19 вересня 2024 року м. Дніпросправа № 280/3083/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),
суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,
розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року (суддя Сацький Р.В.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання дій протиправною та скасування податкової вимоги зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби, в якому позивач просить суд:
визнати протиправною та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Запорізькій області № Ф-1600-49 У від 14.08.2019 та № Ф-1600-49 У від 18.05.2021 про сплату боргу (недоїмки) у загальному розмірі 37 788,74 грн;
зобов'язати Головне управління ДПС у Запорізькій області зняти з податкового обліку позивача як фізичну особу - підприємця та закрити інтегровану картку платника - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску;
витребувати у відповідача засвідчені належним чином копії вимоги № Ф- 1600-49 У від 14.08.2019 та № Ф-1600-49 У від 18.05.2021 про сплату боргу (недоїмки);
здійснити розподіл судових витрат.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в квітні 2023 року при зверненні до нотаріуса з метою здійснення нотаріальних дій з належним йому майном, дізнався про наявність арешту на все майно та запису в реєстрі боржників. Ознайомившись з виконавчими провадженнями в Центральному ВДВС у м. Запоріжжя Південного МУМЮ (м. Одеса) позивач дізнався про наявність двох податкових вимог № Ф-1600-49 У від 14.08.2019 та № Ф-1600-49 У від 18.05.2021. Обидві вимоги видані Головним управлінням ДПС у Запорізькій області. Вимога № Ф-1600-49 У від 14.08.2019 містить в собі борг на суму 7965,54 грн, а вимога № Ф-1600-49 У від 18.05.2021 - 29 823,20 грн, а загалом сума штрафу склала 37 788,74 грн. Вказані вимоги про сплату боргу (недоїмки) не були отримані позивачем, оскільки надсилались за адресою АДРЕСА_1 , за якою позивач не проживає. Просить визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду та прийняти до розгляду позовну заяву. Також, позивач вважає, що відповідач порушив його законні права та інтереси, оскільки вимоги є безпідставними та протиправними і не відповідають критеріям правомірності, та підлягають скасуванню. Тому, позивач змушений звернутись до суду з позовною заявою про захист своїх прав.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що рішення суду першої інстанції є не обґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм права. Апелянт вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини у справі, оскільки відповідно до наявної у Головному управлінні ДПС у Запорізькій області, а саме даних реєстраційної та
облікової картки платника податків, ОСОБА_1 з 16.04.2003 перебуває
на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області, ГУ ДПС У запорізькій області, Олександрівська державна податкова інспекція (Олександрівський район м. Запоріжжя) - підприємець на загальній системі оподаткування. Отже, позивач на день розгляду справи судом, перебуває на обліку в ГУ ДПС у Запорізькій області як фізична особа - підприємець та є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Крім цього, у розумінні Закону№ 2464 Позивач як фізична особа - підприємець являється платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Станом на 11.02.2022, згідно інтегрованої картки платника податків ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) по коду класифікації доходів бюджету 71040000 (для фізична осіб - підприємців, у тому числі які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб які проводять незалежну професійну діяльність) рахувалась недоїмка в сумі 21 969,20 грн за наступними періодами: за 4 квартал 2018 року по строку 21.01.2019 - 2 457,18 грн (мінімальна заробітна плата 2018 року 3 723 грн х 22 відсотки = 819,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 819,06 грн х 3 2457,18 грн); за 1 квартал 2019 року по строку 19.04.2019 - 2 754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4 173 грн х 22 відсотки - 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 ~ 2 754,18 грн); за 2 квартал 2019 року по строку 19.07.2019 - 2 754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4 173 грн х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 - 2 754,18 грн); за 3 квартал 2019 року по строку 21.10.2019 - 2 754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4 173 грн х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 - 2 754,18 грн); за 4 квартал 2019 року по строку 20.01.20 - 2 754,18 грн (мінімальна заробітна плата 2019 року 4 173 грн х 22 відсотки = 918,06 грн в місяць, за 3 місяці відповідно 918,06 грн х 3 = 2 754,18 грн); за 1 квартал 2020 року по строку 21.04.2020 - 2078,12 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 4723 грн х 22 відсотки = 1039,06 грн в місяць, за квартал, з урахуванням карантину з березня 2020 року, відповідно 1 039,06 грн х 2 = 2078,12 грн); за 2 квартал 2020 року по строку 20.07.2020 - 1 039,06 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 4 723 грн х 22 відсотки = 1 039,06 грн за квартал, з урахуванням карантину); за 3 квартал 2020 року по строку 19.10.2020 - 3 178,12 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 4 723 грн х 22 відсотки 1 039,06 грн в місяць, відповідно за 2 місяці (липень -серпень) 1 039,6 грн х 2 = 2 078,12 грн та мінімальна заробітна плата 2020 року 5 000 грн х 22 відсотки = 1 100,00 грн за вересень, за квартал відповідно 2078,12 грн + 1100,00 грн = 3178,12 грн); за 4 квартал 2020 року по строку 19.01.2021 - 2 200,00 грн (мінімальна заробітна плата 2020 року 5 000 х 22 відсотки = 1 100,00 грн в місяць, відповідно за жовтень - листопад 2 200,00 грн х 2 = 2 200,00 грн). ОСОБА_2 , оплату єдиного внеску за період з 21.01.2018 по сьогоднішній день не здійснював. Жодного доказу сплати єдиного внеску протягом 2018 - 2023 років Позивачем до суду надано не було.
Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України. Що підтверджується копією паспорта НОМЕР_2 , виданого Жовтневим РВ УМВС України в запорізькій області 05.09.1995, та карткою платника податків від 25.03.1998, які додані до справи.
02.05.2023 ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами виконавчих проваджень ВП № 6136621 та ВП № 6739130 відкритими за вимогами ГУ ДПС у Запорізькій області № Ф-1600-49 У від 14.08.2019 та № Ф-1600-49 У від 18.05.2021. Копії документів виконавчих проваджень додані позивачем до справи.
Крім цього, на вимогу суду, витребувано від Головного управління ДПС у Запорізькій області засвідчені належним чином копії вимоги № Ф-1600-49 У від 14.08.2019 та № Ф-1600-49 У від 18.05.2021 про сплату боргу (недоїмки), які долучені до матеріалів справи.
Відповідно до даних зазначених в Інтегрованій картці платника податків ОСОБА_1 , заборгованість позивача зі сплати єдиного внеску склала 37 788 грн. Копія картки міститься в матеріалах справи.
Позивач не погодившись зі спірним рішенням, звернувся до суду.
Надаючи оцінку спірним відносинам, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон).
Єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок), відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону, це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 4 Закону встановлено що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Відповідно до ст. 5 Закону облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування (далі - учасниками накопичувальної пенсійної системи), - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Взяття на облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органом доходів і зборів шляхом внесення відповідних відомостей до реєстру страхувальників.
Зняття з обліку платників єдиного внеску, зазначених в абзацах другому, п'ятому та сьомому пункту 1 та пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється органами доходів і зборів на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, платників єдиного внеску - фізичних осіб - підприємців, - на підставі відомостей з реєстраційної картки, наданих державним реєстратором, після проведення передбачених законодавством перевірок платників та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці шостому пункту 1 та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, на яких не поширюється дія Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», - за їхньою заявою після проведення передбачених законодавством перевірок платників, звірення розрахунків та проведення остаточного розрахунку, а платників єдиного внеску, зазначених в абзаці восьмому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - за їхньою заявою.
Органи доходів і зборів повідомляють Пенсійний фонд про взяття на облік платників єдиного внеску із зазначенням органу доходів і зборів, в якому взято на облік платника. Порядок здійснення такого повідомлення визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом.
Відповідно до п. 2 та 3 ст. 7 Закону єдиний внесок нараховується:
для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до п.2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання №2390 від 01.07.2010, процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Згідно п.п.3-4 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390-VІ усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру. Державний реєстратор при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки зобов'язаний, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, провести включення відомостей про діючі юридичні особи та фізичних осіб - підприємців і видати їм виписку з Єдиного державного реєстру.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними.
Відповідно до п.п.7, 8 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №2390 - VІ спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування (далі - уповноважені органи), які в межах своїх повнова жень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців.
Після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та від повідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Так, ч.2 Прикінцевих положень Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» не містить жодних приписів щодо будь-яких обов'язків фізичних осіб-підприємців, тому колегія суддів наголошує, що зазначена норма містить вказівку на обов'язок саме державного реєстратора протягом 2004-2005 років здійснити заміну раніше виданих юридичним особам та фізичним особам - підприємців свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка у разі надходження від таких юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців реєстраційної картки.
Відповідно до інформації Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань станом на жовтень 2023 року в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, дані про позивача, як суб'єкта підприємницької діяльності, або про припинення позивача, як суб'єкта підприємницької діяльності, відсутні, і відповідачем в порушення вимог ч. 2 ст. 77 КАС України під час розгляду цієї справи судом першої інстанції та апеляційним судом не було надано суду будь-яких належних письмових доказів зворотного, що свідчить про те, що відповідачем не доведено, що ОСОБА_1 станом на час винесення оскаржуваної вимоги та на час розгляду адміністративної справи є зареєстрованою як фізична особа-підприємець, або що позивач не завершив процедуру зняття з обліку в органах Пенсійного фонду України та/або не провів певні дії щодо облікових процедур у держреєстратора.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що положення ч.3 ст.18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» (у редакції до 01.01.2016) передбачали, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, і аналогічні положення містяться у ч.3 ст.10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців», де зазначено, що якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.07.2020 у справі №260/81/19 зроблено висновок про те, що відсутність офіційного підтвердження в особі статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом №755-ІУ, виключає можливість законного здійснення підприємницької діяльності та отримання відповідних доходів, за відсутності фактичних доказів протилежного, виключає і можливість формальної та фактичної участі особи у системі загальнообов'язкового соціального страхування за відповідним статусом.
Приймаючи до уваги наведені норми чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, що виникли між сторонами у цій справі, та фактичні обставини справи, які були встановлені судом під час її розгляду, колегія суддів вважає, що під час розгляду цієї справи не підтверджено факт реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, що фактично виключає можливість формальної та фактичної участі позивача у системі загальнообов'язкового соціального страхування за відповідним статусом, що свідчить про те, що позивач у справі не є страхувальником у розумінні Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та не має обов'язку щодо сплати єдиного соціального внеску, що свідчить про протиправність нарахування позивачу недоїмки зі сплати єдиного внеску за період 2018-2023 рр. згідно вимоги та за даними інтегрованої картки платника податків, тому суд першої інстанції під час розгляду цієї справи зробив правильний висновок щодо протиправності прийнятою відповідачем у справі вимоги про сплату боргу по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування № Ф-1600-49 У від 14.08.2019 та № Ф-1600-49 У від 18.05.2021 про сплату боргу (недоїмки) у загальному розмірі 37 788,74 грн та скасував таке рішення суб'єкта владних повноважень задовольнивши у цій частині заявлені позивачем у справі позовні вимоги.
Стосовно заявлених позивачем у цій справі позовних вимог щодо зобов'язання відповідача зняти з податкового обліку позивача як фізичну особу - підприємця та закрити інтегровану картку платника - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску, то під час вирішення цієї частини позовних вимог необхідно враховувати наступне.
Відповідно до Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, який затверджено наказом Міністерства фінансів України № 422 від 07.04.2016 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.05.2016 за № 751/28881 (далі - Порядок), інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.
Відповідно до пункту 1 глави 1 Розділу II Порядку з метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками та містять інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.
Згідно з главою 2 Розділу II Порядку з метою забезпечення контролю за коректністю відображення інформації в інформаційній системі органів ДФС при відкритті/закритті ІКП підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, проводиться щоденний контроль шляхом формування реєстрів перевірки записів, зокрема, за напрямами: наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску та переплати за платежами, за якими не передбачено подання платником податкової звітності до органу ДФС (крім платежів, які контролюються органами ДФС в частині актів перевірок); наявність нарахованих сум, сум податкового боргу, заборгованості з єдиного внеску в ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування».
Розбіжності не пізніше наступного робочого дня з дня їх виявлення відпрацьовуються підрозділом, який здійснює облік платежів та інших надходжень, шляхом усунення помилок: у разі виявлення невідповідностей між відкритими в інформаційній системі органів ДФС ІКП та затвердженим Переліком форм ІКП здійснюється перекодування ІКП на відповідну форму обліку ІКП; у разі сплати новоствореним платником, який не включений до реєстру платників певного податку, кошти розносяться до ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування».
Відпрацювання ІКП зі спеціальним кодом «Платежі до з'ясування» здійснюється згідно з пунктом 3 глави 2 розділу ІІІ цього Порядку.
Отже аналіз наведених норм права дає можливість зробити висновок про те, що що відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо своєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань створює певні наслідки для платника податків та наявність у останнього матеріально-правового інтересу щодо вірного та об'єктивного відображення в інтегрованій картці фактичного стану розрахунків з бюджетом. Відповідно, у разі скасування вимоги про сплату податкового боргу, контролюючий орган зобов'язаний вчинити дії щодо відображення/коригування у особовій картці позивача дійсного стану зобов'язань перед бюджетом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.03.2020 у справі № 826/9288/18.
Згідно статей 65 - 67 Податкового кодексу України встановлено, що підставою для взяття на облік/зняття з обліку в контролюючих органах фізичних осіб - підприємців та внесення змін до їх облікових даних є надходження до контролюючого органу відповідних відомостей з Єдиного державного реєстру.
Після державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізична особа продовжує обліковуватись у контролюючих органах як фізична особа - платник податків, яка отримувала доходи від провадження підприємницької діяльності.
Така фізична особа має забезпечити остаточні розрахунки з податків від провадження підприємницької діяльності, в установлені строки подати відповідному контролюючому органу декларацію за останній базовий податковий (звітний) період, в якій відображаються виключно доходи від проведення підприємницької діяльності.
Таким чином, наведені норми дають підстави для висновку про необхідність відповідного запису в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем як передумови для зняття особи з обліку в контролюючих органах в звичайному порядку.
Матеріалами справи встановлено, що рішенням Запорізького окружного адміністративного суду у справі № 280/3338/19 від 29.08.2019, залишеним без змін постановою Третього апеляційнго адміністративнго суду від 05.12.2019, встановлено, що у позивача відсутній статус фізичної особи - підприємця в розумінні Закону № 755-IV та доходи від провадження підприємницької діяльності за спірний період, тому він не належить до платників єдиного внеску відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, контролюючий орган продовжує обліковувати ОСОБА_1 як ФОП, що є платником ЄСВ, нараховувати йому недоїмки та виставляти вимоги про сплату таких недоїмок.
Отже, судами, у вище зазначеній справі встановлено відсутність у позивача обов'язку зі сплати єдиного соціального внеску, як фізичною особою-підприємцем, оскільки останній не здійснював підприємницьку діяльність та не був включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як це передбачено нормами чинного законодавства, зокрема, процедурою адміністрування системи державної реєстрації фізичних осіб - підприємців, яка запроваджена Законами № 2390-VI та № 1155-VII.
Частиною четвертою статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Таким чином, доводи податкового органу щодо обліку в інтегрованій картці платника за кодом платежу 71040000 недоїмка на суму 21 969,20 грн., яка обліковується за позивачем, не відповідають дійсності та спростовані в порядку частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України.
З огляду на вищенаведене, приймаючи до уваги встановлене в судовому порядку у справі протиправне нарахування позивачу контролюючим органом єдиного внеску, відсутність у позивача заборгованості зі сплати єдиного внеску, не доведеність належними і допустимими доказами того, що запис про державну реєстрацію позивача, як фізичної особи-підприємця, взагалі був внесений в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача зняти з податкового обліку позивача як фізичну особу - підприємця та закрити інтегровану картку платника - фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 по єдиному внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування з одночасним формуванням відомостей про відсутність заборгованості зі сплати єдиного внеску є обґрунтованими та такий спосіб захисту порушеного права позивача відповідає обсягу порушених прав позивача у справі і у даному випадку є ефективним, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції зробив правильний висновок щодо обґрунтованості цієї частини позовних вимог.
Європейський суд з прав людини у пункті 75 рішення від квітня 2005 року у справі «Афанасьєв проти України» (заява № 38722/02) зазначив, що обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави.
Колегія суддів вважає, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення, тому необхідною умовою для ефективного поновлення порушеного права є існування чіткого зв'язку між правопорушенням та способом захисту права, тобто метою судового захисту має бути усунення перешкод в реалізації права, а її досягненням - визначений спосіб захисту права, який би вичерпував себе, тому вимога на захист права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
При цьому, судом враховуються висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішенні у справі «Каіч та інші проти Хорватії», в якому ЄСПЛ зазначив, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), пункт 74).
Колегією суддів враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.
Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 04 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий - суддя Т.І. Ясенова
суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров