25 вересня 2024 рокуСправа №160/16107/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Рябчук О.С.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,-
21.06.2024 року засобами поштового зв'язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати мені середнього заробітки за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.07.2023 року по 31.05.2024 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити мені середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.07.2023 року по 31.05.2024;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.05.2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивачем заявлено наступне. Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.07.2023 року № 150 (по стройовій частині) позивача виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення. При звільненні з військової служби з позивачем не проведено повного розрахунку з грошового забезпечення. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/26122/23 від 13.12.2023 року зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачеві не отримані суми грошового забезпечення. На виконання рішення суду остаточний розрахунок відповідачем було проведено лише 31.05.2024 року. Отже, починаючи з 22.07.2023 року виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. З врахуванням викладеного, позивач просить стягнути середній заробіток за весь час затримки.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.06.2024 р. відкрито провадження в адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні та витребувано докази у відповідача.
Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.
26.06.2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує, вказує, що передбачений ч. 1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата з надбавками, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати, а з прийняттям судових рішень, положення статті 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що регулюється матеріальними нормами трудового права. Враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 вересня 2024 року витребувано додаткові докази у справі та зупинено провадження у справі до їх надання.
19.09.2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» військовою частиною НОМЕР_1 подано докази на виконання вимог ухвали суду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.09.2024 р. поновлено провадження у справі.
Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За змістом приписів п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.
Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.
Відповідно до витягу із наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.07.2023 року № 150 підполковника ОСОБА_1 , заступника командира військової частини з озброєння - начальника технічної частини, призначеного наказом командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 10.07.2023 року №298 начальником озброєння - заступником начальника логістики ВЧ НОМЕР_3 , вважати, що 22.07.2023 року справи та посаду здав та вибув до нового місця служби - с.Орлівщіна, Дніпропетровської області.
З 22.07.2023 року виключено зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення з видачею атестатів.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260, рішення Міністра оборони України №2683 від 01 лютого 2023 року, виплатити за період з 01 по 22 липня 2023 року:
за особливості проходження служби у розмірі 65% до посадового окладу, окладу за військове звання та надбавки за вислугу років у залежності від складання та важливості виконуваних обов'язків;
щомісячну премію відповідно до їх особистого внеску у загальні результати служби у розмірі 390% посадового окладу.
Припинити доступ до роботи з відомостями, що містять державну таємницю з грифом секретності "Цілком таємно", надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 15% до посадового окладу за період з 01 по 22 липня 2023 року.
Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась. Відпустка за 2023 рік використана частково терміном 10 (десять) діб. Грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік виплачено.
Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань за 2023 рік не виплачувалась.
Відпустка за сімейними обставинами за 2023 рік зі збереженням грошового забезпечення не надавалась.
Відповідно до положення статті 16-2 Закону України "Про відпустки", пункту 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", статті 101 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", відповідно до положень пункту 3 розділу ХХХІ "Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам" затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки не виплачувалась, відпустка (як учаснику бойових дій) не надавалась за період з 2015 по 2023 роки.
Військові перевізні документи не видавались.
Вислуга у Збройних Силах, розрахована штабом військової частини складає: календарна - 28 років 11 місяців 20 днів, пільгова - 05 років 09 місяців 29 днів.
Постійним житлом за рахунок Міністерства оборони України забезпечений.
Підстава: витяг з наказу командувача військ оперативного командування " ІНФОРМАЦІЯ_1 " (по особовому складу) від 10 липня 2023 року №298, обхідний лист військовослужбовця.
Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 , виданим 21 листопаада 2015 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 160/26122/23 позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосуванні п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» при обчисленні ОСОБА_1 починаючи з 30.01.2020 року по 22.07.2023 року, розмірів посадового окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 починаючи з 30.01.2020 року по день виключення із списків частини включно (22.07.2023 року), розмірів посадового окладу за військовим званням з урахуванням п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 30.01.2020 року по 22.07.2023 року належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів його посадового окладу та розміру окладу за військове звання з 01.01.2020 року по 22.07.2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та множення на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовної заяви відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задоволено частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року у справі № 160/26122/23 скасовано та прийнято нову постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосуванні п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб при обчисленні ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, розмірів посадового окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами - 2102 гривні.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосуванні п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб при обчисленні ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, розмірів посадового окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні.
Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , які полягають у незастосуванні п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб при обчисленні ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, розмірів посадового окладу за військовим званням виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату позивачу починаючи з 30.01.2020 року по 31.12. 2020 , розмірів посадового окладу за військовим званням з урахуванням п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум;
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, розмірів посадового окладу за військовим званням з урахуванням п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами - 2102 гривні та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, розмірів посадового окладу за військовим званням з урахуванням п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 починаючи з 01.01.2023 року по 19.05.2023 року, розмірів посадового окладу за військовим званням з урахуванням п.1 примітки додатку 1 та примітки додатку 14 до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні та множенням на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів його посадового окладу та розміру окладу за військове звання з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік", який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами - 2102 гривні, та множення на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань у розмірі місячного грошового забезпечення, обчисленого із розмірів його посадового окладу та розміру окладу за військове звання з 01.01.2022 року по 31.12.2022 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні, та множення на відповідні тарифні коефіцієнти, з врахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідно до виписки з карткового рахунку ОСОБА_1 зарахування коштів на виплату грошового забезпечення відповідно до постанови у справі № 160/26122/23 відбулось 31.05.2024 року.
Вважаючи затримку виплати розрахунку при звільненні протиправною, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.
У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч.ч.1-4 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до ч.2 ст.1-2 Закону №2011-ХІІ у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
В той же час, вирішуючи питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з такого.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.
Разом з тим, слід зазначити, що стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: - факту невиплати належних працівникові сум при звільненні; - факту проведення з працівником остаточного розрахунку.
Матеріалами справи підтверджується, що станом на час пред'явлення до суду позову та станом на час судового розгляду цієї справи, остаточний розрахунок з позивачем проведено 31 травня 2024 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.
Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012р. № 4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями ст.ст.117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі ст.47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Також у вказаному судовому рішення Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
У постанові від 29.01.2024 по справі №560/9586/22 Верховний Суд сформував наступну правову позицію.
Редакція статті 117 КЗпП України (викладена відповідно до Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин №2352-ІХ від 01.07.2022) набрала законної сили з 19.07.2022.
Варто зауважити, що стаття 117 КЗпП України діяла і до цього часу (до змін введених Законом №2352-ІХ) і Верховний Суд сформував усталену практику у правозастосуванні вказаних норм при вирішенні спорів щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Так, Верховний Суд неодноразово вказував на те, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на приведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи : розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Як вже зазначалось з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції Закону №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
Період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 по справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин.
Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 28.06.2023 по справі №560/11489/22.
У постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Судом встановлено, що остаточний розрахунок з позивачем у зв'язку зі звільненням проведено 31.05.2024 при звільненні з військової частини НОМЕР_1 22.07.2023 року, тому з відповідача належить стягнути середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 22.07.2023 по 31.05.2024 за шість місяців затримки, оскільки період стягнення з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Як вже зазначалось з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України діє у редакції Закону №2352-ІХ, а тому і підхід до правозастосування вказаної норми змінився.
У постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідно наданої військовою частиною НОМЕР_1 довідки про доходи № 951 від 19.09.2024р. середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 987,86 грн.
Період стягнення з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями. Враховуючи редакцію статті 117 КЗпП України, викладену відповідно до Закону №2352-ІХ, на користь позивача (за період з 22.07.2023 по 22.01.2024) слід стягнути середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 181 766,24 грн. (987,86грн *184календарні дні).
Таким чином, враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 30.11.2023 у справі №380/19103/22, від 29.01.2024 у справі №560/9586/22, від 15.02.2024 у справі №420/11416/23, від 22.02.2024 у справі №560/831/23, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку визначена судом, становить 181 766,24 грн.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Оцінивши всі доводи сторін та надані докази у їх обґрунтування суд доходить висновку, що ОСОБА_1 мав право на отримання компенсації за затримку розрахунку при звільненні, тому позовні вимоги є обгрунтованими та підлягають задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про нарахування та виплату компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.05.2024 року, суд зазначає про наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" від 19 жовтня 2000 року № 2050-III (далі по тексту - Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (ст.3 Закону № 2050-III).
Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (ст.4 Закону № 2050-III).
Своєчасно не отриманий з вини громадянина доход компенсації не підлягає (ст. 5 Закону № 2050-III).
Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (ч.1 ст.7 Закону № 2050-III).
Зі змісту наведеної вище ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати. А статті 2,3 цього Закону встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Підстави та механізм виплати компенсацій встановлено відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (далі по тексту - Порядок №159).
Відповідно до п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
З матеріалів справи судом встановлено, що 31.05.2024 на виконання рішення суду у справі №160/26122/23, відповідачем було здійснено позивачу виплату сумі 194 355,10 грн.
Суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушення строків їх виплати на вказану суму відповідно до положень вищезазначених норм права, відповідачем нарахована не була, протилежного відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено.
За таких обставин, наявні підстави для нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати суми недоотриманої індексації.
Статтею 3 Закону України №2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з положеннями статті 4 Закону України №2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Так, відповідачем не доведено нарахування та виплати позивачу компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 09 травня 2024 року.
Таким чином, відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 30 січня 2020 року по день фактичної виплати індексації грошового забезпечення - 31 травня 2024 року.
Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно до п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Враховуючи докази, що надані сторонами на підтвердження своїх правових позицій, доводів та пояснень суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.ст.9, 72-77, 242-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітки за затримку розрахунку при звільненні за період з 22.07.2023 року по 31.05.2024 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, виходячи з середньоденного заробітку (грошового забезпечення), нарахованого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, у розмірі 181 766,24 грн.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та сплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів на суму заборгованості частини недоотриманого грошового забезпечення з 30.01.2020 року по 31.05.2024 року.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя О.С. Рябчук