26 вересня 2024 року
м. Київ
справа №300/774/19
адміністративне провадження № К/990/35180/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):
судді-доповідача - Бевзенка В. М.,
суддів: Коваленко Н. В., Чиркіна С. М.,
перевіривши касаційну скаргу Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі у справі №300/774/19 за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та нечинною постанови про накладення штрафу,
У квітні 2019 року Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Івано-Франківськгаз" (далі - позивач) звернулося до суду з позовом до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - відповідач, НКРЕКП) про визнання протиправною та нечинною постанови від 26.03.2019 № 432 "Про накладення штрафу на ПАТ "Івано-Франківськгаз" за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу та здійснення заходів державного регулювання (далі - постанова від 26.03.2019 № 432, оскаржуване рішення).
В обґрунтування позовних вимог зазначило, що з 04.03.2019 по 18.03.2019 відповідачем проводилась планова перевірка дотримання позивачем Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу. За результатами перевірки, відповідачем було складено акт №82 від 18.03.2019. 26.03.2019 проведене відкрите засідання з розгляду акта №82 за результатами якого прийнято оскаржуване рішення. На думку позивача, вказана постанова є протиправною та нечинною, а отже підлягає скасуванню.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 12.04.2019 відкрито провадження у цій адміністративній справі та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16.05.2019 вирішено задовольнити клопотання відповідача про розгляд за правилами загального позовного провадження та подальший розгляд справа проводити за правилами загального позовного провадження.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2019, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 позовні вимоги задоволено:
- визнано протиправною та скасовано постанову НКРЕКП від 26.03.2019 №432 "Про накладення штрафу на ПАТ "Івано-Франківськгаз" за порушення Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу та здійснення заходів державного регулювання".
Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з позицією якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що з урахуванням приписів частини 5 статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" від 22.09.2016 №1540-VIII (далі - Закон № 1540-VIII) оскаржене рішення стосується не тільки накладення штрафних санкцій, а й усунення виявленого порушення ПАТ "Івано-Франківськгаз" вимог пункту 2.1 глави 2 Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу природного газу, тому відповідач зобов'язаний був видати окреме розпорядження. Водночас НКРЕКП, прийнявши оскаржену постанову без попереднього винесення розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов, позбавила позивача можливості усунути порушення, виявлені під час здійснення заходу нагляду (контролю), а, отже, уникнути застосування в подальшому до підприємства штрафних санкцій. Також суд першої інстанції вважав, що ступінь соціальної напруги не може впливати на розмір штрафних санкцій, застосованих відповідачем до позивача, тому покликання НКРЕКП на цю обставину, як на підставу для накладення на позивача штрафу в максимальному розмірі є необґрунтованими, а отже оскаржена постанова прийнята з порушенням принципу пропорційності є протиправною та підлягає скасуванню.
Окрім того суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що постанова від 26.03.2019 № 432 прийнята з порушенням строку на притягнення до відповідальності з дня складення акту перевірки; відповідачем застосовано до позивача найвищий розмір санкції за порушення, виявлені за зверненням одного споживача, а тому відсутні підстави вважати, що НКРЕКП дотрималося принципів пропорційності порушення і покарання та ефективності санкцій при притягненні позивача до відповідальності, крім того, обмежило позивача у правах тим, що відповідач не дав можливості позивачу добровільно виконати виявлені порушення, оскільки ним не видавалося розпорядження про усунення порушень.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважив, що посилання відповідача про правомірність форми складеного Акта №82 уніфікованій формі Методики №342, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10.05.2018 №342, є обґрунтованими.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції від 10.07.2019, суд апеляційної інстанції у своїй постанові від 14.08.2024 врахував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.09.2020 у справі № 300/775/19.
Не погодившись з такими судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, НКРЕКП 23.08.2024 направила до Верховного Суду через систему "Електронний суд" касаційну скаргу, у якій просить скасувати вищевказані судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду від 12.09.2024 у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Бевзенка В.М. касаційну скаргу НКРЕКП на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №300/774/19 повернуто скаржнику.
Постановляючи ухвалу від 12.09.2024 Суд виходив з того, що перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не зазначено належним чином обґрунтованих підстав для касаційного оскарження рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024, передбачених частиною четвертою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач 13.09.2024 повторно направив до Верховного Суду через систему "Електронний суд" касаційну скаргу на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №300/774/19, у якій просить скасувати вищевказані судові рішення та постановити нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог.
Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 13.09.2024 вказану скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: судді-доповідача Бевзенка В.М., суддів: Коваленко Н.В., Рибачука А.І.
Суддею-доповідачем Бевзенком В.М. службовою запискою від 18.09.2024 № 36973/24 ініційовано здійснити заміну судді Рибачука А.І, у зв'язку з його перебуванням у відпустці та у подальшому з відрядженням, що унеможливлює його участь у розгляді справи більше чотирнадцяти днів (ч. 9 ст. 31 КАС України).
Розпорядженням в.о. заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного адміністративного суду від 18.09.2024 №1061 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.09.2024 для розгляду вищевказаної касаційної скарги сформовано судову колегію у складі: судді-доповідача Бевзенка В.М., суддів: Коваленко Н.В., Чиркіна С.М.
Касаційна скарга відповідача мотивована зокрема, тим, що НКРЕКП під час здійснення контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов та прийняття оспорюваної постанови дотримано вимоги частини п'ятнадцятої статті 19 Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності" від 02.03.2015 № 222-VIII (далі - Закон № 222-VIII) та частини одинадцятої статі 7 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V).
Скаржник заперечує проти висновків судів про наявність у нього обов'язку перед накладенням на суб'єкта господарювання штрафу видати розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов, мотивуючи це тим, що у першу чергу відповідач керується та застосовує норми Закону № 1540-VIII, які є спеціальними при проведенні планових або позапланових перевірок, та у разі відсутності відповідної норми у спеціальному законі можуть бути застосовані норми Закону № 222-VIII та Закону № 877-V.
На думку відповідача, судом апеляційної інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме внаслідок неправильного застосування норм Кодексу газорозподільних систем, необґрунтовано відхилено його доводи про те, що положеннями цього Кодексу в частині приведення природного газу до стандартних умов застосовується виключно при здійсненні перерахунків об'ємів природного газу з кубічних метрів в енергетичні одиниці, в той час як розрахунки за природний газ на сьогодні здійснюються виключно в кубічних метрах, а переведення в енергетичні одиниці має виключно інформаційний характер.
Також відповідач наголошує, що чинними нормативно-правовими актами, у тому числі Кодексом газорозподільних систем, взагалі не визначено величин коефіцієнтів приведення до стандартних умов при здійсненні комерційних розрахунків із побутовими споживачами, а отже і такі дії операторів ГРМ є неправомірними.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, Суд виходить із такого.
Відповідно до частини 1 статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Відповідно до статті 129 Конституції України до основних засад судочинства належить забезпечення апеляційного перегляду справи. Касаційне оскарження судового рішення допускається лише у визначених законом випадках.
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі на судове рішення, зазначене у частині першій статті 328 цього Кодексу, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах).
Скаржник, на виконання вимог статті 330 КАС України, як підставу для касаційного оскарження рішень судів першої і апеляційної інстанцій та для прийняття Верховним Судом до розгляду касаційної скарги зазначає пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України. Вказану підставу вмотивовано необхідністю, на думку скаржника, відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.09.2020 у справі № 300/775/19 щодо застосування норми частини 6 статті 59 Закон України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 № 329-VIII (далі - Закон № 329-VIII) у її взаємозв'язку із Законом № 1540-VIII (статті 13, 14 19), Законом № 877-V (частини одинадцятої статті 7) Законом № 222-VIII (стаття 19) та Порядку контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.06.2018 № 428.
Як уже було зазначено, відповідач в обґрунтування касаційної скарги заперечує проти висновків судів про наявність у нього обов'язку перед накладенням на суб'єкта господарювання штрафу видати розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов, мотивуючи це тим, що у першу чергу НКРЕКП керується та застосовує норми Закону № 1540-VIII, які є спеціальними при проведенні планових або позапланових перевірок, та у разі відсутності відповідної норми у спеціальному законі можуть бути застосовані норми Закону № 222-VIII та Закону № 877-V. Окрім того, висловлює незгоду з висновками судів попередніх інстанцій щодо порушення ним строку притягнення позивача до відповідальності з дня складення акту перевірки та меж дискреційних повноважень відповідача під час накладення штрафу за порушення статті 59 Закону № 329-VIII.
Суд зауважує, що Верховний Суд неодноразово висловлювався щодо обов'язковості прийняття НКРЕКП розпорядження щодо усунення порушень, виявлених під час здійснення контролю.
Суд акцентує увагу на правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.09.2020 у справі № 300/775/19, щодо застосування норм частини п'ятнадцятої статті 19 Закону № 222-VIII, частин восьмої, одинадцятої статті 7, пункту 1 частини першої статті 8 та частини першої статті 12 Закону № 877-V, відповідно до якого положеннями чинного законодавства визначено, що у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк припису про усунення порушень, фінансові та адміністративні санкції до суб'єкта господарювання не застосовуються.
Суд наголошує, що у нормах наведених законів щодо видачі припису, розпорядження або іншого розпорядчого документа про усунення порушень, виявлених під час здійснення заходу нагляду (контролю) немає змістовної колізії, проаналізовані вище норми не суперечать одна одній, а відсутність у Законі № 1540-VIII чітко визначеної норми про те, що Регулятор зобов'язаний приймати розпорядження про усунення Ліцензійних умов не суперечить та не виключає обов'язку НКРЕКП виконувати приписи Закону № 222-VIII та Закону № 877-V щодо оформлення окремим документом у 3-денний строк з моменту перевірки розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов.
Окрім того, у постанові від 30.09.2020 у справі № 300/775/19 Верховний Суд дійшов висновку, що прийняття відповідачем оскарженої постанови поза межами, встановленого частиною шостою статті 59 Закону № 329-VIII, п'ятиденного строку є підставою для визнання її протиправною та скасування.
З урахуванням наведеного, Суд приходить до переконання про те, що суд касаційної інстанції у постанові від 30.09.2020 у справі № 300/775/19 вже викладав висновки щодо застосування норм частини шостої статті 59 Закону №329-VIII у її взаємозв'язку із Законом № 1540-VIII (статті 13, 14 19), Законом № 877-V (частини одинадцятої статті 7), Законом № 222-VIII (стаття 19) та Порядком контролю за дотриманням ліцензіатами, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, законодавства у відповідних сферах та ліцензійних умов, затвердженого постановою НКРЕКП від 14.06.2018 № 428, порушених у касаційній скарзі і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення у відповідності з такими висновками.
Суд вказує, що Велика Палата Верховного Суду, зокрема у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19 вказала, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.
До того ж, відповідно до сталої практики ЄСПЛ відступ від раніше сформованої правової позиції повинен мати реальне підґрунтя, про що йдеться, зокрема, у пункті 70 рішення "Chapman v. the United Kingdom" (заява №27238/95).
Таким чином, необхідність відступу має виникати з певних визначених об'єктивних причин, такі причини мають бути чітко визначені та аргументовані. Причинами для відступу можуть бути лише вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.
З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.
Разом з тим, скаржник у касаційній скарзі не навів належних обґрунтувань можливості відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 300/775/19 та застосованих судом апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні, а фактично висловив незгоду з вказаною правовою позицією мотивуючи це потребою здійснити правову переоцінку Верховним Судом спірних правовідносин.
Станом на день постановлення цієї ухвали, Верховний Суд від згаданих у постанові від 30.09.2020 у справі № 300/775/19 висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах із застосуванням виняткового механізму, закріпленого частиною першою статті 346 КАС України, не відступав.
Окрім того, така необхідність належним чином не обґрунтована скаржником у касаційній скарзі.
При цьому, практика застосування норм права у подібних правовідносинах є сталою і неодноразово застосована Верховним Судом, зокрема, у постановах від 15.02.2022 у справі №120/1139/19-а, 08.06.2022 у справі №560/1394/19, від 01.06.2022 у справі №620/1113/19 та від 28.02.2023 у справі. №460/1145/19 під час вирішення справ з подібними правовідносинами та у яких Верховний Суд також не знайшов підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 300/775/19.
Інші мотиви касаційної скарги є загальними та мають оціночний характер і не спростовують висновки суду апеляційної інстанції, зроблені ним на підставі висновків Верховного Суду (викладені у постанові Верховного Суду від 30.09.2020 у справі № 300/775/19), які за приписами частини п'ятої статті 242 КАС України мають враховуватися судами.
Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України.
Також у касаційній скарзі підставою касаційного оскарження відповідач зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
НКРЕКП вказує, що відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України, суди попередніх інстанцій під час вирішення цієї справи не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 04.02.2019 у справі № 826/14482/17, від 29.07.2020 у справі № 826/14445/17, від 14.03.2019 у справі № 826/3880/18, від 24.11.2021 у справі № 320/5797/19, від 20.04.2020 у справі № 640/21345/18, від 14.03.2023 у справі № 540/2183/19, від 21.03.2023 у справі № 640/17821/21, від 04.04.2023 у справі № 640/10934/19 з приводу того, що пукти 3, 4 постанови від 26.03.2019 № 432 містять рекомендації, які стосуються винятково структурних підрозділів НКРЕКП і не породжують жодних наслідків для позивача. Також вказує про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій, висловлених Верховним Судом у постанові від 03.04.2018 по справі №810/5546/15 та від 10.04.2020 у справі № 640/111/19.
Верховний Суд звертає увагу, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Суд зауважує, що обставини у порівнювальних справах не є подібними з огляду на таке.
Суд відхиляє та вважає необґрунтованим посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.04.2020 у справі № 640/111/19, оскільки у названій справі Суд не приймав нового рішення, а направив справу на новий розгляд для встановлення обставин в частині повноважень НКРЕКП унормовувати саме облік об'єму (обсягу) спожитого населенням газу та через зміни в порядку обліку газу, спожитого населенням, впливати на формування його вартості шляхом видання розпорядчих документів.
Щодо доводів касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій правових позицій, висловлених Верховним Судом у постанові від 03.04.2018 у справі №810/5546/15 Суд констатує, що вказані висновки стосувались застосування норм пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України. Проте зазначений нормативний акт правовідносини, щодо яких виник спір у справі, яка розглядається, не регулює і не застосовується.
У справі № 826/14482/17 (постанова Верховного Суду від 04.02.2019) спірні правовідносини виникли щодо дотримання позивачем Ліцензійних умов з передачі електричної енергії, а також Умов та Правил здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом.
У справі № 826/14445/17 (постанова Верховного Суду від 29.07.2020) спірні правовідносини виникли щодо дотримання позивачем Ліцензійних умов з виробництва електричної енергії та Ліцензійних умов з виробництва теплової енергії та невиконання рішення НКРЕКП від 28 вересня 2017 року № 1173.
У справі № 826/3880/18 (постанова Верховного Суду від 14.03.2019) спірні правовідносини виникли щодо дотримання позивачем Ліцензійних умов з виробництва електричної енергії, та Ліцензійних умов з виробництва теплової енергії.
У справі № 320/5797/19 (постанова Верховного Суду від 24.11.2019) спірні правовідносини виникли щодо дотримання позивачем Ліцензійних умов з розподілу електричної енергії та Ліцензійних умов з провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії.
У справі № 640/21345/18 (постанова Верховного Суду від 20.04.2022) спірні правовідносини виникли щодо дотримання позивачем Ліцензійних умов з виробництва теплової енергії.
У справі № 540/2183/19 (постанова Верховного Суду від 14.03.2023) спірні правовідносини виникли щодо дотримання позивачем Ліцензійних умов з передачі електричної енергії, Ліцензійних умов з постачання електричної енергії та здійснення заходів державного регулювання.
У справі № 640/17821/21 (постанова Верховного Суду від 21.03.2023) спірні правовідносини виникли щодо дотримання позивачем Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з розподілу електричної енергії, Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання електричної енергії.
У справі № 640/10934/19 (постанова Верховного Суду від 04.04.2023) спірні правовідносини виникли щодо дотримання позивачем Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та водовідведення, здійснення заходів державного регулювання".
Суд відхиляє та вважає необґрунтованим посилання скаржника на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 29.05.2024 у справі №600/2656/21-а, оскільки такий у спірних правовідносинах не є релевантним, адже між сторонами виник інший предмет спору (визнання протиправною та скасування постанови НКРЕКП від 14.04.2021 № 650 "Про накладення штрафу на ТОВ "Чернівцігаз Збут" за порушення вимог законодавства та Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання природного газу та здійснення заходів державного регулювання"; стягнення на користь ТОВ "Чернівцігаз Збут" за рахунок бюджетних асигнувань НКРЕКП сплачений ТОВ "Чернівцігаз Збут" штраф у сумі 425000 грн).
Отже, правовідносини у наведених НКРЕКП справах суттєво відрізняються від справи № 300/774/19. Висновки Верховного Суду у наведених скаржником справах не релевантні до обставин справи та не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.
Вказане виключає можливість касаційного перегляду оскаржуваних рішень суду першої й апеляційної інстанції за цією касаційною скаргою, з підстави та у випадку, передбачених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки відсутні підстави вважати, що оскаржувані судові рішення та зазначені вище постанови Верховного Суду прийняті у справах правовідносини у яких є подібними.
Касаційна скарга не містить інших підстав касаційного оскарження, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду апеляційної інстанції, що відповідають висновкам Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах .
Ураховуючи викладене, Суд дійшов висновку про необхідність відмовити у відкритті касаційного провадження відповідно до пункту 6 частини 1 статті 333 КАС України.
Керуючись статтями 333, 355, 359 КАС України, Суд,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.07.2019 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі у справі №300/774/19 за позовом Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Івано-Франківськгаз" до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг про визнання протиправною та нечинною постанови про накладення штрафу.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати в порядку, встановленому статтею 251 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і не оскаржується.
Суддя-доповідач: В. М. Бевзенко
Судді: Н. В. Коваленко
С. М. Чиркін