Справа № 709/1404/24
16 вересня 2024 року с-ще Чорнобай
Чорнобаївський районний суд Черкаської області у складі:
головуючого судді - Романової О.Г.,
за участі секретаря судового засідання - Данілової О.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін у приміщенні Чорнобаївського районного суду Черкаської області цивільну справу за позовом ТОВ «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
ТОВ «Юніт капітал», адреса: вул. Рогнідинська, 4 А, офіс 10, м. Київ, код ЄДРПОУ 43541163 (далі - позивач) звернулося до Чорнобаївського районного суду Черкаської області із позовною заявою до ОСОБА_1 , адреса:
АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 (далі - відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позовних вимог зазначалося, що 13 травня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 880454815 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідно до п. 1.1 договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 22000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
Первісний кредитор свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу грошові кошти у кредит, проте відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував внаслідок чого у останнього виникла заборгованість за кредитним договором, яка становить 67408,00 грн. та складається з:
- 22000,00 грн. - заборгованість по кредиту;
- 45408,00 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.
28 листопада 2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір факторингу № 28/1118-01 строк дії якого закінчився 28 листопада 2019 року.
28 листопада 2019 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду № 19, згідно з якою строк дії договору продовжено до
31 грудня 2020 року. При цьому умови договору залишилися без змін.
31 грудня 2020 року між клієнтом та Фактором укладено додаткову угоду № 26 від
31 грудня 2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, що продовжила строк договору до 31 грудня 2021 року. В даній додатковій угоді договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року викладено у новій редакції, проте його дата укладення залишена як 28 листопада 2018 року та № 28/1118-01.
31 грудня 2021 року сторони договору факторингу уклали додаткову угоду № 27, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2022 року. При цьому інші умови договору залишилися без змін, відповідно до договору факторингу в редакції від 31 грудня 2020 року.
Предметом договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року є відступлення прав вимоги, зазначені в відповідних реєстрах прав вимоги.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги № 138 від 15 червня 2021 року до договору факторинг № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року (в редакції з урахуванням додаткових угод до нього), ТОВ «Таліон Плюс» отримало право вимоги до відповідача на загальну суму 38566,00 грн.
Таким чином, відступлення прав вимоги до відповідача на користь ТОВ «Таліон Плюс» відбулося відповідно до договору факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада
2018 року.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчувався 04 серпня 2021 року.
В подальшому ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклали ряд додаткових угоди: №2 від 03 серпня 2021 року та № 3 від 30 грудня 2022 року - якими продовжено строк дії договору факторингу до 30 грудня 2024 року включно, всі інші умови залишися без змін.
Відповідно до витягу з реєстру прав вимоги №7 від 28 жовтня 2021 року до договору факторингу № 05/0820-01 від 05 серпня 2020 року від ТОВ «Таліон Плюс» до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 67408,00 грн.
14 лютого 2022 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт капітал» уклали договір факторингу № 14-02/2022-01 відповідно до умов якого позивачу відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.
Враховуючи вищевикладене, посилаючись на приписи цивільного законодавства, позивач просить суд стягнути із відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором у розмірі 67408,00 грн. та понесені судові витрати, які складаються із суми сплаченого судового збору у розмірі 2422,40 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.
Ухвалою Чорнобаївського районного суду Черкаської області від 12 серпня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
30 серпня 2024 року до Чорнобаївського районного суду Черкаської області від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого останній позовні вимоги не визнав у повному обсязі. Так, відповідач стверджує, що він не підписував жодних кредитних договорів та не отримував жодних грошових коштів в рамках Кредитного договору № 880454815, про існування вищевказаного Кредитного договору відповідач дізнався лише після отримання ухвали суду, після чого звернувся до органів поліції. Крім цього, відповідач звертає увагу суду, що право вимоги за кредитним договором неодноразово було відступлено. Проте такі відступлення права вимоги не відповідають нормам діючого законодавства, оскільки як вбачається із практики Верховного Суду права вимоги можуть бути відступлені тільки за існуючими зобов'язаннями, тобто відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
10 вересня 2024 року до Чорнобаївського районного суду Черкаської області від представника позивача надійшли додаткові пояснення у справи, відповідно до яких останній стверджує, що відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV284GS, що є підтвердженням підписання договору у відповідності до вимог Закону України «Про електронну комерцію». Крім цього, відповідач отримав кошти за кредитним договором, що підтверджується відповідною довідкою АТ КБ «Приват Банк». Також, представник відповідача стверджує, що відповідно до умов договорів факторингу та додаткових угод до них до позивача перейшло право вимоги за спірним кредитним договором, оскільки їх виконання здійснювалось не одномоментно, а протягом часу дії, а перехід прав вимоги стосувався тільки дійсних прав вимоги, а не вимог на майбутнє. Враховуючи вищевикладене, представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
У судове засідання представник позивача не з'явився, у позовній заяві розгляд справи просив проводити за його відсутності.
У судове засідання відповідач ОСОБА_1 не з'явився, у відзиві на позовну заяву розгляд справи просив проводити за його відсутності.
Виходячи з приписів ч. 1 ст. 223 ЦПК України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Судом встановлені наступні обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частина 3 ст. 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Частина 3 ст. 12 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Положеннями статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Відповідно до ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом встановлено, що 13 травня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 уклали Кредитний договір № 880454815 у формі електронного документа з використанням електронного підпису.
Відповідач підписав Кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV284GS, що є підтвердженням підписання договору у відповідності до вимог Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1.1 договору кредитодавець зобов'язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 22000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику.
ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» на виконання умов кредитного договору надало відповідачеві грошові кошти, що підтверджується довідкою АТ КБ «Приват Банк»
№ 06-2/2024.
Таким чином, твердження відповідача у частині того, що він не підписував кредитний договір та не отримував грошових коштів суд оцінює критично.
28 листопада 2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» був укладений договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов'язався відступити ТОВ «Таліон Плюс» зазначені у відповідних реєстрах вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, визначених цим договором.
У подальшому між сторонами укладалися додаткові угоди. Водночас із витягу з реєстру прав вимоги № 138 від 15 червня 2021 року вбачається, що до ТОВ «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 880454815 від 13 травня 2021 року.
05 серпня 2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (фактор) та ТОВ «Таліон Плюс» (клієнт) був укладений договір факторингу № 05/0820-01, за умовами якого ТОВ «Таліон Плюс» зобов'язався відступити ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язався їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження ТОВ «Таліон Плюс» за плату на умовах, визначених цим договором.
Із витягу з реєстру прав вимоги № 7 від 28 жовтня 2021 року вбачається, що до ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 880454815 від 13 травня 2021 року.
14 лютого 2022 року між ТОВ «Юніт Капітал» (фактор) та ТОВ «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» (клієнт) був укладений договір факторингу № 14/02/2022-01, за умовами якого клієнт зобов'язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги, а фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату на умовах, визначених цим договором.
Із Реєстру прав вимоги № 1 від 14 лютого 2022 року вбачається, що до ТОВ «Юніт Капітал» від ТОВ «Фінансова компанія Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржника ОСОБА_1 за кредитним договором № 880454815 від 13 травня 2021 року.
Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини, як передбачено статтею 11 ЦК України.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша статті 509 ЦК України).
Сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор (частина перша статті 510 ЦК України).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (частина перша статті 514 ЦК України).
Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (частина перша статті 519 ЦК України).
Аналіз вказаних норм свідчить, що частина перша статті 514 ЦК України регулює відносини між первісним кредитором та новим кредитором. Дійсність вимоги (суб'єктивного права) означає належність первісному кредитору того чи іншого суб'єктивного права та відсутності законодавчих або договірних заборон (обмежень) на його відступлення. У разі, зокрема, коли право вимоги не виникло (наприклад у разі нікчемності чи недійсності договору) або яке припинене до моменту відступлення (зокрема, внаслідок платежу чи зарахування) чи існують законодавчі заборони (або обмеження), то така вимога не переходить від первісного до нового кредитора. Тобто, відступлення права вимоги (цесія) в такому випадку не має розпорядчого ефекту. Проте це не зумовлює недійсність договору між первісним кредитором та новим кредитором, тому що правовим наслідком відсутності критеріїв дійсності права вимоги є цивільно-правова відповідальність первісного кредитора перед новим кредитором.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 березня 2021 року у справі
№ 906/1174/18 зроблено правовий висновок, що правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги:
1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні;
2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо);
3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним;
4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання;
5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
У постанові Верховного Суду від 4 грудня 2018 року у справі № 31/160 (29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права «nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet», який означає, що ніхто не може передати більше прав, ніж має сам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2022 року у справі
№ 910/12525/20 зроблено висновок, що «відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За змістом зазначених норм, права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача. Разом з тим положення частини першої статті 203 ЦК України прямо встановлюють, що застосовуються саме до змісту правочину (сукупності його умов), а не до його суб'єктного складу.
В тому випадку, коли особа відступає право вимоги, яке їй не належить, у правовідносинах відсутній управнений на таке відступлення суб'єкт. За загальним правилом пункту 1 частини першої статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Відступлення права вимоги є одним із випадків заміни кредитора в зобов'язанні, яке відбувається на підставі правочину. Відступлення права вимоги може відбуватися, зокрема, внаслідок укладення договору:
(а) купівлі-продажу чи міни (частина третя статті 656 ЦК України);
(б) дарування (частина друга статті 718 ЦК України);
(в) факторингу (глава 73 ЦК України)
(постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 листопада 2018 року в справі № 243/11704/15-ц).
Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України).
При цьому відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 910/1755/19, у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору, та умов правочину, які не є нікчемними та не визнані судом недійними.
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. Межі обсягу прав, що переходять до нового кредитора, можуть встановлюватися законом і договором, на підставі якого здійснюється перехід права. Обсяг і зміст прав, які переходять до нового кредитора є істотними умовами цього договору (постанова Верховного Суду України від 05 липня
2017 року у справі № 752/8842/14-ц, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21 січня 2019 року у справі № 909/1411/13, від 13 жовтня 2021 року у справі № 910/11177/20).
Згідно з частиною третьою статті 12, частиною першою статті 81 ЦК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що правовідносини за Кредитним договором № 880454815 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачем виникли 13 травня 2021 року, тобто значно пізніше ніж було укладено договір факторингу № 28/1118-01 від 28 листопада 2018 року, у якому предмет договору не індивідуалізовано належним чином. Витяг з Реєстру прав вимоги № 138, в якому зазначено відповідача, датується 15 червня 2021 року, тобто майже через три роки після укладення договору відступлення права вимоги, а отже на час укладення даного договору у ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було відсутнє право вимоги до ОСОБА_1 за зазначеним вище кредитним договором.
Водночас підставою заміни учасника процесуальних правовідносин є факт набуття таким учасником відповідних прав, у даному випадку кредитора, у матеріальних правовідносинах.
Передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином (постанова Верховного Суду від 24 квітня 2018 року по справі № 914/868/17).
При цьому, суд зазначає, що чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог, однак це стосується майбутніх вимог тільки за умови їх визначеності та існування на момент укладення договору факторингу.
Також Верховний Суд неодноразово зазначав, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 грудня 2021 року у справі № 911/3185/20).
Відсутність (недоведеність) порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Верховного Суду від 29 червня 2021 року по справі № 916/2040/20).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що ТОВ «Юніт Капітал» не довело порушення його прав з боку відповідача ОСОБА_1 та наявність у нього права звернення до суду з позовом до останнього про стягнення заборгованості за кредитним договором № 880454815 від 13 травня 2021 року, який укладений після відступлення ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» права вимоги за кредитними договорами на користь ТОВ «Таліон Плюс», а тому підстави для задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Юніт Капітал» відсутні.
Оскільки суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, судові витрати по справі залишаються за позивачем.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).
На підставі викладеного вище, керуючись ст.ст. 141, 259, 263-265, 279, 280 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити у повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до Черкаського апеляційного суду.
Повний текст судового рішення виготовлено 23 вересня 2024 року.
Суддя О.Г. Романова