30 вересня 2024 рокуСправа №160/24772/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не зняття арешту, накладеного на підставі постанови від 11.05.2005 року серії АЕ №974879 та зобов'язання зняти арешт за цією постановою.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) щодо не зняття арешту з майна є протиправною, а арешт накладений на все майно є незаконним та порушує принцип непорушності власності.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17.09.2024 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у порядку, визначеному ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.
19.09.2024 року представник Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із відзивом на позовну заяву.
Втім, суд вказує, що вказаний відзив на позовну заяву по адміністративній справі №160/24772/24 не містить доказів направлення відзиву іншим учасникам справи.
Відповідно до положень ст.159 КАС України, відзив на позовну заяву є заявою по суті справи. Вимоги до відзиву на позовну заяву передбачені статтею 162 КАС України.
Згідно вимог п.п.1-2 ч.4 ст.162 КАС України до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем і документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
Суд звертає увагу, що дійсно до відзиву повинні надаватись докази надіслання його учасникам справи. Водночас, ні вказаною статтею, ні іншими положеннями КАС України не передбачено, що у випадку не надання зазначеного доказу, відзив на позовну заяву повинен бути залишений без розгляду.
За змістом частини 6 статті 162 КАС України суд вирішує справу за наявними матеріалами без урахування позиції відповідача по справі виключно у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин. Разом з тим, враховуючи, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову, тобто зміст відзиву становить позиція відповідача щодо спірних правовідносин по суті заявленого спору, суд не може не прийняти таку позицію до розгляду з підстав, які не передбачені процесуальним законом.
В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що спір у цій справі не має ознак публічно-правового, оскільки стосується порушення майнового права позивача, тому належним способом захисту такого права є звернення до цивільного суду з позовом про визнання права власності на спірне майно та зняття арешту.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із такого.
ОСОБА_1 є вдовою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з яким перебувала у зареєстрованому шлюбі з 29.08.1992 по 19.11.2023 роки, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_2 29.08.1992 року (запис №798).
ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим Соборним відділом державної реєстрації цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) 20.11.2023 року.
21.02.2024 року ОСОБА_1 подала заяву приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіній О.В., яка зареєстрована за порядковим №23, про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 .
21.02.2024 року відкрито спадкову справу №72036166, що підтверджується Витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №75920934 від 21.02.2024 року.
ОСОБА_2 , є сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим «Домом щастя» Ленінського району м.Дніпропетровська 07.10.1970 року.
ОСОБА_3 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 .
За життя ОСОБА_2 прийняв спадщину після смерті свого батька - ОСОБА_3 , подавши заяву про прийняття спадщини приватному нотаріусу Дніпровського нотаріального округу Гуніній Ірині Олександрівні.
Згідно змісту копії постанови Ленінського ВДВС ДМУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, арешт на все майно, яке належить ОСОБА_3 , накладено на підставі ухвали Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області б/н від 11.11.2004 року.
Накладення арешту на все майно ОСОБА_3 також підтверджується змістом листа Дніпровського міського бюро технічної інвентаризації від 01.02.2022 року за №1254.
Згідно листа Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.05.2023 року за №01-06/46/2023, цивільні справи в період з 2000 року по 2009 рік відносно громадянина ОСОБА_3 до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області не надходили.
12.08.2024 року представником позивача було направлено заяву про закінчення виконавчого провадження та зняття арешту з майна на адресу Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), в якій вказано про необхідність зняття арешту зі всього майна, який накладений постановою Ленінського ВДВС ДМУЮ серії АЕ № 974879 від 11.05.2005 року щодо ОСОБА_3 .
Листом Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 20.08.2024 року за №196323 повідомлено, що на виконанні у Ленінському ВДВС ДМУЮ перебувало виконавче провадження та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.05.2005 державним виконавцем на підставі Ухвали Синельніковського районного суду від 11.11.2004 з метою забезпечення стягнення та усунення можливостей здійснити відчуження майна боржника, накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_3 .
Згідно з Наказом № 1829/5 від 07.06.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної служби та приватними виконавцями», матеріали провадження було знищено, тому надання будь якої інформації за даним виконавчим провадженням немає можливості.
На підставі вказаного, у зазначеному листі зазначено про відсутність підстав для зняття арешту з всього майна боржника та запропоновано звернутися до відповідного суду для зняття арешту з всього майна.
Не погоджуючись із відмовою відповідача у знятті арешту зі всього майна ОСОБА_3 , позивач звернулась із цим позовом до суду.
Втім, враховуючи обставини справи, предмет спору та особу позивача, суд вважає за необхідне дослідити наявність чи відсутність порушеного права чи законного інтересу позивача.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до норм пунктів 1 та 2 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому, зокрема, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Згідно до частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.
З аналізу наведених норм вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Водночас визначальними ознаками приватноправових відносин є, зокрема, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Відповідно до частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Відповідно до статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. У разі відсутності у боржника коштів та інших цінностей, достатніх для задоволення вимог стягувача, стягнення невідкладно звертається також на належне боржнику інше майно, крім майна, на яке згідно із законом не може бути накладено стягнення. Стягнення на майно боржника звертається в розмірі та обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження, основної винагороди приватного виконавця. У разі якщо боржник володіє майном разом з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням виконавця.
Згідно зі статтею 50 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на об'єкти нерухомого майна здійснюється у разі відсутності в боржника достатніх коштів чи рухомого майна. У разі звернення стягнення на об'єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з'ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.
Відповідно до статті 56 вказаного вище Закону арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.
Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.01.2020 у справі №340/25/19, для визначення юрисдикції таких спорів необхідно визначити підстави позову, зміст прав, на захист яких направлено звернення до суду. Якщо підставою позову є неправомірні, на думку позивача, дії органу державної виконавчої служби при накладенні арешту на певне майно, то такий спір має розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Водночас, з матеріалів справи вбачається, що листом Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 20.08.2024 року за №196323 повідомлено, що на виконанні у Ленінському ВДВС ДМУЮ перебувало виконавче провадження та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.05.2005 державним виконавцем на підставі Ухвали Синельніковського районного суду від 11.11.2004 з метою забезпечення стягнення та усунення можливостей здійснити відчуження майна боржника, накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_3 .
Згідно з Наказом № 1829/5 від 07.06.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної служби та приватними виконавцями», матеріали провадження було знищено, тому надання будь якої інформації за даним виконавчим провадженням немає можливості.
На підставі вказаного, у зазначеному листі зазначено про відсутність підстав для зняття арешту з всього майна боржника та запропоновано звернутися до відповідного суду для зняття арешту з всього майна.
В той же час, судом також встановлено, що 12.02.2024 року позивач ( ОСОБА_1 ) подала заяву приватному нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіній О.В., яка зареєстрована за порядковим №23, про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка ОСОБА_2 (син ОСОБА_3 ).
Отже, враховуючи наявність доказів, які підтверджують право власності позивача на майно ОСОБА_2 , суд зазначає, що в даному випадку не є спірним питання саме права власності позивача на майно, оскільки це право підтверджено правовстановлюючим документом, а тому у даному випадку відсутній приватно-правовий спір.
Крім того, суд зауважує, що позивачем оскаржується не постанова про арешт майна, а саме відмова виконавчої служби щодо не зняття цього арешту з належного позивачеві майна у виконавчому провадженні, яке було знищено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 23 жовтня 2023 року у справі 160/1800/23.
Отже, суд, вирішивши питання щодо встановлення порушеного права та законного інтересу позивача, вважає за можливе, надати правову оцінку спірним правовідносинам.
Станом на дату винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (постанова Ленінського ВДВС ДМУЮ серії АЕ № 974879 від 11.05.2005 року) чинним був Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-ХІV (далі - Закон №606-ХІV).
Частиною першою статті 5 Закону №606-ХІV встановлено, що державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом неупереджено, своєчасно, повно вчиняти виконавчі дії.
Виходячи зі змісту частини четвертої статті 24 Закону №606-ХІV вбачається, що за заявою стягувача, з метою забезпечення виконання рішення про майнові стягнення, державний виконавець постановою про відкриття виконавчого провадження вправі накласти арешт на майно боржника (крім коштів) та оголосити заборону на його відчуження. Одночасно з винесенням такої постанови державний виконавець може провести опис і арешт майна боржника в порядку, визначеному цим Законом.
Положеннями статті 55 Закону №606-ХІV передбачено, що арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а у разі потреби - в обмеженні права користування майном або його вилученні у боржника та передачі на зберігання іншим особам. Види, обсяги і строк обмеження встановлюються державним виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або користуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідальність зберігача майна, передбачену законом.
Арешт застосовується:
1) для забезпечення збереження майна боржника, що підлягає наступній передачі стягувачеві або реалізації;
2) для виконання рішення про конфіскацію майна боржника;
3) при виконанні ухвали суду про накладення арешту на майно, що належить відповідачу і знаходиться у нього чи в інших осіб.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що постановою Ленінського ВДВС ДМУЮ серії АЕ № 974879 від 11.05.2005 року накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_3 .
02 червня 2016 року набрав чинності Закон України «Про виконавче провадження» №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно із статтею 7 розділу XIII Прикінцевих та перехідних положень Закону №1404-VIII визначено, що виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Відповідно до частини четвертої статті 59 Закону №1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є:
1) отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом;
2) надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника;
3) отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах;
4) наявність письмового висновку експерта, суб'єкта оціночної діяльності - суб'єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв'язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням;
5) відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно;
6) отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову;
7) погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника;
8) отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову;
9) підстави, передбачені пунктом 1-2 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону.
10) отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке є учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності».
Згідно з частиною п'ятою статті 59 Закону №1404-VIII у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
Відповідно до частини першої статті 40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Як вже встановлювалося судом, згідно змісту копії постанови Ленінського ВДВС ДМУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони його відчуження, арешт на все майно, яке належить ОСОБА_3 , накладено на підставі ухвали Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області б/н від 11.11.2004 року.
При цьому, суд звертає увагу, що згідно листа Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 12.05.2023 року за №01-06/46/2023, цивільні справи в період з 2000 року по 2009 рік відносно громадянина ОСОБА_3 до Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області не надходили.
Суд зауважує, що у листі Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) від 20.08.2024 року за №196323 вказано, що на виконанні у Ленінському ВДВС ДМУЮ перебувало виконавче провадження та постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 11.05.2005 державним виконавцем на підставі ухвали Синельніковського районного суду від 11.11.2004 з метою забезпечення стягнення та усунення можливостей здійснити відчуження майна боржника, накладено арешт на все майно, яке належить ОСОБА_3 . Згідно з Наказом № 1829/5 від 07.06.2017 «Про затвердження Правил ведення діловодства та архіву в органах державної служби та приватними виконавцями», матеріали провадження було знищено, тому надання будь якої інформації за даним виконавчим провадженням немає можливості.
З урахуванням суд доходить висновку, що відповідачем, на якого покладено тягар доказування в адміністративному процесі, не надано суду жодних доказів існування незавершених виконавчих проваджень щодо ОСОБА_3 , які б обумовлювали необхідність існування накладеного на його майно арешту.
Таким чином, відсутні будь-які належні та допустимі докази, які б свідчили про наявність невиконаних зобов'язань ОСОБА_3 та які б підтверджували обґрунтованість існування арешту належного йому майна.
Тобто, преюдиційним є факт відсутності підстав для продовження чинності арешту, накладеного постановою Ленінського ВДВС ДМУЮ серії АЕ № 974879 від 11.05.2005 року на все майно, яке було належним ОСОБА_3 .
А тому, враховуючи викладене, суд наголошує і на наступному.
Відповідно до статті 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Положенням статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що набрала чинності для України з 11.09.1997 та є складовою її правової системи відповідно до вимог статті 9 Конституції України, визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Вказані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Конституційний Суд України в абзаці 2 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 11.10.2005 №8-рп/2005 зазначив, що діяльність правотворчих і правозастосовчих органів держави має здійснюватися за принципами справедливості, гуманізму, верховенства і прямої дії норм конституції України, а повноваження - у встановлених Основним Законом України межах і відповідно до законів.
Конституційний Суд України у Рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 вказав, що одним із елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної (абзац 3 пп. 3.1 п. 3 мотивувальної частини).
Відтак, виходячи з принципу юридичної визначеності, як складової частини поняття верховенства права, права позивача на прийняття спадщини померлого батька, якому належало арештоване майно, не повинні обмежуватись шляхом наявності арештів, які не тягнуть за собою забезпечення примусового виконання будь-яких виконавчих проваджень.
Звертаємо увагу на правовий висновок Верховного Суду у постанові від 27.03.2020 по справі №817/928/17, відповідно до якого як закінчення виконавчого провадження так і повернення виконавчих документів з різних підстав, законодавцем визначено як стадію завершення виконавчого провадження, за яким ніякі інші дії державного виконавця не проводяться. При цьому порушене право позивача підлягає захисту шляхом зобов'язання відповідача зняти арешт з нерухомого майна позивача.
Наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.10.2022 у справі № 203/3435/21.
Частиною п'ятою статті 242 КАС України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також, відповідно до частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При цьому, виходячи з наданої відповідачем відповіді щодо знищення матеріалів виконавчих проваджень щодо ОСОБА_3 , а також відсутності на виконанні виконавчих проваджень стосовно ОСОБА_3 , є підстави вважати, що усі виконавчі провадження відносно нього фактично завершені, оскільки відповідно до пункту 2 розділу ІХ Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями, затверджених наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5 та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.06.2017 за № 699/30567 строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік.
В свою чергу, пунктом 10 розділу ІІІ означених Правил визначено, що завершені виконавчі провадження, виконавчі провадження, за якими виконавчий документ повернуто без прийняття до виконання, підлягають передачі до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця в порядку, визначеному розділом Х цих Правил. До передачі до архіву такі виконавчі провадження зберігаються за місцем їх формування.
На підставі викладеного, суд вказує, що відсутні будь-які докази правомірності існування накладеного арешту на все майно ОСОБА_3 , такий арешт за відсутності виконавчого провадження підлягає зняттю.
Наданими доказами підтверджено, що виконавче провадження, в межах якого на майно позивача накладено арешт, на виконанні у відповідача не перебуває.
З урахуванням вищевикладеного у сукупності, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зняти арешт з усього майна, що належало ОСОБА_3 на праві власності, накладеного на підставі постанови Ленінського ВДВС ДМУЮ серії АЕ № 974879 від 11.05.2005 року.
Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Отже, інші доводи сторін не потребують правового аналізу, оскільки не мають вирішального значення.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про задоволення позовної заяви.
Згідно положень ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду не те, що позовні вимоги були задоволені в повному обсязі, судовий збір, сплачений позивачем за подачу адміністративного позову до суду, в розмірі 1211,20 грн. підлягає стягненню з Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) за рахунок бюджетних асигнувань.
Керуючись ст. 241-246, 287, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) щодо не зняття арешту зі всього майна, який накладений постановою Ленінського ВДВС ДМУЮ серії АЕ № 974879 від 11.05.2005 року щодо ОСОБА_3 .
Зобов'язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) зняти арешт зі всього майна, який накладений постановою Ленінського ВДВС ДМУЮ серії АЕ № 974879 від 11.05.2005 року щодо ОСОБА_3 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (тисяча двісті одинадцять гривень 20 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечеловському та Новокодацькому районах м.Дніпра Південного Міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Одеса).
Відповідно до ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтями 273, 275-277, 280, 282, пунктами 5 та 6 частини першої статті 283, статтями 286-288 цього Кодексу, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.
Згідно ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.
Згідно з ч.3 ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Л.Є. Букіна