Справа № 357/10533/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4193/2024 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
10 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференціїї),
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора на вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Фастів Київської області, українця, громадянина України, не одруженого, працюючого кочегаром в ТОВ «ЕКО-ВТОР», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ,фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , маючого на утриманні двох неповнолітніх дітей, раніше не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт строком на 200 годин; за ч. 1 ст. 129 КК України у виді 2 років обмеження волі. На підставі ч.1 ст.70, ст. 72, ст.73 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом повного складання призначених покарань, остаточно призначено покарання у виді 1 року 25 днів позбавлення волі. У строк покарання зараховано попереднє ув'язнення, починаючи з 01.10.2022 року (дати затримання, про що зазначено у протоколі затримання), по 15.04.2024 року, включно (дату звільнення з під варти), відповідно до ч.5 ст. 72 КК України, з розрахунку день за день, та вважати його таким, що відбув покарання повністю. Вироком вирішено питання щодо речових доказів.
Органом досудового розслідування ОСОБА_7 висунуте обвинувачення у тому, що 01 жовтня 2022 року близько 14 години 00 хвилин, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в спальній кімнаті будинку АДРЕСА_2 , на ґрунті тривалих неприязних відносин, які склались між ним та пасинком ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , діючи з прямим умислом, спрямованим на умисне вбивство останнього, розуміючи, що ОСОБА_9 є малолітнім, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно-небезпечні наслідки у виді заподіяння смерті іншій людині та бажаючи їх настання, наблизився до ОСОБА_9 та обома долонями своїх рук почав наносити йому удари по голові та тулубу, після чого став попереду потерпілого, обличчям до обличчя, охопив шию потерпілого пальцями рук в ділянці горла та розпочав стискання шиї, одночасно висловлюючи словесні погрози вбивством.
З метою припинення злочинних дій ОСОБА_7 , очевидці події - ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , застосовуючи фізичну силу, почали його відтягувати від ОСОБА_9 , після чого, ОСОБА_7 припинив свої дії та вийшов із спальної кімнати.В свою чергу, ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , перейшли до іншої кімнати вищевказаного будинку.
ОСОБА_7 , продовжуючи реалізацію свого злочинного умислу, спрямованого на умисне протиправне заподіяння смерті малолітньому ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільну небезпечність своїх дій та настання суспільно небезпечних наслідків у вигляді заподіяння смерті іншій людині, цього ж дня близько 14 год. 10 хв. зайшов до іншої кімнати вказаного будинку, в якій знаходились ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та ОСОБА_9 , тримаючи в руках завідомо заготовлений мережевий кабель живлення до системного блоку персонального комп'ютера, став над потерпілим, який в той час знаходився в положенні сидячи, обличчям до обличчя, накинув кабель на шию потерпілого в ділянці горла, та розпочав стискання судин шиї, нервових стовбурів, гортані, з метою задушення - асфіксії малолітнього ОСОБА_9 , одночасно висловлюючи словесні погрози вбивством.
Внаслідок таких дій ОСОБА_7 , ОСОБА_9 почав задихатись та хрипіти, просив відпустити його, а ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , в свою чергу, відштовхнув ОСОБА_7 , після чого вжили заходів щодо виклику працівників поліції. Через це ОСОБА_7 залишив місце події, та, з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідним для доведення кримінального правопорушення до кінця.
Органами досудового розслідування вказані дії ОСОБА_7 кваліфіковані за ч.3 ст. 15, п.2 ч.2 ст. 115 КК України, як незакінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті малолітній дитині, оскільки особа з причин, що не залежали від його волі, не вчинив усіх дій, які вважав необхідними для доведення кримінального правопорушення до кінця.
Судом першої інстанції перекваліфіковано дії ОСОБА_7 з ч.3 ст. 15, п.2 ч.2 ст. 115 КК України на ч. 1 ст. 125, ч. 1 ст. 129 КК України
Необхідність перекваліфікації дій ОСОБА_7 суд мотивував відсутністю умислу на вбивство, що випливає з оцінки відносин між обвинуваченим та потерпілим, обставин того дня, зокрема,того що між обвинуваченим ОСОБА_7 і потерпілим ОСОБА_9 конфлікт виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин, знаряддя злочину - мережевий кабель опинився в руках обвинуваченого випадково, оскільки ОСОБА_7 в день подій прийшов до будинку без будь-яких предметів пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень, ОСОБА_7 здійснив стискання шиї потерпілого кабелем та маючи реальну можливість продовжити, припинив дії, що свідчить про відсутність у обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого та про наявність прямого умислу на заподіяння тілесних ушкоджень. Також надано оцінку причинам виникнення конфлікту, його розвитку, конкретним діям винного, який завдавав тілесні ушкодження потерпілому, його показанням про небажання заподіяти смерть потерпілому, наявності реальної можливості у обвинуваченого для доведення до кінця свого наміру його вбити, якби такий у нього був.
В апеляційній скарзі прокурор просить вирок скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 15, п.2 ч.2 ст.115 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі строком на 10 років.
В обґрунтування апеляційної скарги вважає, що вирок є незаконним, необґрунтованим та невмотивованим, а висновок суду про відсутність у обвинуваченого умислу на вбивство потерпілого не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.
Вказує, що судом не надано належної оцінки показанням потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 , якими повністю спростовуються виправдання обвинуваченого, а надано перевагу лише показанням обвинуваченого, який повідомив, що лише вдарив потерпілого пару разів, кабель на шию не накидав, та руками його тримав за шию, коли останній викручувався, щоб зупинити рухи. Однак, сукупність досліджених судом доказів свідчить, що обвинувачений мав намір позбавити ОСОБА_9 життя та робив для цього все, що вважав за необхідне, та не припиняв своїх дій до виклику свідками працівників поліції, через що не зміг довести свій намір до кінця.
Вважає, що висновок судово-медичного експерта №1100/д, яким у потерпілого виявлено синці на обличчі, шиї, правій та лівій руці, садно на лівій руці, вказує на умисел обвинуваченого саме на умисне вбивство.
Також звертає увагу на те, що, перекваліфікувавши дії обвинуваченого за ч. 3 ст. 15, п.2 ч.2 ст. 115 України на ч. 1 ст. 125, ч.1 ст. 129 КК України, суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону та неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, також кваліфікуючи дії обвинуваченого додатково за ч. 1 ст. 129 КК України фактично з власної ініціативи вжив заходів щодо відшкодування в діях обвинуваченого іншого складу кримінального правопорушення, обвинувачення за яким прокурором додатково не висувалось, чим порушив вимоги ч. 3 ст. 337 КПК України.
Крім того, зазначає, що помилкова кваліфікація дій обвинуваченого у оскаржуваному вироку призвела до неправильного призначення йому покарання, оскільки призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, у резолютивній частині вироку від 15.04.2024 року судом застосовано принцип повного складання покарань у вигляді громадських робіт та обмеження волі, однак остаточне покарання за сукупністю злочинів має визначатися за найбільш суворим видом покарання за окремі злочини, що до нього входять, і в межах санкції такого закону, який передбачає більш суворе покарання.
Разом з тим, приймаючи рішення про повне складання призначених ОСОБА_7 покарань у виді громадських робіт та обмеження волі, судом помилково здійснено їх переведення у позбавлення волі, тобто покарання, не передбачене санкціями ч.1 ст. 125, ч.1 ст. 129 КК України, тому судом неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність.
Заслухавши доповідь судді, прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, обвинуваченого та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги,перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
За змістом вимог ст.409 КПК України однією з підстав для скасування чи зміни судових рішень при розгляді справи у суді апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Частиною 1 ст.412 КПК України передбачено, що що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення.
Вирок суду має відповідати вимогам ст.370 КПК України , зокрема критеріям законності , обгрунтованості та вмотивованості.
На думку колегії суддів , судове рішення ухвалене без дотримання вимог ст.370 КПК України.
Як вбачається з вироку суду, дії обвинуваченого ОСОБА_7 під час судового розгляду перекваліфіковано з ч.3 ст.15, п.2 ч.2 ст. 115 КК України на ч.1 ст. 125 КК України як умисне заподіяння легких тілесних ушкоджень та ч. 1 ст. 129 КК України як погроза вбивством.
Відповідно до п.2 ч. 3 ст. 374 КПК України у разі визнання особи винуватою, в мотивувальній частині зазначається, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини і мотивів кримінального правопорушення.
Під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) - це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
При цьому, формулювання обвинувачення повинно містити всі ознаки складу злочину, у вчиненні якого особу визнано винуватою та за своїм змістом відповідати диспозиції норми закону України про кримінальну відповідальність.
Однак вирок суду не містить формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, яке кваліфіковано як кримінальні правопорушення, передбачені ч.1 ст.125, ч.1 ст.129 КК України.
Відсутність у вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обгрунтоване судове рішення.
З огляду на відсутність у вироку формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості перевірити доводи апеляційної скарги прокурора про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
За наведених обставин вирок суду не може бути визнаний законним і підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції.
Керуючись ст.ст.404,405,407,412, 415,419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу прокурора задовольнити частково.
Вирок Фастівського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2024 року щодо ОСОБА_7 скасувати.
Призначити новий розгляд кримінального провадження у суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: Суддя: Суддя: