26 вересня 2024 року
м. Київ
cправа № 924/177/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т. М. (головуючої), Жайворонок Т. Є., Колос І.Б.,
розглянувши заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс» (далі - ТОВ «Іберсон Компонентс», заявник)
про відвід судді Малашенкової Т. М.
за заявою ТОВ «Іберсон Компонентс» про перегляд постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2024 за нововиявленими обставинами у справі
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговельно-виробниче підприємство «Промінь»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс» (далі- ТОВ «Іберсон Компонентс»)
про стягнення 2 345 850, 00 грн,
ТОВ «Іберсон Компонентс» 25.09.2024 через «Електронний суд» звернулося до Верховного Суду з заявою про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в якій, зокрема, просить здійснити перегляд постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 924/177/24 за нововиявленими обставинами.
Крім того, в прохальній частині цієї заяви просить розглянути заяву про відвід судді Малашенкової Т. М. від розгляду справи № 924/177/24, а також просить передати справу № 924/177/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для формування висновків.
Також подана заява про передачу справи № 924/177/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду ( в тому числі у PDF форматі).
До Верховного Суду 25.09.2024 від ТОВ «Іберсон Компонентс» надійшла заява про відвід судді Малашенкової Т. М. (сформований документ в системі «Електронний суд») та в додатках вказана заява прор відвід судді Малашеновій Т.М. (текст) у PDF форматі, в якій просить відвести суддю Малашенкову Т.М. від розгляду справи за заявою ТОВ «Іберсон Компонентс» про перегляд постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2024 у справі № 924/177/24 за нововиявленими обставинами з посиланням на пункт 5 частини 1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також зазначена заява у клопотанні про передачу справи № 924/177/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
ТОВ «Іберсон Компонентс» у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами на обґрунтування відводу судді Малашенкової Т. М. від розгляду питання про прийняття цієї заяви та перегляду рішення за нововиявленими обставинами зазначає, що:
рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі № 924/177/24 задоволено позов ТОВ «ТВП «Промінь» та стягнуто з ТОВ «Іберсон Компонентс» 2 345 850, 00 грн неустойки на підставі статті 785 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (неналежне виконання обов'язку із повернення майна за договором оренди);
постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 у справі № 924/177/24 апеляційну скаргу ТОВ «Іберсон Компонентс» залишено без задоволення, а рішенням Господарського суду Хмельницької області від 10.04.2024 у справі № 924/177/24 без змін;
постановою Касаційного господарського суду від 27.08.2024 у справі № 924/177/24 касаційну скаргу ТОВ «Іберсон Компонентс» залишено без задоволення, а судові рішення попередніх інстанцій без змін;
касаційна скарга прийнята до розгляду 29.07.2024, а судове засідання у справі № 924/177/24 призначено на 27.08.2024, цього ж дня прийнято постанову;
за 12 днів до цього, 16.08.2024, об'єднана палата Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/14706/22 прийняла постанову, в якій викладено змінену правову позицію щодо застосування статті 785 ЦК України. На розгляд об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду було передано питання правової природи такої неустойки та порядку її застосування;
до складу суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду входили: Дроботова Т. Б., Бенедисюк І. М., Кібенко О. Р., Малашенкова Т. М., Пєсков В. Г., Рогач Л. І. , Чумак Ю. Я.;
переглядаючи 27.08.2024 справу № 924/177/24, предметом якої було стягнення неустойки за частиною другою статті 785 ЦК України, суддя Малашенкова Т. М. була обізнана про кардинальну зміну правової позиції щодо цього питання;
суддя Малашенкова Т. М. виклала окрему думку, у якій не погодилася із позицією об'єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду про правову природу неустойки за частиною другою статті 785 ЦК України як штрафної санкції загального виду;
заявник вважає, що незастосування суддею, на яку покладено обов'язок з підготовки доповіді, зміненої правової позиції і до зміни якої вона була дотична (але не згодна), і яка істотно впливає на предмет доказування, може бути свідомою дією судді, а отже, є виявом необ'єктивності та, як наслідок, несправедливого судового розгляду відносно заявника, а тому з цих міркувань, на думку заявника, існують підстави для відводу судді Малашенкової Т. М. від розгляду питання про прийняття цієї заяви та перегляду рішення за нововиявленими обставинами.
У заяві про відвід судді Малашенкової Т. М. заявник вказує, що:
постанова Касаційного господарського суду прийнята 27.08.2024, однак колегія суддів при ухваленні рішення за наслідком розгляду касаційної скарги не врахувала кардинальної зміни судової практики у подібних правовідносинах внаслідок прийняття об'єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду постанови від 16.08.2024 у справі № 910/14706/22;
постанова об'єднаної палати у справі № 910/14706/22 оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 26.08.2024, тобто в переддень судового засідання по справі № 924/177/24, а тому касатор не мав змоги з нею ознайомитися і відкоригувати свою правову позицію;
натомість головуюча суддя Малашенкова Т. М. у справі № 924/177/24 не врахувала нової позиції Верховного Суду, хоча знала про її існування, оскільки входила до складу суддів об'єднаної палати, що здійснювала розгляд справи № 910/14706/22, а також виклала окрему думку, у якій не погодилася із позицією об'єднаної палати;
заявник вважає, що наявні підстави для відводу судді Малашенкової Т. М., оскільки суддя, знаючи про зміну судової практики, що мала значення при розгляді касаційної скарги, свідомо її не застосувала, що може свідчити про відсутність об'єктивності;
на переконання заявника, незастосування головуючою суддею Малашенковою Т. М. зміненої правової позиції, яка істотна впливає на предмет справи та на предмет доказування, в формуванні якої вона брала участь (але була з нею не згодна) може бути свідомою дією судді та свідчить про несправедливий судовий розгляд;
крім того, висловлення суддею Малашенковою Т. М. окремої думки стосовно постанови об'єднаної палати у справі № 910/14706/22, в якій вона обґрунтувала свою незгоду з позицією об'єднаної палати, на думку заявника, свідчить про наявність у судді чітко сформованої власної позиції, відмінної від остаточної позиції Верховного Суду, а тому зазначене у своїй сукупності, на думку заявника, свідчить про наявність підстав для відводу, оскільки участь судді Малашенкової Т. М. створює ризики можливого не об'єктивного ставлення до розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, в тому числі в розрізі питання про відкриття провадження.
Згідно з протоколом передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 26.09.2024 у справі № 924/177/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т. М. - головуючої, Жайворонок Т. Є., Колос І. Б.
Колегія суддів вважає доцільним та логічним розглядати спільно зазначені заяви, адже доводи, викладені у заявах, перебувають у логічному взаємозв'язку.
Колегія суддів дійшла висновку, що заявлені відводи судді Малашенковій Т.М. є необґрунтованими, зважаючи на таке.
Вимогами змісту статей 35, 36 ГПК України визначено підстави для відводу, (самовідводу) судді.
Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 35 ГПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Верховний Суд зазначає, що вичерпний перелік обставин, зазначених у пункті 5 частини 1 статті 35 ГПК України, чинним законодавством не визначено і тому вирішення питання про визнання певних обставин тими обставинами, про які йдеться в наведеній вище нормі цього Кодексу, є оціночною категорією.
Приписами частин другої, третьої статті 38 ГПК України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, зокрема, судді може бути заявлено відвід учасниками справи; відвід повинен бути вмотивованим.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що посилання на відповідну обставину повинно бути обґрунтованим, а сама обставина - такою, що дійсно викликає сумнів в неупередженості або/та сумніви у об'єктивності судді.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.
Конвенція та рішення Європейського суду з прав людини Верховний Суд застосовує у даній справі як джерело права з огляду на частину першу статті 3, частин першої, другої, четвертої статті 11 ГПК України, статтю 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Суд виходить з того, що відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Отже, стаття 6 Конвенція вимагає, аби кожен суд, до якого вона застосовується, був «безстороннім».
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) безсторонність означає відсутність упередженості та необ'єктивності.
Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції повинна встановлюватися згідно з:
(І) суб'єктивним критерієм, враховуючи особисті переконання та поведінку конкретного судді, тобто чи мав суддя особисту упередженість або чи був він об'єктивним у цій справі, та
(ІІ) об'єктивним критерієм, іншими словами, шляхом встановлення того, чи забезпечував сам суд та, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії для того, щоб виключи ти будь-який обґрунтований сумнів у його безсторонності (пункти 28, З0 рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24.02.1993 та «Веттштайн проти Швейцарії», заява N 33958/96, п. 42, ECHR 2000-ХІІ).
За суб'єктивним критерієм «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного» (пункти 49, 50 рішення у справі «Білуха проти України», заява № 33949/02, рішення від 09.11.2006).
Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів:
- чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див. пункти 27, 28, З0 рішення у справі «Фей проти Австрії» (Fey v. Austria) від 24.02.1993; пункт 42 рішення у справі «Ветштайн проти Швейцарії» (Wettstein v. Switzerland, N 33958/96, ЄСПЛ 2000-ХІІ);
- чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі (пункт 64 рішення у справі «Бочан проти України», N7577/02 від 03.05.2007);
- окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли би викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (пункти 29, 31 рішення ЄСПЛ від 15.07.2010 у справі «Газета «Україна-центр» проти України»);
- чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (пункт 38 рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullarv. United Kingdom) від 10.06.1996).
Суд також виходить із того, що між суб'єктивною та об'єктивною безсторонністю не існує беззаперечного розмежування, оскільки поведінка судді не тільки може викликати об'єктивні побоювання щодо його безсторонності з точки зору стороннього спостерігача (об'єктивний критерій), а й може бути пов'язана з питанням його або її особистих переконань (суб'єктивний критерій) (див. пункт 119 рішення у справі «Кіпріану проти Кіпру» [ВП], заява N 73797/01, ECHR 2005-ХІІІ). Отже, у деяких випадках, коли докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді отримати складно, додаткову гарантію надасть вимога об'єктивної безсторонності (див. пункт 32 рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства»(Pullarv. United Kingdom) від 10.06.1996).
Суд ураховує, що у цьому аспекті навіть вигляд має певну важливість - іншими словами, «має не лише здійснюватися правосуддя - ще має бути видно, що воно здійснюється». Адже йдеться про довіру, яку в демократичному суспільстві суди повинні вселяти у громадськість (див. рішенняу справі «Де Куббер проти Бельгії», від 26.10.1984, Series А, N 86).
Колегія суддів виходить також з того, що ГПК України не встановлює вичерпного переліку обставин, які свідчать про необ'єктивність судді , однак зазначається, що такі підстави повинні бути обґрунтовані особою, яка ініціює питання про відвід судді.
Верховний Суд наголошує, що істинність твердження про упередженість та/чи небезсторонність судді має бути доведена за вказаною обставиною саме заявником з огляду на приписи частини четвертої статті 38 ГПК України, адже суб'єктивний критерій вимагає оцінки реальних та фактичних дій окремого судді під час розгляду конкретної справи і лише після встановлення фактів у поведінці судді, які можна кваліфікувати як прояв упередженості, можливо поставити під сумнів його безсторонність.
Не є підставами для відводу суддів заяви, які містять лише припущення про існування відповідних обставин, непідтверджених належними і допустимими доказами.
Частиною 4 статті 35 ГПК України передбачено, що незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу.
У контексті поданих заяв, самі по собі доводи заявника про відвід судді Малашенкової Т. М. у зв'язку з незастосування нею зміненої об'єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/14706/22 та викладеною у постанові від 16.08.2024 правової позиції щодо застосування статті 785 ЦК України, яка на думку заявника, істотно впливає на предмет справи та на предмет доказування, в формуванні якої вона брала участь (але була з нею не згодна) та висловлення нею окремої думки стосовно постанови об'єднаної палати у справі № 910/14706/22, в якій вона обґрунтувала свою незгоду з позицією об'єднаної палати, що на думку заявника, свідчить про наявність у судді чітко сформованої власної позиції, відмінної від остаточної позиції Верховного Суду не є підставою для відводу у розумінні пункту 5 частини першої статті 35 ГПК України, адже фактично зводиться до незгоди з процесуальним рішенням у цій справі; власним уявленням про можливість та підставність застосування ї правової позиції, яка висловлена у постанові об'єднаною палатою Касаційного господарського суду Верховного Суду у справі № 910/14706/22 до цієї справи; суб'єктивним тлумаченням правової позиції, що міститься у постанові в справі № 910/14706/22; припущенням, що наявність окремої думки у справі у справі № 910/14706/22 як прояв незгоди з рішенням об'єднаної палати в ній є підставою для відводу від розгляду у цій справі.
Верховний Суд виходить з того, що «особиста безсторонність суду презюмується, поки не надано доказів протилежного», а заявником не надано жодних доказів, які б підтверджували, що суддя Малашенкова Т.М. прямо чи побічно заінтересовані у результаті розгляду справи, або/та/чи існують переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо її безсторонності або/та/чи існування наявності фактів, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності суді, адже незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання, участь судді у іншій справі не може бути підставою для відводу та не є і не може викликати сумніви щодо безсторонності та неупередженості судді/суддів, і не свідчать, що у цьому контексті за цими доводами та обставинами, є питанням довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі, а також для того щоб за суб'єктивним критерієм з боку стороннього спостерігача виникли сумніви у неупередженості судді.
Верховний Суд виходить з того, що висновки або позиції суддів/судді, висловлені у судових рішеннях, не можуть бути підставою для відводу, оскільки тлумачення закону у поєднанні з обставинами справи є підґрунтям здійснення правосуддя, а в протилежному випадку судді позбавляються можливості на висловлення позиції при розгляді інших таких справ у подальшому.
Верховний Суд виходить з того, що алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування. Предметом, підставою у справі не було питання зменшення неустойки за сам неповернення орендованого майна. Сторона жодного разу не зазначала про необхідність розглядати питання про її зменшення.
Виходячи з викладеного, Суд зазначає, що доводи скаржника щодо необхідності відводу судді саме з підстав незгоди з її правовою позицією в іншій справі або припущенням щодо об'єктивного наміру (як його відсутності так і його наявності) відступати від вже сформованої власної позиції у справі щодо застосування статті 785 ЦК України прямо порушують один з найважливіших принципів судочинства - nemo iudex in causa sua (ніхто не може бути суддею у власній справі), який виключає для учасника процесу можливість обирати суддю на власний розсуд, зокрема, шляхом заявлення відводів тим суддям, відома правова позиція яких заявників не влаштовує.
Отже, доводи заявника є такими, що не узгоджуються із наведеними вище нормами законодавства, непідтверджені належними, допустимими, достовірними та вірогідними доказами, ґрунтуються на припущеннях, які не містять об'єктивно обґрунтованих посилань на дійсні обставини, які викликають сумнів у об'єктивності або неупередженості судді які могли б бути перевіреними та/чи/або на переконливі факти, які б могли викликати сумнів у її об'єктивності і неупередженості, а відтак могли б бути підставою для її відводу в розумінні статей 35, 36 ГПК України.
Таким чином, сама по собі незгода учасника справи з судовим рішеннями судді та правовою позицією в іншій справі не свідчить про її упередженість, необ'єктивність чи заінтересованість і не є підставою для відводу останньої відповідно до наведених норм ГПК України.
З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що заявником не наведено аргументовано обґрунтованих підстав вважати суддю Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Малашенкову Т. М. упередженою чи необ'єктивною, оскільки всі доводи, що викладені у заявах ТОВ «Іберсон Компонентс», є припущеннями заявника та зводяться до незгоди сторони з процесуальними рішеннями судді, що в силу імперативного припису частини четвертої статті 35 ГПК України не може бути підставою для відводу.
За змістом частин 1- 3 статті 39 ГПК України питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі. Питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Якщо суд доходить висновку про необґрунтованість заявленого відводу і заява про такий відвід надійшла до суду за три робочі дні (або раніше) до наступного засідання, вирішення питання про відвід здійснюється суддею, який не входить до складу суду, що розглядає справу, і визначається у порядку, встановленому частиною 1 статті 32 цього Кодексу. Такому судді не може бути заявлений відвід.
Оскільки Верховний Суд вважає подані заяви необґрунтованою, питання про відвід судді має бути вирішено суддею, визначеним у порядку частини 1 статті 32 ГПК України.
Керуючись статтями 35, 38, 39, 234, 314 ГПК України, Верховний Суд
1. Визнати доводи, викладені у заявах Товариства з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс» про відвід судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Малашенкової Т. М. у справі № 924/177/24 необґрунтованими.
2. Заяви про відвід колегії судді Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду Малашенкову Т. М. у справі № 924/177/24 разом з матеріалами заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Іберсон Компонентс» про перегляд постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.08.2024 за нововиявленими обставинами у справі № 924/177/24 та заяву про передачу справи № 924/177/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду передати на авторозподіл для визначення судді з розгляду заяв про відвід судді Малашенкової Т. М. у справі № 924/177/24.
Ухвала набирає сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя Т. Малашенкова
Суддя Т. Жайворонок
Суддя І. Колос