Номер провадження: 11-кп/813/1634/24
Справа № 507/385/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
16.09.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_2
судді: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відео конференції (дистанційне судове провадження) між Одеським апеляційним судом та Балтським районним судом Одеської області за участі захисника ОСОБА_8 кримінальне провадження №12023162360000441 від 01.12.2023 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_8 на вирок Любашівського районного суду одеської області від 25.03.2024, стосовно:
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Нова Покровка Ленінського району Кустанайської області Республіка Казахстан, громадянина України, який має середньо-спеціальну освіту, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , неодруженого, не працюючого, раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України,
встановив:
оскарженим вироком суду першої інстанції ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 9 (дев'ять) років.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_7 рахується з 25 березня 2024 року.
Зараховано в строк відбування покарання ОСОБА_7 термін його попереднього ув'язнення в цьому кримінальному провадженні з 01 грудня 2023 року по 25 березня 2024 року, за правилами ч.5 ст.72КК України, із розрахунку день за день.
Вироком суду вирішено долю речових доказів та процесуальних витрат.
Оскарженим вироком суду ОСОБА_7 визнаний винуватим в тому, що 30 листопада 2023 року, у вечірній час, більш точнішого часу під час судового розгляду встановити не виявилося можливим, у приміщенні літньої кухні, розташованої на території домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , під час спільного вживання спиртних напоїв між власником домоволодіння ОСОБА_7 та його товаришем ОСОБА_9 відбулася сварка, в ході якої у ОСОБА_7 виник прямий умисел на вбивство, тобто на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_9 .
Так, з метою реалізації свого раптово виниклого злочинного умислу та переслідуючи мету умисного вбивства, з мотивів особистої неприязні до ОСОБА_9 , 30.11.2023 у вечірній час доби, ОСОБА_7 , перебуваючи в приміщенні літньої кухні на території свого домоволодіння, за адресою: АДРЕСА_1 , діючи умисно та цілеспрямовано, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки, бажаючи при цьому їх настання та проявляючи явну неповагу до охоронюваних законом цінностей життя та здоров'я людини, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, схопив правою рукою кухонний ніж зі стільця та наніс ним 1 (один) удар ОСОБА_9 в область грудної клітини зліва, а також без перерви у часі 11 (одинадцять) хаотичних ударів в життєво важливі органи - в область голови та шиї, внаслідок чого спричинив останньому тілесні ушкодження у вигляді: рани на передній поверхні грудної клітини в верхній її третині по білягрудинній лінії в проекції внутрішнього кінця лівої ключиці, трикутної форми, кінці якої розташовані ззовні, справа на ліво, розміром 1.3х1.2х0.7х04 см.; горизонтально розташованої рани на лівій щоці, з гострими кінцями і рівними краями, розмірами 2.9х0.5 см з проникненням в ротову порожнину; горизонтально розташованої рани на задній поверхні шиї, з рівними краями і гострими кінцями розмірами 4.6х1.5 см і глибиною до 6.5 см.; горизонтальної рани на задній поверхні шиї розміром 1.2х0.2х0.5 см; горизонтальної рани на задній поверхні шиї розміром 1.5х0.2х0.5 см; горизонтальної рани розміром 1.2х0.2х0.5 см, яка розміщена по заду лівої вушної раковини по центру; горизонтальної рани, яка розташована на 2.0 см ліворуч від верхнього кінця лівої вушної раковини, розміром 1.3х0.2х0.2 см; трьох поперечних косих поверхневих порізів розмірами 3.0х0.1 см, 3.5х0.1 см і 1.5х0.1 розташованих паралельно горизонтальній рані, яка розташована на 2.0 см ліворуч від верхнього кінця лівої вушної раковин; двох паралельно горизонтально розміщених ран на відстані 0.8 см одна від одної, розмірами 1.3х0.3 см і 1.2х0.2х0.2 см, які розташовані на 2.0 см нижче мочки лівого вуха.
Дані тілесні ушкодження у ОСОБА_9 в сукупності згідно п.п. 2.1.3. «о» «Правил судово-медичного визначення ступені тяжкості тілесних ушкоджень» (1995р.), відносяться до тяжких тілесних ушкоджень по критерію небезпечності для життя. Від отриманих травм ОСОБА_9 того ж дня помер на місці події.
Смерть ОСОБА_9 настала в результаті травматичного шоку на фоні множинних колото-різаних ран голови та шиї і масивної крововтрати на тлі тяжкого отруєння алкоголем та знаходиться в прямому причинному зв'язку з наявними у нього тілесними ушкодженнями.
Не погоджуючись з вироком суду захисник подав апеляційну скаргу, в якій не оспорюючи доведеності вини обвинуваченого та правильності кваліфікації його дій вважає, що вирок суду підлягає зміні в частині призначення покарання та просить призначити покарання за ч.1 ст.115 КК України у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі.
Захисник посилається на можливість призначення ОСОБА_7 менш суворого покарання, оскільки останній свою вину у вчиненому злочині визнав, щиро розкаявся в скоєному, є раніше несудимою особою, посередньо характеризується за місцем проживання. Захисник вважає, що підтвердженням щирого каяття обвинуваченого є його активне сприяння встановленню всіх обставин справи, його послідовні та щирі покази під час досудового розслідування та судового розгляду в суді першої інстанції. Також захисник звертає увагу, що під час судового розгляду фактично було фактично провокативний характер дій з боку потерпілого.
Судовий розгляд в суді апеляційної інстанції, у відповідності до положень ч.4 ст.405 КПК України (далі - КПК), проведено за відсутності потерпілої ОСОБА_10 , яка у судове засідання не з'явилась та клопотань про відкладення розгляду справи не надсилала, що не є підставою для відкладення судового розгляду та задля виконання вимог ст.28 КПК, апеляційний розгляд може бути проведеним за відсутності потерпілого.
За таких обставин, апеляційної суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженого рішення, судом були створені всі умови для реалізації права потерпілої на доступ до правосуддя.
Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції.
В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Заслухавши суддю-доповідача; обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити; прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги; дослідивши матеріали кримінального провадження; провівши судові дебати та надавши останнє слово обвинуваченому; колегія суддів дійшла висновку про таке.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості обвинуваченого ОСОБА_7 у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за обставин викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються наявними в ній доказами, та ці обставини сторонами провадження не оспорюються.
Порушень при вирішенні судом першої інстанції питання щодо дослідження доказів відносно тих обставин, які ніким не оспорюються, апеляційним судом не встановлено, тому ці обставини, як і юридична кваліфікація скоєного ОСОБА_7 злочину, не є предметом апеляційного розгляду, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції, відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК, переглядає вирок суду лише в межах апеляційної скарги.
Перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи апеляційної скарги захисника стосовно законності та обґрунтованості вироку в частині призначеного покарання, зокрема щодо можливості призначення більш м'якого покарання, апеляційний суд дійшов висновку про таке.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.1 ст.115 КК України, суд першої інстанції, у відповідності до вимог ст. 65 КК України, врахував характер і ступінь суспільної небезпеки злочину та особу винного.
Обставиною, що обтяжує покарання ОСОБА_7 суд визнав вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває в стані алкогольного сп'яніння.
Обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_7 суд визнав активне сприяння в розкритті злочину. При цьому, суд першої інстанції не визнав пом'якшуючою обставиною, щире каяття, про що зазначено в обвинувальному акті, оскільки в судовому засіданні ОСОБА_7 свою вину визнав частково.
З огляду на встановлені обставини вчиненого злочину та обставини, що характеризують особу обвинуваченого суд першої інстанції призначив обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі майже в нижніх межах санкції ч.1 ст.115 КК України.
Надаючи оцінку обставинам даного кримінального провадження колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому ОСОБА_7 покарання, як за своїм видом, так і за розміром, не можна вважати занадто суворим, з огляду на таке.
Так, визначені у ст.65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Зі змісту апеляційної скарги вбачається, що сторона захисту порушує питання про недотримання судом визначених законом вимог, що стосуються призначення покарання пов'язаних із суддівським розсудом (дискреційними повноваженнями).
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (ст. 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у ст. 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у п. 3 ч. 1 ст. 65 КК України поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанцій, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Відповідно до ст.ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Вирішуючи питання про те, яка міра покарання має бути призначена обвинуваченому ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, і чи повинен він його відбувати, суд першої інстанції в повній мірі врахував особо обвинуваченого, який є раніше не судимим, однак вчинив злочин з невідворотнім наслідком - смертю людини, який відноситься до категорії особливо тяжких, що посягає на життя людини, яке серед інших соціальних благ відповідно до ст.3 Конституції України, є найвищою соціальною цінністю.
У даному кримінальному провадженні місцевим судом не встановлено пом'якшуючої вину обвинуваченого обставини як щирість каяття, з огляду на те, що обвинувачений визнав вину частково.
Стосовно доводів сторони захисту щодо неврахування місцевим судом щирого каяття обвинуваченого, колегія суддів зазначає наступне.
Розкаяння передбачає, окрім визнання собою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого та готовність нести покарання. Щире каяття - це не формальна вказівка на визнання свої вини, а відповідне ставлення до скоєного, яке передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, що має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у матеріалах кримінального провадження.
З викладеного можна зробити висновок, що щире каяття - це певний психічний стан особи винного, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, і це об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям усіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної шкоди.
Погоджуючись з висновками місцевого суду, колегія суддів зазначає, що навіть під час апеляційного розгляду, обвинувачений, не зважаючи на не оскарження захисником доведеності обвинувачення, намагався перекласти частини вини на загиблого потерпілого, зокрема зазначаючи, що він не винен у обставинах, за яких наніс 12 ножових поранень потерпілому в життєво важливі органи, та в чому проявлялась нібито існуюча у нього необхідність в такому «самозахисті», що спонукало його нанести таку кількість ударів, що свідчить про відсутність щирого каяття з приводу вчиненого. Адже щире каяття передбачає, окрім визнання особою факту вчинення кримінальних протиправних діянь, ще й щирий жаль з цього приводу та осуд своєї поведінки.
Однак, позиція обвинуваченого, в тому числі в суді апеляційної інстанції, не дає підстав сприйняти таке відношення обвинуваченого як щирість каяття.
За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду щодо призначеного покарання, оскільки будь-яких обставин, які б суттєво знижували тяжкість скоєного обвинуваченим злочину в даному кримінальному проваджені за результатами судового розгляду не встановлено.
Апеляційний суд вважає, що призначене обвинуваченому покарання ґрунтується на положеннях ст.ст. 50 і 65 КК України, відповідає принципам справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання і є необхідним для її виправлення та попередження нових злочинів, а тому не вбачає підстав вважати, що призначене покарання є явно несправедливим через його суворість.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок або ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
За викладених обставин, колегія суддів не вбачає підстав для зміни вироку, а тому апеляційна скарга обвинуваченої задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407, 409, 420, 424, 426, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Любашівського районного суду Одеської області від 25.03.2024, у кримінальному провадженні №12023162360000441 від 01.12.2023, яким ОСОБА_7 засуджено за ч.1 ст.115 КК України - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді Одеського апеляційного суду
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4