Справа № 545/3054/24 Номер провадження 11-кп/814/1976/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
18 вересня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора представника установи виконання покарань засудженогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою засудженого ОСОБА_8 на ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 30 липня 2024 року,
Цією ухвалою відмовлено в задоволенні подання ДУ «Божковська виправна колонія (№16)» про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вознесенка Буринського р-ну Сумської обл., проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , засудженого
29 березня 2016 року Буринським районним судом Сумської області за п.п.4, 6, 12 ч.2 ст.115 КК України на 12 років позбавлення волі без конфіскації майна.
Постановлене рішення місцевий суд мотивував тим, що поведінка засудженого протягом усього строку відбування покарання була нестабільною, непослідовною та не вказувала на неухильне бажання ОСОБА_8 , який відбуває покарання за вчинення особливо тяжкого злочину, стати на шлях виправлення.
В апеляційній скарзі засуджений ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 30 липня 2024 року та ухвалити нову ухвалу, якою звільнити його умовно-достроково від відбування покарання. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції: належним чином не мотимовано постановлене рішення; не враховано те, що він своєю сумлінною поведінкою, ставленням до праці й навчання довів своє виправлення, оскільки: позитивно характеризується, неодноразово заохочувався, з перших днів прибуття до установи виконання покарань працевлаштований, зокрема, на безоплатній основі, під час відбування покарання в ДУ «Прилуцька виховна колонія» отримав спеціальності за рядом професій, унаслідок перевірки обставин конфлікту з представниками адміністрації установи, до нього не застосувались заходи дисциплінарного характеру, а проведено з ним бесіду, за результатом якої він зробив правильні висновки, в подальшому не порушував умови перебування в місцях позбавлення волі; упереджено розглянуто провадження та безпідставно проведено судове засідання за його відсутності, не надано йому можливості надати пояснення щодо подання, формально розглянуто подану ним заяву про розгляд справи без його участі та не враховано наявність великого виховного впливу на засуджених у ході розгляду в судовому засіданні питання щодо застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку засудженого на підтримку апеляційної скарги, позицію представника установи виконання покарань про можливість задоволення апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали судового провадження й особової справи, обговорила доводи апеляційної скарги та дійшла висновку про те, що вона не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Цих вимог місцевим судом дотримано.
За ч.ч.1 та 2 ст.107 КК України до осіб, які відбувають покарання у виді позбавлення волі за кримінальне правопорушення, вчинене у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці й навчання довів своє виправлення.
У п.п.1, 2, 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України №2 від 26 квітня 2002 року "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким" визначено, що умовно-дострокове звільнення особи від відбування покарання має сприяти досягненню мети, передбаченої ст.50 КК України - виправленню засудженого і запобіганню вчинення нових злочинів. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого.
При вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
За змістом ст.6 КВК України виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються у його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого у соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
Однією із головних умов для умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання є доведеність виправлення засудженого, тобто доведеність готовності засудженого до: самокерованої поведінки, сприйняття встановлених у суспільстві норм та правил поведінки, дотримання норм чинного законодавства.
Окрім того, відповідно до ст.9 КВК України добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання є обов'язком засудженого.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що 29 березня 2016 року Буринським районним судом Сумської області ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за п.п.4, 6, 12 ч.2 ст.115 КК України на 12 років позбавлення волі без конфіскації майна.
Зараховано ОСОБА_8 у строк покарання строк його попереднього ув'язнення з 11 жовтня 2015 року до дня набрання вироком законної сили (30 червня 2016 року) з розрахунку один день попереднього ув'язненння за два дні позбавлення волі.
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за те, що він у неповнолітньому віці 10 жовтня 2015 року приблизно о 19 годині разом зі співучасником за попередньою змовою між собою групою осіб зайшли в будинок ОСОБА_9 по АДРЕСА_2 , де, діючи з метою вбивства, з особливою жорстокістю та корисливих мотивів, нанесли двома дерев'яними палицями, ножем, лезом і ногами численні удари удари ОСОБА_9 у голову, тулуб, кінцівки та інші частини тіла, неодноразово помістили йому дерев'яну палицю в анальний отвір, підпалили волосся, заподіявши ОСОБА_9 відкриту травму черевної порожнини з ушкодженням і розривом різних органів, від чого настала його смерть (т.1 а.о.с.11-21).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що початок строку покарання засудженому визначено з 11 жовтня 2015 року, кінець цього строку - 23 січня 2027 року (з урахуванням зарахованого судом строку попереднього ув'язнення в строк покарання).
Таким чином, наявні передумови (формалізовані підстави, що пов'язуються із фактичним відбуттям засудженим певної частини строку призначеного йому покарання) для розгляду питання про застосування положень ст.107 КК України щодо ОСОБА_8 , що не оспорюється ніким із учасників судового провадження.
Однак для застосування положень ст.107 КК України необхідна наявність не лише формально-юридичних підстав, а й оціночних, які виражаються формулюванням «… засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці й навчання довів своє виправлення».
Як убачається з матеріалів особової справи, ОСОБА_8 у місцях позбавлення волі знаходиться з 11 жовтня 2015 року, під час перебування в ДУ «Сумський слідчий ізолятор» характеризувався посередньо, стягнень і заохочень не мав, не працював.
З 22 липня 2016 року засуджений відбував покарання в ДУ «Прилуцька виправна колонія», де 4 рази заохочувався із застосуванням подяк, стягнень не отримував, характеризувався як позитивно, так і посередньо, навчався задовільно й посередньо, ентузіазму до навчального процесу не мав, проявляв легковажність, лінивість, не був працевлаштований, у тому числі у зв'язку з низьким рівнем трудової та виробничої дисциплін, здобував спеціальності, виконував роботи з благоустрою установи якісно, брав участь у заходах виховного характеру, ухвалений щодо нього вирок спочатку вважав несправедливим.
Далі з 19 червня 2019 року ОСОБА_8 перебував у ДУ «Кременчуцька виправна колонія», в ході чого характеризувався задовільно, отримував 1 заохочення у вигляді подяки, стягнень не мав.
Із 21 серпня 2019 року ОСОБА_8 відбуває покарання в ДУ «Божковська виправна колонія (№16)», де має 10 заохочень у вигляді подяк, характеризується позитивно, стягнень не отримував, між тим, 09 квітня та 17 червня 2020 року вступав у конфлікт з працівником установи виконання покарань, намагався спровокувати конфлікт, не реагуючи на правомірне зауваження, два рази з ним проводились бесіди виховного характеру за перебування в строю з порушенням форми одягу (05 червня 2020 року) та паління у невстановленому місці (30 березня 2021 року), працевлаштований, до праці ставиться сумлінно, підтримував з іншими засудженими стосунки позитивної та негативної спрямованості, бере участь у роботах із благоустрою установи та заходах виховного характеру, наразі визнає винуватість у вчиненому злочині та вважає справедливим призначене йому покарання, ризики повторного вчинення ним кримінального правопорушення та його небезпеки для суспільства зазначено як середні, що зафіксовано в даних характеристик ДУ «Сумський слідчий ізолятор» від 20 липня 2016 року, ДУ «Прилуцька виправна колонія» від 23 січня, 24 липня 2017 року, 12 січня, 27 червня, 22 грудня 2018 року, ДУ «Кременчуцька виправна колонія» від 27 червня 2019 року, ДУ «Божковська виправна колонія (№16)» від 27 січня 2021 року, 31 січня 2023 року, 11 липня 2024 року, матеріалів про заохочення, стягнення, навчання і працевлаштування засудженого (т.1 а.о.с.101, 133, 137, 151, 155, 157, 189, 217-223, 233, 240-246, т.2 а.о.с.5, 17, 35-36, 53-56, а.с.п.2-8, 15-16).
Процес же отримання ОСОБА_8 заохочень здійснювався не на постійній основі протягом усього строку відбування покарання, оскільки з 25 грудня 2021 року до 29 вересня 2023 року, тобто на протязі більше ніж 1 року 9 місяців засуджений заохочень не мав, а в 2021 році до нього повторно застосувалась бесіда виховного характеру за порушення умов відбування покарання.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що факт допущення ОСОБА_8 ряду порушень умом відбування покарання хоча й не потягнув за собою накладення стягнень, але свідчить про його схильність до свідомого систематичного порушення встановлених КВК України заборон і створення конфліктної ситуації.
При цьому, ОСОБА_8 засуджений за вчинення особливо тяжкого злочину з трьома кваліфікуючими ознаками, який призвів до невідворотних наслідків - умисного вбивства іншої людини за попередньо змовою групою осіб із корисливих мотивів та з особливою жорстокістю.
Таким чином, із установлених вище апеляційним судом обставин убачається, що в поведінці апелянта наразі спостерігаються певні позитивні тенденції, однак вона не характеризувалась своєю сумлінністю протягом усього строку відбування покарання, а навпаки була нестабільною. Ставлення засудженого до навчання також не завжди було сумлінним, визначалось, у тому числі як посереднє, в ході якого ОСОБА_8 . ентузіазму до навчального процесу не мав, проявляв легковажність, лінивість. Окрім того, в певний період часу в ДУ «Прилуцька виправна колонія» засуджений не залучався до праці у зв'язку з низьким рівнем трудової та виробничої дисципліни.
На думку колегії суддів, є відсутніми підстави для висновку про досягнення апелянтом необхідного ступеню виправлення, що підтверджував би доцільність і необхідність звільнення його умовно-достроково від відбування покарання. В основі висновку суду про виправлення засудженого має лежати аналіз даних про його поведінку, ставлення до праці й навчання саме за увесь строк відбування покарання, а не конкретно обраного часу.
Так, необхідність умовно-дострокового звільнення викликана тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута, яка полягає в тому, що засуджений виправився та в подальшому немає необхідності у відбуванні покарання. У цьому випадку, хоча відбутий ОСОБА_8 строк покарання і узгоджується з вимогами КК України, проте наразі застосування положень ст.107 КК України щодо засудженого є передчасним і невиправданим з точки зору дотримання вимог загальної та особливої превенції. Матеріали судового провадження, особової справи не підтверджують те, що мета покарання, яка насамперед полягає у виправленні засудженого, а також запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень, наразі досягнута, тобто у більш короткий строк, ніж встановлено за вироком суду.
За таких обставин, місцевий суд, дослідивши обставини провадження, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні подання про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання.
Також позбавлені підстав доводи засудженого про те, що місцевий суд безпідставно розглянув провадження за його відсутності.
Частиною 5 ст.539 КПК України передбачено, що в судове засідання (по розгляду клопотання (подання) про вирішення питання, пов'язаного із виконанням вироку) викликаються засуджений, його захисник, законний представник, прокурор. Про час та місце розгляду клопотання (подання) повідомляються орган або установа виконання покарань, що відає виконанням покарання або здійснює контроль за поведінкою засудженого, та інші особи у разі необхідності.
Неприбуття в судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду клопотання (подання), не перешкоджає проведенню судового розгляду, крім випадків, коли їх участь визнана судом обов'язковою або особа повідомила про поважні причини неприбуття.
Таким чином, явка учасника судового провадження, належним чином повідомленого про місце та час розгляду клопотання (подання), не є обов'язковою в ході вирішення питання про застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання. Участь же засудженого в судовому засіданні, який перебуває під вартою, залежить від його волевиявлення.
Перевіркою матеріалів судового провадження встановлено, що 22 липня 2024 року місцевим судом направлено до ДУ «Божковська виправна колонія (№16)» повідомлення про те, що розгляд подання ДУ «Божковська виправна колонія (№16)» щодо застосування до засудженого умовно-дострокового звільнення від відбування покарання призначено до розгляду на 30 липня 2024 року о 09 годині 15 хвилин у Полтавському районному суді Полтавської області, що підтверджується супровідним листом суду першої інстанції та довідкою про доставку вказаного повідомлення на адресу установи виконання покарань 22 липня 2024 року о 09 годині 22 хвилини (а.с.п.13).
Той факт, що ОСОБА_8 був належним чином повідомлений про зазначені вище, дату й час судового засідання свідчить зміст власноруч заповненої та підписаної ним заяви, в якій він після отримання вказаного вище повідомлення про розгляд подання установи виконання покарань просив здійснювати судове засідання Полтавського районного суду Полтавської області без його участі та фіксування технічними засобами (а.с.п.14, т.2 а.о.с.51). Не оспорюються і в апеляційній скарзі ОСОБА_8 факт його належного повідомлення про місце, дату й час судового засідання, а також ним заяви щодо здійснення цього засідання за його відсутності.
Натомість, брати участь у судовому провадженні є правом засудженого, яке також передбачає і право відмовитися від участі в судовому провадженні. Тому вирішальним у питанні участі в судовому засіданні захисту було волевиявлення самого ОСОБА_8 , який і скористався наведеним вище правом у спосіб, який уважав за необхідне, заявивши клопотання про розгляд провадження за його відсутності, а тому суд першої інстанції, врахувавши таку позицію засудженого, обґрунтовано провів 30 липня 2024 року судове засідання за відсутності ОСОБА_8 та постановив ухвалу за результатами розгляду подання установи виконання покарань.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення, не встановлено.
Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу засудженого ОСОБА_8 залишити без задоволення, а ухвалу Полтавського районного суду Полтавської області від 30 липня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4