23 вересня 2024 року
м. Київ
справа №140/24874/23
адміністративне провадження № К/990/35502/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Чиркіна С.М.,
суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №140/24874/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчи нити дії,
У 2023 році ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач), третя особа: ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив:
- визнати протиправним рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних з призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, викладене в протоколі №20/975 від 19.06.2023, в частині здійснення розрахунку розміру одноразової грошової допомоги, за настання ІІ групи інвалідності на підставі розміру прожиткового мінімуму 2016 року;
- зобов'язати відповідача призначити і виплатити одноразову грошову допомогу, передбачену пунктом 4 частини другої статті16 Закону України «Про соціальний і правовий захід військовослужбовців та членів їх сімей» за настання ІІ групи інвалідності, в розмірі 300-кратному прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 01 січня календарного року, в якому здійснюватиметься виплата, з урахуванням раніше виплачених сум.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 27.11.2023, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024, у задоволенні позову відмовлено.
16.09.2024 на адресу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга позивача на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд установив, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, з огляду на таке.
У цій справі суд першої інстанції, врахувавши вимоги частин третьої та четвертої статті 257 КАС України, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. За предметом спору дана справа не належить до тих, які повинні розглядатися виключно за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення, а справа має виняткове значення для нього.
Однак у касаційній скарзі відсутні обґрунтування того, що ця справа має фундаментальне значення на формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовно не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Також скаржником не наведено обґрунтованих доводів, які б свідчили про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи й вказували на те, що предмет цього спору стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства в контексті наведених вище критеріїв.
Скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.
Водночас спірні правовідносини були предметом судового контролю здійсненого судами першої та апеляційної інстанцій, рішення яких прийняті з врахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 08.04.2024 у справі №240/512/22, від08.05.2024 у справі №240/17749/20 та від 18.06.2024 у справі №240/20065/20.
Зокрема у постанові від 08.05.2024 у справі №240/17749/20 Верховний Суд виснував, що:
«…пункт 6 Порядку № 975 визначає кратність розміру одноразової грошової допомоги в залежності від ступеня втрати працездатності та у сукупності із пунктом 3 цього Порядку передбачає, що розрахункова величина прожиткового мінімуму визначається відповідним законом для працездатних осіб станом на 1 січня календарного року, в якому вперше встановлено інвалідність.
…
Колегія суддів наголошує, що однакове визначення розрахункової величини прожиткового мінімуму на момент первинного встановлення групи інвалідності та зміни групи інвалідності законодавець пов'язує з однією подією - первинне встановлення інвалідності.
За такої правової конструкції, визначення вищої групи інвалідності при повторному (черговому) огляді не змінює розрахункову величину прожиткового мінімуму.
….
Таким чином колегія суддів відхиляє та не приймає до уваги посилання скаржника про те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що можливість відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежить виключно від обставин конкретної справи: її значення для формування єдиної правозастосовчої практики; неможливості спростування особою, яка подає касаційну скаргу, обставин, встановлених оскаржуваним судовим рішенням, при розгляді іншої справи; значного суспільного інтересу справи чи її виняткового значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; помилкового віднесення судом справи до категорії справ незначної складності.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає справи, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Таким чином, оцінивши доводи касаційної скарги та правове значення цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, колегія суддів вважає, що посилання скаржника на положення підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України є необґрунтованими, оскільки зміст доводів касаційної скарги в сукупності з встановленими в судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанції обставинами та наданою їм правовою оцінкою не дають підстав для висновку про наявність в даному випадку обставин, наведених у підпунктах "а" та "в" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин, передбачених підпунктами "а"-"г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, у касаційній скарзі відсутні.
Отже касаційну скаргу подано на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Враховуючи, що оскаржувані судові рішення прийнято у справі розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки відсутні, у відкритті касаційного провадження у цій справі слід відмовити.
Цей висновок відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995, якими рекомендовано державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), враховуючи особливий характер функції Верховного Суду як суду касаційної інстанції, Суд може визнати, що процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення від 19.12.1997 у справі "Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії").
Керуючись статтями 328, 333, 359 КАС України, суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 27.11.2023 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 14.08.2024 у справі №140/24874/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчи нити дії.
Надіслати скаржнику копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя - доповідач: С.М. Чиркін
Судді: Я.О. Берназюк
В.М. Шарапа