26 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 480/11991/23
адміністративне провадження № К/990/34658/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Губської О.А., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кондратенко Юрієм Миколайовичем, на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі № 480/11991/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області, третя особа -Первинна професійна спілка «Правозахисники країни», про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Сумській області, у якому просила:
визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Сумській області від 26 жовтня 2023 року за № 447о/с про переміщення ОСОБА_1 на посаду інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 1 (м. Кролевець) Конотопського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області, звільнивши з посади дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 1 (м. Глухів) Шосткинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області;
зобов'язати Головне управління Національної поліції в Сумській області поновити ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 1 (м. Глухів) Шосткинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області;
стягнути з Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 грошове забезпечення, яке є різницею за час виконання нижче оплачуваної роботи з 26 жовтня 2023 року по день фактичного поновлення на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 1 (м. Глухів) Шосткинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області;
звернути рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 1 (м. Глухів) Шосткинського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області та стягнення різниці в грошовому забезпеченні за час виконання нижче оплачуваної роботи за один місяць.
Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2024 року, в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, представник позивача 10 серпня 2024 року через підсистему «Електронний суд» подав касаційну скаргу.
Відповідно до частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
У якості підстави касаційного оскарження скаржник зазначає пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає про необхідність відступлення від висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25 травня 2023 року у справі № 620/3663/19.
Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційного Суду України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
У справі «Коссі проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ зазначив, що, хоч він формально не зв'язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.
У справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
Отже, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду повинна мати ґрунтовні підстави: її попередні рішення мають бути помилковими чи застосований у цих рішеннях підхід має очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ.
У цьому контексті слід зауважити, що скаржник не обґрунтував необхідність відступлення від сформованих висновків Верховного Суду щодо застосування норми права.
Судова практика зі спірного у цій справі питання є сформованою, має характер усталеної. Відповідач у касаційній скарзі не зазначає новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань у спорах цієї категорії, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин, що б могло давати підстави для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України. При цьому усі доводи касаційної скарги неодноразово були предметом дослідження у подібних правовідносинах в інших справах, що перебували на розгляді у суді касаційної інстанції.
Отже, скаржник жодним чином не обґрунтовує підстави касаційного оскарження, що полягають у необхідності відступлення від правового висновку, у взаємозв'язку з положеннями статті 353 КАС України, а лише посилається на необхідність застосування правових норм саме так, як вважає заявник скарги.
Також, у касаційній скарзі скаржник посилаючись на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування релевантних положень статей 3, 8, 9, 22, 43 Конституції України та статей 4, 6, 8, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статті 177 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Варто зауважити, що при поданні касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України зазначена скаржником норма права, щодо правильного застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, повинна врегульовувати спірні правовідносини, а питання щодо її застосування ставилося перед судами попередніх інстанції в межах підстав позову (наприклад, з точки зору порушення її відповідачем), але суди таким підставам позову не надали оцінки у судових рішеннях, - що може бути визнано як допущення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права, або надали, як на думку скаржника, неправильно.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що порядок переміщення поліцейських в органах поліції повністю врегульований нормами спеціального Закону України «Про Національну поліцію» від 2 липня 2015 року №580-VIII (далі - Закон № 580), який дозволяє в інтересах служби переміщувати поліцейського на рівнозначну посаду в будь-яку місцевість.
За висновками суду апеляційної інстанції спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагало згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення в інтересах служби на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість.
З урахуванням наведеного, суди дійшли висновку про правомірність винесення наказу Головним управлінням Національної поліції в Сумській області від 26 жовтня 2023 року № 447о/с, який є предметом оскарження цій справі.
При вирішенні справи суди керувалися приписами Закону № 580, Закону України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Суди попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин у вказаній справі не застосовували положення статей 3, 8, 9, 22, 43 Конституції України, статей 4, 6, 8, 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 177 КЗпП України та відповідно оцінку вказаним нормам в оскаржуваних судових рішеннях не надавали, а відтак посилання скаржника не необхідність формування висновку Верховного Суду щодо застосування вказаних норм є необґрунтованими.
З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Крім цього, Верховний Суд звертає увагу, що пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У свою чергу, за змістом пункту 1 частини шостої статті 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є, зокрема справи у спорах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, окрім справ, в яких позивачами є службові особи, які у значенні Закону України «Про запобігання корупції» займають відповідальне та особливо відповідальне становище.
Згідно Примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції» під службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, в цій статті розуміються Президент України, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник або заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голова Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник або заступник, член Центральної виборчої комісії, член, інспектор Вищої ради правосуддя, член, інспектор Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, Генеральний прокурор, його перший заступник та заступник, Голова Національного банку України, його перший заступник та заступник, член Ради Національного банку України, Секретар Ради національної безпеки і оборони України, його перший заступник та заступник, Постійний Представник Президента України в Автономній Республіці Крим, його перший заступник та заступник, радник або помічник Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр-міністра України, особи, посади яких належать до посад державної служби категорії «А» або «Б», та особи, посади яких частиною першою статті 14 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" віднесені до першої - третьої категорій, а також судді, прокурори і слідчі, керівники, заступники керівників державних органів, юрисдикція яких поширюється на всю територію України, їх апаратів та самостійних структурних підрозділів, керівники, заступники керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію однієї або кількох областей, Автономної Республіки Крим, міст Києва або Севастополя, керівників державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, юрисдикція яких поширюється на територію одного або кількох районів, міста республіканського в Автономній Республіці Крим або обласного значення, району в місті, міста районного значення, військові посадові особи вищого офіцерського складу.
Посада публічної служби, яку обіймає позивач, інспектора сектору реагування патрульної поліції відділення поліції № 1 (м. Кролевець) Конотопського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Сумській області), не відноситься до категорії службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище в розумінні примітки до статті 51-3 Закону України «Про запобігання корупції», а отже є справою незначної складності.
Скаржник зазначає, має виняткове значення для нього, оскільки суди попередніх інстанцій у порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, не виконали встановлених статтею 2 КАС України завдань адміністративного судочинства, упереджено розглянули справу не перевірили ключових аргументів скаржника, які були доречними та важливими при розгляді даної справи, яка виходячи із характеру спірних правовідносин.
Суд зазначає, що в даному випадку оцінка судом такої «винятковості» може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Відтак, особа, яка подає касаційну скаргу має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», або «суспільний інтерес» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Колегія суддів зазначає, що скаржник повинен довести, що спірні правовідносини є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків.
Однак, посилання скаржника про те, що справа становить виняткове значення для нього (підпункт «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України) не підтверджене належними доказами та не обґрунтоване обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів.
В решті доводи касаційної скарги у цій частині стосуються переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судом першої та апеляційної інстанцій, незгоди з висновками судів, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження, касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Суд касаційної інстанції позбавлений можливості самостійно визначати підстави касаційного оскарження. Цей обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України).
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
З огляду на те, що скаржник не виклав передбачених КАС України обґрунтованих підстав для оскарження у касаційному порядку судових рішень, зазначених у частині 1 статті 328 КАС України, касаційну скаргу слід повернути особі, яка її подала, з огляду на вимоги пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332, 359 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Кондратенко Юрієм Миколайовичем, на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2024 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2024 року у справі № 480/11991/23 повернути скаржнику.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена.
СуддяО.А. Губська