Справа № 357/13889/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11641/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Бебешко М.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
17 вересня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Оніщука М.І., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2024 року, ухвалене у складі судді Бебешка М.М., у справі № 357/13889/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини з матір'ю, -
У листопаді 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком. Зазначав, що з 22 вересня 2007 року по 03 листопада 2023 року він та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . З серпня 2023 року він з донькою почали проживати в м. Біла Церква, тоді як відповідачка в м.Києві. Наприкінці серпня 2023 року відповідачка виявила бажання забрати доньку до себе в м. Київ, проте остання захотіла залишитися з ним та продовжити навчання у своїй школі. Після спілкування з представниками служби у справах дітей, відповідачка залишила доньку проживати з ним у м. Біла Церква, а сама переїхала до м. Києва. Донька відвідує гуртки, проходить навчання в школі англійської мови, все оточення доньки проживає в м. Біла Церква. Переїзд до Києва в умовах військової агресії Росії проти України вважає небезпечним для дитини. Він офіційно працевлаштований в ПП «Фармед» з вільним графіком роботи, що дозволяє йому приділяти дитині достатньо часу та бути з нею щодня. З урахуванням викладеного, позивач ОСОБА_2 просив визнати місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним та залишити доньку на його самостійному утриманні та вихованні.
В січні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання дитини з матір'ю. Зазначала, що твердження ОСОБА_2 про те, що вона начебто залишила його з донькою та переїхала на постійне проживання до м. Києва є надуманими та необґрунтованими. Вказує, що має власне житло в АДРЕСА_1 , у якій зареєстровано місце проживання і її, і дитини. Натомість, ОСОБА_2 не має власного житла. Вона офіційно працевлаштована у ФОП ОСОБА_4 , має постійний дохід та має можливість утримувати і утримує свою доньку. Згідно характеристики дитини, виданої Білоцерківською гімназією-початковою школою № 5, вона регулярно відвідувала батьківські збори, наразі цікавиться навчанням доньки, постійно спілкується з класним керівником. У даній характеристиці також зазначається, що з серпня 2023 року активізувався батько дитини ОСОБА_2 . Вказана обставина вказує на те, що до цього часу ОСОБА_2 у вихованні та житті дитини активної участі не брав. Також вказує, що саме вона уклала декларацію про вибір лікуючого лікаря для дитини. Дитина зверталася до сімейного лікаря 05.09.2019, 10.09.2019, 05.11.2019, 15.04.2020, 12.04.2020, 27.08.2020, 30.08.2023, 04.09.2023 у супроводі матері. При цьому стверджує, що ОСОБА_2 вчинив насильство щодо неї і кримінальна справа за вказаним фактом перебуває на розгляді у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області. ОСОБА_2 підлягає призову за мобілізацією, а тому визначення з ним місця проживання дитини може негативно вплинути на дитину в разі його призову за мобілізацією. З урахуванням викладеного ОСОБА_1 просила визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з нею та відмовити у задоволенні первісного позову.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини з батьком задоволено.
Визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 , та залишено доньку на самостійному утриманні та вихованні батька.
В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір'ю відмовлено.
Судові витрати у справі, пов'язані зі сплатою позивачем за первісним позовом, судового збору в сумі 1073,60 грн. стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 ..
Судові витрати у справі, пов'язані зі сплатою позивачем за зустрічним позовом судового збору в сумі 1073,60 грн. покладено на позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_1 .
В квітні 2024 року ОСОБА_2 подав заява про ухвалення у справі додаткового рішення суду, в якій просить суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь витрати на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн.
Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 25 квітня 2024 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн.
В задоволенні іншої частини заяви відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2024 року, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу. Просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволені первісного позову ОСОБА_2 та задовольнити в повному обсязі її зустрічний позов. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що до серпня 2023 року та її розлучення з позивачем вона фактично сама займалася вихованням дитини, оскільки ОСОБА_2 працював далекобійником, через що дуже часто не був у дома. Після припинення шлюбних відносин та самоусунення ОСОБА_2 від утримання дитини вона була змушена працевлаштуватися в м. Києві з метою належного матеріального утримання доньки. Однак, ОСОБА_2 скористався тією ситуацією, що вона вимушена була тривалий час бути відсутньою вдома, знайшов методи впливу на доньку з ціллю маніпуляції дитиною, для подальшого вирішення питання про відстрочку від мобілізації, яка в результаті стала на бік батька. Зважаючи на ситуацію, що склалася з дочкою, яка потрапила під тотальний вплив батьківських маніпуляцій, вона була вимушена залишити місце роботи в м. Києві та в березні 2024 року повернутися назад до м. Біла Церква, де наразі працює вихователем у дитячому садочку. Суд першої інстанції не надав оцінки тим обставинам, що саме вона регулярно відвідувала батьківські збори, цікавилася навчанням доньки, постійно спілкувалася з класним керівником, відвідувала з дитиною лікаря, в той час як ОСОБА_2 до серпня 2023 року у вихованні та житті дитини активної участі не брав. Крім того, суд не врахував, схильність ОСОБА_2 до насильства та відсутність у нього належних умов для проживання дитини. Фактично рішення суду ґрунтується лише на бажанні дитини жити з батьком, проте судом не досліджувалися та не перевірялися обставини, які стали підставою такого рішення дитини. Звертає увагу на те, що ОСОБА_2 жодним чином не доведено той факт, що донька ОСОБА_3 перебуває на його самостійному утриманні та вихованні. При цьому, задоволення судом позовної вимоги ОСОБА_2 про залишення доньки на його самостійному утриманні та вихованні позбавляє її як матері приймати участь в утриманні та вихованні доньки.
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заперечує проти доводів ОСОБА_1 , вважає їх необґрунтованими, а апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню.
В суді апеляційної інстанції ОСОБА_5 та її представник адвокат Павлецька М.А., які приймали участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції,апеляційну скаргу підтримали, просили її задовольнити з наведених у ній підстав.
ОСОБА_2 та його представник адвокат Севериненко Д.В. проти доводів апеляційної скарги заперечували, просили апеляційну скаргу залишити без задоволення з огляду на її безпідставність, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Представники Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, ІНФОРМАЦІЯ_3 , в судове засідання не з'явилися, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за їх відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які з'явилися в судове засідання, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, з 22 вересня 2007 року по 03 листопада 2023 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі.
Від шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають доньку: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (т.1, а.с. 9).
Згідно рішення виконавчого комітету Білоцерківської міської ради № 194 від 12 березня 2024 року, орган опіки та піклування дійшов до висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її батьком ОСОБА_2 . До даного висновку орган опіки та піклування прийшов заслухавши позивача та відповідача, взявши до уваги особисту думку дванадцятирічної дитини щодо її бажання проживати з батьком ОСОБА_2 (т.1, а.с. 111).
Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення зустрічного позову ОСОБА_1 , та наявність підстав для задоволення позову ОСОБА_2 , та визначив місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , із батьком, залишивши її на самостійному утриманні та вихованні батька.
Колегія суддів не може в повному обсязі погодитися з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до п.п. 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини, яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (стаття 9 Конвенції про права дитини).
Відповідно до статті 18 цієї Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв'язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.
Відповідно до статті 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить про те, що до інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року у справі №754/16535/19 (провадження № 61-14623св21).
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже, не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі №352/2324/17 (провадження № 61-14041св19).
Відповідно до ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.
Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
При цьому Закон України «Про охорону дитинства» визначає, що забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.
У контексті віку дитини при її опитуванні Верховний Суд у постанові від 25 березня 2019 року у справі № 165/2240/16-ц зауважив, що при вирішенні питань, які стосуються її життя, дитині, здатній сформулювати власні погляди, має бути забезпечено право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини надається належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Також у постанові Верховний Суд від 28 жовтня 2020 року у справі № 241/47/19 зауважено, що з досягненням віку десяти років у дитини з'являється право не лише бути вислуханою і почутою, а й брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання.
Згідно з ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.
Відповідно до ч.ч. 4-6 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).
Відповідно до положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, з серпня 2023 року малолітня ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживає разом з батьком ОСОБА_2 в м. Біла Церква.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування, оформленого рішенням виконавчого комітету Білоцерківської міської ради Київської області № 194 від 12 березня 2024 року, наданого для вирішення даного спору, орган опіки та піклування дійшов до висновку про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з її батьком ОСОБА_2 . До даного висновку орган опіки та піклування прийшов заслухавши позивача та відповідача, взявши до уваги особисту думку дванадцятирічної дитини щодо її бажання проживати з батьком ОСОБА_2 .
В суді першої інстанції представник служби у справах дітей підтримав позов ОСОБА_2 та просив визначити місце проживання дитини з позивачем, посилаючись на те, що таке рішення буде відповідати як найкращим інтересам дитини, а також пояснив, що питання щодо вирішення спору у даній справі двічі виносилося на засідання комісії при виконавчому комітеті міської ради. Після першого засідання комісії батькам було надано строк тривалістю в один місяць для роботи з психологом та на другому засіданні комісії було вислухано думку дитини, яка категорично просила визначити місце її проживання разом з батьком, так як матір іноді підіймає на неї руку, після чого члени комісії вирішили, що дитині буде краще проживати з батьком.
Також, в суді першої інстанції було заслухано думку малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка в категоричній формі висловилася з приводу того, що вона хоче проживати з батьком та не хоче проживати з матір'ю, так як мама на неї кричить, може ударити, з мамою їй проживати страшно та тривожно, вона навіть на прохання батька не має бажання спілкуватися з мамою за допомогою телефонного зв'язку.
Судом не встановлено обставин, які б виключали можливість визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_2 .
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов законного та обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з ним, та відповідно, відмовив у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 .
Колегія судді відхиляє посилання ОСОБА_1 на те, що вона також проживає та працює у м. Біла Церква, та на відмінно від позивача має у власності житло, оскільки такі обставини не мають визначального значення для вирішення даного спору.
Принцип забезпечення права дитини на гармонійний розвиток та належне виховання превалює над принципом рівності прав батьків щодо дитини, тому при вирішені спору щодо місця проживання дитини насамперед ураховуються інтереси дитини. Тому, визначальним при вирішенні такого спору є оцінка ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я.
Відповідно, враховуючи вік дитини, суд першої інстанції обґрунтовано врахував особисту прихильність дитини до батька та дійшов обґрунтованого висновку, що визначення місця проживання її з батьком відповідатиме найкращому забезпеченню її інтересів.
При цьому, колегія суддів зауважує, що визначення місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком не позбавляє матір права піклуватися про неї, бачитись з нею, спілкуватись, брати участь в її житті, проявляти материнську любов.
Також, ОСОБА_1 не спростувала обґрунтованості висновків органу опіки та піклування. Тому, у колегії суддів відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції неправильно вирішено спір між сторонами щодо визначення місця проживання дитини.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, безпідставно задовольнив вимоги ОСОБА_2 про залишення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на самостійному утриманні та вихованні батька ОСОБА_2 , зазначивши про це у резолютивній частині рішення, оскільки такі вимоги не гуртуються на положеннях СК України, та не співвідносяться із предметом спору.
Враховуючи викладене, рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2024 року підлягає скасуванню в частині вирішення позовних вимог про залишення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на самостійному утриманні та вихованні батька ОСОБА_2 , з ухваленням у цій частині нового рішення про відмову у задоволенні таких вимог.
В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2024 року підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2024 року в частині позовних вимог про залишення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на самостійному утриманні та вихованні батька ОСОБА_2 скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.
В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_2 про залишення дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на самостійному утриманні та вихованні батька ОСОБА_2 - відмовити.
В іншій частині рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 02 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 27 вересня 2024 року.
Суддя-доповідач
Судді