор ОСОБА_12 не здатний в такому стані командувати підрозділом, за таких обставин був усунутий від виконання службових обов'язків з причини перебування на службі у стані алкогольного сп'яніння, відмови від проходження медичного огляду. Прийняте рішення доведено майору ОСОБА_13 . З огляду на непередбачуваність поведінки військовослужбовця, його неспроможність керувати особовим складом, виконувати бойові завдання, існування реального ризику настання тяжких наслідків внаслідок перебування його як командира підрозділу у стані алкогольного сп'яніння, майор ОСОБА_12 був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 та переданий його представникам. У зв'язку з викладеним, просив командира ВЧ НОМЕР_3 призначити службове розслідування за фактом виконання майором ОСОБА_1 обов'язків військової служби у стані алкогольного сп'яніння в умовах ведення військовою частиною бойових дій.
Наказом командира ВЧ НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.06.2023 №1142, відповідно до вимог ст. 85 Дисциплінарного статуту, Порядку №608, на підставі рапорту заступника командира військової частини НОМЕР_3 з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення полковника ОСОБА_6 вх. №10492 від 11.06.2023 про факт виконання командиром 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону майором ОСОБА_1 обов'язків військової служби у нетверезому стані, наказано провести службове розслідування стосовно командира 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону майора ОСОБА_1 за фактом виконання обов'язків військової служби у стані алкогольного сп'яніння, з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню та встановлення ступеня вини військовослужбовця.
Пунктом 2 наказу від 12.06.2023 №1142 проведення службового розслідування доручено комісії у складі: голова комісії заступник командира ВЧ НОМЕР_3 з морально-психологічного забезпечення - начальником відділення полковник ОСОБА_14 , члени комісії: старший офіцер відділення морально-психологічного забезпечення підполковник ОСОБА_9 , заступник командира 1 механізованого батальйону з морально-психологічного забезпечення майор ОСОБА_15 .
Пунктом 4 наказу від 12.06.2023 №1142 наказано, у зв'язку з неналежним виконанням службових обов'язків майором ОСОБА_1 , що створило загрозу настання тяжких наслідків, усунути майора ОСОБА_1 від виконання службових обов'язків командира 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону на час проведення службового розслідування та прийняття відповідного рішення за його результатами.
На підставі рапорта заступника командира ВЧ НОМЕР_3 з морально-психологічного забезпечення - начальника відділення полковником ОСОБА_6 від 08.07.2023 наказом командира ВЧ НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 10.07.2023 № 1329 «Про продовження строку службового розслідування» продовжено строк проведення службового розслідування, призначеного наказом командира ВЧ НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.06.2023 №1142 за фактом виконання командиром 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону майором ОСОБА_1 обов'язків військової служби у нетверезому стані та змінено склад комісії, якій доручено проведення службового розслідування.
Пунктом 2 наказу від 10.07.2023 № 1329 проведення службового розслідування доручено комісії у складі: голова комісії офіцера відділення морально-психологічного забезпечення підполковник ОСОБА_16 , члени комісії: офіцер відділення морально-психологічного забезпечення майор ОСОБА_17 , старший офіцер групи контролю бойового стресу майор ОСОБА_18 .
Наказом командира ВЧ НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 26.07.2023 №1521 «Про притягнення до відповідальності командира 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону майора ОСОБА_19 » завершено службове розслідування.
Пунктом 2 наказу від 26.07.2023 №1521 на підставі статей 13, 37, 59, 111, 112, 241 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, розділу VI Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України 21.11.2017 № 608 притягнути до дисциплінарної відповідальності за оголошені цим наказом порушення військової дисципліни майора ОСОБА_4 і оголосити йому дисциплінарне стягнення «Сувора догана».
Визнати такими, що втратили чинність (скасувати), пункти 4, 5 наказу командира військової частини НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.06.2023 №1142 щодо усунення майора ОСОБА_4 від виконання службових обов'язків командира 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону на час проведення службового розслідування та прийняття відповідного рішення за його результатами (п. 3 наказу від 26.07.2023 №1521).
На підставі пункту 5 розділу XVI, пункту 14 розділу XXXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 №260, не виплачувати премію та додаткову винагороду майору ОСОБА_13 за червень 2023 року (п. 5 наказу від 26.07.2023 №1521).
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Згідно частин 1, 2 статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно частин першої та другої статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_3 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з'єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
В подальшому, затвердженими відповідними законами України дія воєнного стану продовжувалася та діє на теперішній час.
Згідно ст. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» від 24.03.1999 № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби) військовослужбовець зобов'язаний: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Військовослужбовець зобов'язаний додержуватися вимог безпеки, вживати заходів до запобігання захворюванню, травматизму, повсякденно підвищувати фізичну загартованість і тренованість, утримуватися від шкідливих для здоров'я звичок (ст. 13 Статуту внутрішньої служби).
Статтею 37 Статуту внутрішньої служби встановлено, що військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Для того, щоб переконатися, чи правильно підлеглий зрозумів відданий наказ, командир (начальник) може зажадати від нього стисло передати зміст наказу. Підлеглий має право звернутися до командира (начальника) з проханням уточнити наказ.
Військовослужбовець зобов'язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.
Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов'язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання. Якщо військовослужбовець розуміє, що він неспроможний виконати наказ своєчасно та у повному обсязі, він про це зобов'язаний доповісти вищезазначеним особам негайно.
Командир (начальник) зобов'язаний, зокрема, показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників); проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини (ст. 59 Статуту внутрішньої служби).
Військовослужбовці повинні постійно бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей, зобов'язані завжди пам'ятати, що за їх поведінкою судять не лише про них, а й про Збройні Сили України в цілому (ст. 49 Статуту внутрішньої служби).
Законом України "Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України" від 24.03.1999 № 551-XIV затверджено Дисциплінарний статут Збройних Сил України.
Дисциплінарний статут Збройних Сил України (далі - Дисциплінарний статут) визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг.
Статтею 4 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна зобов'язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів; бути пильним, зберігати державну таємницю; додержуватися визначених статутами Збройних Сил України правил взаємовідносин між військовослужбовцями, зміцнювати військове товариство; виявляти повагу до командирів і один до одного, бути ввічливими і додержуватися військового етикету; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків; не вживати під час проходження військової служби (крім медичного призначення) наркотичні засоби, психотропні речовини чи їх аналоги, а також не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби.
Згідно з частинами 1-3 статті 5 Дисциплінарного статуту, за стан дисципліни у військовому з'єднанні, частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов'язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення.
Стан військової дисципліни у військовій частині (підрозділі), закладі, установі та організації визначається здатністю особового складу виконувати в повному обсязі та в строк поставлені завдання, морально-психологічним станом особового складу, спроможністю командирів підтримувати на належному рівні військову дисципліну.
Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов'язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України".
Згідно ст. 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов'язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності.
Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.
Усі дисциплінарні стягнення, крім пониження у військовому званні, пониження в посаді, звільнення з військової служби за службовою невідповідністю, накладені на військовослужбовців і не зняті до дня звільнення їх у запас чи відставку, вважаються знятими з дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо).
Положеннями ст. 47 Дисциплінарного статуту встановлено, що невиконання (неналежне виконання) службових обов'язків, що призвело до людських жертв чи інших тяжких наслідків або створило загрозу настанню таких наслідків, є підставою для усунення такого військовослужбовця від виконання службових обов'язків.
Рішення про усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків приймається прямим командиром (начальником).
Про цей факт видається у триденний строк із дня прийняття посадовою особою такого рішення письмовий наказ про проведення службового розслідування.
Тривалість усунення від виконання службових обов'язків не повинна перевищувати тривалості службового розслідування та часу, необхідного для прийняття командиром (начальником) відповідного рішення за результатами такого розслідування.
Наказ про усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків скасовується, якщо за результатами службового розслідування підстави для прийняття такого рішення не підтвердилися або прийнято рішення про притягнення військовослужбовця, який вчинив правопорушення, до дисциплінарної відповідальності.
У разі відмови або ухилення від обов'язкового медичного огляду, а також появи на службі у стані сп'яніння усунення військовослужбовця від виконання службових обов'язків може здійснити безпосередній або прямий начальник, про що негайно доповідається в порядку підпорядкованості із зазначенням причин і обставин усунення.
Командир (начальник), який усунув підлеглого від виконання службових обов'язків без достатніх підстав, несе за це відповідальність.
Згідно зі ст. 85 Дисциплінарного статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Службове розслідування щодо випадків, пов'язаних з дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушеннями проти статевої свободи та статевої недоторканості, проводиться комісією, до складу якої призначаються представники обох статей, а також психолог органу військового управління для вивчення психологічних аспектів та організації психологічної допомоги потерпілим.
Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.
Якщо під час службового розслідування буде з'ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб'єктові у сфері протидії корупції.
У разі якщо ознаки адміністративного правопорушення, пов'язаного з корупцією, встановлено під час проведення службового розслідування стосовно військовослужбовця Збройних Сил України чи одержано інформацію про вчинення ним такого правопорушення, командир військової частини зобов'язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та начальникові відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Статтею 86 Дисциплінарного статуту визначено, що у разі повної доведеності вини військовослужбовця командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України, а також військовозобов'язаних та резервістів, які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі і не поширює свою дію на розслідування випадків отримання військовослужбовцями травми (поранення, контузії, каліцтва) під час виконання обов'язків військової служби чи обов'язків із захисту Батьківщини визначені Порядком проведення службового розслідування у ЗСУ, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Пунктом 1 розділу ІІ вказаного Порядку передбачено, що службове розслідування може призначатися у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду; невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань; неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті; дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця; втрати або викрадення зброї чи боєприпасів; порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки; недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів; внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення; повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення; скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи.
Відповідно до пункту 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв'язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).
Згідно з пунктом 1 розділу ІІІ Порядку № 608 рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення.
Відповідно до пункту 3 цього ж розділу службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).
Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування.
Службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено комісії або військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. (п. 5 розділу ІІІ Порядку № 608).
Голова комісії здійснює керівництво діяльністю комісії, має право давати письмові або усні доручення в межах проведення службового розслідування, які є обов'язковими для виконання.
У випадку відсутності голови комісії з підтверджених поважних причин його обов'язки в установленому порядку покладаються на одного з членів комісії, у разі відсутності з вищезазначених причин одного з членів комісії за відповідним клопотанням голови комісії здійснюється його заміна іншою посадовою (службовою) особою відповідно до наказу командира (начальника). (п. 5 розділу ІІІ Порядку № 608).
До участі у проведенні службового розслідування заборонено залучати осіб, які є підлеглими військовослужбовця, стосовно якого проводиться службове розслідування, осіб, які брали участь у правопорушенні або особисто зацікавлені у результатах розслідування.
Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. (п. 12 розділу ІІІ Порядку № 608).
Пунктом 13 розділу ІІІ Порядку № 608 передбачено, що службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.
Пунктами 1-4, 6 розділу V даного Порядку установлено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування.
В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення.
У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити.
Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування.
Пунктами 1, 2, 3, 5 розділу VI Порядку № 608 передбачено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення зазначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування.
Дисциплінарне стягнення накладається у строки, визначені Дисциплінарним статутом Збройних Сил України. Наказ (витяг з наказу) про притягнення до відповідальності доводиться до військовослужбовця у частині, що його стосується, під підпис із зазначенням дати доведення. У разі відмови військовослужбовця поставити свій підпис про ознайомлення з наказом (витягом з наказу) про притягнення його до відповідальності складається акт про відмову. Зміст акта про відмову засвідчується підписами не менше двох свідків цього факту.
Якщо військовослужбовець вважає, що не вчинив правопорушення, він має право протягом місяця з дня накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командиру (начальнику) або звернутися до суду у визначений законом строк.
Статтею 130 Статуту передбачено, що внутрішній порядок досягається глибоким розумінням, свідомим і неухильним виконанням військовослужбовцями обов'язків, визначених законами України та військовими статутами Збройних Сил України.
Щодо доводів позивача про порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування суд дійшов висновків, що такі доводи є безпідставними з огляду на наступне.
Так, позивач не згоден зі зміною наказом командира ВЧ НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 10.07.2023 № 1329 «Про продовження строку службового розслідування» всього складу комісії, що проводила службове розслідування, оскільки така зміна чинним законодавством не передбачена.
Водночас, суд зауважує, що положеннями п. 5 розділу ІІІ Порядку № 608 передбачено можливість зміни членів комісії за відповідним клопотанням голови комісії здійснюється у разі відсутності на інших осіб. При цьому, наведена норма не забороняє та не обмежує можливість зміни всіх членів комісії у разі відсутності у них можливості продовжувати службове розслідування з поважних причин. Більш того, на переконання суду, саме право керівника змінити склад комісії, що проводила службове розслідування, у разі відсутності можливості у членів приймати участь у розслідуванні покликано забезпечити право військовослужбовця на своєчасне проведення розслідування та прийняття рішення за його наслідками.
З наявних в матеріалах справи доказів та з урахуванням пояснень свідка ОСОБА_9 судом встановлено наявність поважних причин зміни всіх членів комісії, що проводила службове розслідування. Відповідно суд не вбачає порушення відповідачами порядку проведення службового розслідування в частині зміни складу комісії, що проводила службове розслідування.
Окрім того, Порядком № 608 не передбачено обов'язку після заміни члена (членів) комісії розпочинати службове розслідування з початку.
Таким чином наказ командира ВЧ НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 10.07.2023 № 1329 «Про продовження строку службового розслідування» прийнятий в межах повноважень.
З приводу доводів позивача про необхідність включення до складу комісії, що проводила службове розслідування, його безпосереднього командира суд погоджується з поясненнями відповідача відносно того, що Порядок № 608 хоча і передбачає участь безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, у службовому розслідуванні, проте, не встановлює форми такої участі.
До того ж, Порядком № 608 встановлено, що службове розслідування може бути проведено як особисто командиром (начальником), так і доручено комісії або військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Тобто, Порядок № 608 не вимагає проведення розслідування безпосереднім начальником військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення, як це повинно було б бути у разі його включення до складу комісії.
Водночас, матеріали службового розслідування містять службову характеристику ОСОБА_1 підписану його безпосереднім командиром - командиром 1 механізованого батальйону військової частини НОМЕР_3 підполковником ОСОБА_20 та командиром військової частини НОМЕР_3 полковником ОСОБА_21 .
Наведене дає підстави вважати, що під час проведення службового розслідування відповідачем 2 дотримано вимог Порядку № 608 щодо залучення до участі у службовому розслідуванні безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення.
Що ж до неврахування комісією додаткових пояснень ОСОБА_1 , наданих наприкінці червня 2023 року ОСОБА_9 та з об'єктивних причин вчасно не долучені до матеріалів перевірки під час передачі до складу нової комісії, судом з'ясовано, що вказані пояснення не спростовують встановлених службовим розслідуванням фактів.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01.07.2003, яке, відповідно до ч. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Водночас, згідно з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах Верховного Суду від 23.04.2020 у справа № 813/1790/18 та від 22.05.2020 у справі № №825/2328/16, порушення процедури прийняття рішення суб'єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.
Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов'язуватись з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. У такому разі можливі дві ситуації: внаслідок процедурного порушення такий акт суперечитиме закону (тоді акт є нікчемним) або допущене порушення не впливає на зміст акта (тоді наслідків для його дійсності не повинно наставати взагалі).
Отже, саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом.
Виходячи із міркувань розумності та доцільності, деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття.
Так, дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків (ultra vires action - invalid act). Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Верховний Суд також наголосив, що, відповідно до практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Таким чином, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови дотримання ним передбаченої законом процедури його прийняття.
Поняття надмірного формалізму, який відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 18.05.2018 у справі № 826/11106/17, від 28.10.2018 у справі № 826/14749/16, від 27.11.2019 у справі № 826/15257/15, від 25.03.2020 у справі № 805/4508/16-а, від 20.05.2020 у справі № 809/1031/16, від 31.03.2021 у справі № 620/2520/20, від 19.05.2021 у справі № 210/5129/17, від 20.05.2022 у справі № 340/370/21 та від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20, слід розуміти як надмірне прагнення до чистоти, переваги форми над змістом.
Поняття «пуризм» (надмірний формалізм) було введено у правовий обіг ЄСПЛ.
Так, у рішенні у справі «Сутяжник проти Росії» (заява № 8269/02) ЄСПЛ зробив висновок про те, що не може бути скасоване правильне по суті судове рішення та не може бути відступлено від принципу правової визначеності лише задля правового пуризму, судове рішення може бути скасоване лише з метою виправлення істотної судової помилки. У цій справі рішення арбітражного суду, яке набрало законної сили, було скасовано в порядку нагляду з припиненням провадження у справі суто з підстави того, що спір не підлягав розгляду арбітражними судами, хоча у подальшому вимоги заявника були задоволені судом загальної юрисдикції. Ухвалюючи рішення ЄСПЛ виходив з того, що, хоча як принцип, правила юрисдикції повинні дотримуватися, однак, враховуючи обставини даної справи, була відсутня соціальна потреба, яка б виправдовувала відступлення від принципу правової визначеності.
Отже, «правовий пуризм» - невідступне слідування вимогам процесуальних та/або процедурних норм; надмірно формально сурове (бюрократичне) застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, без врахування їх доцільності (розумності, добросовісності), обставин конкретної справи, а також необхідності забезпечення ефективної реалізації та/або захисту прав особи та суспільних (публічних) інтересів.
Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Верховного Суду від 16.12.2021 у справі № 640/11468/20, ключовим питанням при наданні оцінки процедурним порушенням, допущеним під час прийняття суб'єктом владних повноважень рішення, є співвідношення двох базових принципів права: «протиправні дії не тягнуть за собою правомірних наслідків» і, на противагу йому, принцип «формальне порушення процедури не може мати наслідком скасування правильного по суті рішення»; межею, що розділяє істотне (фундаментальне) порушення від неістотного, є встановлення такої обставини: чи могло бути іншим рішення суб'єкта владних повноважень за умови безумовного дотримання ним передбаченої законом процедури прийняття такого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 11.05.2022 у справі № 400/1510/19, від 05.07.2022 у справі № 522/3740/20, від 27.09.2022 у справі № 320/1510/20, від 03.10.2022 у справі № 400/1510/19, від 01.11.2022 у справі № 640/6452/19 та від 18.01.2023 у справі № 500/26/22.
У цій справі Суд вважає за необхідне зазначити, що визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, яке спрямоване на захист суспільних інтересів, внаслідок застосування судами надмірного формалізму може призвести до таких наслідків, як, зокрема нанесення суттєвої шкоди суспільним інтересам або уникнення правопорушником обов'язку виконувати або дотримуватися законодавства.
При цьому, на відміну від надмірного формалізму, застосування судами підходу до вирішення спору, що ґрунтується на засадах, визначених статтею 2 КАС України, передбачає: 1) винесення судового рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), керуючись верховенством права (справедливістю); забезпечення мотивованості судового рішення шляхом оцінки: причин, які призвели до процедурних порушень; наслідків, до яких призвели ці процедурні порушення; можливості безпосередньо у судовому процесі усунути (нейтралізувати) ці процедурні порушення; добросовісності/недобросовісності суб'єкта, який допустив процедурні порушення; 3) застосування трискладового тесту вирішення публічно правового спору (передбачає, що суд, приймаючи рішення у межах суддівського розсуду (дискреції суду), перевіряє його на відповідність (несуперечність) принципам національної безпеки, суспільного інтересу, ефективності захисту порушеного права особи).
Суд наголошує, що основними правилами (підходами) до відмежування формалізму від надмірного формалізму є: 1) суть, за загальним правилом, переважає над формою; 2) до вирішення публічно-правових спорів, за загальним правилом, є незастосовними підходи кримінального процесу або процесу притягнення фізичної особи до адміністративної відповідальності, у частині оцінки процедурних порушень; 3) процедурні порушення суб'єкта владних повноважень, рішення (дії, бездіяльність) якого оцінюються судом, не можуть легалізувати сутнісні порушення суб'єкта приватного права (порушення з боку одного суб'єкта не можуть легалізувати порушення з боку іншого суб'єкта); 4) процедура вторинна якщо рішення суб'єкта владних повноважень: відповідає визначеним законом завдання (функціям) такого суб'єкта; має легітимну ціль; законодавство не містить імперативних заборон або наслідків недотримання таких процедур; 5) якщо є доступ до суду, «правопорушник» доводить, у першу чергу, сам факт відсутності правопорушення, що дозволяє суду оцінити суть відповідного правопорушення; 6) за порушення процедури, у першу чергу, має нести відповідальність посадова особа, яка допустила таке порушення, а не страждати суспільні (публічні) інтереси або інтереси держави; 7) визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень з огляду на процедурні порушення, за загальним правилом, не повинно позбавляти (звільняти) його від обов'язку невідкладно прийняти нове рішення у відповідних правовідносинах з дотриманням процедури; 8) дотримання формальних процедур вимагає законодавство, а не дотримання деяких формальних процедур вимагає об'єктивна ситуація (доцільність, раціональність, домірність).
Оцінивши доводи позивача про порушення відповідачем порядку проведення службового розслідування суд дійшов висновку, що вказані доводи не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи.
Щодо результатів службового розслідування судом встановлено наступне.
Позивач не згоден з висновками службового розслідування щодо перебування його у стані алкогольного сп'яніння під час виконання службових обов'язків та вказує на те, що постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 15.08.2023 у справі №336/6357/23 закрито провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 170-20 КУпАП у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Відповідно до статті 61, пункту 22 статті 92 Конституції України:
- виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них;
- ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством. Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності (ст. 9 КУпАП). Стаття 172-20 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів.
Водночас Дисциплінарний статут Збройних Сил України визначає сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг. У разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Отже, адміністративна та дисциплінарна відповідальність є різними видами юридичної відповідальності, а одне і те ж діяння особи може оцінюватися як з точки зору дисциплінарної, так і адміністративної/кримінальної відповідальності.
Оцінюючи аргументи позивача щодо закриття провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності на спростування факту перебування у стані алкогольного сп'яніння під час несення служби, суд звертає увагу, що місцевий загальний суд прийняв це рішення, виходячи із наведеної ним оцінки процедурних аспектів оформлення протоколу про адміністративне правопорушення та інших зібраних у справі № 336/6357/23 доказів. Разом з тим, стандарти доказування в дисциплінарному провадженні та у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, як і інші аспекти процедури притягнення до цих видів юридичної відповідальності, є різними. Тому постанова про закриття адміністративного провадження від 15.08.2024 у справі № 336/6357/23 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 172-20 КУпАП доводить відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, проте не є беззаперечним доказом на спростування факту вчинення цим військовослужбовцем дисциплінарного проступку. З огляду на це суд відхиляє доводи позивача про те, що закриття адміністративного провадження щодо ОСОБА_1 автоматично спростовує відсутність у його діях складу дисциплінарного правопорушення як помилкові.
Суд також враховує, що колегією суддів Третього апеляційного адміністративного суду у постанові від 01.05.2024 у справі № 280/6551/23 за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_3 , щодо не виплати ОСОБА_1 , у липні 2023 року, щомісячної премії за червень 2023 року, додаткової винагороди на період дії воєнного стану, встановлено, що своїми неправомірними діями ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, тобто, під час виконання службових обов'язків знаходився в стані алкогольного сп'яніння, в умовах особливого періоду.
Під час розгляду вказаної справи судом були досліджені наслідки застосування фінансових обмежень позивача, які за часовою послідовністю є останнім етапом притягнення до сукупності видів відповідальності ОСОБА_1 , що в свою чергу свідчить про правомірність попередніх рішень про притягнення до іншого виду юридичної відповідальності.
Згідно наказу командира ВЧ НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 26.07.2023 №1521 «Про притягнення до відповідальності командира 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону майора ОСОБА_19 », майор ОСОБА_22 порушив такі вимоги військової дисципліни: загальний обов'язок командира показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників) (ст. 59 Статуту внутрішньої служби); загальний обов'язок командира проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобіганню надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини (ст. 59 Статуту внутрішньої служби); обов'язок сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, бути дисциплінованим (ст. 11 Статуту внутрішньої служби); обов'язок військовослужбовця постійно бути зразком високої культури, берегли військову честь, завжди пам'ятати, що за його поведінкою судять не лише про нього, а й про Збройні Сили України в цілому (ст. 49 Статуту внутрішньої служби); загальний обов'язок військовослужбовця утримуватися від шкідливих для здоров'я звичок, зокрема вживання алкоголю (ст. 13, 241 Статуту внутрішньої служби); обов'язок військовослужбовця неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, поводитися з гідністю й честю, не допускати негідних вчинків, не вживати спиртні напої під час виконання обов'язків військової служби (ст. 4 Дисциплінарного статуту). Виходячи з матеріалів службового вина майора ОСОБА_19 виражається у формі умислу і порушення військової дисципліни було нехтуванням ним своїми обов'язками як командира підрозділу щодо дотримання вимог військової дисципліни. Обтяжуючими обставинами є вчинення правопорушення під час воєнного стану в умовах залучення військової частини в цілому до Сил оборони та ведення воєнних дій; виконання безпосередньо підлеглим підрозділом бойового наказу з обов'язковою умовою перебування в постійній бойовій готовності; різко негативний вилив виявленого факту перебування командира окремого підрозділу у стані алкогольного сп'яніння під час виконання службових обов'язків на підлеглий особовий склад. Причинами та умовами, що сприяли вчиненню правопорушення, є безвідповідальне ставлення до виконання обов'язків військової служби та особиста недисциплінованість майора С Позігуна, нерозуміння ним значення авторитету командира для підлеглого особового складу в умовах воєнного стану. Дії майора ОСОБА_19 порушують військову дисципліну та одночасно містять ознаки військового адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-20 КУпАП, про що 12.06.2023 офіцером відділення ІНФОРМАЦІЯ_1 був складений відповідний протокол, який станом на день завершення службового розслідування не розглянутий Шевченківським районним судом м. Запоріжжя.
Суд наголошує, що військова служба є службою особливого характеру, а військовослужбовці в силу свого статусу повинні беззаперечно дотримуватися встановленого порядку проходження такої служби та службової дисципліни, особливо в умовах воєнного стану. На позивача ж як на командира додатково покладаються обов'язки проводити роботу щодо зміцнення військової дисципліни, запобігання надзвичайним подіям, кримінальним та іншим правопорушенням серед особового складу, своєчасно виявляти й усувати їх причини; аналізувати стан військової дисципліни і об'єктивно доповідати про це старшому командирові (начальникові); показувати приклад дисциплінованості, неухильного виконання вимог законодавства, наказів і розпоряджень командирів (начальників).
Суд зазначає, що відповідно, до досліджених в судовому засіданні відеозаписів з місця події, поведінка позивача під час спілкування з вищим командуванням, відмова його пройти медичний огляд з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння як в медичній роті військової частини, так і КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради, складання відносно ОСОБА_1 Військовою службою правопорядку протоколу про притягнення вчинення адміністративного правопорушення, в умовах виконання бойових задач, на переконання суду, не лише свідчить про недисциплінованість позивача та шкодить авторитету останнього як офіцера і командира, а й ставить під загрозу виконання підпорядкованим підрозділом (підлеглими військовослужбовцями) службових обов'язків в умовах воєнного стану.
Суд не приймає посилання представника позивача на те, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння в медичній роті військової частини як таке, що спростовується наявними в матеріалах справи доказами, зокрема відеозаписом спілкування ОСОБА_1 з полковником ОСОБА_14 .
Також, суд відхиляє доводи представника позивача щодо того, що ОСОБА_1 відмовився від проходження медичного огляду в КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради оскільки «злякався». При цьому жодних об'єктивних причин для відмови матеріали справи не містять.
Окрім того, з огляду на наявність в матеріалах справи висновку про результати медичного огляду для встановлення факту перебування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння № 549 від 20.02.2023 ВЧ НОМЕР_3 та висновку про результати медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 02.07.2023 КНП «Обласний клінічний заклад з надання психіатричної допомоги» Запорізької обласної ради у суду наявні сумніви щодо дійсних мотивів відмови ОСОБА_1 від проходження медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного сп'яніння.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення сторін та свідка судом під час розгляду справи встановлено порушення позивачем вимог військової дисципліни, що стало підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності.
За змістом статті 48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України встановлено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Суд зауважує, що адміністративний суд в силу вимог частини третьої статті 2 КАС України в порядку судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єктів владних повноважень повинен дослідити, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, розсудливо, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, пропорційно тощо.
Суб'єкт владних повноважень, своєю чергою, повинен довести суду правомірність свого рішення належними, допустимими та достатніми доказами, зокрема, матеріалами службового розслідування тощо. При цьому, саме лише відтворення у висновку службового розслідування фабули певного правопорушення, не є достатнім для того, щоб уважати такий висновок обґрунтованим, як і ухвалене на підставі нього рішення.
Обставини подій, що стали підставою для призначення службового розслідування, мають бути підтверджені й оцінені в сукупності з іншими зібраними під час службового розслідування поясненнями та документами.
Стосовно правової оцінки правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності, то така повинна фокусуватися насамперед на такому: чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням
Згідно із усталеною практикою Верховного Суду, обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб'єкта його накладення. Судовий контроль при оцінці актів та дій органів державної влади під час виконання ними дискреційних повноважень є обмеженим.
За загальним правилом національні суди повинні утримуватися від перевірки обґрунтованості таких актів, однак суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки суб'єкта владних повноважень щодо обставин у справі довільними та нераціональними, не підтвердженими доказами або ж помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору.
Наведений правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 09.05.2024 по справі №420/1491/23.
Підсумовуючи вищеозначене, суд уважає, що висновки відповідача, якими суб'єкт владних повноважень мотивував наявність підстав для застосування до позивача дисциплінарного стягнення - сувора догана, не є довільними, нераціональними, та такими, які не підтверджені доказами або ж помилковими щодо фактів, установлених під час службового розслідування.
Щодо позбавлення позивача права на виплату належного грошового забезпечення та інших додаткових виплат за червень 2023 року суд зазначає, що п. 5 наказу командира ВЧ НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 26.07.2023 №1521 «Про притягнення до відповідальності командира 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону майора ОСОБА_19 » наказано не виплачувати премію та додаткову винагороду майору ОСОБА_1 за червень 2023 року.
Згідно з пунктами 1, 3 Розділу XVI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 ( далі - Наказ № 260 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служба) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби.
Виплата щомісячної премії військовослужбовцям здійснюється на підставі наказу командира військової частини, який видається до 05 числа місяця, наступного за місяцем преміювання.
Пунктом 2-1 зазначеної постанови установлено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.
За приписами пункту 5 розділу XVI Порядку № 260, військовослужбовцям щомісячні премії не виплачуються за вживання алкогольних напоїв (наркотичних речовин) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий час, прибуття на службу в нетверезому стані - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення.
Пунктом 17 розділу І Порядку № 260 встановлено, що на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
Порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги військовослужбовцям Збройних Сил України встановлений рішенням Міністра Оборони України доведеним телеграмою від 25.03.2022 № 248/1298 та Окремим дорученням Міністра Оборони України від 23.06.2022 № 912/а/29.
Пунктом 10 вказаного рішення від 25.03.2022 № 248/1298 встановлено, що до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 грн або 30 000,00 грн не включаються, зокрема, ті військовослужбовці, які перебували у стані алкогольного (наркотичного) сп'яніння за місяць, у якому здійснено таке правопорушення, а також ті, у діях (бездіяльності), яких є ознаки кримінального або адміністративного правопорушення.
Аналогічні положення містяться в підпункті 9.8 пункту 9 окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29 згідно з яким до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000,00 гривень або 30 000,00 гривень визначено не включати військовослужбовців, які вживали алкогольні напої (наркотичні або психотропні речовини) на території військової частини як у службовий, так і в позаслужбовий мас, прибували на службу та/або виконували обов'язки військової служби в нетверезому стані (у стані наркотичного сп'яніння) - за місяць, у якому здійснено таке правопорушення, оголошеного наказом командира (начальника).
Правомірність невиплати ОСОБА_1 додаткових видів грошового забезпечення за червень 2023 року досліджувалося судами у справі № 280/6551/23 за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_3 , щодо не виплати ОСОБА_1 у липні 2023 року премії та додаткової винагороди.
Так, постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01.05.2024 у справі № 280/6551/23 апеляційний суд дійшов висновку про правомірність дій відповідачів в частині не встановлення ОСОБА_1 премії за червень 2023 року у зв'язку із порушення ним військової дисципліни та вчиненням ним військово-адміністративного правопорушення, передбачене Кодексом України про адміністративні правопорушення, зокрема перебування на службі в стані алкогольного сп'яніння, з ознаками порушення координації рухів, порушене мовлення, почервоніння очей, запах алкоголю з порожнини рота, та права на отримання додаткової винагороди, не включивши останнього до наказів на виплату винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168.
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Так, згідно з частиною четвертою статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Загальноприйнято вважати, що преюдиційність (лат. praejudicialis - те, що стосується попереднього судового рішення це можливість прийняття судом як беззаперечними обставин (юридичних фактів), що були встановленні іншим судом в іншій справі та містяться у мотивувальній частині рішення, яке набрало законної сили. У такій попередній справі повинні брати участь ті ж самі сторони або їх правонаступники.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.11.2022 у справі № 140/6115/21.
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Такі висновки сформульовані в пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі № 917/1345/17.
У постанові від 31.08.2023 у справу № 400/4063/22 Суд зауважив, що преюдиція - це обов'язковість обставин, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені обставини не підлягають доказуванню. Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, передбачене частиною четвертою статті 78 КАС України, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов'язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, за змістом частини четвертої статті 78 КАС України учасники адміністративного процесу звільнені від надання доказів на підтвердження обставин, які встановлені судом при розгляді іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи. Натомість такі учасники мають право посилатися на зміст судового рішення у відповідних справах, що набрало законної сили, у якому відповідні обставини зазначені як установлені.
При цьому Суд вказав, що преюдиційні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови:
ці обставини встановлені судовим рішенням лише у господарській, цивільній або адміністративній справі;
ці обставини оцінені судом саме як обставина (юридичний факт) преюдиційного характеру та не є правовою оцінкою, наданою судом певній обставині (юридичному факту);
ці обставини міститься у мотивувальній частині рішення та відповідають вимогам пункту першого частини четвертої статті 246 КАС України, згідно з яким у мотивувальній частині рішення, серед іншого, зазначаються обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини;
судове рішення набрало законної сили;
у справі беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини (наприклад, особа може посилатися на преюдиційні факти, що містяться в судовому рішенні, ухваленому відповідно до глава 6 Цивільного процесуального кодексу України "Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення").
Аналогічні підходи застосовані Верховним Судом, зокрема, у постановах від 10.09.2020 у справі № 591/245/17, від 12.10.2020 у справі № 814/435/18, від 27.11.2020 у справі № 440/525/19, від 20.04.2021 у справі №817/1269/17, від 31.05.2021 у справі № 826/1581/18 та від 30.09.2021 у справі №826/7424/17, від 08.04.2024 у справі №580/6509/23.
З огляду на вищевикладене, рішення Третього апеляційного адміністративного суду у постанові від 01.05.2024 у справі № 280/6551/23 за позовом ОСОБА_1 до Командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_2 , Військової частини НОМЕР_3 , щодо не виплати ОСОБА_1 , у липні 2023 року, щомісячної премії за червень 2023 року, додаткової винагороди на період дії воєнного стану, є преюдиціійним до вимог позивача про позбавлення права на виплату належного грошового забезпечення та інших додаткових виплат за червень 2023 року суд зазначає, що п. 5 наказу командира ВЧ НОМЕР_3 (з адміністративно-господарської діяльності) від 26.07.2023 №1521 «Про притягнення до відповідальності командира 1 мінометної батареї 1 механізованого батальйону майора ОСОБА_19 » наказано не виплачувати премію та додаткову винагороду майору ОСОБА_1 за червень 2023 року.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Згідно із частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовній вимоги не підлягають задоволенню.
Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.
Керуючись ст. ст. 9, 137, 139, 189, 238, 242-246, 250, 255, 295, 297 КАС України, суд -
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ), представник адвокат Сердюк Роман Вікторович (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ) до Командира військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 ), Військової частини НОМЕР_3 (ЄДРПОУ НОМЕР_4 , АДРЕСА_3 ) про визнання протиправними та скасування актів, визнання протиправною бездіяльності - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 30 вересня 2024 року.
Суддя О.О. Артоуз