Справа № 545/3644/24
Провадження № 2-о/545/159/24
"25" вересня 2024 р. м. Полтава
Полтавський районний суд Полтавської області у складі
головуючого судді Зуб Т.О.,
за участі секретаря Пінчук З.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Полтава цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Остапенко Андрій Ігорович, заінтересована особа: Посольство України в Ліванській республіці, про встановлення факту, що має юридичне значення (постійного проживання не території України),-
Представник заявника ОСОБА_2 , який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
В обґрунтування заяви зазначив, що заявниця ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рівне Рівненської області УРСР і має громадянство України. ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Рівне Рівненської області уклала шлюб з громадянином Сірійської Арабської Республіки (далі - САР) ОСОБА_3 . ІНФОРМАЦІЯ_3 під час перебування на території САР у заявниці народилася дочка ОСОБА_4 , батьком якої є громадянин САР і чоловік заявниці- ОСОБА_5 . Дитина народилася за межами України, а її мати- громадянка України на момент народження дитини була зареєстрована (прописана) та мала постійне місце проживання на території України, тобто дочка заявниці має вважатися громадянкою України та має право отримати український, зокрема, закордонний паспорт. З цією метою заявниця разом з дочкою звернулися до Посольства України в Ліванській Республіці (в САР відсутні дипломатичні установи України, а їх функції виконує Посольство України в Ліванській Республіці). Згідно з листом Посольства України в Ліванській Республіці від 05.10.2023 р. вих. № 6167/6167-500-118462, у зв'язку з окупацією частини території України, перевірити факт постійного проживання заявниці у м. Донецьку станом на 28.09.1999 р. не вбачається можливим, а відтак неможливо і визначити належність її дочки до громадянства України. Можливим способом встановлення факту постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 28.09.1999 р. є отримання відповідного рішення суду про встановлення згаданого юридичного факту (Додаток № 4).
Враховуючи вищенаведене, заявниця просить встановити факт постійного проживання на території України (м. Донецьк, Донецька область) станом на час (момент) народження її дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , тобто станом на 28.09.1999 року.
Ухвалою судді Полтавського районного суду Полтавської області від 02.09.2024 року відкрито провадження у справі.
Представник заявниці ОСОБА_1 - адвокат Остапенко А.І. надав заяву про слухання справи у відсутність сторони заявника. Вимоги заяви підтримує та просить задовольнити.
Представник заінтересованої особи- Посольства України в Ліванській республіці про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений. Будь-яких заяв та клопотань суду не надавав.
Суд, дослідив матеріали справи, повно та всебічно з'ясував всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, і, об'єктивно оцінив докази, доходить таких висновків:
У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.
В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження- це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Встановлення факту постійного проживання на території України є також підставою для оформлення належності до громадянства України.
Судом установлено, що причиною звернення заявниці до суду з даною заявою є те, що вона не має можливості без встановлення факту її постійного проживання на території України (м. Донецьк, Донецька область) станом на час (момент) народження її дочки ОСОБА_4 , тобто станом на 28.09.1999 року, оформити їй паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Рівне Рівненської області (а.с. 20) і має громадянство України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 від 07.06.2000 року (а.с. 12-13). 14.07.1995 року у м. Рівне Рівненської області уклала шлюб з громадянином Сірійської Арабської Республіки (далі - САР) ОСОБА_3 (а.с. 21). 28.09.1999 року під час перебування на території САР у заявниці народилася дочка ОСОБА_4 , батьком якої є громадянин ОСОБА_6 і чоловік заявниці- ОСОБА_5 (а.с. 22). ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , має реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_1 , дата реєстрації в Державному реєстрі 08.08.2013 року, що підтверджується копією картки платника податків, виданої ДПІ у Київському районі м. Донецьк від 16.08.2013 року, номер бланка картки НОМЕР_3 (а.с. 24).
05.10.2022 року ОСОБА_1 отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон зі строком дії до 05.10.2032 року, що підтверджується копією відповідного паспорту (а.с. 16).
Згідно листа начальника ГУ ДМС України в Донецькій області № 1260223/4 від 01.12.2023 року ОСОБА_1 станом на 10.08.2013 року була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . Підтвердити, або спростувати факт реєстрації місця проживання у м. Донецьк з 01.01.2014 року не надається можливим, оскільки вся територія Донецького району Донецької області визнана тимчасово окупованою територією (а.с. 34).
Згідно листа ДМС України № 6.2-9571/2-23 від 04.10.2023 року ОСОБА_1 до органів ДМС України з питання оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання в установленому законодавством порядку не зверталась. Відповідно, рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для виїзду за кордон на постійне проживання стосовно зазначеної особи територіальними органами ДМС не приймалося (а.с. 48).
Факт постійного проживання заявниці на території України на момент народження дочки має для неї юридичне значення для визначення належності її дитини до громадянства України.
В пункті 6 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою ВРУ від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, було зазначено, що в паспорті робляться відмітки про реєстрацію місця проживання громадянина.
Відповідно до частини другої статті 16 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце проживання особи, яке на день набрання чинності цим Законом підтверджувалося пропискою або було відповідно зареєстроване, вважається зареєстрованим.
01.03.2001 р. набрав чинності Закон України від 18 січня 2001 року № 2235-ПІ «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ПІ). Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України (ст. 7 Закону № 2235-ПІ). Місце народження дитини (в Україні або за її межами) значення не має.
Водночас, 13.11.1991 р. було введено в дію Закон України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХП «Про громадянство України» (далі- Закон № 1636-ХП), що втратив чинність одночасно з набранням чинності Законом № 2235-ПІ.
Отже, громадянство осіб, які народилися в період з 13.11.1991 по 28.02.2001 включно, визначається відповідно до Закону № 1636-ХІІ.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону № 1636-ХІІ (в редакції, чинній на момент народження синів заявниці), при різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, дитина є громадянином України: 1) якщо вона народилася на території України; 2) якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у цей час постійно проживали на території України.
Місцем проживання дитини, яка не досягла 10 років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає (ч. 4 ст. 29 ЦК України, ст. 17 ЦК УРСР 1963 р.). Отже, місце проживання дитини заявниці до досягнення 10-річного віку було невід'ємно пов'язане з місцем проживання самої заявниці.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про громадянство» від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХП при різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, дитина є громадянином України, якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у цей час постійно проживали на території України.
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частин першої та шостої статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином суд доходить висновку, що заявниця є громадянкою України і станом на 28.09.1999 року постійно проживала на території України, що підтверджується дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами.
Суд, оцінив належність, допустимість і достовірність доказів, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності, доходить висновку про доведеність заявницею факту її постійного проживання на території України (м. Донецьк, Донецька область) станом на час (момент) народження її дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , тобто станом на 28.09.1999 року.
З огляду на вказане, заява підлягає задоволенню у повному обсязі.
На підставі викладеного вище, керуючись ст. 4, 6, 8, 10-13, 17-18, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 293, 315, 354 ЦПК України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Остапенко Андрій Ігорович, заінтересована особа: Посольство України в Ліванській республіці, про встановлення факту, що має юридичне значення (постійного проживання не території України)- задовольнити.
Встановити факт постійного проживання громадянки України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 , на території України (м. Донецьк, Донецька область) станом на час (момент) народження її дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , тобто станом на 28.09.1999 року.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений 30.09.2024 року.
Суддя: Т. О. Зуб