30 вересня 2024 року ЛуцькСправа № 140/7687/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Волинській області від 12.06.2019 №Ф-11652-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 18 276,72 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 31.07.2002 є пенсіонером за вислугою років. З 19.11.2002 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Підприємницьку діяльність припинив за власним рішенням 01.05.2024. Договір на добровільну участь в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування не укладав.
У квітні 2024 року внаслідок блокування пенсійних коштів на банківському рахунку дізнався про наявність відкритого виконавчого провадження щодо стягнення заборгованості зі сплати єдиного соціального внеску (далі - ЄСВ) у сумі 18 276,72 грн на підставі вимоги Головного управління ДФС у Волинській області від 12.06.2019 №Ф-11652-55У.
З такою податковою вимогою позивач не погоджується, оскільки хоча і був зареєстрований як фізична особа-підприємець, однак ще з 31.07.2002 є пенсіонером, а тому відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 08.07.2010 №2464-VI “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон №2464-VI) він звільнений від сплати єдиного внеску.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 02.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
В поданому до суду відзиві на позовну заяву представник відповідача позов не визнав та просив відмовити в його задоволенні з підстав правомірності оскаржуваної вимоги. Зазначив, що у період з 19.11.2002 по 01.05.2024 ОСОБА_1 був зареєстрований як фізична особа-підприємець. Згідно бази даних ІКС “Податковий блок» в інтегрованій карки платника податку по коду платежу 71040000 (єдиний соціальний внесок для фізичних осіб-підприємців, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та особи які проводять незалежну професійну діяльність) станом на 31.05.2024 обліковується заборгованість в сумі 8448,00 грн, яка виникла внаслідок щоквартальних нарахувань за період з 2017 по 2021 р.р.
Позивач жодну звітність як фізична особа-підприємець за період діяльності 2017- 2023 роки до податкових органів не подавав. Інформації щодо наявної пільги зі сплати ЄСВ в податковому органі немає. Крім того, позивачем не було надано до податкових органів та до суду жодних доказів щодо сплати ЄСВ за будь який період як ним самим так і роботодавцем . Єдиним документом, який може підтвердити сплату ЄСВ є довідка «форми ОК-5, ОК-7», отримана у відповідному відділенні пенсійного фонду та надана в ДПС.
Інших заяв по суті справи на адресу суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступне.
ОСОБА_1 у період з 19.11.2002 по 01.05.2024 був зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Окрім того, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31.07.2002 є пенсіонером ДПА України та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням від 18.03.2005 №2419, довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 17.05.2024 №390.
12.06.2019 Головне управління ДФС у Волинській області, правонаступником якого є відповідач, сформувало вимогу про сплату боргу (недоїмки) за №Ф-11652-55У, згідно якої станом на 12.06.2019 у позивача наявна заборгованість зі сплати єдиного внеску у сумі 18 276,72 грн.
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом №2464-VI.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3 частини першої статті 1 Закону №2464-VI).
Згідно із пунктом 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
За приписами частини другої статті 6 Закону №2464-VI платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), яким внесено зміни, зокрема, до статті 7 Закону №2464-VІ щодо нарахування єдиного внеску його платниками.
Так згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску; для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, єдиний внесок нараховується на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Системний аналіз наведених вище норм свідчить про те, що зареєстровані в установленому чинним законодавством порядку фізичні особи-підприємці є платниками єдиного внеску незалежно від того, на якій системі оподаткування перебувають.
Відповідно до частин другої, четвертої статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Разом з тим, Закон №2464-VI передбачає випадки звільнення фізичних осіб - підприємців від обов'язку сплати за себе єдиного внеску з урахуванням певних умов, передбачених частиною четвертою статті 4 цього Закону.
Так, за приписами частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI особи, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої цієї статті, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони отримують пенсію за віком або за вислугу років, або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Вказана норма чітко окреслює коло осіб, які звільняються від сплати єдиного внеску, залежно від настання страхових ризиків, зумовлених досягненням пенсійного віку (загального, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV), або спеціального, що зумовлює призначення пенсії за віком) та отриманням особою інвалідності, незалежно від виду призначеної та виплачуваної особі страхової виплати чи соціальної допомоги.
Згідно зі статтею 1 Закону №1058-IV пенсіонер - особа, яка відповідно до цього Закону отримує пенсію, довічну пенсію, або члени її сім'ї, які отримують пенсію в разі смерті цієї особи у випадках, передбачених цим Законом; пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
За правилами частини першої статті 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Отже, право чоловіків на пенсію за віком, що передбачене чинним на час виникнення спірних правовідносин законодавством, пов'язується, зокрема, з досягненням 60 років.
Крім того, Законом України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 № 2262-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2262-XII) встановлено такі види пенсій: за вислугу років, по інвалідності, в разі втрати годувальника.
Згідно зі статтею 1 Закону № 2262-XII особи офіцерського складу, прапорщики і мічмани, військовослужбовці надстрокової служби та військової служби за контрактом, особи, які мають право на пенсію за цим Законом при наявності встановленої цим Законом вислуги на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції і в державній пожежній охороні, службі в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, в органах і підрозділах цивільного захисту, податкової міліції, Державної кримінально-виконавчої служби України мають право на довічну пенсію за вислугу років.
Умови призначення пенсій за вислугу років визначені статтею 12 Закону № 2262-XII.
При цьому згідно зі статтею 7 Закону № 2262-ХІІ військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, які одночасно мають право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором. У разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до цього Закону та Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначається одна пенсія за її вибором.
Розглядаючи у системному взаємозв'язку вказані норми Законів № 1058-IV та №2262-ХІІ, а також положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, досягнення пенсійного віку (визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV) є загальним страховим ризиком, який вказує на втрату особою працездатності та передбачає право на отримання відповідного соціального забезпечення за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування у порядку та на умовах, визначених чинним законодавством.
У зв'язку з цим застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Однак визначення статусу “пенсіонера за віком» передбачає необхідність отримання особою саме страхової виплати у формі пенсії. Водночас, із проаналізованих положень законодавства не можна зробити висновок про пряму нормативну вказівку щодо обов'язкового виду страхової виплати, яку повинна отримувати особа, що досягла пенсійного віку, для застосування норми про звільнення від сплати єдиного внеску.
Сьогоднішній стан системи пенсійного забезпечення, яке здійснюється в межах солідарно-накопичувальної системи загальнообов'язкового державного соціального страхування (першого - другого рівнів), не передбачає прямого взаємозв'язку між розміром сплачених сум єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що розраховується і сплачується виходячи з нормативного закріплення бази у статті 7 Закону №2464-VI, та розміром пенсійних виплат.
Водночас, зважаючи на соціальну солідарність та справедливість у системі соціального захисту, до складу якої входить система пенсійного забезпечення, держава нормативно встановлює передумови щодо визначення пропорційної взаємозалежності між особистою участю особи в системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та рівнем її подальшого пенсійного забезпечення за рахунок вказаної системи фінансування пенсій та інших соціальних виплат. А тому, частина четверта статті 4 Закону № 2464-VI передбачає сплату єдиного внеску особою, яка отримує виплати за рахунок системи загальнообов'язкового державного соціального страхування при досягненні віку, визначеного статтею 26 Закону № 1058-IV, виключно на добровільних засадах.
Стаття 10 Закону №1058-IV надає можливість особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника) або яка має право на довічну пенсію, обрати для призначення один із цих видів пенсії.
Обраний особою, яка досягла пенсійного віку, вид пенсії може зумовлювати різницю у підходах до визначення її правового статусу лише у межах питань призначення і виплати відповідного виду пенсії.
Частинами першою та другою статті 24 Конституції України визначено загальний стандарт рівності та заборони дискримінації, що є важливим елементом забезпечення верховенства права. Так, цими нормами визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
За практикою Європейського суду з прав людини дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об'єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях (див. рішення у справі “Вілліс проти Сполученого Королівства», заява №36042/97). Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об'єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю (див. рішення у справі “Ван Раалте проти Нідерландів» від 21.02.1997) (пункти 48-49 рішення у справі “Пічкур проти України» від 07 листопада 2013 року, заява №10441/06).
Аналогічний підхід у своїх рішеннях використовує і Конституційний Суд України, вказуючи на те, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію (абзац сьомий пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 07.07.2004 №14-рп/2004).
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України 06.09.2012 №5207-VI “Про засади запобігання і протидії дискримінації в Україні» пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивну, обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належним та необхідним. Таке поводження за змістом пункту 2 частини першої статті 1 цього ж Закону може полягати, в тому числі, в обмеженні у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами у будь-якій формі.
Таким чином, різний вид пенсії, обраний згідно із законодавством особами, які досягли пенсійного віку (встановленого статтею 26 Закону №1058-IV), не може вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою різниці при вирішенні питання щодо застосування звільнення від сплати єдиного внеску для непрацездатних осіб одного й того ж виду.
Отже, частина четверта статті 4 Закону №2464-VI встановлює пільги для всіх суб'єктів, які є пенсіонерами за віком, незалежно від того, на підставі якого закону особа набула статусу пенсіонера за віком, будь-то на пільгових умовах, чи набула вона певного віку відповідно до статті 26 Закону №1058-IV. Цією нормою не визначено обмежень щодо виду пенсії, яку повинна отримувати особа, яка звільняється від сплати єдиного внеску.
Відтак застрахована особа у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування замість обов'язку подальшої сплати внесків набуває право на отримання відповідних страхових виплат у вигляді пенсій (за наявності необхідного страхового стажу), що логічно виключає можливість покладення на неї обов'язку одночасної сплати єдиного внеску та є нормативно визначеною підставою для звільнення такої особи від його подальшої сплати.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №814/779/17 та в подальшому підтримана у постанові Верховного Суду від 27.05.2022 у справі №826/6075/18.
Отже, звільнення фізичної особи-підприємця, який обрав спрощену систему оподаткування, від сплати за себе єдиного внеску можливе при наявності двох умов, по-перше, така особа повинна мати статус пенсіонера за віком або за вислугу років, чи мати статус особи з інвалідністю або досягти віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, по-друге, отримувати відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. При цьому, виключення з вказаної категорії осіб становлять тільки ті фізичні особи-підприємці, які добровільно беруть участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 31.07.2002 є пенсіонером ДПА України та отримує пенсію за вислугу років, що підтверджується пенсійним посвідченням від 18.03.2005 №2419, довідкою Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області від 17.05.2024 №390.
Суд також зауважує, що позивач на момент винесення оскаржуваної вимоги досяг пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV.
Відтак, враховуючи статус позивача, він може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 №449 затверджена Інструкція про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - Інструкція №449), розділ V якої регламентує порядок добровільної сплати єдиного внеску та порядок укладення договорів про добровільну участь.
Відповідно до пунктів 1, 2 розділу V Інструкції №449 порядок укладення договорів про добровільну сплату врегульовано статтею 10 Закону. Перелік платників, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, визначено частиною першою статті 10 Закону.
Згідно з частиною третьою статті 10 Закону №2464-VI особи, зазначені в частині першій цієї статті, подають до податкового органу за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Податковий орган, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, податковим органом в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з Пенсійним фондом та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Аналогічний порядок добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування передбачений Інструкцією №449.
Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Висновки суду, за яких позивач, у разі отримання пенсії, може бути платником єдиного внеску виключно за умови його добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 11.02.2020 у справі №240/4809/19, від 04.09.2019 у справі №806/1503/16, від 17.10.2018 у справі №806/1575/16, від 05.11.2018 у справі №806/2169/16.
Таким чином, підставою для нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на добровільних засадах є укладання договору про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Водночас, позивач, будучи суб'єктом господарювання, не приймав добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів звернення позивача із заявою про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та відповідно укладання з ним договору про добровільну участь.
Відтак, позивач як фізична особа-підприємець, який обрав спрощену систему оподаткування, на підставі частини четвертої статті 4 Закону №2464-VI звільнений від сплати єдиного внеску, позаяк має статус пенсіонера та отримує відповідно до закону пенсію за вислугу років.
Отже, з огляду на факт звільнення позивача від сплати єдиного внеску та відсутність підстав для його нарахування, останньому безпідставно нараховувались та включались до інтегрованої картки платника податків недоїмка зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування в сумі 18 276,72 грн.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням встановлених обставин справи, наведених норм чинного законодавства України суд дійшов висновку суд дійшов висновку, що відповідач як суб'єкт владних повноважень не надав суду достатніх та допустимих доказів наявності правових підстав для нарахування позивачу як особі, яка отримує пенсію за вислугу років, а також досягла пенсійного віку, єдиного внеску на загальнообов'язкове соціальне страхування та винесення вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 12.06.2019 №Ф-11652-55У, а тому позов слід задовольнити повністю.
Як визначено частиною першою статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Отже, на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір в сумі 1211,20 грн., сплачений квитанцією від 22.07.2024.
Керуючись статтями 243-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДФС у Волинській області про сплату боргу (недоїмки) від 12 червня 2019 року №Ф-11652-55У.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу 44106679).
Суддя Н. В. Стецик