23 вересня 2024 року справа № 580/6822/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення часників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
встановив:
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - Головне управління, відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.2024 за № 003020707;
- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14.03.2024 за № 003019707.
В обґрунтування позовних вимог представниця позивача зазначила, що всупереч положенням Податкового кодексу України в наказі про проведення фактичної перевірки не вказано чіткої підстави для її проведення, так само не вказано яка саме інформація від державних органів або органів місцевого самоврядування свідчить про можливі порушення позивачем податкового законодавства.
Щодо суті виявлених порушень представниця позивача зазначила, що неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, зміст і обсяг господарської операції, не є підставою для невизнання господарської операції. Представниця зазначила, що позивач на вимогу контролюючого органу надавав копії відповідних документів, можливо нечіткої якості, однак зауважила, що прослідковується прямий зв'язок між придбаними позивачем товарами, їх реалізацією та товарними залишками.
Також представниця зазначила, що з 24.02.2022 в Україні введений воєнний стан, при цьому Торгово-промислова палата України засвідчила у зв'язку з цим форс-мажорні обставини, а тому виявлені податковим органом порушення відбулися під час дії таких обставин.
Ухвалою від 24.07.2024 суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
12.08.2024 до суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому представник відповідача просив в задоволенні позову відмовити повністю, зазначивши при цьому, що в разі якщо правовою підставою для проведення перевірки є відповідний підпункт пункту 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього, то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним. Враховуючи те, що наказ про проведення фактичної перевірки містить в собі правову підставу проведення фактичної перевірки а саме пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Кодексу, за таких умов відсутні підстави для скасування оскаржуваних ППР.
Щодо суті податкового правопорушення зазначив, що перевіркою встановлено ведення Платником обліку товарних запасів шляхом внесення до Форми обліку інформації про надходження товарів на підставі первинних документів (є невід'ємною частиною такого обліку), які створені у паперовій формі та не мають обов'язкових реквізитів - особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зокрема видаткові накладні на отримання товарів № 73557 від 12.10.2023; № РН-000030 від 03.11.2022; № 1 від 30.12.2022; № UA-4825 від 10.01.2024; № UA-4824 від 10.01.2024; № 159 від 25.01.2024; № 263 від 25.01.2024; № ТГБ00000140 від 29.01.2024; № 00000002873 від 14.02.2023, на загальну суму вартості товарів за цінами реалізації 165800,00 грн. Крім того зазначив, що перевіркою інформації системи зберігання і збору даних реєстраторів розрахункових операцій з фіскального серверу контролюючого органу: обов'язкової звітності про використання РРО/ПРРО, у тому числі поданих платником до контролюючого органу по дротових та/або бездротових каналах зв'язку створених електронних копій фіскальних чеків, встановлено непроведення Платником розрахункових операцій через РРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій за продані товари (надані послуги) оплата за які проведена з використанням спеціальних платіжних засобів (згідно даних заключної банківської виписки за період з 01.10.2023 по 31.01.2024 рр. про суми розрахунків засобами еквайрингу) на загальну суму 187519,13 грн.
16.08.2024 представниця позивача подала до суду відповідь на відзив, у якій зазначила, що відповідач не надав інформацію від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, отже не спростував протиправність винесеного наказу про проведення фактичної перевірки. Крім того, вказала, що детальних заперечень, щодо доводів позивача та доданих позивачем до позовної заяви належним чином завірених копій накладних на отримання товару на загальну суму вартості товарів за цінами реалізації 165800,00 грн відзив не містить. Із наданих при перевірці документів, інвентаризації товарів та журналів обліку товарів прослідковується прямий зв'язок між придбанням товарів, їх реалізацією та товарними залишками, що були проінспектовані під час проведення перевірки. Тож, наявність у деяких документах помилок чи неточностей у їх оформленні, не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних випливає, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце (відбулися), а певні недоліки в заповненні первинних документів носять оціночний характер.
28.08.2024 представник відповідача подав до суду клопотання про доручення доказів.
29.08.2024 представниця позивача подала до суду заперечення проти вказаного клопотання, зазначивши, що доповідна записка від 31.01.2024 № 365/23-00-07-07-02 та розпорядження від 18.01.2024 № 5-р жодним чином не підтверджують наявність інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи у разі її наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
ФОП ОСОБА_1 зареєстрований в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань як фізична особа-підприємець з 22.02.2012, РНОКПП НОМЕР_1 , перебуває у відповідача на обліку як платник податків. Основний вид діяльності позивача є: 47.59 Роздрібна торгівля меблями, освітлювальним приладдям та іншими товарами для дому в спеціалізованих магазинах (основний).
На підставі пп. 20.1.2, 20.1.4, 20.1.8 - 20.1.11 п. 20.1 ст. 20, пп. 75.1.3 п. 75.1 ст.75, пп. 80.2.2 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України, наказом Головного управління ДПС у Черкаській області від 31.01.2024 № 188-п призначено проведення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 за місцем фактичного здійснення діяльності за адресою: АДРЕСА_1 з 31 січня 2024 року тривалістю десять діб. Період проведення перевірки - з 10.02.2021 по 09.02.2024.
За наслідками здійснення фактичної перевірки ФОП ОСОБА_1 відповідач склав Акт від 12.02.2024 № 1390/23-00-07-07-01/3215008411.
За наслідками розгляду заперечень позивача на Акт перевірки, листом від 12.03.2024 № 6585/6/23-00-07-07-06 Комісія з питань розгляду заперечень в ГУ ДПС у Черкаській області вирішила: Розділ III акта перевірки викласти у новій редакції, зокрема: Перевіркою дотриманням Платником вимог законодавства з питань обліку товарних запасів, встановлено реалізацію товарів, які не обліковані у встановленому порядку, та/або не надано під час проведення перевірки документи, які підтверджують облік товарів, що знаходились у місці продажу (господарському об'єкті), а саме: встановлено ведення Платником обліку товарних запасів шляхом внесення до Форми обліку інформації про надходження товарів на підставі первинних документів (є невід'ємною частиною такого обліку), які створені у паперовій формі та не мають обов'язкових реквізитів - особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зокрема видаткові накладні на отримання товарів № 73557 від 12.10.2023; № РН-000030 від 03.11.2022; № 1 від 30.12.2022; № UA-4825 від 10.01.2024; № UA-4824 від 10.01.2024; № 159 від 25.01.2024; № 263 від 25.01.2024; № ТГБ00000140 від 29.01.2024; № 00000002873 від 14.02.2023, на загальну суму вартості товарів за цінами реалізації - 165800,00 грн.
Крім того зазначено, що перевіркою інформації системи зберігання і збору даних реєстраторів розрахункових операцій з фіскального серверу контролюючого органу: обов'язкової звітності про використання РРО/ПРРО, у тому числі поданих платником до контролюючого органу по дротових та/або бездротових каналах зв'язку створених електронних копій фіскальних чеків, встановлено непроведення Платником розрахункових операцій через РРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій за продані товари (надані послуги) оплата за які проведена з використанням спеціальних платіжних засобів (згідно даних заключної банківської виписки за період з 01.10.2023 по 31.01.2024 рр. про суми розрахунків засобами еквайрингу) на загальну суму 187519,13 грн.
На підставі Акту перевірки відповідач прийняв податкові повідомлення-рішення (форма С) від 14.03.2024 (далі - ППР):
- № 0030190707, яким за порушення п. 12 ст. 3 Закону України № 265/95-ВР нарахував штраф у сумі 165800 грн (за реалізацію товарів, які не обліковані за місцем реалізації та зберігання);
- № 0030200707, яким за порушення п. 1 п.2 ст. 3 Закону України № 265/95-ВР нарахував штраф у сумі 264831,30 грн (за не проведення розрахункової операції через РРО та не роздрукування розрахункового документа).
За наслідками адміністративного оскарження рішенням від 30.05.2024 № 16117/6/99-00-0605-0606 ДПС України залишила ППР без змін, а скаргу без задоволення.
Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спірні правовідносини врегульовані, зокрема, Податковим кодексом України (далі - ПК України), Законом України “Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» № 265/95-ВР від 06.07.1995 (далі - Закон № 265/95-ВР), Положенням про форму та зміст розрахункових документів/електронних розрахункових документів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.01.2016 № 13 (далі - Положення № 13).
Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Відповідно до абзацу 1 пункту 75.1, підпункт 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Порядок проведення фактичної перевірки визначено статтею 80 ПК України.
Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Згідно пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав: 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Відповідно до п. 80.4 ст.80 ПК України перед початком фактичної перевірки з питань дотримання порядку здійснення розрахункових операцій та ведення касових операцій посадовими особами контролюючих органів на підставі підпункту 20.1.10 пункту 20.1 статті 20 цього Кодексу може бути проведена контрольна розрахункова операція.
Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено статтею 86 ПК України.
Згідно з обґрунтуванням позову, позивач вважає спірні ППР протиправними, зокрема з підстав того, що в наказі не конкретизована підстава проведення перевірки, що обумовлені в п.п. 80.2.2. п. 80.2 ст. 80 ПК України, що, на думку позивача, призводить до незаконності проведення перевірки та в повному обсязі нівелює її результати.
Надаючи оцінку вказаним посиланням, суд вважає за необхідне врахувати висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 26 березня 2024 року у справі № 420/9909/23, які були ухвалені у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду. У цій постанові Верховний Суд сформулював висновки, які мають забезпечити єдиний підхід у правозастосуванні (підпунктів 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України у взаємозв'язку із статтею 81 ПК України) під час розгляду подібних спорів.
Так, у вказаній постанові Верховний Суд зазначив, що аналіз підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України дає підстави для висновку, що в ньому достатньою мірою розкривається як правова, так і фактична підстави для призначення фактичної перевірки, а саме - наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкової дисципліни у сферах здійснення платниками податків розрахункових операцій, наявності чи відсутності відповідних дозвільних документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів.
Саме шляхом призначення і проведення фактичної перевірки контролюючий орган має з'ясувати питання дотримання суб'єктом господарювання податкової дисципліни у сфері, про можливі порушення у якій контролюючий орган отримав інформацію. Іншими словами, наявність/отримання інформації ще не свідчить про наявність підстав для притягнення суб'єкта господарювання до відповідальності, натомість, є підставою для здійснення податкового контролю задля перевірки отриманої/наявної інформації. Такий податковий контроль здійснюється шляхом прийняття рішення про проведення перевірки у формі наказу, вимоги до оформлення якого не передбачають обов'язку в повному обсязі розкрити в наказі на призначення перевірки зміст інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства. Відсутня й імперативна вимога щодо розкриття конкретного порушення платником норм, а також про надання відповідних доказів такої несумлінної поведінки.
У випадку оскарження до суду платником наказу про призначення фактичної перевірки та/або прийнятого рішення податковим органом за наслідками такої перевірки, яка здійснена відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України з підстав не зазначення деталізованої інформації та фактів, які вказують на можливе порушення платником податкового законодавства, доказів цього, суд, здійснюючи розгляд справи та оцінюючи обставини, підстави позову, не позбавлений можливості встановити та перевірити наявність або відсутність такої інформації про ймовірні порушення, що є законодавчо встановленою передумовою та підставою для призначення такої перевірки.
Отже, у випадку наявності обґрунтованих підстав для призначення фактичної перевірки, не можна вважати протиправним наказ про її призначення, у якому наявне покликання на вимоги підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, але не розкрито зміст наявної/отриманої інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування про можливі порушення податкового законодавства, не конкретизовано норми права, які ймовірно порушив платник, із зазначенням доказів такого порушення. Покликання у наказі на підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, що утримує в собі весь спектр необхідних елементів для визначення підстави для призначення перевірки (як правової, так і фактичної), можна вважати мінімально допустимим обсягом інформації в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України. Тому відсутні підстави вважати, що такий наказ породжує його неоднозначне трактування та/або невизначеність із фактичною підставою перевірки. Тому такий наказ не можна вважати протиправним.
Таким чином, оскільки правовою підставою для проведення перевірки є підпункт 80.2.2 пункт 80.2 статті 80 ПК України, якій містить лише одну фактичну підставу для цього (наявність/отримання інформації від визначеного кола суб'єктів щодо можливого допущеного порушення податкового законодавства у визначених сферах), то зазначення у наказі лише цього підпункту без розкриття його змісту та деталізації обставин не є істотним недоліком наказу, який давав би підстави вважати його протиправним та нівелювати правові наслідки проведеної перевірки.
Застосовуючи такі висновки до спірних у цій справі правовідносин, суд, перевіряючи питання наявності обґрунтованої підстави для проведення перевірки на підставі підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, виходить з того, що інформацією, у зв'язку з якою прийнято спірний наказ, стала підготовлена начальником відділу фактичних перевірок доповідна записка № 365/23-00-07-07-02 від 31.01.2024 з урахуванням інформації доведеної листами ДПС України від 29.12.2023 № 33152/7/99-00-07-04-03-07, від 04.01.2024 № 164/7/99-00-07-04-01-07, від 09.01.2024 № 635/7/99-00-07-04-03-07 щодо здійснення моніторингу, забезпечення дієвого контролю за діяльністю платників податків та дотриманням вимог СГД у частині проведення розрахункових операцій та відповідно повноти формування доходів при здійсненні інтернет-торгівлі, в ході проведення заходів в межах компетенції підрозділів ГУ ДПС, у тому числі шляхом проведення обстежень та масово-роз'яснювальної роботи, виявлено ймовірні порушення вимог чинного законодавства СГД, в частині проведення розрахунків при продажу товарів.
Встановлені обставини вказують на наявність у спірних правовідносинах як правової підстави для призначення перевірки (посилання на підпункт 80.2.2 ПК України), так і фактичної (отримання відповідачем інформації щодо можливого допущеного порушення).
З урахуванням зазначеного, суд доходить висновку про необґрунтованість доводів позивача у цій частині.
Щодо суті виявлених порушень, суд зазначає таке.
Законом № 265/95-ВР визначено правові засади застосування РРО у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг. Його дія поширюється на усіх суб'єктів господарювання, їх господарські одиниці та представників (уповноважених осіб) суб'єктів господарювання, які здійснюють розрахункові операції у готівковій та/або безготівковій формі.
Відповідно до п. 12 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані: вести в порядку, встановленому законодавством, облік товарних запасів, здійснювати продаж лише тих товарів, що відображені в такому обліку. Порядок та форма обліку товарних запасів для фізичних осіб - підприємців, у тому числі платників єдиного податку, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. При цьому суб'єкт господарювання зобов'язаний надати контролюючим органам на початок проведення перевірки документи (у паперовій або електронній формі), що підтверджують облік та походження товарних запасів (зокрема, але не виключно, документи щодо інвентаризації товарних запасів, документи про отримання товарів від інших суб'єктів господарювання та/або документи на внутрішнє переміщення товарів), які на момент перевірки знаходяться у місці продажу (господарському об'єкті).
Такі вимоги не поширюються на фізичних осіб-підприємців, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість (крім тих, які провадять діяльність з реалізації технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, а також лікарських засобів та виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння).
Суд встановив, що підставою для висновків відповідача про реалізацією позивачем товару, який не облікований за місцем реалізації та зберігання стало встановлення ведення платником обліку товарних запасів шляхом внесення до Форми обліку інформації про надходження товарів на підставі первинних документів, які створені у паперовій формі та не мають обов'язкових реквізитів - особистого підпису особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції, зокрема видаткові накладні на отримання товарів № 73557 від 12.10.2023; № РН-000030 від 03.11.2022; № 1 від 30.12.2022; № UA-4825 від 10.01.2024; № UA-4824 від 10.01.2024; № 159 від 25.01.2024; № 263 від 25.01.2024; № ТГБ00000140 від 29.01.2024; № 00000002873 від 14.02.2023, на загальну суму вартості товарів за цінами реалізації - 165800,00 грн.
Надаючи оцінку таким посиланням, суд зазначає, що надані позивачем до матеріалів справи копії вищевказаних видаткових накладних не містять ознак дефекту форми, змісту або походження, які у силу частини другої статті 9 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» спричинили б втрату такими документами юридичної сили. У свою чергу, відповідач не надав жодних доказів на підтвердження зазначених ним обставин про відсутність у видаткових накладних обов'язкових реквізитів. Крім того, суд врахував, що відсутність у видаткових накладних одного із обов'язкових реквізитів не може слугувати самостійною та достатньою підставою для висновку про те, що позивач реалізував не облікований товар, оскільки відповідач не заперечує внесення позивачем до Форми обліку товару у кількості згідно видаткових накладних.
За вказаних обставин суд доходить висновку про необґрунтованість висновків контролюючого органу у цій частині та як наслідок про протиправність на необхідність скасування ППР від 14.03.2024 за № 0030190707.
Щодо ППР від 14.03.2024 за № 0030200707, суд зазначає таке.
Відповідно до п. 1, 2 ст. 3 Закону № 265/95-ВР суб'єкти господарювання, які здійснюють розрахункові операції в готівковій та/або в безготівковій формі (із застосуванням електронних платіжних засобів, платіжних чеків, жетонів тощо) при продажу товарів (наданні послуг) у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг, а також операції з приймання готівки для виконання платіжної операції зобов'язані:
1) проводити розрахункові операції на повну суму покупки (надання послуги) через зареєстровані, опломбовані у встановленому порядку та переведені у фіскальний режим роботи реєстратори розрахункових операцій або через зареєстровані фіскальним сервером контролюючого органу програмні реєстратори розрахункових операцій зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій, або у випадках, передбачених цим Законом, із застосуванням зареєстрованих у встановленому порядку розрахункових книжок.
Використання програмних реєстраторів розрахункових операцій при оптовій та/або роздрібній торгівлі пальним забороняється;
2) надавати особі, яка отримує або повертає товар, отримує послугу або відмовляється від неї, включаючи ті, замовлення або оплата яких здійснюється з використанням мережі Інтернет, при отриманні товарів (послуг) в обов'язковому порядку розрахунковий документ встановленої форми та змісту на повну суму проведеної операції, створений в паперовій та/або електронній формі (у тому числі, але не виключно, з відтворюванням на дисплеї реєстратора розрахункових операцій чи дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій QR-коду, який дозволяє особі здійснювати його зчитування та ідентифікацію із розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому міститься, та/або надсиланням електронного розрахункового документа на наданий такою особою абонентський номер або адресу електронної пошти).
Фізичні особи-підприємці, які є платниками єдиного податку та не зареєстровані платниками податку на додану вартість, при продажу товарів (крім підакцизних товарів, технічно складних побутових товарів, що підлягають гарантійному ремонту, лікарських засобів, виробів медичного призначення, ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення та напівдорогоцінного каміння) або наданні послуг мають право в розрахунковому документі зазначати назву товару (послуги) у вигляді, що відображає споживчі ознаки товару (послуги) та ідентифікує належність такого товару (послуги) до товарної групи чи послуги.
Суд встановив, що підставою для прийняття спірного ППР стало встановлення перевіркою інформації системи зберігання і збору даних реєстраторів розрахункових операцій з фіскального серверу контролюючого органу: обов'язкової звітності про використання РРО/ПРРО, у тому числі поданих платником до контролюючого органу по дротових та/або бездротових каналах зв'язку створених електронних копій фіскальних чеків, не проведення платником розрахункових операцій через РРО зі створенням у паперовій та/або електронній формі відповідних розрахункових документів, що підтверджують виконання розрахункових операцій за продані товари (надані послуги) оплата за які проведена з використанням спеціальних платіжних засобів (згідно даних заключної банківської виписки за період з 01.10.2023 по 31.01.2024 про суми розрахунків засобами еквайрингу) на загальну суму 187519,13 грн.
Суд врахував, що позивач не заперечує обставин не проведення ним переліку розрахункових операцій через РРО та не роздрукування відповідного розрахункового документа, натомість зазначає, що ППР прийняте без урахування пом'якшувальних обставин.
Суд зазначає, що перелік обставин, що пом'якшують відповідальність особи за вчинення правопорушень встановлений статтею 112-1 ПК України, зокрема:
- вчинення діяння під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;
- вчинення діяння при збігу тяжких особистих чи сімейних обставин;
- самостійне повідомлення платником податків про вчинене ним правопорушення (крім складів правопорушень, передбачених статтями 123 та 125-1 цього Кодексу). Контролюючий орган може визнати обставинами, що пом'якшують відповідальність особи, також і інші обставини, не передбачені пунктом 112-1.1 цієї статті.
Разом з тим, заявлені позивачем обставини (воєнний стан, недбалість працівників, здійснення утримання багатодітної сім'ї, самостійне здійснення бухгалтерського та податкового обліку) не є обставинами, що прямо передбачені статтею 112-1 ПК України як пом'якшуючі, у зв'язку із чим контролюючий орган вправі визнати їх пом'якшуючими, однак суд констатує відсутність у відповідача саме обов'язку їх врахування як таких.
Посилання представниці позивача, що виявлені податковим органом помилки відбулись під час дії форс-мажорних обставин суд вважає необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами, оскільки позивач не надав доказів того, що не проведення ним розрахункових операцій через РРО та не роздрукування відповідного розрахункового документа стало саме наслідком дії обставин непереборного характеру.
За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що ППР від 14.03.2024 № 003019707 відповідач прийняв правомірно.
Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Згідно частин 1, 3 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, то частина понесених позивачем судових витрат, пропорційно частині задоволених позовних вимог, які підлягають відшкодуванню, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області від 14.03.2024 за № 0030190707 (Форма “С»).
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1658 (одна тисяча шістсот п'ятдесят вісім) грн 08 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 );
2) відповідач - Головне управління ДПС у Черкаській області (18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 44131663).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 23.09.2024.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК