Справа № 553/1615/24 Номер провадження 11-кп/814/1740/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
18 вересня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду у складі:
головуючого суддіОСОБА_2
суддів: за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника засудженогоОСОБА_3 , ОСОБА_4 ОСОБА_5 ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції судове провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 , в інтересах засудженого ОСОБА_8 , на ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 04 червня 2024 року,
Цією ухвалою відмовлено в задоволенні заяви захисника ОСОБА_7 про умовно-дострокового звільнення від відбування покарання
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця Латвії, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , неодноразово судимого, засудженого в цьому провадженні -
05 березня 2019 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області за ч.2 ст.289 КК України на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна, на підставі ст.75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік, яке (звільнення з випробуванням) 30 вересня 2021 року Гребінківським районним судом Полтавської області скасовано та направлено ОСОБА_8 в місця позбавлення волі для відбування покарання у вигляді 5 років позбавлення волі.
Постановлене рішення місцевий суд мотивував тим, що засуджений поведінкою і ставленням до праці не довів своє виправлення.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 04 червня 2024 року та звільнити засудженого ОСОБА_8 умовно-достроково від відбування покарання. Свої вимоги мотивує тим, що суд першої інстанції не врахував те, що засуджений відбув дві третини строку призначеного йому покарання, протягом якого він довів своє виправлення, так як: має 3 заохочення, стабільно дотримується сумлінної поведінки та ставлення до праці, у період часу з грудня 2021 року до червня 2022 року працював на виробництві установи, доки міг за станом здоров'я виконувати такі роботи, не порушує умови перебування в місцях позбавлення волі, щиро розкаюється у вчиненому злочині, натомість невизнання ним своєї винуватості під час досудового розслідування та судового провадження не підлягає врахуванню в ході вирішення питання про застосування положень ст.81 КК України, так як це вже було попередньо враховано судом при призначенні покарання, цивільний позов до ОСОБА_8 не пред'явлено.
Колегія суддів Судової палати з розгляду кримінальних справ заслухала суддю-доповідача, думку засудженого та його захисника на підтримку апеляційної скарги, заперечення прокурора проти апеляційної скарги, перевірила матеріали судового провадження та особової справи, обговорила доводи апеляційної скарги і дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час розгляду та оціненими судом відповідно до ст.94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні й достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Цих вимог місцевим судом дотримано.
За ч.ч.1-2 ст.81 КК України до засудженого, що відбуває покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, якщо він сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення.
У п.п.1, 2, 17 постанови Пленуму Верховного Суду №2 від 26 квітня 2002 року "Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання і заміну невідбутої частини покарання більш м'яким" визначено, що умовно-дострокове звільнення особи від відбування покарання має сприяти досягненню мети, передбаченої ст.50 КК України - виправленню засудженого і запобіганню вчинення нових злочинів. Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання можливе лише після повного та всебічного вивчення даних про особу засудженого.
При вирішенні питання про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання слід ретельно з'ясовувати ставлення засудженого до вчиненого злочину, праці та навчання, додержання ним вимог режиму, участь у самодіяльних організаціях засуджених виправно-трудової установи, а також його наміри щодо прилучення до суспільно корисної праці та потребу в наданні допомоги при обранні місця проживання і працевлаштування.
За змістом ст.6 КВК України виправлення засудженого - процес позитивних змін, які відбуваються у його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
Ресоціалізація - свідоме відновлення засудженого у соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя у суспільстві. Необхідною умовою ресоціалізації є виправлення засудженого.
Однією із головних умов для умовно-дострокового звільнення засудженого від відбування покарання є доведеність виправлення засудженого, тобто доведеність готовності засудженого до: самокерованої поведінки, сприйняття встановлених у суспільстві норм та правил поведінки, дотримання норм чинного законодавства.
Окрім того, відповідно до ст.9 КВК України добросовісна поведінка засудженого під час відбування покарання є обов'язком засудженого.
Під час апеляційного розгляду встановлено, що 05 березня 2019 року Лубенським міськрайонним судом Полтавської області ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено за ч.2 ст.289 КК України на 5 років позбавлення волі без конфіскації майна, на підставі ст.75 КК України звільнено його від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 1 рік і покладено на нього обов'язки, передбачені ст.76 КК України (т.1 а.о.с.10-11).
30 вересня 2021 року Гребінківським районним судом Полтавської області скасовано звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку за вказаним вище вироком суду та направлено його для відбуття покарання у вигляді 5 років позбавлення волі (т.1 а.о.с.2-8).
24 грудня 2021 року Ленінським районним судом м. Полтава зараховано ОСОБА_8 в строк покарання строк частково відбутого ним покарання з 18 грудня 2019 року до 18 березня 2021 року (т.1 а.о.с.40).
За вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим і засуджено те, що він 24 серпня 2018 року приблизно о 10 годині по АДРЕСА_2 . повторно незаконно заволодів належним ОСОБА_9 транспортним засобом «ВАЗ 21011», н.з. НОМЕР_1 , вартістю 13 942 гривні 70 копійок (т.1 а.о.с.10-11).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що початок строку покарання засудженому визначено з 21 жовтня 2021 року, кінець цього строку - 21 липня 2025 року (з урахуванням зарахованого в строк остаточного покарання строку частково відбутого ним попередньо покарання).
Таким чином, наявні передумови (формалізовані підстави, що пов'язуються із фактичним відбуттям засудженим певної частини строку призначеного йому покарання) для розгляду питання про застосування положень ст.81 КК України щодо ОСОБА_8 , що не оспорюється ніким із учасників судового провадження.
Однак для застосування положень ст.81 КК України необхідна наявність не лише формально-юридичних підстав, а й оціночних, які виражаються формулюванням «… засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення».
Як убачається з матеріалів особової справи, ОСОБА_8 у місцях позбавлення волі перебував із 18 грудня 2019 року до 18 березня 2021 року та з 21 жовтня 2021 року знаходиться і дотепер, під час перебування в ДУ «Полтавська установа виконання покарань (№23)» стягнень і заохочень не мав, не працював.
У ході етапувань до ДУ «Стрижавська виправна колонія (№81)» із 22 липня до 31 серпня 2022 року та з 09 листопада до 16 грудня 2022 року він характеризувався посередньо, стягнення і заохочення до нього також не застосовувались.
Із 05 листопада 2021 року ОСОБА_8 відбуває покарання в ДУ «Полтавська виправна колонія (№64)», де мав стягнення у вигляді попередження за відмову виконувати обов'язки чергового згідно з графіком, яке наразі погашене, три рази заохочувався із застосуванням подяк, характеризується задовільно, працевлаштований нічним днювальним, у період часу з грудня 2021 року до червня 2022 року працював на виробництві установи, до праці й виконання робіт із благоустрою установи ставився як сумлінно, так і задовільно, бере участь у заходах виховного й освітнього характеру, визнав винуватість у вчиненому злочині за вироком суду, виконавчі листи щодо нього не надходили, результати індивідуальної програми соціально-виховної роботи із засудженим досягнуті частково, ризики вчинення ним повторного кримінального правопорушення та його небезпеки для суспільства зазначено як середні, що підтверджується змістом характеристик ДУ «Полтавська виправна колонія (№64)» від 01 квітня 2022 року, 12 січня, 16 лютого, 01 грудня 2023 року, 31 травня 2024 року, матеріалів про заохочення стягнення й працевлаштування засудженого та повідомленими представником установи покарань у суді першої інстанції даними щодо місця роботи ОСОБА_8 (т.1 а.о.с.38, 65, 75, 118-119, а.с.п.13-19).
При цьому, відповідно до рішень комісії виправної колонії №8 від 01 квітня 2022 року, №4 від 16 лютого 2023 року, №23 від 01 грудня 2023 року через відсутність необхідного процесу виправлення засудженого було неодноразово відмовлено в поданні матеріалів про застосування щодо останнього положень як ст.81 КК України, так і ст.ст.101, 82 КК України, оціночні критерії для застосування яких є значно нижчого рівня, від тих, що закріплені в ст.81 КК України (т.1 а.о.с.36, 73, 116). Також 24 квітня 2023 року Ленінський районний суд м. Полтава відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_8 про умовно-дострокове звільнення його від відбування покарання (т.1 а.о.с.46-47).
За висновками виправної колонії, складеними протягом усього строку відбування засудженим покарання, останній не довів своє виправлення (т.1 а.о.с.65, 121-124, а.с.п.13-19).
Суд апеляційної інстанції зауважує, що застосоване до ОСОБА_8 стягнення, хоча й погашене наразі, проте свідчить про його схильність до свідомого порушення встановлених КВК України заборон і те, що він належних висновків для себе не зробив після вчинення зазначеного вище тяжкого злочину та порушення покладених на нього судом обов'язків, передбачених ст.76 КК України, натомість продовжив протиправну поведінку в місцях позбавлення волі.
Таким чином, із установлених вище апеляційним судом обставин убачається, що в поведінці ОСОБА_8 наразі спостерігаються деякі позитивні тенденції, однак вона не характеризувалась своєю сумлінністю протягом усього строку відбування покарання, а навпаки була нестабільною, переважно - задовільною та посередньою. Ставлення засудженого до праці також не завжди було сумлінним, а визначалось, у тому числі як задовільне та мала місце відмова засудженого виконувати обов'язки чергового згідно з графіком, що не демонструвало його належне відношення до праці й виконання робіт.
На думку колегії суддів, є відсутніми підстави для висновку про досягнення ОСОБА_8 необхідного ступеню виправлення, який підтверджував би доцільність і необхідність звільнення його умовно-достроково від відбування покарання. В основі висновку суду про виправлення засудженого має лежати аналіз даних про його поведінку саме за увесь строк відбування покарання, а не конкретно обраного часу.
Окрім того, ОСОБА_8 раніше звільнявся від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, проте це не призвело до позитивних змін у особі засудженого та певним чином свідчить про недієвість застосування до нього заходів звільнення від відбування покарання.
Так, необхідність умовно-дострокового звільнення викликана тим, що до моменту звільнення мета покарання в основному досягнута, яка полягає в тому, що засуджений виправився та в подальшому немає необхідності у відбуванні покарання. У цьому випадку, хоча відбутий ОСОБА_8 строк покарання і узгоджується з вимогами КК України, проте наразі застосування положень ст.81 КК України щодо засудженого є передчасним і невиправданим з точки зору дотримання вимог загальної та особливої превенції. Матеріали судового провадження, особової справи не підтверджують те, що мета покарання, яка насамперед полягає у виправленні засудженого, а також запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень, станом на сьогодні досягнута, тобто в більш короткий строк, ніж встановлено за вироком суду.
За таких обставин, місцевий суд, дослідивши обставини провадження, дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви захисника про умовно-дострокове звільнення ОСОБА_8 від відбування покарання.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду першої інстанції ухвалити законне, обґрунтоване та справедливе судове рішення, не встановлено.
Отже, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407 КПК України, колегія суддів апеляційного суду,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , в інтересах засудженого ОСОБА_8 , залишити без задоволення, а ухвалу Ленінського районного суду м. Полтава від 04 червня 2024 року щодо ОСОБА_8 - без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4