про повернення позовної заяви
25 вересня 2024 р. справа № 400/8352/24
м. Миколаїв
Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., розглянувши позовну заяву
за адміністративним позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,
до відповідачаВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ,
провизнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати належного грошового забезпечення та додаткової винагороди позивачу;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити належне грошове забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" з урахуванням 3% річних від простроченої суми грошового забезпечення та додаткової винагороди за кожен день затримки виплати, починаючи з моменту виникнення прострочення до дня фактичного розрахунку.
Ухвалою суду від 10.09.2024 року позовну заяву залишено без руху в зв'язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Для усунення недоліків позивачу необхідно було подати до суду:
- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для поновлення строку з наданням доказів на підтвердження цих підстав;
- позовну заяву для суду та відповідача, в якій вказати за який період позивач просить зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити грошове забезпечення та додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України № 168 від 28.02.2022 року "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану".
20.09.2024 року на виконання вимог зазначеної ухвали позивач подав позовну заяву в новій редакції, в якій просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 29.07.2022 по 30.08.2022, з 19.10.2022 по 21.10.2022, з 23.10.2022 по 21.10.2022, з 23.10.2022 по 28.10.2022, з 02.12.2022 по 09.01.2023, з 15.02.2023 по 21.03.2023 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100 000 грн. на місяць пропорційно до відпрацьованого робочого часу;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану" в розмірі 100 000 грн. на місяць пропорційно до відпрацьованого робочого часу, з 29.07.2022 по 30.08.2022, з 19.10.2022 по 21.10.2022, з 23.10.2022 по 21.10.2022, з 23.10.2022 по 28.10.2022, з 02.12.2022 по 09.01.2023, з 15.02.2023 по 21.03.2023, з урахуванням проведених виплат;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 13.01.2023 р. по 14.02.2023 р., з 23.03.2023 р. по 29.12.2023 р. грошового забезпечення, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в розмірі пропорційно до відпрацьованого робочого часу;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити ОСОБА_1 з 13.01.2023 р. по 14.02.2023 р., з 23.03.2023 р. по 29.12.2023 р. грошове забезпечення, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в розмірі пропорційно до відпрацьованого робочого часу;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 24.02.2022 р. по 29.12.2023 р. включно відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078;
- зобов'язати стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення в місяць за період з 24.02.2022 р. по 29.12.2023 р. відповідно до приписів абзаців 3, 4, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078 з відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Також позивач подав клопотання про поновлення строку звернення до адміністративного суду, яке обґрунтовано тим, що в період з 24.02.2022 року по теперішній час позивач проходить військову службу в Збройних Силах України. Отже, як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час звернення до суду з цим позовом позивач є військовослужбовцем Збройних Сил України та проходить військову службу в умовах воєнного стану. Зважаючи на перебування позивача на військовій службі і виконанням безпосередніх функцій з захисту Батьківщини, він не мав можливості своєчасно звернутися до суду. Тобто, наявні підстави, які об'єктивно перешкоджали (істотно ускладнювали) можливість позивача реалізувати своє право на звернення до суду у межах визначеного процесуального строку. Також Закон № 2352 містить положення щодо редакції ст. 234 КЗпП, якою визначено, що у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року. Письмовим повідомленням у розумінні ст. 234 КЗпП є довідка про доходи, надана військовою частиною НОМЕР_1 від 14.01.2024 року. Таким чином, строк у один рік у розумінні ст.ст. 116, 233 та 234 слід відраховувати з 14.01.2024 року, а тому строк звернення до суду позивачем не пропущено.
Вирішуючи клопотання, суд враховує наступне.
З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.12.2023 року № 373 позивача виключено зі списків особового складу військової частини, знято з усіх видів грошового забезпечення.
Згідно довідки ІНФОРМАЦІЯ_1 від 12.09.2024 року, позивач перебуває на військовій службі в першому відділі ІНФОРМАЦІЯ_1 з 24.02.2022 року по теперішній час.
Позивач у первинному позові просив суд визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати належного грошового забезпечення та додаткової винагороди позивачу.
У позовній заяві в редакції від 16.09.2024 року позивач просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, грошового забезпечення, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704, індексації грошового забезпечення.
Відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Вирішуючи питання додержання строку звернення до суду з цим позовом, суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю, зазначає, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Застосування наведених норм права відповідає правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 06.04.2023 року у справі № 260/3564/22, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, від 07.09.2023 року у справі № 280/1340/23.
Так, в редакції з 19.07.2022 року частиною першою статті 233 КЗпП України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Пунктом 1 глави ХІХ КЗпП України встановлено, що під час дії карантину строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України на строк дії такого карантину.
Тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України, фактично почав відліковуватись з 01.07.2023 року (з дня скасування карантину) та мав закінчитись у жовтні 2023 року (02.10.2023 року - тримісячний строк з дня скасування карантину).
Позов надійшов до суду 04.09.2024 року (направлений поштою 29.08.2024 року), а отже з пропуском трьохмісячного строку звернення.
Предметом заявленого спору є бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу основних та додаткових видів грошового забезпечення.
Пунктом 8 розділу І Порядку № 260 визначено, що грошове забезпечення виплачується:
- щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;
- одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).
Таким чином, враховуючи те, що позивач отримував щомісяця грошове забезпечення у період до 29.12.2023 року, то починаючи з січня 2024 року позивач був обізнаний про невиплату відповідних сум грошового забезпечення.
До того ж, у позові позивач зазначає, що 20.01.2023 року він звернувся до відповідача з рапортом про нарахування йому належних виплат та грошових винагород за грудень 2022 року.
Як вбачається з адвокатського запиту від 31.03.2023 року та відповіді відповідача від 19.06.2023 року на адвокатський запит, адвокату позивача ОСОБА_2 надані, зокрема, довідку про доходи від 20.04.2023 року, матеріали службового розслідування за фактом поранення, тощо.
Отже, станом на 19.06.2023 року представнику позивача вже було відомо про порушення прав позивача.
У постанові Верховного Суду від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 зазначено, що при застосуванні процесуальних норм слід уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до нівелювання процесуальних вимог, встановлених законом.
Також суд враховує, що запровадження воєнного стану та несення військової служби жодним чином не вплинуло на право позивача щодо звернення за захистом своїх прав до адвоката, відтак, представник позивача мав можливість своєчасно звернутися до суду за захистом прав позивача.
Верховний Суд у постанові від 31.03.2021 року у справі № 240/12017/19 наголосив, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Також Верховний Суд зазначив, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.
Щодо твердження позивача, що строк звернення до суду слід відраховувати з 14.01.2024 року в розумінні ст.ст. 116, 233 та 234 КЗпП України, суд враховує наступне.
За змістом статті 234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
У наказі від 29.12.2023 року № 373 про виключення позивача із в/ч НОМЕР_1 вказано про виплату різних видів грошового забезпечення.
Так, якщо частиною 2 статті 233 КЗпП України прямо встановлено кінцевий термін щодо права звернення особи з позовною заявою про виплату всіх належних сум заробітної плати/грошового забезпечення протягом трьох місяців з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, є абсолютно логічним висновок про наявність у працівника права звернення до суду з вимогами щодо нарахування та виплати належних сум протягом всього періоду проходження служби до звільнення.
Сам по собі факт виключення із списків особового складу військової частини є початком відліку строку на звернення до суду.
У пункті 44 постанови Верховного Суду від 07.09.2023 року у справі № 620/1201/23 суд вказав, що "наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 03 листопада 2022 року № 256 позивача з 03 листопада 2022 року виключено з списків особового складу частини, всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік, строк звернення до суду з приводу вимоги про стягнення належного грошового утримання підлягає обчисленню з цієї дати'', тобто у даній справі Верховний Суд виснував, що тримісячний строк на звернення до суду з вимогою про стягнення належного грошового забезпечення розпочинається із дати звільнення зі служби.
Жодних доказів, які б свідчили про наявність істотних обставин, перешкод чи труднощів, що унеможливили своєчасне звернення з цим позовом до суду позивачем не надано, а наведені ним у заяві про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду обставини щодо пропуску такого строку лише вказують на те, що позивач допустив умисне зволікання з реалізацією наданого йому права на судовий захист.
Суд звертає увагу, що ним враховано, що позивач перебував на лікуванні в закладах охорони здоров'я у період з 31.08.2022 року по 01.09.2022 року, з 02.09.2022 року по 05.09.2022 року, з 05.09.2022 року по 20.09.2022 року, з 21.10.2022 року по 23.10.2022 року, з 24.10.2022 року по 27.10.2022 року, з 28.10.2022 року по 01.12.2022 року, з 11.01.2023 року по 13.02.2023 року.
Разом з тим, після завершення лікування позивач не звернувся до суду у строк, передбачений ст. 233 КЗпП України.
Також, на вимогу суду позивачем не підтверджено поважність причин пропуску строку звернення до адміністративного суду належними доказами на підтвердження існування дійсних, істотних обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачеві звернутися до суду з позовом.
Позивачем в заяві про поновлення строку звернення до суду наведено лише посилання на судову практику, обставини, які позивач вважає поважними і об'єктивними не наведено, жодного доказу на їх існування позивачем не надано.
Отже, із змісту матеріалів справи та заяви про поновлення строку звернення до суду, не вбачається будь-яких причин, які б об'єктивно та непереборно перешкоджали позивачу своєчасно звернутись до суду з даним позовом.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про неповажність підстав пропуску строку звернення до адміністративного суду.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Відповідно до п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
При цьому, згідно ч. 8 ст. 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі вищезазначеного, керуючись п. 1 ч. 4 ст. 169, 241, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Відмовити у задоволенні клопотання позивача про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, визнавши зазначені в ній причини пропуску строку неповажними.
2. Позовну заяву і додані до неї матеріали повернути.
3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею в порядку ст. 256 КАС України.
4. Апеляційна скарга на цю ухвалу може бути подана до П'ятого апеляційного адміністративного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її складання в порядку, визначеному ст.ст. 295-297 КАС України.
Суддя А. О. Мороз