16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653)21202
Справа №730/1166/24
Провадження № 1-кп/730/85/2024
"23" вересня 2024 р. м.Борзна
Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
з участю секретаря ОСОБА_2 ,
прокурора ОСОБА_3 ,
обвинуваченого ОСОБА_4 ,
захисника обвинуваченого - адвоката ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борзна кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12024270380000546 від 20.07.2024 року, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився в м. Суми, громадянина України, з середньою освітою, не одруженого, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 19 травня 2015 року вироком Білопільського районного суду Сумської області за ч. 1 ст. 185 КК України до покарання у виді 1 року позбавлення волі, з випробуванням, з іспитовим строком 1 рік;
- 29 жовтня 2015 року вироком Зарічного районного суду Сумської області за ч. 2 ст. 186; ст. 69 КК України до покарання у виді 2 років позбавлення волі, з урахуванням ст. 71 КК України, до 2 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений з місць позбавлення волі 01 грудня 2017 року за відбуттям покарання;
- 11 червня 2018 року вироком Білопільського районного суду Сумської області за ст. 395 КК України до покарання у виді 1 місяця арешту;
- 20 вересня 2018 року вироком Білопільського районного суду Сумської області за ч. 2 ст. 185 КК України до покарання у виді 3 місяців арешту, з урахуванням ст. 71 КК України до 4 місяців арешту; звільнений з місць позбавлення волі 02 травня 2019 року за відбуттям покарання;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України,
Судом визнано доведеним, що 19.07.2024 близько 23 години 47 хвилини ОСОБА_4 , перебуваючи поблизу приміщення магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , діючи умисно, достовірно знаючи та усвідомлюючи, що поширена ним інформація є неправдивою та розуміючи, що таке повідомлення створить обстановку страху населення, а також порушить громадську безпеку, реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій та передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді шкоди громадській безпеці, із використанням мобільного телефону марки «Xiaomi Redmi 10 5G» з абонентського номеру НОМЕР_1 повідомив на лінію «102» про те, що магазин, який розташований за адресою: АДРЕСА_2 , заміновано вибуховими пристроями (мінами), що призвело до безпідставного відволікання сил і засобів спеціальних служб для перевірки вказаного повідомлення, враховуючи, що це могло загрожувати загибелі людей та знищенню майна.
Вказаних висновків суд дійшов з урахуванням пояснень обвинуваченого, який, будучи допитаним в судовому засіданні, свою вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав повністю, надав показання, підтвердив обставини його вчинення, викладені в установочній частині вироку, зокрема, в частині часу, місця та способу, щиро розкаявся у вчиненому.
Так, останній пояснив, що дійсно, 19.07.2024 року приблизно о 12 годині ночі він перебував у с. Хороше Озеро, їхав з роботи додому, оскільки проживає у даному селі. Їхав на мотоциклі. Не доїхавши додому, мотоцикл почав працювати з перебоями, а тому він вирішив зупинитися та перевірити його стан. Вимушену зупинку здійснив біля магазину, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 . Коли він перебував біля зазначеного магазину, до нього підійшов невідомий йому чоловік та почав висловлювати претензії, чого він перебуває поруч з магазином та керує мотоциклом у стані сп'яніння. Вказані претензії були безпідставні, оскільки він був тверезий, а зупинка була вимушена. Невідомий чоловік продовжував на нього йти, а потім самовільно вийняв ключі з замка запалювання мотоцикла. Вказана ситуація призвела до конфлікту, але бійки не було, лише словесна перепалка. Оскільки потім чоловік підійшов до магазину, ОСОБА_4 подумав, що він має відношення до вказаного магазину, а тому вирішив його провчити, бо хотів якось помститися за такі дії чоловіка, оскільки розізлився. Для цього він зателефонував до поліції та повідомив, що магазин заміновано. Вже зараз він розуміє, що зробив неправильно, більше такого робити не буде, йому соромно, але тоді був на емоціях, а тому вчинив неправильно. Розуміє, що через свої дії зробив погано лише собі, просить суворо не карати.
Крім повного визнання своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, обвинувачений просив суд визнати недоцільним дослідження доказів в частині обставин вчинення цього кримінального правопорушення, оскільки повністю погоджується з встановленими обставинами.
Показання обвинуваченого в судовому засіданні послідовні і логічні, а тому не викликають сумнівів суду у правильності розуміння ним змісту обставин, добровільності та істинності його позиції.
Згідно з ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з'ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз'яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.
У цьому випадку, повне визнання вини, не заперечення обвинуваченим фактичних обставин кримінального провадження та кваліфікації своїх дій, правильне розуміння та усвідомлення змісту обставин діяння, в якому він обвинувачується, правових наслідків розгляду за спрощеною процедурою, а також відсутність сумнівів у добровільності позиції щодо усвідомлення останнім цих обставин, є передумовами для здійснення розгляду провадження в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України.
Відповідно, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, за обставин, встановлених судом.
З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 259 КК України, оскільки він вчинив завідомо неправдиве повідомлення про підготовку вибуху, який загрожує загибеллю людей та іншими тяжкими наслідками.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому, суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Обставиною, що пом'якшує покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, яке полягає у визнанні у суді обставин, регламентованих п. 1 ч. 2 ст. 91 КПК України, щодо події кримінального правопорушення, у т.ч. її час, місце, спосіб учинення та активне сприяння розкриттю злочину.
Щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася (див. п. 3 ПП ВСУ від 23.12.2005 № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»).
Розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне, визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого (див. постанови ККС ВС від 22.03.2018 у справі № 759/7784/15-к; від 09.10.2018 року у справі № 756/4830/17-к).
Обвинувачений висловив щирий жаль з приводу учинених ним дій та осуд своєї поведінки.
Активне сприяння у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК України, яке виразилось у тому, що обвинувачений повно та всебічно розповів про обставини, які мали місце у той час, про подальшу долю викраденого майна, та тим самим активно та відкрито сприяв суду у встановленні обставин, регламентованих ст. 91 КПК, тобто розкриттю злочину.
Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченому, відповідно до ст. 67 КК України, рецидив злочину.
Також, суд враховує, що обвинувачений на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває; має постійне місце проживання, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (раніше неодноразово притягувався до кримінальної відповідальності, вчинив злочин, маючи судимість), працює, хоча й не офіційно, стан здоров'я, сімейний стан, а саме те, що він виховувався фактично батьком, з яким були не дружні стосунки, а мати було позбавлена батьківських прав), має місце реєстрації та власне жито, де постійно проживає, що свідчить про те, що оточуюча його обстановка у побуті виражає допустимі соціальні зв'язки; згідно наданої суду характеристики характеризується добре, скарг на обвинуваченого не надходило, позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання та яка не наполягає на реальному позбавлені волі, відношення обвинуваченого до вчиненого; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку під час та після вчинення злочинних дій, те, що даний злочин обвинувачений вчинив в умовах воєнного стану, що призвело до відволікання сил та засобів спеціальних служб, та вважає за необхідне призначити покарання у виді позбавлення волі в межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 259 КК України, але з урахуванням вчиненого та особи обвинуваченого, ближче до мінімальної межі санкції, оскільки суд переконаний, що, відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Крім того, у цій справі, покарання суд призначає, в тому числі, з урахуванням висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.02.2018 року в справі № 634/609/15-к, де останній роз'яснив, що при обранні форми реалізації кримінальної відповідальності суд у визначених законом межах наділений правом вибору не лише виду та розміру покарання, а й порядку його відбування. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в межах якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК України, відповідно до якої, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Системне тлумачення цих правових норм дозволяє дійти висновку, що питання призначення кримінального покарання та звільнення від його відбування повинні вирішуватися з урахуванням мети покарання, при цьому, з огляду на положення ст. 75 КК України, законодавець підкреслює важливість такої цілі покарання, як виправлення засудженого, передбачивши, що при призначенні низки покарань, у тому числі у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, особу може бути звільнено від відбування покарання з іспитовим строком, якщо суд дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, при цьому суд має врахувати не тільки тяжкість злочину, особу винного, але й інші обставини справи.
Таким чином, виходячи з тяжкості вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, наявності пом'якшуючих обставин, особи винного та його ставлення до вчиненого ним діяння, позиції прокурора у судовому засіданні, який не наполягав на реальному позбавленні волі обвинуваченого, суд вважає за можливе застосувати до обвинуваченого ст. 75 КК України, звільнивши його від відбування покарання, призначеного вироком суду з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і буде виконувати покладені на нього обов'язки, таким чином давши шанс на виправлення.
У даному випадку, звільнення від покарання з іспитовим строком перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, в той час як покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами, зокрема, індивідуалізація покарання ґрунтується на прогностичній діяльності суду, з урахуванням того, що оптимальним орієнтиром такої діяльності є визначення покарання в тому обсязі, який був би достатнім для досягнення найближчої мети покарання - виправлення засудженого (див. постанову ВС від 10 червня 2020 року в справі № 161/7253/18), що, власне, і має місце в цій ситуації, при застосуванні наведеного судом інституту звільнення від покарання щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення.
З урахуванням особи обвинуваченого та обставин вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що іспитовий строк має становити два роки.
Підстав для вирішення питань, пов'язаних із запобіжним заходом відносно обвинуваченого, немає з огляду на відсутність таких клопотань у учасників процесу та у світлі того, що відповідно до ст.ст. 22, 26 КПК України, суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами, які є вільними у використанні своїх процесуальних прав.
Питання щодо речових доказів суд вирішує відповідно до статті 100 Кримінального процесуального кодексу України.
У даній справі прокурор просив залишити речові докази, а саме оптичні диски, у матеріалах справи, а мобільний телефон повернути власнику, тобто ОСОБА_4 , але суд з таким погодитися не може.
У цій справі суд вважає за необхідне застосувати до ОСОБА_4 спеціальну конфіскацію, на підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України та конфіскувати майно у власність держави, оскільки телефон був знаряддям вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч. 1 ст. 96-1 КК України, спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до положень пункту 4 частини 1 статті 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
За таких обставин, з урахуванням положень п. 4 ч.1 ст.96-2 КК України, мобільний телефон, який визнаний у даному кримінальному провадженні речовим доказом, підлягає спеціальній конфіскації, оскільки обвинувачений використав його як знаряддя для вчинення кримінального правопорушення.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлений, потерпілі у кримінальному провадженні відсутні.
Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, суд, одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови у цивільному позові.
А тому заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, накладеного ухвалою суду, - підлягають скасуванню.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 259 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки 6 місяців.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання, призначеного вироком суду, з випробуванням з іспитовим строком в 2 роки, поклавши на нього відповідно до ст. 76 КК України такі обов'язки:
?не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;
?повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання;
?періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;
На підставі ст.ст. 96-1, 96-2 КК України, конфіскувати у власність держави майно, а саме: мобільний телефон марки Redmi Note 10 5G ІMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 із сім картою мобільного оператора lifecell НОМЕР_1 , який належить обвинуваченому, постановою від 20.07.2024 року визнано як речовий доказ та який зберігається у відділі речових доказів Ніжинського РУП ГУНП в Чернігівській області (а.п. 59).
Речові докази: оптичні диски - залишити на зберігання у матеріалах кримінального провадження.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 24.07.2024 року на майно, що належить обвинуваченому, а саме: мобільний телефон марки Redmi Note 10 5G ІMEI1: НОМЕР_2 , IMEI2: НОМЕР_3 із сім картою мобільного оператора lifecell НОМЕР_1 .
Вирок може бути оскаржений до Чернігівського апеляційного суду через Борзнянський районний суд Чернігівської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.
Вирок суду першої інстанції не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень ч. 3 ст. 349 КПК України.
Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку чи ухвали суду. Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, та прокурору. Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.
Сторони мають право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження.
Учасники судового провадження протягом строку апеляційного оскарження мають право заявити клопотання про ознайомлення з матеріалами кримінального провадження.
Суддя ОСОБА_1