24 вересня 2024 рокуСправа №160/18725/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення №047250020065 від 05.04.2024р., зобов'язання вчинити певні дії, -
11.07.2024р. через систему "Електронний суд" ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області та просить:
- визнати протиправними та скасувати рішення відповідача-2 № 047250020065 від 05.04.2024 року про відмову у призначенні пенсії позивачеві, відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»;
- зобов'язати відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивачеві періоди: роботи з 23.04.1985 року по 02.07.1986 року, роботи з 01.09.1986 року по 16.10.1986 року, роботи з 02.10.1987 року по 29.04.1988 року, з 20.02.1997 року по 30.06.1997 року - здійснення підприємницької діяльність за умовами сплати фіксованого розміру прибуткового податку, з 01.01.2000 року по 30.09.2007 року - здійснення підприємницької діяльність за умови спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, з 01.01.2001 року по 28.02.2001 року, з 01.04.2001 року по 31.05.2001 року, з 01.07.2001 року по 30.11.2001 року, з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року - здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування;
- призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 29.03.2024 року;
- стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів-1, 2 судовий збір та витрати на надання правової допомоги у розмірі 5 000,00 грн.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 29.03.2024р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надав всі необхідні документи, проте, Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №047250020065 від 05.04.2024р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено про те, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: роботи з 23.04.1985 по 02.07.1986 за записами трудової книжки НОМЕР_1 від 06.10.1982, оскільки маються розбіжності між датою та датою наказу; роботи з 01.09.1986 по 16.10.1986, оскільки відсутня довідка про вироблені трудодні встановлений колгоспом мінімум та реорганізація колгоспу; роботи з 02.10.1987 по 29.04.1988 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутній підпис відділу кадрів. Додатково, на адвокатський запит представника позивача від 30.05.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом №1000-0202-8/95340 від 06.06.2024р. повідомило останнього про те, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані періоди, оскільки відсутні документи про сплату страхових внесків, а саме: з 20.02.1997 року по 30.06.1997 року здійснював підприємницьку діяльність за умовами сплати фіксованого розміру прибуткового податку; з 01.01.2000 року по 30.09.2007 року - здійснював підприємницьку діяльність за умови спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності; з 01.01.2001 року по 28.02.2001 року, з 01.04.2001 року по 31.05.2001 року, з 01.07.2001 року по 30.11.2001 року, з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року перебував на спрощеній системі оподаткування. Позивач не погоджується із наведеним рішенням відповідача-2, вважає його протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства та порушує його гарантоване ст.46 Конституції України право на пенсію, оскільки записи трудової книжки позивача містять всі необхідні відомості про роботу позивача та зроблені чітко та без виправлень, а вказані неточності у трудовій книжці не можуть бути підставою для відмови у зарахуванні періодів роботи Позивача до страхового стажу для призначення пенсії, так як відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права; не зазначення кількості відпрацьованих вихододнів та встановленого мінімуму не може свідчити про невиконання позивачем таких норм, а тому відсутність таких доказів не може позбавити позивача права на соціальний захист; позивач надавав пенсійному фонду докази того, що ним, чітко виконувалися приписи законодавства та сплачувалися відповідні внески в період дії підприємницької діяльності, разом з тим, заборгованість щодо сплати податків, зборів чи інших обов'язкових платежів у позивача була відсутня за весь період здійснення підприємницької діяльності, у тому числі за спірні періоди, в свою чергу, відповідач у своєму рішенні не навів жодної інформації про наявність заборгованості позивача за платежами до Пенсійного фонду України. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини та постанови Верховного Суду.
Ухвалою суду від 17.07.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів-1,2, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.72).
Відповідач-1 (Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на виконання вимог ухвали суду від 17.07.2024р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 17.07.2024р. та позов з додатками відповідач отримав 18.07.2024р. та 12.07.2024р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.75,76).
Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області) на виконання вимог ухвали суду від 17.07.2024р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 17.07.2024р. та позов з додатками відповідач отримав 18.07.2024р. та 12.07.2024р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.77,78).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 24.09.2024р. було продовжено строк розгляду даної справи до 24.09.2024р. (а.с.79).
Отже, рішення у даній адміністративній справі приймається судом 24.09.2024р. в межах строку, встановленого ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
29.03.2024р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до якої надав, зокрема, трудову книжки, копії патенту, свідоцтв про сплату єдиного податку, ліцензії та платіжних повідомлень, що підтверджується копією оспорюваного рішення, наявною у справі (а.с.25, 50 зворот - 51) та не заперечується учасниками справи.
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №047250020065 від 05.04.2024р., яким позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно частини 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу та у рішенні зазначено про те, що за наданими документами до страхового стажу не зараховано періоди: роботи з 23.04.1985 по 02.07.1986 за записами трудової книжки НОМЕР_1 від 06.10.1982, оскільки маються розбіжності між датою та датою наказу; роботи з 01.09.1986 по 16.10.1986, оскільки відсутня довідка про вироблені трудодні встановлений колгоспом мінімум та реорганізація колгоспу; роботи з 02.10.1987 по 29.04.1988 згідно трудової книжки НОМЕР_1 , оскільки відсутній підпис відділу кадрів, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.25, 50 зворот - 51).
Додатково, на адвокатський запит представника позивача від 30.05.2024р. Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області листом №1000-0202-8/95340 від 06.06.2024р. повідомило останнього про те, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховані періоди, оскільки відсутні документи про сплату страхових внесків, а саме: з 20.02.1997 року по 30.06.1997 року здійснював підприємницьку діяльність за умовами сплати фіксованого розміру прибуткового податку; з 01.01.2000 року по 30.09.2007 року - здійснював підприємницьку діяльність за умови спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності; з 01.01.2001 року по 28.02.2001 року, з 01.04.2001 року по 31.05.2001 року, з 01.07.2001 року по 30.11.2001 року, з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року перебував на спрощеній системі оподаткування, що підтверджується змістом копії відповідного листа (а.с.29 зворот - 30).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з рішенням відповідача-2 №047250020065 від 05.04.2024 року про відмову у призначенні пенсії позивачеві, відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з чим позивач просить захистити його порушені права на пенсійне забезпечення шляхом визнання такого рішення відповідача-2 протиправним, його скасування та зобов'язання відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивачеві періоди: роботи з 23.04.1985 року по 02.07.1986 року, роботи з 01.09.1986 року по 16.10.1986 року, роботи з 02.10.1987 року по 29.04.1988 року, з 20.02.1997 року по 30.06.1997 року - здійснення підприємницької діяльність за умовами сплати фіксованого розміру прибуткового податку, з 01.01.2000 року по 30.09.2007 року - здійснення підприємницької діяльність за умови спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, з 01.01.2001 року по 28.02.2001 року, з 01.04.2001 року по 31.05.2001 року, з 01.07.2001 року по 30.11.2001 року, з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року - здійснення підприємницької діяльності на спрощеній системі оподаткування; призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 29.03.2024 року; стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів-1, 2 судовий збір та витрати на надання правової допомоги у розмірі 5 000,00 грн.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у редакції чинній станом на момент звернення позивача за призначенням пенсії за віком (далі - Закон №1058), було встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Абзацом 1 ч.4 ст.24 Закону №1058 передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Пунктом «а» ч.3 ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» передбачено, що до стажу роботи зараховується, зокрема, будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
Статтею 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 3-1 розділу XV Закону №1058 до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди, зокрема, ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
За приписами п.1, п.2, п.3, п.4 постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993р. “Про затвердження Порядку підтвердження трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, заснованою на приватній власності та на виключно їхній праці, за період до 1 травня 1993 р., а також час роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 №793 доповнено пункт 4 Порядку №637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Тобто, вказаними змінами законодавець передбачив зарахування як до трудового, так і до страхового стажу фізичних осіб - підприємців періоди провадження ними підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, незалежно від сум сплачених ними страхових внесків (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску).
З аналізу наведених правових норм вбачається, що для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
При цьому, у разі відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами; на підставі показань свідків; даних, наявних в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідок, виписок із наказів, особових рахунків і відомостей на видачу заробітної плати, посвідчень, характеристик, письмових трудових договорів і угод з відмітками про їх виконання та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
При цьому, для розрахунку пенсії пенсійний орган обчислює страховий стаж за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди, до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб'єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів.
Так, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 у період з 23.04.1985 року по 02.07.1986 року працював на шахті « ІНФОРМАЦІЯ_1 » п/о «Северовостоуголь», у період з 01.09.1986 року по 16.10.1986 року працював в колгоспі «Жовтнева революція» по договору на вирощуванні фруктів, у період з 02.10.1987 року по 29.04.1988 року працював в Нікопольській виробничій конторі зеленого господарства м. Нікополя, що підтверджується копіями трудової книжки позивача НОМЕР_1 від 06.10.1982р. архівних довідок, наявними у справі (а.с.18-24,52-53).
Разом з тим, наведені періоди роботи не було зараховано відповідачем-2 до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.62 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (на підставі записів у трудовій книжці), так як за період з 23.04.1985 по 02.07.1986 маються розбіжності між датою та датою наказу, за період з 01.09.1986 по 16.10.1986 відсутня довідка про вироблені трудодні встановлений колгоспом мінімум та реорганізація колгоспу, за період з 02.10.1987 по 29.04.1988 відсутній підпис відділу кадрів, що підтверджується змістом копії рішення пенсійного органу №047250020065 від 05.04.2024р., наявної у справі (а.с.25, 50 зворот - 51).
Тобто, фактично, вказані періоди роботи позивача не було зараховано пенсійним органом до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з виявленими недоліками при заповненні трудової книжки позивача відповідальними працівниками підприємств, на яких позивач працював.
У спірні періоди роботи позивача діяли Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310 (далі - Порядок №310) та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях Державного комітету СРСР по труду та соціальним питанням від 20.06.1974р. №162 (далі - Інструкція №162).
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку №310 визначено, що трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.
До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Порядку №310).
Згідно з пунктом 6 Порядку №310 передбачено, що всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.
Також слід зазначити про встановлення взірцю трудової книжки колгоспника, відповідно до якого трудова книжка колгоспника містить окремі розділи: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення , відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" - відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" - встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.
З наведеного вбачається, що трудова діяльність членів колгоспів підтверджується трудовою книжкою колгоспника встановленого взірця, що є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів, та до якої вносяться відомості, зокрема про прийом роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, а також трудову участь у громадському господарстві (встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі).
Відповідно до пункту 1 Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Трудовая книжка является основным документом о трудовой деятельности рабочих и служащих. Трудовые книжки ведутся на всех рабочих и служащих государственных, кооперативных и общественных предприятий, учреждений и организаций*, проработавших свыше 5 дней, в том числе на сезонных и временных работников, а также на нештатных работников при условии, если они подлежат государственному социальному страхованию.».
Відповідно до п.2.3. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «Все записи в трудовой книжке о приеме на работу, переводе на другую постоянную работу или увольнении, а также о награждениях и поощрениях вносятся администрацией предприятия после издания приказа (распоряжения), но не позднее недельного срока, а при увольнении - в день увольнения и должны точно соответствовать тексту приказа (распоряжения).».
Згідно п.2.5. Інструкції №162 (далі мовою оригіналу): «В случае выявления неправильной или неточной записи сведений о работе, переводе на другую постоянную работу, о награждениях и поощрениях и др. исправление производится администрацией того предприятия, где была внесена соответствующая запись. Администрация по новому месту работы обязана оказать работнику в этом необходимую помощь.».
Тобто, враховуючи вищенаведені норми, можна дійти висновку, що працівник не несе відповідальності за заповнення трудової книжки, оскільки записи у його трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто працівником, більше того, недоліки її заповнення не є підставою для висновку про відсутність трудового стажу.
Окрім того, в період 14.06.1994р. по 24.09.2013р. позивач здійснював підприємницьку діяльність (зокрема, з 20.02.1997 року по 30.06.1997 року за умовами сплати фіксованого розміру прибуткового податку; з 01.01.2000 року по 30.09.2007 року за умови спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності; з 01.01.2001 року по 28.02.2001 року, з 01.04.2001 року по 31.05.2001 року, з 01.07.2001 року по 30.11.2001 року, з 01.01.2003 року по 31.12.2003 року на спрощеній системі оподаткування), що підтверджується копіями листів ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 10.01.2024р. та від 25.03.2024р., патенту, свідоцтв про сплату єдиного податку, Витягу з ЄДРПОУ (а.с.28-29, 30 зворот - 35, 53 зворот - 55).
Разом з тим, періоди підприємницької діяльності позивача з 01.01.2001 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 31.05.2001, з 01.07.2001 по 30.11.2001, з 01.01.2003 по 31.12.2003, з 01.01.2005 по 31.03.2005 не були зараховані відповідачем до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю документи про сплату страхових внесків, що підтверджується копією листа відповідача-2 №1000-0202-8/95340 від 06.06.2024р. (а.с.29 зворот - 30).
Так, з аналізу вищенаведених положень Закону №1058 та Порядку №637 можна дійти висновку, що до страхового стажу включаються період здійснення особою підприємницької діяльності, за певних умов, а саме:
- до 01.05.1993 час роботи осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, зараховується до трудового стажу за наявності довідки Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків;
- з 01.01.1998 по 31.12.2003 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців при підтвердженні цього статусу довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності та застосування спрощеної системи оподаткування чи сплати фіксованого податку, або спеціальним торговим патентом, або свідоцтвом про сплату єдиного податку, або патентом про сплату фіксованого розміру прибуткового податку з громадян, або довідкою про сплату страхових внесків, або довідкою, виданою податковою інспекцією про перебування особи на обліку як суб'єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування та інформації про сплату податку; тобто особа має підтвердити статус підприємця і обрану систему обліку і звітності (через сплату єдиного податку, фіксованого податку), або сплату страхових внесків;
- з 01.01.2004 по 31.12.2017 періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування зараховуються до страхового стажу за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, що підтверджується довідкою із бази даних реєстру застрахованих осіб за інформацією відділу персоніфікованого обліку (за формою 5-ОК).
Таким чином, із наведених вище положень пенсійного законодавства можна дійти висновку, що вони не містять підстав та умов, за яких до страхового стажу особи можливо зарахувати період здійснення такою особою підприємницької діяльності з 01.05.1993р. по 31.12.1997р., що свідчить про відсутність «якості закону» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та суперечності якого повинні трактуватися на користь заявника.
Також, враховуючи частину першу статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», слід зазначити, що у рішеннях Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 по справі “Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та від 07.07.2011 по справі “Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05) зазначено, що, по-перше, національне законодавство не було чітким та узгодженим та не відповідало вимозі “якості» закону і не забезпечувало адекватного захисту осіб від свавільного втручання у права заявника; по-друге, національними органами не було дотримано вимоги законодавства щодо застосування підходу, який був би найбільш сприятливим для заявника, коли в його справі національне законодавство припускало неоднозначне трактування; по-третє, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості і точності порушує вимогу “якості закону». В разі коли національне законодавство припустило неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, національні органи зобов'язані застосувати найбільш сприятливий для осіб підхід. Тобто вирішення колізій у законодавстві завжди тлумачиться на користь особи.
За викладеного, суд приходить до висновку про можливість зарахування спірних періодів провадження позивачем підприємницької діяльності в періоди з 01.01.2001 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 31.05.2001, з 01.07.2001 по 30.11.2001, з 01.01.2003 по 31.12.2003 на підставі наданих ним до пенсійного органу листів ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 10.01.2024р. та від 25.03.2024р., патенту, свідоцтв про сплату єдиного податку, Витягу з ЄДРПОУ (а.с.28-29, 30 зворот - 35, 53 зворот - 55) за аналогією з положеннями п. 3-1 розділу XV Закону №1058 та з урахуванням вищенаведеної судової практики Європейського Суду з прав людини.
Аналізуючи вищенаведені норми законодавства та надані суду докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що за умови надання позивачем до пенсійного органу вище досліджених судом документів, які підтверджують факт роботи позивача за не зараховані періоди, а також і з урахуванням повноважень пенсійного органу щодо надання допомоги особам у одержанні відсутніх для призначення пенсії документів, пенсійним органом безпідставно відмовлено позивачеві у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням до загального страхового стажу спірних періоди роботи та провадження підприємницької діяльності.
При цьому, слід зазначити, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Вказана правова позиція узгоджується і з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у його постановах від 24.05.2018р. у справі №490/12392/16-а та від 29.03.2019р. у справі №548/2056/16-а.
Згідно ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачем-2 не було надано суду ані відзиву на позов, ані жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття відповідачем-2 рішення №047250020065 від 05.04.2024 року про відмову у призначенні пенсії позивачеві, відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та з урахуванням правової позиції Верховного Суду, яка наведена вище та не спростована відповідачем-2 жодними доказами.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття відповідачем-2 рішення № 047250020065 від 05.04.2024 року про відмову у призначенні пенсії позивачеві, відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд приходить до висновку, що відповідач-2, відмовивши у призначенні позивачеві пенсії за віком, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеним рішенням відповідача-2 №047250020065 від 05.04.2024 року про відмову у призначенні пенсії позивачеві, відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», прав та інтересів позивача на належне пенсійне забезпечення, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такого рішення протиправним та його скасування, у зв'язку з чим позовні вимоги позивача у наведеній частині підлягають задоволенню.
Також, слід зобов'язати відповідача-2 за рахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 23.04.1985 року по 02.07.1986 року, з 01.09.1986 року по 16.10.1986 року, з 02.10.1987 року по 29.04.1988 року, а також і періоди провадження підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 31.05.2001, з 01.07.2001 по 30.11.2001, з 01.01.2003 по 31.12.2003, враховуючи те, що судом встановлено протиправність рішення пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії за віком у зв'язку із не зарахуванням наведених періодів до страхового стажу позивача, та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі “Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 23.04.1985 року по 02.07.1986 року, з 01.09.1986 року по 16.10.1986 року, з 02.10.1987 року по 29.04.1988 року, а також і періоди провадження підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 31.05.2001, з 01.07.2001 по 30.11.2001, з 01.01.2003 по 31.12.2003, є належним способом захисту порушеного права позивача.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивачеві періоди: з 20.02.1997 року по 30.06.1997 року - здійснення підприємницької діяльність за умовами сплати фіксованого розміру прибуткового податку, з 01.03.2001 року по 31.03.2001 року, з 01.06.2001 року по 30.06.2001 року, з 01.12.2001 року по 31.12.2002 року, з 01.01.2004 року по 31.12.2004 року, з 01.04.2005 року по 30.09.2007 року - здійснення підприємницької діяльність за умови спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності, оскільки згідно долученої до позову роздруківки розрахунку страхового стажу позивача (Форма РС-право) наведені періоди були зараховані пенсійним органом до страхового стажу позивача (а.с.26,51-зворот).
Також і не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про зобов'язання відповідача-1 зарахувати до страхового стажу позивачеві період з 01.01.2005 року по 31.03.2005 року - здійснення підприємницької діяльність за умови спрощеної системи оподаткування, оскільки за приписами положень п. 3-1 розділу XV Закону №1058 та пункту 4 Порядку №637 зарахування періоду провадження підприємницької діяльності з 01.01.2004 по 31.12.2017 до страхового стажу можливе лише за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, разом з тим, позивачем не додано жодного доказу на підтвердження сплати ним страхових внесків (єдиного внеску) у наведений період (не надано ані звітів суб'єкта малого підприємництва - фізичної особи - платника єдиного податку, в яких зазначено платіжні документи, ані платіжних документів).
При цьому, зі змісту копій листів Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 10.01.2024р. та від 25.03.2024р. не вбачається, що ФОП ОСОБА_1 були виконані всі зобов'язання щодо сплати єдиного соціального внеску та єдиного податку (а.с.28-29), на що у позові посилається позивач.
Окрім того, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання призначити позивачеві пенсію за віком відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з 29.03.2024 року, оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, є підставою для призначення останньому пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати розрахувати (призначати) пенсію.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що найбільш ефективний із можливих способів захисту порушеного права за умови визнання протиправним та скасування рішення відповідача-2 №047250020065 від 05.04.2024 року про відмову у призначенні пенсії позивачеві, а також і зобов'язання відповідача-2 зарахувати до страхового стажу позивача періоди роботи з 23.04.1985 року по 02.07.1986 року, з 01.09.1986 року по 16.10.1986 року, з 02.10.1987 року по 29.04.1988 року, а також і періоди провадження підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 31.05.2001, з 01.07.2001 по 30.11.2001, з 01.01.2003 по 31.12.2003, є саме зобов'язання відповідача-2 повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком від 29.03.2024р. відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та прийняти обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з вимог ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому суд враховує ту обставину, що у силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
А відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
За таких обставин, оскільки у спірних відносинах компетентним органом для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком визначено Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області області, то саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачеві пенсії за віком.
З огляду на зазначене, заявлені позовні вимоги до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області задоволенню не підлягають.
Такий підхід висловлений у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 10.05.2024р. у справі №160/20957/23.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанції №2002-1380-8248-9952 від 11.07.2024р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 484 грн. 48 коп., виходячи із розрахунку: 968,96 грн./2 (а.с.16,71).
Що стосується позовних вимог позивача про стягнення з відповідача-1 на користь позивача судових витрат на правову допомогу у розмірі 5000 гривень, то вони також підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2500 грн. 00 коп., виходячи із розрахунку: 5000 грн./2, виходячи з положень ст.ст.134, 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та нечинним рішення №047250020065 від 05.04.2024р., зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 047250020065 від 05.04.2024 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , відповідно до ч.1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд.10; код ЄДРПОУ 22933548) за рахувати до страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) періоди роботи з 23.04.1985 року по 02.07.1986 року, з 01.09.1986 року по 16.10.1986 року, з 02.10.1987 року по 29.04.1988 року, а також і періоди провадження підприємницької діяльності з 01.01.2001 по 28.02.2001, з 01.04.2001 по 31.05.2001, з 01.07.2001 по 30.11.2001, з 01.01.2003 по 31.12.2003.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд.10; код ЄДРПОУ 22933548) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) від 29.03.2024р. про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська обл., м. Фастів, вул. Саєнка Андрія, буд.10; код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 484 грн. 48 коп. (чотириста вісімдесят чотири грн. 48 коп.) та на правову допомогу у розмірі 2500 грн. 00 коп. (дві тисячі п'ятсот грн. 00 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва