Справа № 620/4457/24 Суддя першої інстанції: Сергій КЛОПОТ
24 вересня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Шведа Е.Ю.,
суддів - Голяшкіна О.В., Заїки М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на прийняте у порядку спрощеного позовного провадження рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа - 2 територіальне управління внутрішнього аудиту, про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
У березні 2024 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - Відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ), третя особа - 2 територіальне управління внутрішнього аудиту (далі - Третя особа, 2 ТУ внутрішнього аудиту), про:
- визнання протиправною бездіяльності ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо ненарахування та невиплати у повному розмірі ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.02.2024;
- зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_3 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 29.02.2024 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) в період з 01.12.2015 по 28.02.2018 - січень 2008 року, а в період з 01.03.2018 по 29.02.2024 - березень 2018 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 21.06.2024 позов задоволено повністю. Крім того, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у вигляді правничої допомоги у розмірі 6 000 грн.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням численної практики Верховного Суду базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців у період до 28.02.2018 є січень 2008 року, а починаючи з 01.03.2018 таким місяцем є березень 2018 року. Отже, за висновком суду, з 01.03.2018 по 29.02.2024 Відповідач повинен був здійснювати Позивачу нарахування та виплату індексації-різниці з огляду на те, що грошове забезпечення ОСОБА_1 у березні 2018 року збільшилося у порівнянні з лютим 2018 року на 1 295,60 грн, тобто менше ніж на 4 258,75 грн. Крім того, суд зазначив, в силу ч. ч. 1, 3 ст. 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача на користь Позивача підлягають присудженню всі понесені останнім судові витрати.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, 2 ТУ внутрішнього аудиту перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_3 , а відтак нарахування грошового забезпечення здійснювалося саме Третьою особою, а Відповідач лише здійснював виплату з огляду на подані останньому документи, по-друге, всупереч висновків суду базовим місяцем для нарахування індексації вважається місяць підвищення будь-якої складової грошового забезпечення, по-третє, індексація у період з 01.03.2018 по 29.02.2024 нараховувалася і виплачувалася з урахуванням березня 2018 року як базового місяця, а на 2023 рік її проведення взагалі було зупинене, по-четверте, заявлена до присудження сума витрат на професійну правничу допомогу є надмірною і неспівмірною із складністю справи, обсягом наданих адвокатом послуг та часом, необхідним для підготовки позовної заяви.
Після усунення визначених в ухвалі від 23.07.2024 про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05.08.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи із суду першої інстанції, які надійшли до Шостого апеляційного адміністративного суду 21.08.2024.
Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024 справу призначено до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції - скасуванню, з огляду на таке.
Вирішуючи цей спір по суті, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 з 01.08.1996 проходив службу у Збройних Силах України, зокрема, з 30.06.2012 в Територіальному Північно-Східному управлінні внутрішнього аудиту та контролю, переформованому з 30.08.2022 у 2 територіальне управління внутрішнього аудиту.
Наказом начальника 2 ТУ внутрішнього аудиту (по стройовій частині) від 29.02.2024 №28 підполковника ОСОБА_1 , звільненого наказом директора Департаменту кадрової політики Міністерства оборони України від 07.02.2024 №43 у відставку за станом здоров'я, з 29.02.2024 виключено із списків особового складу управління та знято з усіх видів забезпечення.
Судом першої інстанції також встановлено, що згідно довідки 2 ТУ внутрішнього аудиту від 05.03.2024 №535/386 останнє відповідно до наказу Міністерства оборони України від 15.11.2022 №377/нм перебуває на фінансовому забезпеченні при ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Крім того, із змісту довідки ІНФОРМАЦІЯ_3 від 21.03.2024 №5/5243ф та листа від 14.03.2024 №5/4798ф ОСОБА_1 виявлено, що у період з 01.12.2015 по 29.02.2024 Відповідачем не у повному обсязі здійснювалося нарахування та виплата індексації грошового забезпечення.
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військо службовців та членів їх сімей», ст. ст. 2, 4, 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» (далі - Закон), Порядку проведення індексації грошових доходів населення затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі - Порядок №1078), постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова №704), суд першої інстанції з урахуванням ряду правових позицій Верховного Суду дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, адже чинним законодавством визначено, що базовим місцем для розрахунку індексації є січень 2008 року за період до 28.02.2018, березень 2018 року за період з 01.03.2018, у тому числі для нарахування та виплати індексації-різниці.
Разом з тим, розглядаючи цей спір по суті у такому суб'єктному складі учасників справи, суд першої інстанції не врахував такого.
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджений наказом Міністра оброни України від 26.06.2018 №260 (далі - Порядок №260).
Пунктом 3 розділу І Порядку №260 визначено, що підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Аналогічні за змістом правила виплати грошового забезпечення військовослужбовцям були закріплені в Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260, яка втратила чинність із набранням чинності Порядком №260.
У свою чергу, як свідчать матеріали справи та було встановлено судом першої інстанції, 2 ТУ внутрішнього аудиту перебуває на фінансовому забезпеченні при ІНФОРМАЦІЯ_4 згідно наказу Міністерства оборони України від 15.11.2022 №377/нм, що підтверджується довідкою 2 ТУ внутрішнього аудиту від 05.03.2024 №535/386 (а.с. 9).
Наказом Міністерства оборони України від 22.05.2017 №280 затверджені Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Правила), які визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів ( ТЦК та СП ), установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту, що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.
Відповідно до п. 1.3 Правил розпорядниками бюджетних коштів за кошторисом Міністерства оборони України є:
Міністр оборони України головний розпорядник;
командувачі (начальники) видів Збройних Сил України, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, територіальних квартирно-експлуатаційних управлінь, інших органів військового управління (крім військових комісаріатів), Голова Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту, які включені до мережі головного розпорядника коштів, - розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів другого рівня);
командири військових частин, які включені до мережі головного розпорядника коштів або розпорядника коштів другого рівня, розпорядники коштів нижчого рівня (розпорядники коштів третього рівня).
Із змісту п. 1.5 Правил вбачається, що військова частина, не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів, зараховується на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня на підставі відповідних директив (рішень).
У разі зарахування військової частини на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника бюджетних коштів не за підпорядкованістю, рішення про таке зарахування приймається фінансовим органом головного розпорядника бюджетних коштів на підставі клопотання керівника органу військового управління (структурного підрозділу органу військового управління).
Командир військової частини, зарахованої на фінансове забезпечення до військової частини - розпорядника коштів третього рівня, організовує своєчасне оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини.
Начальник фінансового органу військової частини - розпорядника коштів третього рівня, до якої на фінансове забезпечення зараховані інші військові частини, розробляє положення про спільне фінансове господарство, в якому зазначаються права, обов'язки, порядок взаємодії, розмежування повноважень та відповідальності посадових осіб військової частини - розпорядника коштів третього рівня та військових частин, які зараховані до неї на фінансове забезпечення, щодо здійснення фінансового забезпечення таких військових частин, у тому числі щодо своєчасного оформлення та подання до фінансового органу військової частини розпорядника коштів необхідних документів (розпорядчих, розрахункових, фінансово-планових тощо). Зазначене положення затверджується командиром військової частини - розпорядником коштів третього рівня, погоджується забезпечувальним фінансовим органом та доводиться до військових частин, які зараховані на фінансове забезпечення.
Первинні документи, розрахунки фондів оплати праці, заявки на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату грошового військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та забезпечення інші виплати підписують посадові особи розпорядника коштів та посадові особи (командир та інша, визначена командиром, відповідальна посадова особа) військової частини, яка знаходиться на фінансовому забезпеченні.
Згідно п. 1.8 Правил командир військової частини керує фінансово-господарською діяльністю частини, розпоряджається згідно з законодавством коштами, забезпечує законне, цільове та ефективне їх використання в суворій відповідності із затвердженим кошторисом і зобов'язаннями перед державним бюджетом, несе відповідальністю за організацію фінансового забезпечення військової частини, стан фінансового господарства і забезпечення збереження готівки, організовує бухгалтерський облік активів і зобов'язань, доході і видатків.
Командир військової частини зобов'язаний, зокрема, особисто підписувати першим підписом фінансові документи, заяви на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату, грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати, договори і угоди, фінансову звітність та службове листування з питань фінансового забезпечення; забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу в установлені законодавством терміни.
Відповідно до пункту 4.3 Правил грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.
Отже, обов'язок щодо нарахуванням військовослужбовцю грошового забезпечення, в тому числі у випадку перебування військової частини на фінансовому забезпеченні в іншій військовій частині, покладені на командира військової частини, у штаті якої військовослужбовець проходить військову службу. Грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби. Кошти на здійснення відповідних виплат надаються розпорядником на підставі відповідних наказів, заявок, кошторисів, розрахунків тощо, що надаються військовою частиною, яка перебуває на фінансовому забезпеченні такого розпорядника коштів.
Матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 до моменту виключення із списів особового складу перебував у штаті 2 ТУ внутрішнього аудиту, що підтверджується копією наказу від 29.02.2024 №28 (а.с. 17). У свою чергу, указане територіальне управління перебуває на фінансовому забезпеченні ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Таким чином, у спірному випадку ІНФОРМАЦІЯ_2 не є особою, відповідальною за правильність обчислення та нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі його індексації, оскільки такими повноваженнями щодо Позивача наділена Третя особа, вимоги до якої у межах цього спору не заявлялися. На Відповідача ж за наведеного правового регулювання та встановлених обставин було покладено обов'язок лише з виплати Позивачу нарахованих 2 ТУ внутрішнього аудиту коштів, що виключає можливість стверджувати про вчинення ІНФОРМАЦІЯ_2 протиправної бездіяльності щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення у меншому за встановлений законодавством розмірі.
Указані обставини були залишені поза увагою суду першої інстанції попри те, що у відзиві на позовну заяву Відповідач наголошував на особливостях правового регулювання виплати грошового забезпечення за умови перебування однієї військової частини на фінансовому забезпеченні іншої (а.с. 32-34).
У контексті наведеного судова колегія вважає за необхідне звернути увагу, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.
Однак, під час розгляду справи суд першої інстанції, не надавши належної оцінки доводам ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо органу обчислення і нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення, вирішив спір у цій справі без залучення другого відповідача, що мало своїм наслідком порушення норм процесуального законодавства.
Згідно ч. 3 ст. 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
За привалами ч. 7 ст. 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції.
Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено. Відтак, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, як було підкреслено вище, позбавлений можливості виправити наведену помилку, а тому приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав, що від заявлений до неналежного відповідача.
При цьому, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.
Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.09.2020 у справі № 813/791/17, від 19.04.2022 у справі № №400/3989/19.
Щодо аргументів апеляційної скарги про необґрунтованість висновків суду першої інстанції по суті позовних вимог колегія суддів зазначає, що за встановлених обставин розгляду цієї справи за неналежного суб'єктного складу надання оцінки наявності або відсутності права Позивача на перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення у більшому розмірі є передчасним.
Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини звернення ОСОБА_1 до суду із цими позовними вимогами до неналежного відповідача, що було залишено поза увагою Чернігівським окружним адміністративним судом та мало своїм наслідком розгляд справи по суті без урахування належного суб'єктного складу сторін, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при прийнятті рішення неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми процесуального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи. У зв'язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити повністю, а рішення суду - скасувати.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 - задовольнити повністю.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 21 червня 2024 року - скасувати.
Прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Суддя-доповідач Е.Ю. Швед
Судді О.В. Голяшкін
М.М. Заїка
Повний текст постанови складено та підписано 24 вересня 2024 року.