26 вересня 2024 року Справа № 280/8682/24
м. Запоріжжя
Суддя Запорізького окружного адміністративного суду Садовий Ігор Вікторович, розглянувши в порядку письмового провадження клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду по справі
за позовною заявою ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; Фактичне місце проживання: в/ч НОМЕР_2 , АДРЕСА_2 ; ідентифікаційний код НОМЕР_3 )
до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_4 )
про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії, -
17.09.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду засобами поштового зв'язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення (базового місяця останнього збільшення тарифної ставки (посадового окладу).
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 19.09.2024 відкрито провадження у справі №280/8682/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення та виклику сторін.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 26.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи №280/8682/24 в порядку загального позовного провадження.
24.09.2024 (вх.№44010) до суду через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив на позовну заяву у якому представником відповідача, окрім іншого, зазначено клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв'язку із пропуском строку звернення до суду.
В обґрунтування вказаного клопотання, окрім іншого, зазначено що спірні правовідносини виникли у зв'язку з виплатою позивачу індексації грошового забезпечення при проходженні військової служби у НОМЕР_5 прикордонному загоні у меншому розмірі, ніж вважає позивач. Відповідно до витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.06.2019 № 474-ОС позивача виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення з 28.06.2019. Тому позивач дізнався або повинен був дізнатися про можливі порушення своїх прав, свобод чи інтересів щонайменше з дня виключення зі списків особового складу та всіх видів забезпечення НОМЕР_5 прикордонного загону, а саме 28.06.2019, або фактично одразу після здійснення виплати, натомість позивач звернувся із даним позовом до суду лише 17.09.2024, тобто з пропуском понад п'яти років строку звернення до суду. Зауважено, що за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження позивачем публічної служби. Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України. Отже, з огляду на те, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо нарахування та виплатити індексації грошового забезпечення охоплюється спеціальною нормою частини п'ятої статті 122 КАС України, відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України.
Розглядаючи клопотання представника відповідача, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. За частиною першою статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України, публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Як свідчить зміст позовної заяви, предмет спору у цій справі зводиться до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення (індексації як складової заробітної плати) за час проходження позивачем військової служби у НОМЕР_5 прикордонному загоні Військової частини НОМЕР_1 , яка у силу пункту 17 частини 1 статті 4 КАС України є публічною службою.
Отже, таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п'ятою статті 122 КАС України.
Положення статті 122 КАС України не містять норми, яка б врегульовувала порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.
За приписами частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), в редакції чинній на час проходження позивачем військової служби та виникнення указаного позивачем періоду нарахувань, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9- рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Верховний Суд, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, виснував, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 03.08.2023 по справі №280/6779/22.
Разом з тим, відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Конституційний Суд України неодноразово висловлював позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Так, надаючи тлумачення статті 58 Конституції України у Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України зазначив, що в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема, негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (абзаци перший і другий пункту 2 мотивувальної частини Рішення).
У Рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року № 1-зп і від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001 зроблено аналогічні висновки про те, що закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
Водночас Конституційний Суд України звернув увагу на те, що частина перша статті 58 Конституції України передбачає винятки із конституційного принципу неприпустимості зворотної дії в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують юридичну відповідальність особи, що є загальновизнаним принципом права (абзац третій пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 09 лютого 1999 року №1-рп/99, абзац другий пункту 4 мотивувальної частини Рішення від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001).
Крім того, у своїх рішеннях Конституційний Суд України постійно наголошує на тому, що ключовим у питанні розуміння гарантованого статтею 8 Конституції України принципу верховенства права є принцип юридичної (правової) визначеності, який вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності норм права, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності (абзац шостий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017).
Складовими принципу верховенства права є, зокрема, правова передбачуваність та правова визначеність, які необхідні для того, щоб учасники відповідних правовідносин мали можливість завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано (абзац третій пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005).
Суд наголошує на тому, що встановлення чинним законодавством строків звернення до суду з відповідними позовними заявами передбачено, зокрема, з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022), у разі порушення законодавства про оплату праці працівник мав право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яким внесено ряд змін до законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо строків звернення громадян до суду у трудових спорах, якими запроваджено строки звернення до суду у відповідних категоріях спорів, у тому числі й у спорах з приводу перерахунку і виплати всіх сум грошового забезпечення.
Так, частини перша та друга статті 233 КЗпП України викладено у наступній редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, з огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Зі змісту позовної заяви слідує, що заявлені позовні вимоги стосуються періоду проходження військової служби з 01.01.2016 по 28.02.2018, крім того позивача було звільнено зі служби 28.06.2019, тому на момент звільнення чинною була норма, яка не обмежує строк звернення до суду трьома місяцями з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою статті 233 КЗпП України.
Аналогічний висновок викладено у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 у справі №260/3564/22, залишеному без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 та в численних постановах Верховного Суду: від 12.09.2024 у справі №380/6701/24, від 08.08.2024 у справі №380/29686/23, від 06.06.2024 у справі № 560/7712/22 та інших.
Наведене у сукупності свідчить про безпідставність заявленого представником відповідача клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з чим у задоволенні такого клопотання необхідно відмовити.
Керуючись ст.ст. 44, 122, 243, 248, 262 КАС України, суд -
У задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про залишення без розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язати вчинити певні дії - відмовити.
Копію ухвали направити сторонам по справі.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://adm.zp.court.gov.ua/sud0870/.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Суддя І.В. Садовий