Київський апеляційний суд
18 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
представника потерпілої ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження № 62023100120000960 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця м. Києва, громадянина України,
що зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 ,
проживає за адресою: АДРЕСА_2 , не судимого,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України,
за апеляційною скаргою прокурора на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року,
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25.04.2024 кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, закрито на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з тим, що потерпіла відмовилась від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.
В апеляційній скарзі з доповненнями прокурор у кримінальному провадженні - прокурор другого відділу процесуального керівництва управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих територіального управління Державного бюро розслідувань Київської міської прокуратури ОСОБА_8 просить вказану ухвалу скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, зазначає, що з огляду на визначення терміну "домашнє насильство" у ст.1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" та висновок про застосування норми права у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 453/225/19 злочином, пов'язаним із домашнім насильством, слід вважати будь-яке кримінальне правопорушення, обставини вчинення якого свідчать про наявність у діянні хоча б одного з елементів (ознак, перелічених у ст.1 цього Закону незалежно від того, чи вказано їх в інкримінованій статті (частині статті) КК України як ознаки основного або кваліфікованого складу злочину. При цьому встановлена у п.7 ч.1 ст.284 КПК України заборона закриття кримінального провадження поширюється на осіб, які вчинили злочин, пов'язаний із домашнім насильством, за умови, що слідчі органи пред'явили особі таке обвинувачення і вона мала можливість захищатися від нього. У цій же постанові вказано, що формулювання поняття "злочин, пов'язаний із домашнім насильством" є ширшим за поняття "домашнє насильство" у нормі ст.1261 КК України і може полягати не лише у вчиненні цього злочину, а й в інших суспільно небезпечних діяннях, які мають ознаки домашнього насильства. Тому при встановленні змісту згаданого поняття слід виходити з конкретних фактичних обставин справи, а не тільки з кваліфікації дій винуватця.
З тексту ухвали суду першої інстанції вбачається, що обвинувачений ОСОБА_7 спільно проживав з потерпілою ОСОБА_9 , але не перебував у родинних відносинах чи у шлюбі. Факт спільного проживання та перебування у відносинах протягом більше ніж 6 місяців підтвердили в судовому засіданні потерпіла та обвинувачений. Враховуючи ці обставини, прокурор вважає, що, закриваючи кримінальне провадження на підставі з п.7 ч.1 ст.284 КПК України, суд допустив істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.
Крім того, закриваючи кримінальне провадження з нереабілітуючих підстав, суд всупереч вимогам ст.126 КПК України не вирішив питання про відшкодування процесуальних витрат, пов'язаних із залученням експерта при проведенні судово-медичної експертизи, розмір яких складає 5 339 грн. і які мають бути покладені на обвинуваченого.
У запереченнях на апеляційну скаргу захисник ОСОБА_10 просить ухвалу суду залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення. Захисник вказує, що 5 листопада 2023 року ОСОБА_7 на ґрунті особистих неприязних відносив заподіяв ОСОБА_9 легкі тілесні ушкодження, його дії кваліфіковані за ч.1 ст.125 КК України і ці обставини обвинуваченим не заперечувались. Показаннями обвинуваченого та потерпілої доведено, що вони у шлюбних відносинах не перебували, не мали дітей, спільного побуту, і ОСОБА_9 у зв'язку з особистими життєвими обставинами тимчасово проживала у квартирі родичів ОСОБА_7 певний час. Після конфлікту ОСОБА_9 виїхала з цієї квартири і з ОСОБА_7 жодних контактів не підтримує. Проте після скерування обвинувального акта до суду прокурор з невідомих причин визначив, що кримінальне правопорушення містить ознаки домашнього насильства.
Вважає, що суд постановив законну та обґрунтовану ухвалу про закриття кримінального провадження, оскільки прокурор не довів наявність між обвинуваченим та потерпілою сімейних або близьких відносин, а обґрунтування віднесення кримінального правопорушення до тих, що підпадають під дію Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", лише, враховуючи гендерні ознаки, є недостатнім. Також в апеляційній скарзі прокурор помилково вказав, що потерпіла в суді першої інстанції повідомила про факт спільного проживання протягом 6 місяців. Цей факт заперечувався як обвинуваченим, так і потерпілою.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу і просив її задовольнити; доводи представника потерпілої, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду законною, обґрунтованою і вмотивованою; провівши судові дебати, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що її належить залишити без задоволення, з таких підстав.
Як встановив суд, ОСОБА_7 , який має спеціальне звання сержанта поліції і наказом Департаменту патрульної поліції Національної поліції України № 776 о/с від 03.08.2021 призначений на посаду поліцейського взводу № 1 роти АДРЕСА_3 (з обслуговування лівого берега) Управління патрульної поліції у місті Києві Департаменту патрульної поліції, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення проти життя та здоров'я особи за наступних обставин.
5 листопада 2023 року близько 12 години 15 хвилин ОСОБА_7 , знаходячись у квартирі АДРЕСА_4 , під час сварки з ОСОБА_9 , яка виникла на ґрунті особистих неприязних відносин, з метою спричинення тілесних ушкоджень умисно завдав останній один удар ногою в нижню ліву частину спини, чим спричинив тілесне ушкодження у виді садна на задній поверхні в проекції поперекового відростку тіла 2-го поперекового хребця зліва, яке відносяться до легкого тілесного ушкодження.
В подальшому близько 18 години 44 хвилини ОСОБА_7 , перебуваючи поблизу будинку АДРЕСА_5 , продовжуючи свої дії, умисно завдав ОСОБА_9 не менше чотирьох ударів рукою у потиличну ділянку голови, в область лівого ока та один удар ногою в область правого стегна, чим спричинив тілесні ушкодження у виді синців на верхній повіці лівого ока, в правій потиличній ділянці, на зовнішній поверхні правого стегна в середній третині, які відносяться до легких тілесних ушкоджень.
Дії ОСОБА_7 органом досудового розслідування кваліфіковані за ч.1 ст.125 КК України - умисне легке тілесне ушкодження.
Кримінальне провадження надійшло до суду першої інстанції з обвинувальним актом.
Згідно з п.2 ч.3 ст.314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право закрити провадження у випадку встановлення підстав, передбачених пунктами 5-8, 10 частини першої або частиною другою статті 284 цього Кодексу.
Згідно з п.7 ч.1 ст.284 КПК України кримінальне провадження закривається в разі, якщо потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов'язаного з домашнім насильством.
Кримінальне провадження щодо кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, згідно з п.1 ч.1 ст.477 КПК України є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення.
Приймаючи рішення про закриття кримінального провадження, суд першої інстанції дотримав цих вимог закону.
Так, 27.03.2024 до суду надійшла заява потерпілої ОСОБА_9 , яка відмовилась від обвинувачення і просила закрити кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України, а також заява обвинуваченого ОСОБА_7 , який просив закрити провадження з цих же підстав. У заявах і потерпіла, і обвинувачений повідомляли, що близько 6 місяців разом проживали в квартирі батьків ОСОБА_7 , у шлюбі не перебували, спільного побуту не вели.
В судовому засіданні 25.04.2024 потерпіла та обвинувачений підтримали вказані заяви.
Не погоджуючись з думкою прокурора, який під час обговорення цього питання заявив про наявність перешкод для закриття кримінального провадження, суд в ухвалі вказав, що ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, - умисне легке тілесне ушкодження, а не у вчиненні домашнього насильства, відповідальність за що передбачена ст.1261 КК України.
З таким висновком колегія суддів погоджується і доводи апеляційної скарги його не спростовують.
Згідно з ч.1 ст.337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.
За визначенням терміну у п.13 ч.1 ст.3 КПК України "обвинувачення" - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п.п."а", "b" ч.3 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має бути негайно й детально поінформованим про характер та причини обвинувачення, висунутого проти нього, і мати час та можливості, необхідні для підготовки свого захисту.
Отже, обов'язковою умовою визнання кримінального правопорушення таким, що пов'язане з домашнім насильством, є відображення зазначеного у формулюванні обвинувачення (у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті) з встановленням органом досудового розслідування відповідних фактичних обставин (ступінь родинних відносин або спорідненості між потерпілим та винуватцем, характер насильства тощо). За відсутності цього гарантоване право на захист істотно порушено і, беручи до уваги імперативність приписів п.19 ч.1 ст.7, ч.ч.3, 6 ст.22, ч.1 ст.337 КПК України, унеможливлює застосування заборони закриття кримінального провадження щодо кримінальних правопорушень, передбачених ст.125 КК України.
Вчинення кримінального правопорушення стосовно особи, з якою обвинуваченого пов'язувало спільне проживання в одній квартирі, автоматично не скасовує гарантій права на захист. Якщо сторона обвинувачення вважає, що кримінальне правопорушення пов'язане саме з домашнім насильством, про це має бути зазначено у повідомленні про підозру, в обвинувальному акті, тощо.
Саме такий висновок міститься в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 453/225/19, на яку посилається прокурор в апеляційній скарзі, одночасно з висновком про застосування норми права про те, яке кримінальне правопорушення належить вважати таким, що пов'язане з домашнім насильством.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в обвинувальному акті не вказані жодні обставини, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, пов'язане з домашнім насильством. Також слідчий вказав про відсутність обставин, які обтяжують покарання, якою могло бути вчинення кримінального правопорушення щодо особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах.
Відтак, висновки суду першої інстанції про відсутність перешкод для закриття кримінального провадження з огляду на зміст висунутого обвинувачення є правильними.
Що стосується доводів прокурора про незаконність ухвали, оскільки суд не стягнув з обвинуваченого процесуальні витрати, то суд не приймав рішення про відшкодування процесуальних витрат, взагалі, вказане питання може бути вирішене в порядку, передбаченому ст.ст.537, 539 КПК України, і не є підставою для зміни або скасування ухвали.
Отже, ухвала суду першої інстанції є законною, обґрунтованою і вмотивованою, і підстави для задоволення апеляційної скарги прокурора відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 25 квітня 2024 року, якою кримінальне провадження щодо ОСОБА_7 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, закрито на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з тим, що потерпіла відмовилась від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3