24 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/8617/24
Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е.А.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІСТ-СІМ" на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у справі за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІСТ-СІМ" до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі Відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області про визнання протиправною та скасування постанови, -
В березні 2024 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправною та скасувати постанову Державної служби України з безпеки на транспорті відділ державного нагляду (контролю) у Одеській області штрафу від 04 березня 2024 року № ПШ059622;
- стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІСТ-СІМ" з Державної служби України з безпеки на транспорті відділ державного нагляду (контролю) у Одеській області судові витрати у сумі 3028,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що автомобіль, який перебуває в оренді у позивача був зупинений на трасі М-14 21км+434, яка включена до Переліку маршрутів міжнародного дорожнього перевезення небезпечних вантажів, рух за якими здійснюється без погодження з уповноваженими підрозділами Національної поліції України, тому дозвіл на нього не повинен отримуватися, та за відсутність погодження маршруту руху транспортних засобів законодавством України не передбачено ніяких штрафних санкцій.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Доводами апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції зовсім не прийнято до уваги та не розглянута заява позивача про збільшення позовних вимог від 16 травня 2024 року. Апелянт зазначає, що судом першої інстанції перекручуються факти, зовсім не вивчались надані позивачем документи, так як 22.01.2024 року, за перевезення небезпечних вантажів, на водія ОСОБА_1 , який керував транспортним засобом Volvo (реєстраційний номер НОМЕР_1 з напівпричіпом ВС -LDS реєстраційний номер НОМЕР_2 ) здійснюючи внутрішні перевезення небезпечного вантажу відповідно до ТТН на відпуск нафтопродуктів № 2201244 від 22.01.2024 р. не було складено Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом та не був накладений штраф, відповідно до Постанови про застосування адміністративно - господарського штрафу. Вказує, що водій, коли був зупинений посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті 26.01.2024 року о 09 год. 11 хв. їхав порожнім прямуючи на міжнародне завантаження м. Галац (Galati), Румунія по а.д. М-14, 21 км. + 434 м. (Маршрут міжнародного перевезення «Кучурган» - Одеса - Миколаїв - Херсон - Мелітополь -Маріуполь МММ «Новоазовськ). На підтвердження наведеного, апелянт просить суд ознайомитись та прийняти до уваги підтверджуючи документи, котрі не були надані до суду першої інстанції, оскільки позивач вважав достатнім надані раніше документи для винесення обґрунтованого рішення судом першої інстанції. Апелянт зазначає, що згідно з Переліком маршрутів міжнародного дорожнього перевезення небезпечних вантажів, рух за якими здійснюється без погодження з уповноваженими підрозділами Національної поліції України, який затверджений Наказом МВС України від 02.03.2016 р №151/89 на зазначених нижче МПП здійснюються без погодження маршруту руху транспортних засобів: п.5.Переліку «МПП "Рені" - МПП "Одеса" - Умань - Київ - Кіпті - Глухів - МПП "Бачівськ".»; п 11. Переліку №МПП "Кучурган" - Одеса - Миколаїв - Херсон - Мелітополь - Маріуполь - МПП "Новоазовськ".» - саме на цьому маршруті міжнародного перевезення був зупинений для перевірки транспортний засіб НОМЕР_1 , НОМЕР_2 , яким керував водій позивача.
14 червня 2024 року до суду через систему “Електронний суд» від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому представник просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 26.01.2024 посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті на підставі направлення на рейдову перевірку від 18.01.2024 N 04/В на автомобільній дорозі М-14 Одеса-Мелітополь, 21 км + 434 м, під час її проведення, був зупинений транспортний засіб марки VOLVO з причепом НОМЕР_3 , державний номерний знак НОМЕР_1 та BH2088XK відповідно під керуванням водія ОСОБА_1 , автомобільним перевізником, згідно наданих документів, був позивач - ТОВ "ЕКВІСТ-СІМ".
Згідно наданої перевіряючому товарно-транспортної накладної №2201244 від 22.01.2024 року позивачем перевозився скраплений (зріджений) вуглеводний газ паливний, марки пропан-бутан (а.с.27) у кількості 36007 дм. Під час перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом встановлено порушення, передбачене абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт": перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт", а саме: відсутність на момент проведення перевірки погодження маршруту руху транспортного засобу під час перевезення небезпечних вантажів. Водій транспортного засобу ОСОБА_1 пояснень не надав, водночас акт підписав (а.с.9).
В зв'язку з виявленням порушення інспектором Руцинським О. складений акт №046178 від 26.01.2024 року.
На підставі Акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом від 26.01.2024 N AP 046178 начальником відділу державного нагляду (контролю) у Одеській області винесено постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу N ПШ 059622, якою до ТОВ "ЕКВІСТ-СІМ" застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 17 000 грн.
Представник позивача приймав участь у розгляді справи у відділі державного нагляду (контролю) у Одеській області.
Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з даною позовною заявою.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що перелік документів, які повинні бути під час перевезення небезпечного вантажу вказаний у ст.48 не є вичерпним, так як містить посилання на інші документи, передбачені законодавством (є відсильною нормою права).
Тому, суд вважав правильним застосування відповідачем до позивача санкції, передбаченої ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Також, суд першої інстанції дійшов висновку, що посадові особи Укртрансбезпеки діяли у відповідності до Закону України "Про автомобільний транспорт", на підставі та у межах встановлених чинним законодавством повноважень, у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України та з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення щодо винесення оскаржуваної постанови.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року №2344-III (далі Закон №2344-III) законодавство про автомобільний транспорт складається із цього Закону, законів України "Про транспорт", "Про дорожній рух", чинних міжнародних договорів та інших нормативно-правових актів у сфері автомобільних перевезень.
Відповідно до ст.3 Закону №2344-III цей закон регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до ч.12 ст.6 Закону №2344-III державному контролю підлягають усі транспортні засоби українських та іноземних перевізників, що здійснюють автомобільні перевезення пасажирів і вантажів на території України.
Відповідно до п.1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 року № 103 (далі Положення №103) Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно з пп. 1 п. 4 зазначеного Положення, основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Згідно з п. 8 Положення №103, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо, через утворені в установленому порядку територіальні органи та Держспецтрансслужбу.
Порядком проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) №1567 від 08.11.2006 року (далі Порядок - №1567) визначено процедуру проведення рейдових перевірок (перевірок на дорозі) щодо додержання автомобільними перевізниками вимог законодавства про автомобільний транспорт.
Відповідно до п. 14 Порядку №1567, рейдова перевірка транспортних засобів проводиться в будь-який час на окремо визначених ділянках дороги, маршрутах руху, автовокзалах, автостанціях, автобусних зупинках, місцях посадки та висадки пасажирів, стоянках таксі і транспортних засобів, місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів, місцях здійснення габаритно-вагового контролю, під час виїзду з підприємств та місць стоянки, на інших об'єктах, що використовуються суб'єктами господарювання для забезпечення діяльності автомобільного транспорту.
Пунктом 15 Порядку №1567 встановлено вичерпний перелік підстав під час проведення рейдової перевірки, серед яких зазначено наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Оформлення результатів перевірки та застосування адміністративно-господарських штрафів, передбачені пунктами 20-30 цього Порядку.
Так, виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму. У разі виявлення в ході перевірки транспортного засобу порушення законодавства про автомобільний транспорт посадовими особами, що провели перевірку, складається акт за формою згідно з додатком 3.
Про результати перевірки транспортного засобу (відсутність порушення або зазначення номера складеного акта) посадова особа робить запис у дорожньому листі (за наявності такого) із зазначенням дати, часу, місця перевірки, свого прізвища, місця роботи і посади, номера службового посвідчення та ставить свій підпис, а у разі проведення перевірки виконання Європейської угоди ставить відповідний відбиток печатки на реєстраційному листку режиму праці та відпочинку водіїв (у разі наявності).
В п.п. 20-22 Порядку №1567 зазначено, що у разі відмови уповноваженої особи суб'єкта господарювання або водія від підписання акта перевірки суб'єкта господарювання або акта перевірки транспортного засобу посадові особи, що провели перевірку, роблять про це запис.
Відповідно до п.п. 25, 26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи автомобільного перевізника. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа автомобільного перевізника повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням або надсиланням на офіційну електронну адресу (за наявності).
Відповідно до п.п. 27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи автомобільного перевізника справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник територіального органу Укртрансбезпеки або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Відповідно до ст. 48 Закону №2344-III автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
При оформленні товарно-транспортної накладної вантажовідправник зазначає такі обов'язкові реквізити:
дата і місце складання;
вантажовідправник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
автомобільний перевізник (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), прізвище, ім'я, по батькові водія та номер його посвідчення;
вантажоодержувач (повне найменування (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті);
транспортний засіб (марка, модель, тип, реєстраційний номер автомобіля, причепа/напівпричепа), його параметри із зазначенням довжини, ширини, висоти, загальної ваги, у тому числі з вантажем, та маси брутто;
пункти завантаження і розвантаження.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є:
для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг;
для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
Отже, до переліку документів для здійснення внутрішніх перевезень вантажів визначених ст.48 Закону №2344, віднесено також інші документи, що передбачені законодавством.
Згідно з положеннями ст.49 Закону №2344 водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень, дотримуватися визначеного режиму праці та відпочинку.
Відповідно до ст.1 Закону України “Про перевезення небезпечних вантажів» небезпечний вантаж - речовини, матеріали, вироби, відходи виробничої та іншої діяльності, які внаслідок притаманних їм властивостей за наявності певних факторів можуть під час перевезення спричинити вибух, пожежу, пошкодження технічних засобів, пристроїв, споруд та інших об'єктів, заподіяти матеріальні збитки та шкоду довкіллю, а також призвести до загибелі, травмування, отруєння людей, тварин і які за міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за результатами випробувань в установленому порядку залежно від ступеня їх впливу на довкілля або людину віднесено до одного з класів небезпечних речовин;
небезпечні речовини - речовини, віднесені до таких класів: клас 1 - вибухові речовини та вироби; клас 2 - гази; клас 3 - легкозаймисті рідини; клас 4.1 - легкозаймисті тверді речовини; клас 4.2 - речовини, схильні до самозаймання; клас 4.3 - речовини, що виділяють легкозаймисті гази при стиканні з водою; клас 5.1 - речовини, що окислюють; клас 5.2 - органічні пероксиди; клас 6.1 - токсичні речовини; клас 6.2 - інфекційні речовини; клас 7 - радіоактивні матеріали; клас 8 - корозійні речовини; клас 9 - інші небезпечні речовини та вироби;
маршрути перевезення небезпечних вантажів - залізничні шляхи, автомобільні дороги, внутрішні водні шляхи, морський та повітряний простір, де дозволено рух транспортних засобів, які перевозять небезпечні вантажі;
міжнародне перевезення небезпечних вантажів - перевезення небезпечних вантажів з території України на територію іноземної держави; з території іноземної держави на територію України; транзитом через територію України.
Згідно з ст. 8 Закону України “Про перевезення небезпечних вантажів» перевізник небезпечних вантажів має право на:
своєчасне одержання небезпечного вантажу разом з відповідними документами з повною інформацією про вантаж;
проведення всебічної передбаченої законодавством перевірки небезпечного вантажу, що приймається до перевезення, та документів на нього;
відмову у прийнятті до перевезення небезпечного вантажу у разі невідповідності вантажу або документів на нього встановленим вимогам;
відшкодування збитків, заподіяних йому внаслідок подання відправником недостовірної інформації про вантаж або несвоєчасного прийняття його одержувачем.
Перевізник небезпечних вантажів зобов'язаний:
приймати небезпечні вантажі до перевезення, якщо вантаж і документи на нього відповідають встановленим вимогам;
забезпечувати перевезення небезпечних вантажів у встановленому порядку визначеними транспортними засобами;
у разі дорожнього перевезення розробити та погодити з органами Національної поліції, маршрути і режими перевезення небезпечних вантажів; забезпечити своєчасний огляд транспортних засобів територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України, та отримання відповідного свідоцтва про допуск до перевезення небезпечного вантажу; під час перевезення не відхилятися від узгодженого маршруту, додержуватися безпечних умов руху та постійно контролювати стан транспортного засобу і вантажу;
перевозити у встановлений строк небезпечний вантаж та передавати його одержувачу;
забезпечувати належне зберігання небезпечного вантажу;
у відповідних випадках здійснювати заходи фізичного захисту і охороняти небезпечний вантаж;
забезпечувати проведення спеціального навчання, підвищення кваліфікації осіб, які здійснюють перевезення небезпечних вантажів, та їх медичного огляду; в разі дорожнього перевезення забезпечувати одержання водіями свідоцтв про допуск до перевезення небезпечних вантажів встановленого зразка після навчання та складання відповідних іспитів у територіальних органах Міністерства внутрішніх справ України;
надавати в установленому порядку необхідну інформацію про перевезення небезпечних вантажів іншим суб'єктам перевезення та органам, зазначеним у статтях 10, 15 і 16 цього Закону, в разі дорожнього перевезення - органам Національної поліції;
здійснювати в установленому порядку страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення таких вантажів;
відшкодовувати витрати та збитки, заподіяні внаслідок порушення ним законодавства з питань перевезення небезпечних вантажів.
Відповідно до ч.2 ст. 16 Закону України “Про перевезення небезпечних вантажів» до компетенції Національної поліції у сфері дорожнього перевезення небезпечних вантажів належить: здійснення контролю за безпекою дорожнього руху під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, додержанням законодавства у зазначеній сфері; розроблення і видача в установленому порядку погоджень маршрутів руху транспортних засобів під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів.
Згідно з ст.18 Закону України “Про перевезення небезпечних вантажів» Умови перевезення небезпечних вантажів визначаються нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту. У разі відсутності таких актів небезпечний вантаж допускається до перевезення на умовах, встановлених за рішенням органів, зазначених у статтях 13, 15 і 16 цього Закону. В разі дорожнього перевезення небезпечних вантажів умови перевезення встановлюються органами Національної поліції.
Перевезення небезпечних вантажів допускається за наявності відповідно оформлених перевізних документів, перелік і порядок подання яких визначається нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність транспорту.
Погодження маршруту руху під час перевезення небезпечних вантажів регулюється Порядком погодження та оформлення маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів затвердженого Наказом Міністерства Внутрішніх Справ України № 656 від 04.08.2018.
Пунктами 1, 2 зазначеного порядку встановлено наступне: перевезення
небезпечних вантажів, які згідно з ДОПНВ належать до вантажів підвищеної небезпеки, територією України здійснюються за наявності погодження маршруту руху транспортних засобів під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, виданого Національною поліцією України.
Перевезення небезпечних вантажів, які належать до вантажів підвищеної небезпеки, без погодження маршруту руху транспортних засобів під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, виданого поліцією, здійснюється:
у міжнародному сполученні на маршрутах, перелік яких затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства інфраструктури України від 02 березня 2016 року № 151/89 “Про затвердження Переліку маршрутів
міжнародного дорожнього перевезення небезпечних вантажів, рух за якими здійснюється без погодження з уповноваженими підрозділами Національної поліції України», зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22 березня 2016 року за № 421/28551 (зі змінами);
якщо перевезення вантажу частково або повністю звільняється від необхідності дотримання вимог та положень розділу 1.1.3 додатка А до ДОПНВ.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, за даними ТТН №2201244 від 22.01.2024 року вказаний наступний маршрут руху: пункт навантаження -Одеська обл. Одеський р-н., с.Березань (за межами населеного пункту); пункт розвантаження - м.Миколаїв Миколаївська обл.. м.Херсон, Херсонська обл. (а.с.27). Тобто перевезення здійснювалось в межах території України, тоді як згідно ст.1 Закону України № 1644-III міжнародне перевезення небезпечних вантажів це перевезення небезпечних вантажів з території України на територію іноземної держави; з території іноземної держави на територію України; транзитом через територію України, що в даному випадку не відбувалось.
Тому, колегія суддів вважає безпідставними доводи апелянта, що по трасі м-14 він мав право перевозити небезпечний вантаж з посиланням на п.11 Переліку маршрутів міжнародного дорожнього перевезення небезпечних вантажів, рух за якими здійснюється без погодження з уповноваженими підрозділами Національної поліції України затвердженого Наказом МВС України, Міністерства інфраструктури України №151/89 від 02.03.2016 р.
Твердження апелянта щодо здійснення міжнародного перевезення небезпечного вантажу не підтверджені належними та допустимими доказами.
Як встановлено судами, водієм транспортного засобу було надано погодження № 2023-13855101-59НВ маршруту руху транспортного засобу під час дорожнього перевезення небезпечних вантажів, строк дії якого з 12.07.2023 по 08.09.2023 (а.с. 66), тобто з вичерпаним терміном дії.
Таким чином, перевізником не погоджено маршрут руху транспортного засобу.
Відповідно до абз. 3 ч. 1 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за: перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;
Відтак до позивача правомірно застосована санкція у вигляді штрафу на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону №2344-III, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги Товариства з обмежною відповідальністю “ЕКВІСТ-СІМ» не підлягають задоволенню.
Що стосується доводів апелянта про те, що судом першої інстанції не прийнято до уваги та не розглянута заява позивача про збільшення позовних вимог від 16 травня 2024 року, що є порушенням норм процесуального права, колегія суддів зазначає.
Відповідно до ч.1 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Колегія суддів зазначає, що вказані доводи апелянта не є підставою для скасування правильного по суті рішення суду першої інстанції та звертає увагу апелянта, якщо, на його думку, суд першої інстанції не розглянув одну із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення; судом не вирішено питання про судові витрати, апелянт має право звернутись до Одеського окружного адміністративного суду в порядку ст. 252 КАС України.
Щодо клопотання апелянта, зазначеного в апеляційній скарзі, прийняти до уваги підтверджуючи документи, котрі не були надані до суду першої інстанції, колегія суддів зазначає.
Відповідно до ч.1, ч.4 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом не надано доказів неможливості подання вказаних доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього, натомість апелянт зазначив, що він вважав достатнім, надані раніше документи для винесення обґрунтованого рішення судом першої інстанції .
Таким чином, колегія суддів відхиляє вказане клопотання апелянта та розглядає справу, на підставі тих документів та доказів, які були надані до суду першої інстанції.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Одеського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКВІСТ-СІМ" - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2024 року - залишити без змін.
Відповідно до ст. 329 КАС України постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик