23 вересня 2024 року Справа № 280/6658/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Конишевої О.В., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (вул. Фортечна,65 м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 38625593)
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
18.07.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду (далі - суд) надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (надалі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області щодо непроведення з ОСОБА_1 остаточного розрахунку при звільненні 27.04.2024 року, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2024 роки пропорційно прослуженому часу, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області;
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за 2015 - 2024 роки пропорційно прослуженому часу, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області;
зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області здійснити ОСОБА_2 нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період 27.04.2024 (день звільнення) по день фактичної виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (але не більше шести місяців), виходячи з нормативної формули положень ст.117 КЗпП України та приписів постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, з урахуванням принципу співмірності, законодавчо закріпленого ст.117 КЗпП України у спосіб множення показника середньоденного грошового забезпечення за два останні місяці перед звільненням на кількість днів затримки розрахунку, але не більше шести місяців (з урахуванням обмежень, встановлених ст.117 КЗпП України).
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової (соціальної) відпустки, передбаченої Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та внаслідок не проведення своєчасного, повного розрахунку при звільненні позивача стягненню з відповідача підлягає середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період 27.04.2024 (день звільнення) по день фактичної виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Просить задовольнити заявлені позовні вимоги.
Відповідач позовні вимоги не визнав, надавши до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що відповідач не заперечує щодо права позивача на одержання ним відпустки у відповідності до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Додаткова відпустка згідно вказаної законодавчої норми надавалась позивачу у 2017 році. Зазначає, що ні однією нормою законодавства України або нормативно-правових актів не визначено обов'язку роботодавця звертатись до працівника з метою з'ясування питання про зручний для працівника час надання йому додаткової відпустки. Позивач мав право скористуватися додатковою відпусткою, яка надається на підставі волевиявлення робітника, “у зручний для них час» (як вказано п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» . Але, для цього працівникові - позивачу треба було звернутись із рапортом до відповідача. Але, у позовній заяві позивачем, не надано жодного доказу про те, що позивач в періоди з 2015 по 2016 та з 2018 по2024 рік звертався до відповідача з метою отримання ним додаткової відпустки, а саме подання відповідного рапорту до відповідача. В задоволенні позову просить відмовити.
Ухвалою суду від 23.07.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження. Сторонам повідомлено про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачу запропоновано у 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України встановлено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін; з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Враховуючи приписи ч. 5 ст. 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Позивач з 29.06.1995 року по 15.02.2003 року проходив службу у підрозділах пожежної безпеки УМВС України в Запорізькій області, а починаючи із 15.02.2003 року по 27.04.2024 року проходив службу у підрозділах цивільного захисту.
14.09.2015 року позивач під час проходження служби на посаді водія автотранспортного відділення групи автотранспортного забезпечення частини технічної служби ГУ ДСНС України у Запорізькій області отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення, та відповідно набув право на пільги передбачені ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Позивач зазначає, що має право на нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за 2015- 2024 року пропорційно прослуженому часу, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу ГУ ДСНС України у Запорізькій області, проте відповідачем така компенсація не виплачена, що і стало підставою звернення до суду.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено право на своєчасне одержання винагороди за працю, яке захищається законом.
Закон України «Про відпустки» 504/96-ВР від 05.11.1996 (далі- Закон 504/96-ВР) встановлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.
Згідно із приписами частини 1 статті 4 Закону 504/96-ВР, установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону 504/96-ВР, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту, особам, реабілітованим відповідно до Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 3551-XII від 22.10.1993 (далі- Закон 3551-XII), учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
За приписами пункту 19 частини 1 статті 6 Закону 3551-XII, учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів.
Згідно із пунктом 12статті 12 Закону 3551-ХІІ, учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Частиною 1 статті 115 Кодексу цивільного захисту України (далі - КЦЗ України) встановлено, що Держава забезпечує соціальний та правовий захист осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту, працівників органів управління та сил цивільного захисту і членів їхніх сімей відповідно до Конституції України, цього Кодексу та інших законодавчих актів.
За приписами частини 1 статті 129 КЦЗ України, особи рядового і начальницького складу служби цивільного захисту мають право на інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Особам рядового і начальницького складу додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, встановлених законодавством (частина 16 статті 129 КЦЗ України).
З аналізу вказаних норм, суд дійшов висновку, що за всі невикористані дні щорічної та додаткової відпустки працівнику виплачується грошова компенсація.
Вказані норми кореспондуються з нормами Положення про порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 593 від 11.07.2013 (далі- Положення 593).
У цьому Положенні визначається порядок проходження служби цивільного захисту особами рядового і начальницького складу та регулюються питання, пов'язані з перебуванням громадян України (далі - громадяни) у добровільному порядку в резерві служби цивільного захисту (пункт 1 Положення 593).
Пунктом 137 Положення 593, особи рядового і начальницького складу мають право на такі види відпусток, зокрема інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються особам рядового і начальницького складу на підставах та в порядку, встановленому законодавством (пункт 148 Положення 593).
Отже, у випадку звільнення осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - учасників бойових дій їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону 504/96-ВР та статтею 12 Закону 3551-ХІІ.
Слід зазначити, що норми Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що при звільненні зі служби позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, як учасник бойових дій, передбачену пунктом 12 частини 1статті 12 Закону 3551-ХІІ.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області від 27.12.2018 №50 позивачу надавалась 14 календарних днів додаткової відпустки.
За наслідками судового розгляду, суд приходить до висновку, що з метою ефективного захисту прав позивача та враховуючи надання додаткової відпустки у 2017 році, слід задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправною бездіяльності ГУ ДСНС у Запорізькій області щодо не нарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій за 2015-2016 та 2018-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби цивільного захисту та зобов'язати нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як Учаснику бойових дій за 2015-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби цивільного захисту.
Щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні, суд зазначає таке.
Відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої зокрема у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, при прийнятті судового рішення суд зобов'язаний врахувати положення частини другої статті 117 КЗпП України, яка передбачає, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. При цьому, положенням вказаної частини передбачено, що якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отож, ухвалюючи рішення за позовною вимогою стосовно зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату середньої заробітної плати/грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні у разі часткового задоволення позову щодо розміру належної працівнику виплати при звільненні або незначного розміру такої затриманої виплати в порівнянні із сумою, яка підлягала виплаті працівнику при звільненні, саме на суд покладено обов'язок визначити певний розмір належного позивачу відшкодування за статтею 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум.
Так, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців ( ч. 1 ст. 117 КЗпП України).
Під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Вказаний у частині першій статті117 КЗпП України законодавчий припис є загальним і не встановлює конкретні види виплат, які роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові в день його звільнення.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 13.05.2020 у справі №810/451/17 та у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 у справі № 4-рп/2012 розтлумачив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього Кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Також у цьому Рішенні Конституційний Суд України вказав, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Отже, для обрахунку строку звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за затримку розрахунку при звільнені застосовуються положення статті 233 КЗпП України, а невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням та для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Встановлення останнього є необхідним для точного визначення періоду затримки розрахунку при звільненні, оскільки день фактичного розрахунку є кінцевою датою нарахування середнього заробітку за весь час затримки всіх виплат при звільненні.
Крім того, для визначення розміру відшкодування працівникові заробітку за час затримки розрахунку слід відштовхуватися від розміру недоплаченої суми.
Таким чином, суд дійшов висновку про передчасність з'явлення позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за весь період затримки розрахунку по день фактичної виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, оскільки станом на час постановлення рішення йому не відомі всі істотні умови для здійснення його розрахунку.
За таких обставин рішення суду в частині зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не підлягає задоволенню.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.
В зв'язку з тим, що в силу приписів п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, як учасник бойових дій, питання щодо стягнення судового збору судом не вирішувалось.
Керуючись статтями 241, 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області (вул. Фортечна,65 м. Запоріжжя, 69002, код ЄДРПОУ 38625593)- задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльності Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2016 та 2018-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби цивільного захисту.
Зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Запорізькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2016 та 2018-2024 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення із служби цивільного захисту.
В іншій частині позовних вимог -відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення виготовлено в повному обсязі 23.09.2024.
Суддя О.В. Конишева