ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"26" вересня 2024 р. справа № 300/5739/24
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Єрьоміна В.А., в інтересах ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач), звернулась до суду з адміністративним позовом до Військової академії (м. Одеса) (надалі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі;
зобов'язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі), за період з 21.06.2019 по 18.07.2022 у повному обсязі, з 19.07.2022 по 12.06.2024 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100;
визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати;
зобов'язати Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач проходив службу у Військовій академії (м. Одеса) та на сьогодні його знято з усіх видів забезпечення. 12.06.2024 На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №300/4251/23 на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 нарахована сума індексації грошового забезпечення у розмірі 118 513 грн. При цьому, відповідачем не нараховано та не виплачено середній заробіток за час несвоєчасної виплати суми індексації грошового забезпечення у повному обсязі. Представник позивача вважає, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) щодо виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником в день звільнення з роботи. Зокрема, зазначає, що відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника, дає можливість стягнути на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні. Крім того, зазначено з відповідача слід стягнути компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації за весь час затримки виплати за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації. Відтак просить суд позов задовольнити.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 25.07.2024 відкрито провадження в даній адміністративній справі в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження.
06.08.2024 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зазначено, що механізм гарантування своєчасного розрахунку при звільненні з військової служби передбачений спеціальним законодавством та має свої відмінності. Так, відповідно до частин 2 та 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.08.2008 №260, військовослужбовці Збройних Сил України не отримують заробітну плату, в розумінні статті 94 КЗпП України, як винагороду, обчислену, як правило в грошовому еквіваленті (яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу), а отримують грошове забезпечення, яке надається військовослужбовцям незалежно від обсягів виконаних обов'язків, як певний вид забезпечення. При цьому, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачають такого виду відповідальності адміністрації установи, як виплату середнього заробітку за час затримки нарахування та здійснення виплат при звільненні, а також даний акт не містить відсильної норми про права військовослужбовця щодо отримання такої компенсації. Також представник вказує, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Таким чином, вважає, що в даному випадку відсутні правові підстави для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, щодо виплати позивачу середнього заробітку за період з 04.05.2018 по день здійснення виплати індексації грошового забезпечення. Окрім цього, представник звернув увагу, що відповідачем в добровільному порядку виконано судове рішення по адміністративній справі №300/4251/23 та здійснено перерахунок і грошову виплату позивачу в повному обсязі. Тобто, на думку представника відповідача, жодних фінансових зобов'язань у Військової академії перед позивачем на даний час не вбачається.
Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, представник відповідача зазначив, що коли певні суми для виплати нараховуються за рішенням суду, то підстава для виплати згаданої компенсації виникає у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення суду. Отже, визначальними обставинами для виплати компенсації є дати нарахування та фактичної виплати вказаних доходів, оскільки основною умовою для виплати зазначеної компенсації, є порушення встановлених строків саме виплати нарахованих доходів. При цьому, в даному випадку, індексація грошового забезпечення була присуджена позивачу рішенням суду, яке було виконано Військовою академією (м. Одеса) у межах календарного місяця після набрання ним законної сили та надходження його до військової частини. З огляду на викладене, представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с. 28-33).
Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.
Згідно з копією витягу з послужного списку на лейтенанта ОСОБА_1 , останній був курсантом Військової академії (м. Одеса) у період з 30.07.2014 по 21.06.2019 (а.с. 9-10).
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №300/4251/23, яке набрало законної сили 04.04.2024, серед іншого, зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 30.11.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березня 2018 року, відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та з урахуванням абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Матеріалами справи встановлено та підтверджено відповідачем у відзиві, що 12.06.2024 на картковий рахунок позивача на виконання згаданого рішення суду відповідачем зараховано індексацію грошового забезпечення в сумі 118 513,81 грн (а.с. 13).
Однак, відповідач не нарахував та не виплатив позивачу середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку, а також компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із порушенням термінів виплати грошового забезпечення, а тому представник позивача, вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернулася до суду із цим позовом за захистом його прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 43 Конституції України, право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, встановлено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами по справі, датою закінчення проходження військової служби позивача є 21.06.2019, що підтверджується копією витягу з послужного списку на лейтенанта ОСОБА_1 (а.с. 9), при цьому, станом на день закінчення служби, з ним не проведено повний розрахунок щодо виплати грошового забезпечення.
Водночас, такий розрахунок, на виконання рішення суду від 18.12.2023, проведений 12.06.2024, що підтверджується зарахуванням коштів (індексації грошового забезпечення) у сумі 118 513,81 грн на картковий рахунок ОСОБА_1 (а.с. 13).
Таким чином, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення в день закінчення військової служби у Військовій академії ( АДРЕСА_1 ).
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 21.06.2019 по 18.07.2022 у повному обсязі, з 19.07.2022 по 12.06.2024 - не більш як за шість місяців, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII зі змінами та доповненнями (далі - Закон №2232-XII) закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п. 242 Положення №1153/2008 особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.
Правова позиція відносно зазначеної категорії справ вже була викладена у постанові Верховного Суду у справі №820/3719/17 від 14.08.2019.
Разом з тим, а ні Законом №2232-XII, а ні Положенням №1153/2008, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця з військової служби.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Слід зауважити, що непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців Збройних сил України стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб), при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми КЗпП, у якому визначені основні трудові права працівників.
Таким чином, суд відхиляє доводи відповідача щодо непоширення в даному випадку норм КЗпП України на виниклі правовідносини.
Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Частиною першою статті 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (у редакції до 18.07.2022), в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019 по справі №825/598/17.
Окрім цього, суд зауважує, що згідно висновків Верховного Суду у постанові від 28.06.2023 по справі №560/11489/22 застосуванню підлягає стаття 117 КЗпП України у редакції, чинній на дату звернення позивача з позовом до суду.
Суд звертає увагу, що Пунктом 16 частини 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, текст статті 117 викладено в такій редакції:
«У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Таким чином, починаючи з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України передбачає відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, зокрема виплату працівнику його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більш як за шість місяців.
У пункті 2.2 Рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 №4-рп/2012 визначено, що роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно із позицією Великої Палати Верховного Суду, наведеною у постановах від 26.02.2020 по справі №821/1083/17 та від 13.05.2020 по справі №810/451/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення, а тому на суму належної компенсації розповсюджуються вимоги статей 116, 117 КЗпП України щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку (виплати компенсації) при звільненні військовослужбовця.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на день звільнення позивача з Військової академії (м. Одеса)) встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Вказаними нормами на підприємство, установу, організацію покладений обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Якщо ж роботодавець не виконує цей обов'язок, він вчиняє триваюче правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 117 Кодексу законів про працю України. Припиненням такого правопорушення є проведення фактичного розрахунку, тобто, реальне виконання цього обов'язку (виплата всіх сум, що належать звільненому працівникові).
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Як вже встановлено судом та не заперечується сторонами, позивач закінчив військову службу у Військовій академії (м. Одеса) 21.06.2019, в той час як фактичний розрахунок з виплати індексації грошового забезпечення у розмірі 118 513,81 грн здійснено лише 12.06.2024.
Вищенаведене, на переконання суду, свідчить про те, що відповідач не провів повного розрахунку з позивачем при звільненні.
З огляду на наведене, суд констатує, що оскільки відповідачем не проведено з позивачем під час звільнення з військової служби остаточного розрахунку, зокрема не виплачено індексацію грошового забезпечення, протиправність чого встановлена у рішенні Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №300/4251/23, ОСОБА_1 має право на отримання відшкодування за весь час затримки розрахунку, але, враховуючи приписи статті 117 КЗпП України, не більш як за шість місяців.
Суд враховує, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з п. 4 Порядку №100, при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються, зокрема одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 Порядку №100).
Як вказано у пункті 8 Порядку №100, можливість проведення обрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, виходячи із кількості саме календарних, а не робочих днів, має бути прямо передбачена законодавством. Таким законодавством у даному випадку є Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (який набрав чинності 20.07.2018). Тобто, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
З урахуванням викладеного, Порядком №100 врегульовані загальні засади алгоритму обчислення середньоденного заробітку та середньої заробітної плати (пункти 2, 8), тоді як Порядком №260 встановлено особливості обчислення грошового забезпечення для військовослужбовців. Як наслідок до спірних правовідносин необхідно застосовувати відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100 з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком №260.
Аналогічні висновки викладені Верховним Судом у подібних правовідносинах, в постанові від 25.11.2020 року у справі №160/2867/19.
За приведених положень законодавства, для розрахунку середнього заробітку позивача застосовуються календарні дні.
Одночасно, суд зауважує, що відповідно до чинної з 19.07.2022 редакції частини 1 статті 117 КЗпП України, під час дії якої представник позивача і звернулась із вказаним позовом до суду, відповідач повинен виплатити середнє грошове забезпечення на користь позивача за шість місяців, зокрема за 182 календарні дні.
Згідно наданої представником позивача довідки щодо розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , який виключений зі списків особового складу Військової академії (м. Одеса) 21.06.2019, за період квітень-травень 2019 року (останні 2 календарні місяці служби) грошове забезпечення позивача складало 21 132,14 грн (10 566,07 грн + 10 566,07 грн), а розмір середньоденного заробітку складає 346,43 грн (21 132,14 грн / 61 день) (а.с. 41).
Таким чином, розмір середнього грошового забезпечення ОСОБА_1 за шість місяців (182 календарні дні), з урахуванням, як уже зазначено, вимог ч. 1 ст. 117 КЗпП України, становить 63 050,26 грн (346,43 грн х 182 дні), який необхідно стягнути з відповідача.
При цьому суд вважає, що належним та ефективним способом поновлення порушених прав позивача є саме стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, а не зобов'язання відповідача виплатити середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, оскільки судом визначено конкретну суму середнього заробітку.
Також суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду 08.11.2018 у справі №805/1008/16-а.
Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні (індексації грошового забезпечення) у розмірі 63 050,26 грн, з вирахуванням належних до сплати податків і зборів.
Щодо позовної вимоги про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, суд зазначає наступне.
Правове регулювання порядку нарахування та виплати громадянам компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати врегульовано Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон №2050-ІІІ).
Стаття 1 Закону №2050-ІІІ передбачає, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Відповідно до статті 2 Закону №2050-ІІІ, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Згідно з статтею 3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Зі змісту вказаних норм слідує, що їх дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону №2050-ІІІ).
На реалізацію положень Закону №2050-ІІІ постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 затверджено «Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» (далі - Порядок №159).
Пункти 1, 2 Порядку №159 подібні за змістом положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.
Згідно з абзацом 1 пункту 4 Порядку №159, сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Відтак, підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов:
нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії);
порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);
затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців;
зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги;
доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).
При цьому, компенсація за порушення строків виплати такого доходу не відповідає ознакам платежу, що має разовий характер, оскільки зумовлена порушенням строків сплати відповідачем заробітної плати, що носило триваючий характер. У зв'язку з цим, виплата компенсації проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - Військовою академією (м. Одеса)) добровільно чи на виконання судового рішення.
Вищенаведене нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли саме виплачений такий платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050 та в пункті 4 Порядку №159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Отже, основною умовою для виплати громадянину компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі індексації грошового забезпечення та невірно обрахованого розміру складових грошового забезпечення).
При цьому, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону №2050-ІІІ, окремих положень Порядку №159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але невиплачені.
Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2020 у справі №2-а-1/11, від 31.08.2021 у справі №264/6796/16-а.
З огляду на викладене, Військова академія (м. Одеса), з вини якої не було вчасно нараховано та виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення, повинна була здійснити виплату таких коштів з одночасною виплатою індексації грошового забезпечення на виконання рішення суду. Невиплата позивачеві суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснена виплата індексації грошового забезпечення, є порушенням прав військовослужбовця на отримання такої компенсації.
Водночас, суд відхиляє доводи відповідача про те, що ним своєчасно (в межах місячного строку після набрання судовим рішенням законної сили) нараховано позивачу індексацію грошового забезпечення в сумі 118 513 грн, яку 12.06.2024 перераховано на картковий рахунок ОСОБА_1 .
Так, як вбачається з рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.12.2023 у справі №300/4251/23, позивачу здійснено виплату індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018, яку протиправно у цей період Військовою академією (м. Одеса) не виплачено самостійно.
Більше того, згадане рішення суду, як уже зазначено вище, набрало законної сили 04.04.2024, а виконано його відповідачем 12.06.2024, тобто більше, ніж через місяць.
Тому помилкові є посилання відповідача про те, що Військова академія (м. Одеса) не затримувала виплату позивачу присудженої судом індексації, а нарахувала та виплатила її своєчасно.
У рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на викладене, з метою належного захисту та відновлення порушеного права позивача, суд, встановивши протиправну бездіяльність відповідача щодо затримки розрахунку при звільненні ОСОБА_1 та стосовно ненарахування і невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, вважає що позовні вимоги належить задовольнити, зокрема, шляхом стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільненні у розмірі 63 050,26 грн, а також зобов'язання Військової академії (м. Одеса) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
Решта доводів учасників справи на спірні правовідносини не впливають та висновків суду по суті спору не змінюють.
У своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини неодноразово зазначав, що рішення національних судів мають бути обґрунтованими, зрозумілими для учасників справ та чітко структурованими; у судових рішеннях має бути проведена правова оцінка доводів сторін, однак, це не означає, що суди мають давати оцінку кожному аргументу та детальну відповідь на нього. Тобто мотивованість рішення залежить від особливостей кожної справи, судової інстанції, яка постановляє рішення, та інших обставин, що характеризують індивідуальні особливості справи.
Разом з цим, згідно з пунктом 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).
Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання. Водночас, представник позивача довела протиправність бездіяльності відповідача, проте, враховуючи невірне визначення періоду, за який має бути виплачено середнє грошове забезпечення у зв'язку із затримкою його виплати, позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору згідно вимог Закону України «Про судовий збір», судові витрати щодо судового збору відповідно до статті 139 КАС України розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) до Військової академії (м. Одеса) (код ЄРДПОУ 24983020, вул. Фонтанська дорога, 10, м. Одеса, 65009) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) відносно ОСОБА_1 стосовно несвоєчасного остаточного розрахунку при звільненні, а саме ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення у повному обсязі.
Стягнути з Військової академії (м. Одеса) (код ЄРДПОУ 24983020, вул. Фонтанська дорога, 10, м. Одеса, 65009) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку (нарахування та виплата індексації грошового забезпечення у повному обсязі) у розмірі 63 050 (шістдесят три тисячі п'ятдесят) грн 26 коп.
Визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) відносно ОСОБА_1 стосовно ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Зобов'язати Військову академію (м. Одеса) (код ЄРДПОУ 24983020, вул. Фонтанська дорога, 10, м. Одеса, 65009) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.
Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».
Перебіг процесуальних строків, початок яких пов'язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.