Номер провадження 2-о/754/408/24
Справа №754/10444/24
Іменем України
(повне виготовлено 25.09.2024)
25 вересня 2024 року м. Київ, Деснянський районний суд м. Києва, суддя О. Грегуль, секретар судового засідання І. Вакуленко, справа № 754/10444/24
ОСОБА_1 - заявник
Служба у справах дітей та сім'ї Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації - заінтересована особа
Вимоги заявника: встановлення факту, що має юридичне значення
Горват В.А. - адвокат заявника
Заявником подано заяву про встановлення факту, що має юридичне значення з проханням встановити факт, що на утриманні та вихованні заявника знаходиться неповнолітній ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) і як вказує заявник встановлення юридичного факту утримання та виховання заявником неповнолітнього сина дружини від першого шлюбу необхідно йому для реалізації різних соціальних цілей в тому числі щодо переміщення на здійснення медичних втручань за потреби на вступ на навчання (в тому числі за кордоном) для можливості одноосібно звертатись до державних та освітніх закладів від імені та в інтересах дитини для реєстрації та перереєстрації місця проживання, оформлення на дитину нерухомого майна, відправки дитини за кордон на відпочинок чи змагання.
Ухвалою суду від 26.07.2024 відкрито провадження.
Про час і місце розгляду справи всі учасники справи повідомлялись належним чином через повідомлені і доступні суду засоби зв'язку відповідно: поштою, електронною поштою, SMS, додаток «Дія», а також інформація про рух справи розміщується на офіційному сайті суду і є загальнодоступною.
У судовому засіданні адвокат заявника підтримав заяву про встановлення факту, що має юридичне значення та не заперечував проти її розгляду по суті за відсутності заінтересованої особи.
Заінтересована особа в судове засідання не з'явилась і доказів про поважність причин своєї неявки суду не надала.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У листі Верховного Суду України від 25.01.2006 № 1-5/45, визначено критерії оцінювання розумності строку розгляду справи, якими серед іншого є складність справи та поведінка заявника.
Рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Статтею 6 Конвенції передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ від 15.05.2008 у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Згідно ст. 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII, 1. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. 2. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Заяв/клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.
З урахуванням викладеного і ст. 128-131, 223 ЦПК України та з метою уникнення затягування розгляду справи суд вважає, що в матеріалах справи є достатньо даних і доказів для її розгляду по суті засідання за відсутності заінтересованої особи.
Вислухавши адвоката, дослідивши матеріали справи, суд у судовому засіданні встановив наступне.
Відповідно до свідоцтва про шлюб від 01.10.2021 заявник зареєстрував шлюб з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), якій після реєстрації шлюбу присвоєно прізвище ОСОБА_5 .
Відповідно до свідоцтва про народження від ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , його батьком є ОСОБА_6 , а його матір'ю є ОСОБА_4 .
Відповідно до наданої на запит суду довідки ГІОЦ заявник з 12.12.1991 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи ОСОБА_7 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з 13.07.1993 по теперішній час зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до акта ЖЕД-318 від 28.06.2024 ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) проживає за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до наданої на запит суду інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) з 16.03.2010 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до наданої на запит суду інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи батько ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) - ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ) з 09.02.1999 по теперішній час зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .
Відповідно до наданого заявником листа відділу ДВС від 08.04.2011 № 806/17 за виконавчим листом Деснянського районного суду м. Києва від 27.09.2010 у справі № 2-4965 з ОСОБА_6 (рідний батько дитини) стягнуто аліменти на утримання ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Також у цьому листі вказується про неотримання ОСОБА_4 (мати дитини) аліментів за період з 01.01.2011 по 31.03.2011 тобто за три місяці.
Згідно ст. 60 ЦК України, 1. Суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. 2. Суд встановлює піклування над фізичною особою у разі обмеження її цивільної дієздатності і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування. 3. Суд встановлює опіку над малолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. 4. Суд встановлює піклування над неповнолітньою особою, якщо при розгляді справи буде встановлено, що вона позбавлена батьківського піклування, і призначає піклувальника за поданням органу опіки та піклування
Згідно ч. 1 ст. 810 ЦК України, 1. За договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.
Згідно ст. 811 ЦК України, 1. Договір найму житла укладається у письмовій формі. 2. Договір оренди житла з викупом підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню.
Згідно ч. 1 ст. 293 ЦПК України, 1. Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно ч. 2 ст. 315 ЦПК України, 2. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно ч. 1 ст. 316 ЦПК України, 1. Заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.
Згідно ст. 318 ЦПК України, 1. У заяві повинно бути зазначено: 1) який факт заявник просить встановити та з якою метою; 2) причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт; 3) докази, що підтверджують факт. 2. До заяви додаються докази, що підтверджують викладені в заяві обставини, і довідка про неможливість відновлення втрачених документів.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ, 1. Не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: 4) жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
Згідно ст. 6 СК України, 1. Правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. 2. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
Згідно ст. 151 СК України, 1. Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. 2. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. 3. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. 4. Батьки зобов'язані поважати дитину. 5. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. 6. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. 7. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Згідно ст. 151 СК України, 1. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини. 2. Батьки мають право залучати до виховання дитини інших осіб, передавати її на виховання фізичним та юридичним особам. 3. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.
Згідно ч. 4 ст. 263 ЦПК України, 4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.06.2018 у справі № 822/2446/17 «49.Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 (далі Постанова Пленуму ВСУ), одинокою матір'ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама. 50.Позаяк, правовий статус поняття «одинокого батька» не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття «одинокої матері», тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ. Тобто, для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір'ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини. 51.Розірвання шлюбу на підставі рішення Генічеського районного суду Херсонської області від 17.10.2013 у справі № 653/3107/13-ц та встановлення місця проживання дитини ОСОБА_2 з позивачем, що включає в себе обов'язок батька щодо утримання та виховання дитини, згідно ухвали зазначеного суду від 01.11.2013, на які посилається позивач, не доводять факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, відповідно, не підтверджують наявність у ОСОБА_1 статусу «одинокий батько».».
Згідно ч. 1, ч. 4 - ч. 7 ст. 81 ЦПК України, 1. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. 4. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. 5. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. 6. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. 7. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.».
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 12.08.2021 у справі № 438/1673/13-ц: «Згідно з практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.».
ЄСПЛ вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Практика ЄСПЛ виходить з того, що реалізовуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції).
ЄСПЛ підкреслив, що право на доступ до суду є невід'ємним аспектом гарантій, закріплених у Європейській конвенції з прав людини, посилаючись на принципи верховенства права та уникнення свавілля, які лежать в основі багатьох Конвенції. Можливі обмеження вищезазначеного права не повинні обмежувати доступ, наданий особі, таким чином або в такому обсязі, щоб була порушена сама суть права. Так, ЄСПЛ зазначив, що, застосовуючи процесуальні норми, суди повинні уникати надмірного формалізму, який би зашкодив справедливості розгляду.
У § 54 рішення ЄСПЛ від 07.12.2006 № 31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Olsson v. Sweden» (№ 2) від 27.11.1992, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі «Johansen v. Norway» від 07.08.1996, § 78).
Неповнолітній ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) має батьків, які зобов'язані його виховувати в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, зобов'язані поважати дитину.
Неповнолітній ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) офіційно задокументований зареєстрованим із своїм рідним батьком.
Будь-яких яких конкретних правових доказів, які свідчили, що ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) позбавлений батьківської/материнської опіки/піклування, визначеної законодавством суду не надано.
Не надано суду і доказів про позбавлення рідних батьків дитини батьківських прав.
Вказана заявником у своїй заяві мета з якою він про просить встановити факт, що має юридичне значення по суті зводиться на перекладення на заявника прав, як опікуна/піклувальника у спосіб не передбачений чинним законодавством.
Доводи адвоката в судовому засіданні про те, що метою подання заявником заяви про встановлення факту, що має юридичне значення це намір заявника уникнути мобілізації також не свідчать про наявність правових підстав для перекладення на заявника прав, як опікуна/піклувальника у спосіб не передбачений чинним законодавством.
Вищевикладене дає правові підстави для висновку про безпідставність і недоведеність заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що на утриманні та вихованні заявника знаходиться неповнолітній ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
За таких обставин у задоволенні заяви про встановлення факту, що має юридичне значення відмовляється за недоведеністю.
Згідно ч. 7 ст. 294 ЦПК України, 7. При ухваленні судом рішення судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом.
Керуючись ст. 263-265, главою 6 ЦПК України,
Відмовити в задоволенні заяву про встановлення факту, що має юридичне значення ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Понесені заявником судові витрати по справі покласти на заявника.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.