Справа № 580/6078/24 Суддя (судді) першої інстанції: Гайдаш В.А.
23 вересня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Грибан І.О.
судді: Беспалов О.О.
Ключкович В.Ю.
розглянув у порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просив суд:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації-різниці грошового забезпечення що склалася в березні 2018 за період з 01.03.2018 по 23.11.2019;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 із застосуванням місяця підвищення доходу - січень 2008 року;
- зобов'язати відповідача перерахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення що склалася в березні 2018 в сумі 3892,45 грн, за період з 01.03.2018 по 23.11.2019 з урахуванням абзацу 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково:
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2015 по 28.02.2018;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 01.12.2015 по 28.02.2018;
- визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації-різниці грошового забезпечення, що склалася в березні 2018 року за період з 01.03.2018 по 23.11.2019;
- зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різниці грошового забезпечення, що склалася у березні 2018 року у сумі 3017,76 грн за період з 01.03.2018 по 23.11.2019, з урахуванням абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078;
- у задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Також, не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове, яким позовну заяву ОСОБА_1 залишити без розгляду.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Зокрема, апелянт зазначає про порушення, визначеного ст.122 КАС України та ст. 233 КЗпП України, строку звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 21 серпня 2024 року.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду по суті.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2024 року справу
на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.
Переглядаючи справу в межах доводів апеляційної скарги на предмет законності та обґрунтованості оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з наступного.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України (у військовій частині НОМЕР_1 ).
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 24.12.2019 №291 позивача було звільнено та виключено із списків військової частини НОМЕР_1 з 24.12.2019.
Представник позивача звернулась із заявою до військової частини НОМЕР_1 з проханням перерахувати та виплатити позивачу індексацію-різниці грошового забезпечення з урахуванням вимог абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078.
Однак, листом від 07.06.2024 №36/1490 військова частина НОМЕР_1 відмовила у виплаті та повідомила, що підстави відсутні для нарахування та виплати індексації грошового забезпечення позивача.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач протиправно, всупереч нормам Конституції України та Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 не проведено нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, з урахуванням доводів апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Стаття 6 КАС України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
За приписами ч. 1 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно абз. 1 ч. 2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на звернення з позовом, тобто коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об'єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.
Колегія суддів звертає увагу, що предметом спору в даній справі є невиплата позивачу під час проходження військової служби в належному розмірі щомісячної індексації грошового забезпечення за період з грудня 2015 року.
При щомісячному отриманні позивачем грошового забезпечення за весь спірний період, останній повинен був знати про розмір виплаченого йому щомісячно грошового забезпечення, про складові такого грошового забезпечення, в тому числі щодо нарахованої чи не нарахованої індексації такого грошового забезпечення.
Тобто, про розмір належних сум грошового забезпечення позивач мав знати щоразу при його отриманні, а щодо остаточного розрахунку на день звільнення - з 24.12.2019 року.
Разом з тим, на час виникнення спірних правовідносин, частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України, у редакції, чинній на час невиплати спірної індексації грошового забезпечення) було визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Так, тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15.10.2023 № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013.
У рішенні від 15.10.2013 № 8-рп/2013 (справа № 1-13/2013) Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини 2 статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно п. 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
У постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 620/1892/19 та від 05.02.2020 у справі № 825/565/17 зазначено, що індексація є складовою грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, оскільки індексація є складовою грошового забезпечення, то строки звернення до суду з позовом про її нарахування та виплату на час порушення прав позивача щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення у 2016 - 2018 роках не застосовувалися.
Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022, із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, з 19.07.2022 законодавцем змінено правове регулювання строку звернення з позовом до суду у справах про стягнення належних працівникові сум, зокрема, й заробітної плати, а саме - встановлено тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, цей строк є присічним для перебігу строку в трудових спорах, що виникли до внесення вказаних змін до ч.2 ст.233 КЗпП України, та закінчується (щодо спорів про стягнення належних працівникові сум) через три місяці починаючи з 19.07.2022.
Тобто, у дані справі строк звернення позивача з даними позовними вимогами закінчився 19.10.2022р.
Водночас, колегія суддів враховує, що відповідно до п. 1 гл. XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2022 № 1423 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236» дію карантину через COVID-19 продовжено до 30.04.2023. Встановлений з метою запобігання поширенню на території України респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, було відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651.
Указані висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 19.01.2023 по справі № 460/17052/21 та від 25.04.2023 по справі №380/15245/22.
Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведених правових норм, тримісячний строку звернення до суду після закінчення карантину розпочався з 01.07.2023 року. В суд з даним позовом позивач звернувся лише 17.06.2024 року, тобто майже через рік.
Питання поновлення строку на звернення до суду позивач в позові не заявляв. Заяву про поновлення пропущеного строку не подавав. Суд першої інстанції, при відкритті провадження в справі з цього приводу рішення не приймав та не навів доводів , чому вважає строк не пропущеним.
Суд враховує, що законодавче обмеження строку протягом якого особа може звернутися до суду, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Враховуючи вищенаведене, суд доходить висновку, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб Відповідача.
Наслідки пропуску строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України.
Відповідно до частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 123 КАС України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Пунктом 8 частини першої статті 240 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.
Разом з тим, відповідно до вимог ч.4 ст.240 КАС України, особа, позов якої залишено без розгляду після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду, має право звернутися до адміністративного суду в загальному порядку.
Відповідно до вимог ст.319 КАС України судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно 240 цього Кодексу.
Враховуючи, що позивачем строку звернення до суду з даними позовними вимогами пропущено без поважних причин, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а позовна заява - залишенню без розгляду.
Відповідно до п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Приписи п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Керуючись ст. ст. 14,122,123, 240, 250, 308, 311, 312, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року скасувати, а позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.
Головуючий суддя І.О. Грибан
Судді О.О. Беспалов
В.Ю. Ключкович
(повний текст постанови складено 23.09.2024р.)