ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" вересня 2024 р. справа № 300/4336/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Микитюка Р.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 - позивачка), 30.05.2024 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії відповідача, щодо відмови виплати нарахованої у повному обсязі пенсії по інвалідності позивачці з 01.04.2024 у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до ч.1 ст. 54 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з обмеженням її розміру десяти прожитковими мінімумами встановлених для осіб, які втратили працездатність;
- зобов'язати далі Головне управління ПФУ в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 в розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до ч.1 ст. 54 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" перерахованої у порядку пост. КМУ від 09.12.2021 №1307 з 01.12.2022, відображеному у протоколі (розпорядженні) у повному обсязі з урахуванням всіх доплат, надбавок та індексацій без обмеження з 01.04.2024.
В обґрунтування позовних вимог вказує, що відповідач протиправно обмежив розмір його пенсії максимальним розміром з 01.03.2024 після проведеної індексації пенсії відповідно до Постанови КМУ №185 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році".
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 04.06.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 20-21).
Головним управлінням ПФУ в Івано-Франківській області 03.06.2024 подано до суду відзив на позовну заяву №0900-0902-7/34205, у якому представник заперечує щодо задоволення позовних вимог. Вказує, що визначення максимального розміру пенсії регулюється ст. 2 Закону України від 08.07.2011 №3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі Закон №3668-VI), в якій, зокрема зазначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тому, на переконання відповідача, застосування обмеження при розрахунку пенсії є правомірним і відповідає чинному законодавству України Також зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-рп(II)2024 не визначено порядок і строки його виконання(а.с.25-30).
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, дослідивши докази і письмові пояснення, викладених у заявах по суті справи, встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 2012 року отримує пенсію по інвалідності в розмірі фактичних збитків відповідно до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Конституційним Судом України ухвалено рішення від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)/2024 у справі № 3-123/2023(229/23), яким визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними): припис статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796- XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року №796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
В зв'язку з ухваленням рішення КСУ від 20.03.2024 № 2-р(ІІ)/2024, 15.04.2024 ОСОБА_1 подано заяву до Головного управлінням Пенсійного фонду України у Івано-Франківській області щодо виплати пенсії по інвалідності як ліквідатору аварії на ЧАЕС І категорії, згідно норм ст. 54 Закону України "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження, у повному обсязі, без обмеження десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 за результатами розгляду його конституційної скарги (а.с.14).
Листом Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області №5029-3706/Р-02/8-0900/24 від 13.05.2024, позивачці відмовлено у виплаті пенсії по інвалідності у повному нарахованому розмірі, відповідно до рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024, з посиланням на те, що Конституційним Судом України не встановлено порядку та строків його виконання (а.с.15-17).
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо виплати пенсії із обмеженням максимальним розміром, позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав з цим позовом.
Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає таке.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Конституційний Суд України, виходячи зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021, виснував, що «на державу покладено позитивний обов'язок забезпечити особам з інвалідністю з числа осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, посилений соціальний захист. Позитивний обов'язок держави у цьому разі, по суті, вимагає від неї вжити заходів підтримчої дії (affirmative action) з огляду на те, що йдеться про обов'язок захисту державою однієї з найуразливіших верств населення, яка того потребує", та зазначив, що із цих статей Конституції України «випливають не лише зобов'язання держави перед постраждалими внаслідок Чорнобильської катастрофи громадянами України, а й гарантії щодо цієї категорії громадян" (абзац сьомий підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2, перше речення абзацу третього підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Закон № 796-XII, як визначено в частині першій його статті 1, спрямований, зокрема, на «захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв'язання пов'язаних з нею проблем медичного і соціального характеру, що виникли внаслідок радіоактивного забруднення території".
У відповідності до частини другою статті 1 Закону № 796-XII, державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи базується, зокрема, на принципах «пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи", «соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Розв'язуючи питання, пов'язані із соціальним захистом осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, Конституційний Суд України в Рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 указав, що потреба в забезпеченні належного рівня соціального захисту таких осіб «зумовлена обмеженнями, ризиками, втратами, яких зазнали вони та члени їх сімей"; «соціальний захист осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, має передбачати відшкодування шкоди, заподіяної їх життю, здоров'ю і майну внаслідок радіоактивного забруднення, та реалізовуватися шляхом надання їм відповідних пільг, компенсацій і гарантій. Вибір такого особливого порядку відшкодування шкоди обумовлений надзвичайними масштабами катастрофи та її наслідків"; «рівень соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, має бути таким, щоб забезпечувати їм гідне життя, і не повинен залежати від майнового стану їх сімей" (перше речення абзацу другого, абзац третій, перше речення абзацу четвертого пункту 6 мотивувальної частини).
За статтею 10 Закону № 796-XII учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС є громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження в 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а в 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, зокрема проведенні евакуації людей і майна із цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені в зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, серед них і військовослужбовці.
Осіб з інвалідністю із числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких установлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, хворих внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу віднесено до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (пункт 1 частини першої статті 14 Закону № 796-XII).
Отже, учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, яких віднесено до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є особи, які в 1986-1990 роках брали безпосередню участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження, та внаслідок такої роботи отримали інвалідність.
Конституційний Суд України в Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 зазначив: «Чорнобильська катастрофа - найбільша у світі за всю історію ядерної енергетики екологічна катастрофа техногенного характеру за кількістю загиблих, потерпілих від її наслідків осіб, масштабами радіоактивного забруднення територій насамперед в Україні. Особливо руйнівного впливу Чорнобильської катастрофи на життя, фізичне й психологічне здоров'я зазнали учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яким унаслідок цієї катастрофи встановлено інвалідність" (абзац другий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).
Відповідно до частини першої статті 49 Закону № 796-XII особам, віднесеним, зокрема, до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призначають державну пенсію та додаткову пенсію за шкоду, заподіяну здоров'ю, після виникнення права на державну пенсію. Як установив законодавець у частині першій статті 54 Закону № 796-XII, державною пенсією особам, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є пенсія з інвалідності, що настала внаслідок каліцтва або захворювання, яку можуть призначати за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначають згідно із законодавством.
Отже, правовідносини, пов'язані з призначенням державної пенсії особам, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є предметом регулювання статті 54 Закону № 796-XII, у ній установлено мінімальні розміри пенсії з інвалідності, що настала внаслідок каліцтва або захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи. Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2024 року № 2- р(ІІ)/2024 зазначив, що в приписах статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 3285-ХІІ, чинній на час призначення пенсії ОСОБА_1 , і в редакції, чинній на час розгляду справи, не встановлено обмеження максимального розміру пенсії осіб, на яких поширено дію цієї статті Закону № 796-XII.
За статтею 2 Закону № 3668-VI (набрав чинності з 1 жовтня 2011 року) максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що їх здійснюють із Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначеної (перерахованої) відповідно до, зокрема, Закону № 796-XII, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 6 пункту 6 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI внесено зміни, зокрема, до статті 67 Закону № 796-XII, а саме частину третю цієї статті викладено в новій редакції, згідно з якою максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Приписами статті 67 Закону № 796-XII, як випливає з її назви, урегульовано порядок підвищення розміру доплат, пенсій і компенсацій, визначених Законом № 796-XII. Стаття 67 Закону № 796-XII у первинній редакції, що запроваджена була Законом України "Про внесення змін і доповнень до Закону Української РСР "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 19 грудня 1991 року № 2001-ХІІ та була чинною на час призначення ОСОБА_1 пенсії, не містила приписів щодо обмеження максимального розміру пенсії, натомість містила вимогу щорічного підвищення конкретних розмірів усіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя й зростання мінімальної заробітної плати. Таку вимогу містить і частина перша статті 67 Закону № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін і доповнень до Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"" від 6 червня 1996 року № 230/96-ВР, що є чинною на час розгляду даної справи, а саме: конкретні розміри всіх доплат, пенсій і компенсацій підвищує Кабінет Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати.
Із наведеного випливає, що, зберігши вимогу підвищення для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, розмірів усіх доплат, пенсій і компенсацій відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, законодавець приписами статті 2 Закону 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII обмежив максимальний розмір державної пенсії цих осіб (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.
У Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України наголосив, що "держава може змінювати законодавче регулювання у сфері соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, проте в разі зміни такого регулювання вона не повинна вдаватися до обмежень, що порушують сутність їх індивідуальних прав, а досягнутий рівень соціального захисту має бути збережено" (абзац двадцять перший підпункту 2.4 пункту 2 мотивувальної частини).
У пункті 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення "Закону № 3668-VI визначено, що обмеження пенсії максимальним розміром, установленим Законом № 3668-VI, не поширюють на пенсіонерів, яким пенсію призначено до набрання чинності Законом № 3668-VI (абзац перший); якщо внаслідок ухвалення Закону № 3668-VI розмір пенсії буде зменшено, пенсію виплачують у раніше встановленому розмірі (абзац четвертий). Водночас згідно з абзацом другим пункту 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3668-VI виплату пенсії пенсіонерам, яким її призначено до набрання чинності Законом № 3668-VI і в яких розмір пенсії перевищує установлений Законом № 3668-VI максимальний розмір пенсії, здійснюють без індексації, без застосування приписів частин другої, третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та інших перерахунків, визначених законодавством, допоки розмір пенсії відповідатиме максимальному розмірові пенсії, установленому Законом № 3668-VI, що свідчить про зупинення підвищення розміру пенсії для осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Згідно з частиною третьою статті 22 Конституції України законодавцю не дозволено звужувати зміст та обсяг наявних прав і свобод під час ухвалення нових законів або внесення змін до чинних законів.
Досліджуючи питання відповідності оспорюваних приписів Закону № 3668-VI, Закону № 796-XII частині третій статті 22 Конституції України, Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 керувався, зокрема, своєю юридичною позицією, викладеною в Рішенні від 22 травня 2018 року № 5-р/2018, за якою зі змісту приписів частини третьої статті 22 Конституції України випливає заборона ухвалювати нові закони або вносити зміни до чинних законів, що звужують зміст та обсяг наявних конституційних прав і свобод людини, «якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності" (абзац десятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
На підставі викладеного, Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 дійшов висновку, що запроваджене обмеження максимального розміру пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, установлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, призвело до порушення сутності конституційних гарантій щодо забезпечення соціального захисту цих осіб, що є порушенням зобов'язань держави, які випливають зі змісту статей 3, 16, 50 Конституції України в їх взаємозв'язку.
Наведене свідчить про те, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII, що обмежують максимальний розмір пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, не відповідають статтям 1, 3, 16, частині третій статті 22, частині першій статті 50 Конституції України.
Із частини першої статті 8 Конституції України як імперативу правовладдя ("в Україні визнається і діє принцип верховенства права") випливає вимога юридичної визначеності. "Юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов'язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [принцип "правомірного сподівання"]" [Доповідь про правовладдя, схвалена Європейською Комісією "За демократію через право" (Венеційська Комісія), CDL- AD(2011)003rev, § 48].
Складником принципу юридичної визначеності як вимоги правовладдя є принцип правомірних сподівань (legitimate expectations), який, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що органи публічної влади повинні додержуватись не лише приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених [у особи] сподівань; згідно з доктриною правомірних сподівань - ті, хто чинить добросовісно на підставі права, яким воно є, не повинні відчувати краху надій щодо своїх правомірних сподівань [Спеціальне Дослідження Венеційської Комісії "Мірило правовладдя", CDL- AD(2016)007, пункт ІІ.В.5.61].
У контексті конституційного провадження у справі № 2-р(ІІ)/2024 юридичну визначеність за доктриною правомірних сподівань слід розуміти як право особи розраховувати не лише на стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків їх застосування, а також на послідовність законодавця в питаннях регулювання соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відповідно до їхнього юридичного статусу.
Приписи статті 41 Конституції України щодо права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (частина перша) та заборони протиправного позбавлення права власності (частина четверта) є співвідносними з приписами статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція).
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений його/ її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, що їх визначено законом і загальними принципами міжнародного права(абзац перший).
Здійснюючи тлумачення статті 1 Першого протоколу до Конвенції як невіддільної її частини, Європейський суд із прав людини виснував, що доктрину правомірних сподівань (legitimate expectations) застосовують у контексті захисту права власності відповідно до гарантій, що їх містить стаття 1 Першого протоколу до Конвенції. Задля того, щоб сподівання було правомірним, воно має бути конкретнішим, ніж лише надія, та має базуватися на нормі права або юридичному акті, наприклад такому, як судове рішення [рішення у справі Kopecky v. Slovakia від 28 вересня 2004 року (заява № 44912/98), § 49; у справі Saghinadze and Others v Georgia від 27 травня 2010 року (заява № 18768/05), § 103; у справі Belane Nagy v Hungary від 13 грудня 2016 року (заява № 53080/13), § 75].
За практикою Європейського суду з прав людини стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не гарантує будь-якого права на пенсію в певному розмірі, хоча коли суму допомоги зменшують - це може становити втручання у власність, яке має бути обґрунтованим [рішення у справі Kjartan Asmundsson v Iceland від 12 жовтня 2004 року (заява № 60669/00), § 39; у справі Valkov and Others v Bulgaria від 25 жовтня 2010 року (заяви №№ 2033/04, 19125/04, 19475/04, 19490/04, 19495/04, 19497/04, 24729/04, 171/05 і 2041/05), § 84; у справі Grudic v Serbia від 17 квітня 2012 року (заява № 31925/08), § 72]; "понад те, будь-яке втручання державного органу в мирне володіння майном може бути поясненним лише тоді, коли воно відповідає правомірному суспільному (або загальному) інтересу", «крім того, стаття 1 Першого протоколу вимагає, щоб будь-яке втручання було слушно домірним поставленій меті" [рішення у справі Belane Nagy v Hungary від 13 грудня 2016 року (заява № 53080/13), § 113, §115].
У Пояснювальній записці до проєкту Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (реєстр. № 7455), який ухвалено як Закон № 3668-VI, зазначено, що його розроблено "з метою визначення заходів подальшого реформування пенсійної системи та збалансування солідарної системи пенсійного страхування". Під час доопрацювання розробники, уточнюючи мету ухвалення цього законопроєкту, указали, що його спрямовано на «створення умов для подальшого удосконалення системи пенсійного забезпечення пенсіонерів та повноцінного впровадження багаторівневої пенсійної системи в Україні". За наміром авторів законопроєкту, його реалізація мала "відновити соціальну справедливість щодо порядку призначення пенсії незалежно від закону", за яким її призначають, а також установити "розумне співвідношення між мінімальним та максимальним розмірами пенсій".
Виходячи з пункту 1 частини першої статті 14, частини першої статті 54 Закону № 796-XII Конституційний Суд України у Рішенні від 20 березня 2024 року № 2-р(ІІ)/2024 зазначив, що держава гарантувала пенсію учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілим від Чорнобильської катастрофи, хворим внаслідок Чорнобильської катастрофи на променеву хворобу, віднесеним до категорії 1 осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, через погіршення стану здоров'я цих осіб, зокрема інвалідність, спричинену участю в роботах, пов'язаних із ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Оскільки, до осіб з інвалідністю належать особи зі стійкими фізичними, психічними, інтелектуальними або сенсорними порушеннями, які при взаємодії з різними бар'єрами можуть заважати їх повній та ефективній участі в житті суспільства нарівні з іншими (абзац другий статті 1 Конвенції про права осіб з інвалідністю 2006 року), потерпілі від Чорнобильської катастрофи, яких віднесено до категорії 1, протягом усього або частини свого життя залежать від соціального забезпечення, яке їм гарантувала держава.
У Рішенні від 7 квітня 2021 року № 1-р(ІІ)/2021 Конституційний Суд України наголосив, що "соціальні зобов'язання держави перед громадянами, які втратили здоров'я внаслідок того, що держава свого часу зобов'язала їх взяти участь у подоланні наслідків аварії на Чорнобильській АЕС - катастрофи планетарного масштабу, та які зазнали інвалідності внаслідок таких дій, а також перед особами з інвалідністю з числа потерпілих від цієї катастрофи не мають залежати від фінансових можливостей держави та її економічного становища" (перше речення абзацу дев'ятого підпункту 2.5.1 підпункту 2.5 пункту 2 мотивувальної частини).
Зважаючи на те, що пенсію ОСОБА_1 призначено відповідно до частини першої статті 54 Закону № 796-XII у редакції, яка не допускала будь-якого обмеження максимального розміру пенсії, а приписом першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII у редакції, чинній на час призначення пенсії, було гарантовано щорічне підвищення пенсії без обмеження її максимального розміру, суб'єкт права на конституційну скаргу мав усі підстави розраховувати на стабільність законодавства. Якраз відтоді в нього виникли правомірні сподівання, що право на встановлений йому рівень соціального захисту є гарантованим. Унаслідок подальших дій законодавця цю гарантію скасовано: ОСОБА_1 позбавлено права на отримання пенсії без обмеження її максимального розміру, що становило втручання у право власності та спричинило виникнення у суб'єкта права на конституційну скаргу відчуття краху правомірних сподівань.
Наведене дає підстави вважати, що приписи статті 2 Закону № 3668-VI у частині вимог щодо обмеження максимального розміру пенсії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що на них поширюється дія Закону № 796-XII, першого речення частини третьої статті 67 Закону № 796-XII суперечать вимогам частин першої, другої статті 8, частини першої статті 41 Конституції України.
Таким чином, Конституційний Суд України 20.03.2024 ухвалив Рішення №2- р(ІІ)2024, яким визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами.
Відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024 припис статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 8 липня 2011 року № 3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, припис першого речення частини третьої статті 67 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами, визнані неконституційними, утрачають чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.
Отже, з 20.03.2024 - з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення №2-р(ІІ)/2024, стаття 67 Закону №796-XII не містить норм про обмеження пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, також припис статті 2 Закону №3668-VI зі змінами, що поширює свою дію на Закон №796-XII, зі змінами, визнано неконституційними.
З 20.03.2024 обмеження максимальним розміром десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, є протиправним з огляду на рішення Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2-р(ІІ)/2024.
Таким чином, з 20.03.2024 відповідач зобов'язаний провести перерахунок пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром у десять прожиткових мінімумів для осіб, які втратили працездатність.
Проте, добровільно пенсійний орган цього не зробив, зіславшись на відсутність у Рішенні Конституційного Суду України від 20.03.2024 №2р(ІІ)2024 строків та порядку його виконання.
Однак, таке твердження Головного управління ПФУ в Івано-Франківській області є безпідставним з огляду на таке.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14.12.2000 №15-рп/2000 (справа про порядок виконання рішень Конституційного суду України) зазначається, що системне тлумачення зазначених вище нормативних положень у контексті Конституції України свідчить, що рішення Конституційного Суду України, незалежно від того, визначено в них порядок і строки їх виконання чи ні, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Органи державної влади, органи Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові та службові особи, громадяни та їх об'єднання, іноземці, особи без громадянства повинні утримуватись від застосування чи використання правових актів або їх положень, визнаних неконституційними.
Рішення Конституційного Суду України мають пряму дію і для набрання чинності не потребують підтверджень з боку будь-яких органів державної влади. Обов'язок виконання рішення Конституційного Суду України є вимогою Конституції України (частина друга статті 150), яка має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів (частина друга статті 8).
Закони, інші правові акти, їх окремі положення, визнані рішенням Конституційного Суду України такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними), втрачають чинність з дня ухвалення відповідного рішення (частина друга статті 152 Конституції України).
При цьому, згідно з Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 158 та статті 159 Конституції України від 9 червня 1998 року №8-рп/98, рішення і висновки Конституційного Суду України є однаково обов'язковими до виконання.
Відповідно до змісту частини другої статті 70 Закону України "Про Конституційний Суд України", у разі необхідності Конституційний Суд України може визначити у своєму рішенні, висновку додаткові заходи, пов'язані з порядком їх виконання, звернувши увагу на терміновість чи обов'язки щодо його забезпечення. При цьому, незалежно від того, чи визначено в рішенні, висновку Конституційного Суду України, зокрема, порядок його виконання, відповідні державні органи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Проте, додаткове визначення у рішеннях, висновках Конституційного Суду України порядку їх виконання не скасовує і не підміняє загальної обов'язковості їх виконання. Незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на зазначене, починаючи з 20.03.2024 р. пенсія по інвалідності 2 групи як ліквідатору аварії на ЧАЕС 1 категорії, ОСОБА_1 повинна нараховуватись із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження, у розмірі відшкодування фактичних збитків, у повному обсязі, без обмеження десятьма прожитковими мінімумами, встановленими для осіб, які втратили працездатність.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (п. 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (п. 3); безсторонньо (п. 4); добросовісно (п. 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (п. 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (п. 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (п. 10).
У відповідності до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.
З огляду на те, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України "Про судовий збір", що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 (а.с.12). Доказів понесення сторонами інших витрат, пов'язаних з розглядом справи суду не представлено, судові витрати розподілу не підлягають.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання дій протиправними та зобов'язання до вчинення дій, - задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, щодо відмови виплати нарахованої у повному обсязі пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з 01.04.2024 у розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до ч.1 ст. 54 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з обмеженням її розміру десяти прожитковими мінімумами встановлених для осіб, які втратили працездатність.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (код ЄДРПОУ - 20551088, вул. С. Стрільців, 15, м. Івано-Франківськ, 76018) здійснити нарахування та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) в розмірі відшкодування фактичних збитків за роботу в зоні відчуження, призначеної відповідно до частини 1 статті 54 ЗУ "Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" перерахованої у порядку постанови Кабінету Міністрів України від 09.12.2021 №1307 з 01.12.2022, відображеному у протоколі (розпорядженні) у повному обсязі з урахуванням всіх доплат, надбавок та індексацій без обмеження з 01.04.2024.
Відповідачу рішення надіслати через підсистему “Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ “Мої справи».
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя /підпис/ Микитюк Р.В.