Провадження № 11-кп/803/657/24 Справа № 175/3210/22 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
17 вересня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
головуючого, судді-доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора ОСОБА_6 та захисника ОСОБА_7 на вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року у кримінальному провадженні № 12022221110001166 стосовно
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Малинівка Барвінківського району Харківської області, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 15 частини 1 статті 115, частини 1 статті 263 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за участю:
обвинуваченого ОСОБА_8
в режимі відеоконференції:
прокурора ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
Обставини, встановлені рішенням суду першої інстанції, короткий зміст оскарженого рішення.
Вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року ОСОБА_8 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 125, ч. 1 ст. 263 КК та йому призначено покарання за:
- ч. 2 ст. 125 КК у виді арешту строком на 5 місяців;
- ч. 1 ст. 263 КК у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більше суворим, остаточно призначено ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі строком на 4 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбуття призначеного покарання з випробуванням строком на два роки та покладенням відповідних обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Цим вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим в умисному легкому тілесному ушкодженні, що спричинило короткочасний розлад здоров'я та у придбанні, носінні бойових припасів без передбаченого законом дозволу, вчинених за наступних обставин.
23 серпня 2022 року, приблизно о 16 годині 00 хвилин, ОСОБА_8 , знаходячись у салоні автомобіля марки «ГАЗЕЛЬ», що стояв на узбіччі біля лісосмуги, яка розташована неподалік с. Малинівка Ізюмського району Харківської області, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, після сварки з ОСОБА_9 , на ґрунті особистих неприязних відносин, намагаючись залишити салон цього автомобіля, діючи з умислом, спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень, привів у бойову готовність ручну осколкову гранату, шляхом від'єднання від неї кільця запобіжника та викинув її у задні двері вказаного вище автомобіля, біля яких перебував ОСОБА_9 , внаслідок чого відбулася її детонація і вибух. У такий спосіб обвинувачений ОСОБА_8 заподіяв потерпілому ОСОБА_9 тілесне ушкодження у вигляді одиничного вогнепального осколкового сліпого поранення м'яких тканин лівої лопаткової ділянки, яке кваліфікується як легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
В той же день, час та місці ОСОБА_8 , діючи з умислом, спрямованим на придбання та носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу, придбав, шляхом привласнення знайденого, ручну осколкову гранату. Після чого обвинувачений ОСОБА_8 , продовжуючи свій злочинний намір, спрямований на придбання та носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу, носив знайдену ручну осколкову гранату по салону вказаного вище автомобіля до моменту, коли він від'єднав від неї кільце запобіжника та викинув її у задні двері вказаного вище автомобіля, біля яких перебував ОСОБА_9 , внаслідок чого відбулася її детонація і вибух.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг і узагальненні доводи осіб, які їх подали.
В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального і просить ухвалити новий вирок, яким визнати винуватим ОСОБА_8 у вчиненні злочинів передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, ч. 1 ст. 263 КК та призначити йому покарання: за ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК - 7 років позбавлення волі, за ч. 1 ст. 263 КК - 5 років позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом часткового складання призначених покарань призначити ОСОБА_8 остаточне покарання у виді 7 років 6 місяців позбавлення волі.
Просить повторно дослідити показання ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 .
В обґрунтування вимог апеляційної скарги прокурор зазначає, що суд першої інстанції не дав належну оцінку показанням потерпілого та свідка ОСОБА_10 в результаті чого дійшов помилкового висновку про відсутність в діях обвинуваченого прямого умислу на позбавлення життя потерпілого і неправильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 125 КК. Зазначає, що судом фактично констатовано, що обвинувачений взяв у руки бойовий припас, при цьому він перебував певний час в салоні автомобіля та мав вибір яким чином діяти. При цьому, ОСОБА_8 , побачивши біля дверей ОСОБА_9 обрав саме такий спосіб поведінки, а саме висмикнув чеку, чим привів бойовий припас у бойову готовність та замість того, щоб відкинути вказаний бойовий припас у будь-якому напрямі якнайдалі від людей, кинув під ноги потерпілому. Вважає, що характер дій обвинуваченого, а саме кидок її під ноги потерпілому необхідно розцінювати як бажання настання вказаних суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, тому наявні і інтелектуальні, і вольові складові прямого умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати вирок суду першої інстанції з підстав невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального і просить закрити кримінальне провадження з підстав, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв'язку з відсутністю в його діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК, ч. 1 ст. 263 КК.
Захисник посилається на неналежну оцінку судом показань потерпілого та свідка ОСОБА_10 , суд не взяв до уваги їх покази в повному обсязі і не взяв до уваги показання ОСОБА_8 , який за виниклих обставин, фактично був затриманий військовослужбовцями, зокрема і потерпілим, не мав умислу на вбивство останнього, що підтверджується показаннями як обвинуваченого, так і потерпілого, а також зазначає, що дії ОСОБА_8 охоплювались диспозицією статті 36 КК.
Посилається на молекулярно-генетичну експертизу, відповідно до якої сліди виявлені на фрагменті металевого предмету належить невстановленій особі чоловічої статі та не збігається з генетичними ознаками (ДНК-профілю) ОСОБА_8 , що за твердженням захисника, підтверджує показання ОСОБА_8 , що гранату йому на коліна поклала інша особа, не виключено, що сам потерпілий ОСОБА_9 , біологічні зразки у якого сторона обвинувачення не відбирала та на експертизу не надсилала.
Захисник в обґрунтування істотного порушення судом вимог кримінального процесуального закону, наводить такі доводи: порушення права обвинуваченого на захист, оскільки ОСОБА_8 був затриманий військовослужбовцями, переданий працівникам поліції, які з ним проводили слідчі дії без участі захисника, а саме огляд місця події і відібрання біологічних зразків; під час проведення оглядів місця події від 23.08.2022, 24.08.2022, а також під час слідчого експерименту за участю потерпілого від 24.08.2022 участь у цих слідчих діях брав як понятий - ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , що на думку захисника, свідчить про їх заінтересованість; порушення вимог ст. 233 КПК, у зв'язку з тим, що огляд автомобіля "Газель" відбувся без добровільної згоди власника/користувача - ОСОБА_10 ; порушення вимог КПК при проведенні судово-медичної експертизи потерпілого, а саме вона проведена на підставі завіреної неналежним чином медичної картки потерпілого; стороною обвинувачення порушені вимоги ст. 290 КПК, оскільки речові докази не були відкриті стороні захисту; висновки вибухово-технічних експертиз від 14.09.2022 та від 03.10.2022 є недопустимими доказами за правилом "плоди отруйного дерева" так як, предмети, які були надані експертам на дослідження отримані з порушенням вимог процесуального закону; здійснення досудового розслідування не уповноваженим органом, через порушення правил територіальної підслідності.
Зазначає, що за результатами судового розгляду встановлено, що діях ОСОБА_8 відсутній умисел, тому виключається кваліфікація його дій за ч. 2 ст. 125 та ч. 1 ст. 263 КК.
Позиції учасників судового провадження.
Захисники та обвинувачений в судовому засіданні підтримали апеляційну скаргу захисника і з підстав, викладених у скарзі просили їх задовольнити. Заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора та вважали її безпідставною
Прокурор в судовому засіданні підтримав свою апеляційну скаргу, вирок суду в частині перекваліфікації дій ОСОБА_8 , та відповідно, в частині призначеного покарання, вважав необґрунтованим і таким, що постановлений на підставі неналежної оцінки доказів, у зв'язку з чим просив його скасувати та ухвалити новий вирок. Заперечував проти задоволення скарги захисту з підстав її необґрунтованості.
Потерпілий до суду не з'явився, прокурор повідомив, що він є військовослужбовцем і проходить службу в Збройних Силах України, тому з об'єктивних причин не може з'явитись до суду, у зв'язку з чим сторони вважали за необхідне проводити апеляційний розгляд без його участі.
Мотиви апеляційного суду.
Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого...
За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції (1) зобов'язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови: (а) що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або (б) з порушеннями, та (2) може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо (1) про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або (2) якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
В постанові ККС ВС від 14 вересня 2021 року у справі № 439/877/16-к, касаційний суд зазначив, що обов'язковою умовою для повторного дослідження судом апеляційної інстанції обставин, установлених під час кримінального провадження, є неповнота їх дослідження або наявність певних порушень у ході їх дослідження. При цьому незгода з оцінкою певних конкретних доказів не є підставою для їх повторного дослідження.
В апеляційній скарзі сторона обвинувачення просила повторно дослідити докази кримінального провадження, а захисник з цього питання подав окреме клопотання, які були задоволенні апеляційним судом та здійснено повторне дослідження доказів.
Суд апеляційної інстанції зважає на усталену практику суду касаційної інстанції, викладену зокрема у постанові ККС ВС від 05 жовтня 2021 року у справі № 589/5015/19, відповідно до якої суд апеляційної інстанції покликаний не стільки самостійно встановити обставини кримінального провадження, скільки перевірити та оцінити правильність їх встановлення судом першої інстанції, точність та відповідність застосування ним норм матеріального і процесуального закону, справедливість призначеного заходу кримінально-правового впливу, а також безпомилковість вирішення інших питань, що підлягають з'ясуванню при ухваленні судового рішення.
Сам апелянт визначає те коло питань, які є предметом перевірки апеляційного суду.
Таким чином, процесуальні вимоги сторін відіграють роль орієнтиру, показуючи, з якими частинами судового рішення учасник судового провадження не погоджується, та зобов'язують апеляційну інстанцію надати мотивовані відповіді на доводи апеляційної скарги.
У відповідності до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Стаття 94 КПК передбачає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК у мотивувальній частині обвинувального вироку в разі визнання особи винуватою, крім іншого, зазначаються: формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням елементів складу кримінального правопорушення, зокрема місця, часу, способу вчинення та наслідків, форми вини і мотивів кримінального правопорушення; статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення.
У мотивувальній частині суд повинен описати результати оцінки доказів, навести докази для підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Викладаючи підстави для прийняття рішення, суд повинен дати відповідь на аргументи сторін.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів апеляційних скарг та повторно, безпосередньо дослідивши докази у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вищезазначені вимоги кримінального процесуального закону суд першої інстанції виконав у повній мірі.
Перевіривши доводи апеляційної скарги сторони захисту та прокурора про невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження, неправильну кваліфікацію дій обвинуваченого та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону під час оцінки доказів, перевіривши висновки і мотиви суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку, що такі доводи є необґрунтованими, а вирок суду відповідає вимогам законності та обґрунтованості, є достатньо мотивованим, з огляду на наступне.
За змістом ст. 411 КПК судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: (1) висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду; (2) суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; (3) за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші; (4) висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.
Вирок підлягає скасуванню із зазначених підстав лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За результатами апеляційного розгляду вказаних підстав для скасування або зміни вироку суду не встановлено.
В апеляційних скаргах сторони наводили доводи, аналогічні з їхньою позицією в суді першої інстанції, які були належним чином перевірені судом, наведені мотиви в їх спростування, які ґрунтуються, як на досліджених доказах, так і на положеннях кримінального та кримінально-процесуального закону, а вирок суду відповідає вимогам, передбаченим в частинах 2 - 4 ст. 370 КПК.
Разом з тим, апеляційний суд на виконання вимог ст. 419 КПК, вважає за необхідне здійснити повторну перевірку таких доводів та викласти свої мотиви в їх спростування.
Суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини вчинених кримінальних правопорушень і дійшов обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_8 у їх вчиненні, що підтверджується зібраними у кримінальному провадженні та ретельно дослідженими судом наступними доказами, зокрема: показаннями потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 , які були допитані під час досудового розслідування в порядку, передбаченому ст. 225 КПК; протоколом огляду місця події від 23 серпня 2022 року з додатком до нього - фототаблицею; протоколом огляду місця події від 24 серпня 2022 року з додатком до нього - фототаблицею; протоколом проведення слідчого експерименту від 24 серпня 2022 року з додатком до нього - відеозаписом, згідно з якими ОСОБА_9 детально відтворив обставини та механізм заподіяння йому 23 серпня 2022 року тілесних ушкоджень; протоколом проведення слідчого експерименту від 24 серпня 2022 року з додатком до нього - відеозаписом, згідно з якими ОСОБА_8 детально відтворив обставини придбання 23 серпня 2022 року бойового припасу та заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_9 ; висновком судової вибухово-технічної експертизи № СЕ-19/104-22/27164-ВТХ від 14 вересня 2022 року; висновком судової вибухово-технічної експертизи № СЕ-19/104-22/28894-ВТХ від 03 жовтня 2022 року; висновком судово-медичної експертизи № 12-14/155-ЛЗ/22 від 07 вересня 2022; копією акту медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, № 92 від 24 серпня 2022 року, згідно з яким ОСОБА_8 перебував у стані алкогольного сп'яніння; речовими доказами: металевим кільцем сірого кольору, двома фрагментами металу сірого кольору, тампоном зі слідами речовини бурого кольору; автомобілем марки «ГАЗЕЛЬ», білого кольору, державний реєстраційний номер відсутній, з написом чорного кольору НОМЕР_1 .
Надаючи правову оцінку вище зазначеним доказам, апеляційний суд вважає за доцільне її зробити у взаємозв'язку з доводами апеляційних скарг сторін.
Дослідивши в суді апеляційної інстанції показання потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 , апеляційний суд вважає, необґрунтованими доводи апеляційної скарги захисника про спотворення їх змісту у вироку суду.
Доводи захисника щодо неправильної оцінки та спотворене відображення потерпілого ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_10 є неприйнятними, оскільки порівнявши зміст показань, викладених у вироку та зафіксованих на звукозаписі судового засідання де їх допитували в порядку ст. 225 КПК, із тими, що текстуально відображені у вироку (які, на думку сторони захисту, є неправильними), колегія суддів установила, що сутнісна складова показань указаного свідка передана з достатньою повнотою, у сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, їм надано належну оцінку за правилами ст. 94 КПК. Неточності, на які посилається сторона захисту, не є вагомими та суттєвими, тобто такими, що могли би вплинути на висновки суду першої інстанції і на правильність рішення суду.
Водночас варто зауважити, що кримінальний процесуальний закон не вимагає дослівного відтворення в судовому рішенні змісту показань учасників судового провадження, де має бути з достатньою повнотою передана їх сутнісна складова, що впливає на встановлення судом обставин, які є предметом судового розгляду і підлягають доказуванню за приписами ст. 91 КПК.
Доводи прокурора про неналежну оцінку показанням потерпілого та свідка ОСОБА_10 в результаті чого суд, на його думку, дійшов помилкового висновку про відсутність в діях обвинуваченого прямого умислу на позбавлення життя потерпілого і посилаючись на такі показання робить висновок, що ОСОБА_8 , побачивши біля дверей ОСОБА_9 обрав саме такий спосіб поведінки, а саме висмикнув чеку, чим привів бойовий припас у бойову готовність та замість того, щоб відкинути вказаний бойовий припас у будь-якому напрямі якнайдалі від людей, кинув під ноги потерпілому.
Прокурор вважає, що характер дій обвинуваченого, а саме кидок її під ноги потерпілому необхідно розцінювати як бажання настання вказаних суспільно небезпечних наслідків у вигляді смерті потерпілого, тому наявні і інтелектуальні, і вольові складові прямого умислу на вчинення кримінального правопорушення, передбаченого саме ч. 2 ст. 15 ч. 1 ст. 115 КК.
Такі твердження прокурора спростовуються показаннями потерпілого ОСОБА_9 , який на питання сторін пояснив, що після того, як ОСОБА_8 висмикнув кільце з гранати і не удержав чеку, пролунало "клацання (дослівно - "щелчок") у нього в руках і ОСОБА_8 злякався. На питання прокурора чи на вас (потерпілого) ОСОБА_8 кинув гранату, потерпілий відповів, що може і не на нього, а просто відкинув її від себе. Кидати її більше нікуди було. За змістом показань потерпілого в автомобілі "Газель" була відкрита тільки одна (права) двері в якій стояв ОСОБА_8 , а навпроти цих дверей потерпілий. На питання захисника, потерпілий вказав, що він не може сказати, що ОСОБА_8 кинув гранату саме у нього. ОСОБА_8 відкинув гранату, оскільки не утримав чеку, йому ( ОСОБА_13 ) не залишалось нічого робити, як відкинути її від себе і вибору напрямку куди її кидати у ОСОБА_8 також не було.
Такими показаннями потерпілого спростовується твердження прокурора і версія обвинувачення, що ОСОБА_8 діяв з прямим умислом на позбавлення життя ОСОБА_9 та цілеспрямовано кинув гранату під ноги потерпілому.
Вказані показання потерпілого узгоджуються з протоколом огляду місця події від 23 серпня 2022 року з додатком до нього - фототаблицею, згідно з якими біля лісосмуги, на відстані приблизно 120 см від задньої частини автомобіля було виявлено яму, розміром приблизно 50х57см.
За змістом протоколу яма, розміром приблизно 50х57 см, є слідом від вибуху, при цьому вона розташована не навпроти відкритих дверей "Газелі" де стояв потерпілий, а фактично на узбіччі на відстані приблизно 120 см від задньої частини автомобіля, чим також спростовується, що ОСОБА_8 кинув гранату під ноги потерпілому. При цьому, потерпілий не пояснював, що він відкинув чи відбив гранату у сторону.
За вказаних встановлених обставин, апеляційний суд не може дійти висновку, що ОСОБА_8 цілеспрямовано кинув гранату в ОСОБА_9 .
В той же час, апеляційний суд вважає безпідставними доводи апеляційної скарги захисника про відсутність умислу у ОСОБА_8 на спричинення легких тілесних ушкоджень потерпілому, виходячи з наступного.
Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 12-14/155-ЛЗ/22 від 07 вересня 2022, згідно з яким відповідно до даних з наданої медичної документації у ОСОБА_9 мало місце одиночне вогнепальне осколкове сліпе поранення м'яких тканин лівої лопаткової ділянки, наслідком загоєння якого в теперішній час є рубець і яке утворилося від дії осколка якогось вибухового пристрою при його вибуху, можливо в строк та за обставин, вказаних в настановній частині постанови і потерпілим.
Показання, які дав потерпілий ОСОБА_9 в ході проведення слідчого експерименту в цілому не суперечать об'єктивним судово-медичним даним в частині способу та механізму утворення у нього тілесного ушкодження. Підозрюваний ОСОБА_8 в своїх показаннях, які він дав в ході проведення слідчого експерименту, не вказує на спосіб спричинення та механізм утворення у потерпілого ОСОБА_9 тілесних ушкоджень. За ступенем тяжкості вищевказане вогнепальне осколкове сліпе поранення м'яких тканин лівої лопаткової ділянки - це легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я.
Згідно з положеннями ст. 24 КК умисел поділяється на прямий і непрямий. При цьому прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим же є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 115 КК умисним вбивством є умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Питання про умисел вирішується виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
З системного аналізу закону випливає, що при відмежуванні замаху на вбивство від, в даному випадку, умисного заподіяння легкого тілесного ушкодження визначальним є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: якщо особа, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння і передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки, бажає їх настання, умисел є прямим, а якщо не бажає, хоча й свідомо припускає їх настання, умисел є непрямим. Для з'ясування змісту та спрямованості умислу особи при дослідженні доказів їм необхідно виходити з сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій.
Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винуватий і бажав їх настання, можна лише за ретельного аналізу складу вчиненого злочину і виявлення його елементів та всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.
Характерною ознакою прямого умислу є також бажання настання злочинного наслідку, що був задуманий, щодо матеріальних злочинів, і бажання вчинення злочинного діяння - щодо формальних злочинів. У такого роду бажанні знаходить своє вираження вольова ознака умислу як його найважливіша і відмінна риса. Наявністю бажання настання злочинного наслідку при вчиненні злочину з матеріальним складом прямий умисел відрізняється від інших форм і видів вини. Бажання, як вольове начало, перебуває в нерозривній єдності із свідомістю особи, яка діяла з прямим умислом, і її здатністю передбачити наслідки свого діяння.
Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.
Замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.
Якщо ж винний діяв з непрямим умислом, він не може нести відповідальності за замах на вбивство. У випадку, коли особа, завдаючи іншій особі тілесні ушкодження, свідомо припускає настання будь-яких наслідків, у тому числі смерті, вона також не може бути притягнута до кримінальної відповідальності за замах на вбивство. Крім того, злочин не може бути кваліфікований як замах на вбивство і у випадках, коли винний діє з неконкретизованим умислом, допускаючи можливість як заподіяння будь-якої шкоди здоров'ю, так і настання смерті. Відповідальність у цих випадках настає лише за наслідки, які фактично настали.
Заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому характеризується у цьому випадку не лише непрямим, а ще й неконкретизованим (невизначеним) умислом. За неконкретизованого умислу винний, вчиняючи злочин, хоча і передбачає можливість настання різних шкідливих наслідків, але до кінця не усвідомлює їх характеру і тяжкості. А оскільки особа за невизначеного умислу одночасно передбачає різні за характером і тяжкістю наслідки, але фактично реалізується лише один з них, кримінальна відповідальність настає за наслідки, що настали фактично (аналогічний висновок, викладений у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03 вересня 2024 року у справі справа № 205/5586/21).
За обставин, що склались під час події злочину та на підставі доказів, які зібрані в кримінальному провадженні, суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК.
Так, у ч. 2 ст. 125 КК встановлено відповідальність за легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров'я. Суб'єктивна сторона злочину характеризується тільки умисною формою вини. Відповідальність за цією статтею настає і в тих випадках, коли умисел винного було спрямовано на заподіяння невизначеної шкоди здоров'ю, якщо фактично було заподіяно легкого тілесного ушкодження (аналогічний висновок, викладений у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі справа № 283/1685/17).
Показання свідка ОСОБА_10 , які були прослухані в суді апеляційної інстанції, не є інформативними для встановлення обставин, що мають значення для даного кримінального провадження, зокрема і для правової кваліфікації дій ОСОБА_14 , оскільки він не був очевидцем подій, які відбувались між ОСОБА_14 та потерпілим ОСОБА_9 , тому не потребують детального аналізу у даній ухвалі.
Стосовно доводів апеляційної скарги захисника про істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, зокрема і права на захист ОСОБА_8 , під час проведення слідчих дій, в тому числі без участі захисника, апеляційний суд доходить таких висновків.
Твердження захисника, що ОСОБА_8 був затриманий 23.08.2022 о 16 годині військовослужбовцями і о 20 годині 30 хвилин був переданий працівникам поліції і в цей проміжок часу були проведені огляди місця події, огляд автомобіля, вилучені речові докази та відібрані у ОСОБА_8 біологічні зразки для експертизи, то апеляційний суд вважає такі доводи необґрунтованими з огляду на наступне.
Як слідує з матеріалів справи, у вказаний проміжок часу не проводились слідчі дії з метою отримання доказів, джерелом яких був би сам ОСОБА_8 , зокрема допити без захисника, слідчі експерименти, тощо.
В судовій практиці касаційного суду сформовані сталі підходи щодо впливу тих чи інших процедурних порушень під час збору доказів на допустимість доказів та порушення прав підозрюваного/обвинуваченого. Зокрема у постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 07 лютого 2023 року у справі № 521/14957/16-к, касаційний суд в чергове наголосив, що висновок про те, що вирішуючи питання про застосування правил ст. 87 КПК до наданих сторонами доказів, ці положення можуть бути підставою для визнання доказів недопустимими не за будь-якого порушення процесуального закону, а лише у випадку порушення фундаментальних прав і свобод особи, гарантованих у документах, що згадані в цій статті. Суд, вирішуючи питання щодо допустимості доказу з точки зору ч. 1 ст. 87 КПК, має обґрунтувати, чому він вважає порушення фундаментального права або свободи настільки істотним, щоб зумовити визнання доказу недопустимим.
Підходи до оцінки допустимості показань і допустимості доказів, які хоча й можуть бути отримані примусово, але існують незалежно від волі особи (наприклад, документи, зразки дихання, крові, сечі або тканин тіла для проведення експертизи) суттєво відрізняються від оцінки показань особи. Таким чином, якщо при проведенні огляду місця події не був присутній захисник, немає підстав вважати, що виявлені речові докази були отримані саме внаслідок відсутності адвоката у значенні частини 1 статті 87 КПК, оскільки присутність чи відсутність адвоката не могла вплинути на властивості отриманих доказів (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 207/1408/21).
Якщо при проведенні огляду місця події після затримання особи не був присутній захисник, немає підстав вважати, що виявлені речові докази були отримані саме внаслідок відсутності адвоката у значенні ч. 1 ст. 87 КПК, оскільки його присутність чи відсутність не може вплинути на ці властивості - існування речових доказів незалежно від волі засудженого (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 02 травня 2024 року справа № 676/4040/20).
Аналогічна позиція Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду щодо допустимості речових доказів, викладена у постанові від 15 червня 2021 року, справа № 204/6541/16-к.
Враховуючи вищевикладене, доводи захисника про істотне порушення права ОСОБА_8 на захист, оскільки працівники поліції, які проводили слідчі дії без участі захисника, а саме відібрання біологічних зразків та проведення оглядів місця події від 23.08.2022, 24.08.2022 під час яких були зафіксовані сліди вчиненого злочину та вилучені речові докази, є безпідставними.
Такий же підхід до оцінки доказів слід застосовувати і до біологічних зразків, які були відібрані у ОСОБА_8 без участі захисника.
Доводи захисника про недопустимість біологічних зразків, які були отримані без участі захисника, є також безпідставними, оскільки вказану слідчу дію було здійснено відповідно до вимог ст. 241, 245 КПК, участь захисника при цьому не є обов'язковою (постанова ККС ВС від 2 квітня 2020 р. у справі № 415/1864/14-к). При цьому, суд звертає увагу на те, що така процесуальна дія, як отримання зразків для експертизи, пов'язана з необхідністю отримання доказів, які носять об'єктивний характер, і не залежать від волі особи, у якої вони відбираються, а тому вона не може розглядатися як така, що порушує право особи на захист. Присутність чи відсутність захисника у цьому випадку не може позначитися на змісті отриманих під час цієї дії результатів. Такий підхід колегії суддів узгоджується з позицією Верховного Суду, зокрема викладеною у постановах від 03 грудня 2018 року (справа № 722/1172/16-к), від 25 червня 2019 року (справа № 423/1766/16), від 02 квітня 2020 року (справа № 415/1864/14-к), від 07 грудня 2020 року (справа № 728/578/19), де Верховний Суд не знайшов підстав вважати відсутність захисника при отриманні зразків для експертизи порушенням права на захист особи, у якої вони відбираються.
Згідно з вимогами кримінального процесуального закону обов'язкова участь захисника у разі проведення слідчих дій за участю підозрюваного і у випадку коли сторона захисту заявляє клопотання про проведення такої слідчої дії (ст. 52, ч. 6 ст. 223 КПК), при цьому процесуальний закон не вимагає обов'язкової участі підозрюваного та його захисника під час проведення слідчої дії - слідчого експерименту за участю потерпілого, у зв'язку з чим вимоги захисника про визнання недопустимим доказом слідчого експерименту за участю потерпілого від 24.08.2022, є неприйнятними.
Відхиляє апеляційний суд і доводи сторони захисту, що участь у вказаних слідчих діях брали як поняті ОСОБА_11 і ОСОБА_12 , що на думку захисника, свідчить про їх заінтересованість, оскільки об'єктивних даних про їх заінтересованість не встановлено, а за вимогами ч. 7 ст. 223 КПК понятими не можуть бути тільки потерпілий, родичі підозрюваного, обвинуваченого і потерпілого, працівники правоохоронних органів.
Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги захисника про порушення вимог ст. 233 КПК, у зв'язку з тим, що огляд автомобіля "Газель" відбувся без добровільної згоди власника/користувача - ОСОБА_10 , оскільки письмова згода володільця транспортного засобу - "Газелі" на проведення огляду, наявна в матеріалах справи (т. 1 а.с. 89), а встановлення власника транспортного засобу та отримання його згоди на проведення огляду процесуальним законом не вимагається.
Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє, або на підставі ухвали слідчого судді, крім випадків, установлених частиною третьою цієї статті (ч. 1 ст. 233 КПК).
Обґрунтування захисником вимог про визнання вказаного протоколу огляду транспортного засобу недопустимим доказом, мотивуючи порушенням права на недоторканість іншого володіння іншої (третьої) особи (ст. 13 КПК), в даному випадку військової частини, у користуванні якої перебуває вказаний автомобіль, є безпідставним і таким, що ґрунтується на власному розумінні захисником правил допустимості доказів. Крім того, захисник не зазначає, як вказане на його думку порушення, істотно порушило чи обмежило права його підзахисного - обвинуваченого ОСОБА_8 .
Стосовно тверджень захисника про порушення вимог КПК при проведенні судово-медичної експертизи потерпілого, а саме вона проведена на підставі не завіреної належним чином медичної картки потерпілого, то апеляційний суд розцінює їх як голослівні, оскільки копія медичної картки потерпілого, яка наявна в матеріалах справи та була направлена експерту для дослідження завірена належним чином (т. 1 а.с.157-164). Більше того, з висновку експерта слідує, що він, окрім врахування медичної картки, безпосередньо здійснював огляд потерпілого ОСОБА_9 (т. 1 а.с. 157 зворот, 158).
Твердження захисника, що стороною обвинувачення порушені вимоги ст. 290 КПК, оскільки речові докази не відкриті, суд першої інстанції визнав недобросовісною таку поведінку захисника, з чим погоджується і апеляційний суд, адже відповідно до протоколу виконання вимог ст. 290 КПК, сторона захисту про це не просила, а в подальшому такі речові докази (змиви зі слідами РБК, кільце від гранати та фрагмент металу (осколок гранати)) були їй відкриті під час судового розгляду. Від огляду автомобіля "Газель" за участю суду та сторін кримінального провадження, захисник відмовився і не наполягав на безпосередньому дослідженні цього речового доказу.
Доводи апеляційної скарги захисника про порушення правил територіальної підслідності, що на його думку, тягне недопустимість доказів, апеляційний суд вважає такими, що спростовуються положеннями ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 218 КПК, відповідно до яких, розслідування злочинів, передбачених ст. 115 та 263 КК відноситься до предметної підслідності органів Національної поліції. При цьому, якщо слідчому із заяви, повідомлення або інших джерел стало відомо про обставини, які можуть свідчити про кримінальне правопорушення, розслідування якого не віднесене до його компетенції, він зобов'язаний протягом п'яти днів з дня встановлення таких обставин письмово повідомити про них прокурора та проводити розслідування доти, доки прокурор не визначить іншу підслідність.
У цьому кримінальному провадженні місце вчинення злочину було на межі двох районів Харківської області, тому одразу слідчий не міг визначити територіальну підслідність, у зв'язку з чим мав проводити досудове розслідування, поки прокурор не змінив би її.
У будь-якому разі, стверджуванні захисником порушення вимог кримінального процесуального закону, у даному кримінальному провадженні не потягнули недопустимість доказів та несправедливість судового розгляду в цілому.
Критерії визнання доказів недопустимими обумовлюють диференційований порядок вирішення питання щодо їх недопустимості: під час будь-якого судового розгляду у разі встановлення очевидної недопустимості доказу (ч. 4 ст. 87, ч. 2 ст. 89 КПК України) - у випадках, коли такі докази отримані внаслідок істотного та очевидного порушення прав та свобод людини і їх недопустимість обумовлена такими обставинами, які у будь-якому випадку не можуть бути усунуті в ході подальшого судового розгляду; у нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення по суті (ч. 1 ст. 89 КПК України) - якщо при отриманні доказів допущено процесуальні порушення, які тягнуть інші порушення прав людини та потребують оцінки на підставі всієї сукупності доказів; зумовлюють сумніви у достовірності здобутих відомостей та суд має вирішити питання щодо можливості усунення вказаного сумніву на підставі сукупності інших зібраних допустимих доказів.
Вирішуючи на підставі ч. 1 ст. 87 КПК питання щодо допустимості доказу, який отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав чи свобод людини, суд має обґрунтувати, яке саме фундаментальне право чи свобода особи були порушені, в чому саме полягає істотність такого порушення в тій мірі, що обумовлює недопустимість доказу, та за відповідності ситуації переліку критеріїв, наведених в ч. 2 ст. 87 КПК, послатись на конкретний пункт цієї норми.
При вирішенні питання щодо допустимості похідних доказів, суд має встановити не лише те, що первісний доказ отриманий з істотним порушенням фундаментальних прав і свобод людини та використовувався в процедурах, які призвели до отримання похідного доказу, а також те, що похідний доказ здобутий саме завдяки тій інформації, яка міститься в первісному доказі, що визнаний недопустимим на підставі частин 1-3 ст. 87 КПК. Визнання недопустимими первісних доказів за іншими правилами допустимості, передбаченими КПК , саме по собі не дає підстав для визнання недопустимими похідних доказів на підставі ч. 1 ст. 87 КПК (такий висновок сформульований у низці постанов ККС ВС, зокрема у постанові 17 жовтня 2023 року у справі № 455/844/16-к).
Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд розцінює, як явно необґрунтовані вимоги апеляційної скарги захисника про застосування у цій справі до відповідних експертиз доктрини "плодів отруйного дерева".
Стосовно доводів апеляційної скарги захисника, що відповідно до молекулярно-генетичної експертизи сліди, виявлені на фрагменті металевого предмету належить невстановленій особі чоловічої статі та не збігається з генетичними ознаками (ДНК-профілю) ОСОБА_8 , що за твердженням захисника, підтверджує показання ОСОБА_8 , що гранату йому на коліна поклала інша особа, не виключено, що сам потерпілий ОСОБА_9 , біологічні зразки у якого сторона обвинувачення не відбирала та на експертизу не надсилала.
Всупереч твердженням захисника, як видно з матеріалів справи, з окремим клопотанням про відібрання біологічних зразків для відповідного дослідження у потерпілого ОСОБА_9 сторона захисту на досудового розслідуванні не зверталась, як і відсутні відомості про оскарження такої відмови до слідчого судді і відсутнє клопотання до слідчого судді про проведення відповідної експертизи. Акцентування уваги сторони обвинувачення на цьому факті є тільки в клопотанні захисника про закриття кримінального провадження (т. 1 а.с. 209-214). Під час розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції, захист також не заявляв такого клопотання суду.
Як слушно зазначив суд першої інстанції у вироку, сам обвинувачений під час слідчого експерименту зазначав, що він звільнив руки і взяв гранату, яка лежала на сидінні автомобіля, потім висмикнув чеку і викинув гранату з цього автомобіля. Версія обвинуваченого щодо того, що потерпілий сам висмикнув чеку з гранати і поклав її на ноги обвинуваченому, не заслуговує на увагу, оскільки вона спростовується наведеними вище доказами, а також позбавлена будь-якого логічного змісту. Таким чином, обставин, які б свідчили про наявність небезпечного посягання на обвинуваченого чи обстановки захисту, під час судового розгляду встановлено не було, тому відсутні обґрунтовані підстави вважати, що обвинувачений діяв у стані необхідної оборони. Щодо придбання та носіння бойових припасів без передбаченого законом дозволу, то суд зауважив, що з показів як потерпілого, так і самого обвинуваченого вбачається, що обвинувачений взяв до рук гранату, побачивши її у салоні автомобіля, тобто фактично придбав цей бойовий припас, та не тривалий час пересувався із цією гранатою салоном автомобіля, тобто фактично носив цей бойовий припас, після чого викинув гранату у бік задніх дверей автомобіля.
Крім того, суд не поклав в основу вироку висновки судової молекулярно-генетичної експертизи № СЕ-19/121-22/11340-БД від 14 вересня 2022 року, оскільки вона лише констатує наявність на фрагменті металевого предмета (металевого кільця) змішаних ознак клітин з ядрами, які містять генетичні ознаки більш, ніж однієї особи та можуть бути придатними для ідентифікації лише за домінуючим ДНК-профілем, що належить невстановленій особі чоловічої генетичної статі та не збігається з генетичними ознаками (ДНК-профілем) зразка букального епітелію обвинуваченого.
Той факт, що обвинувачений взяв до рук гранату, підтверджується його ж показаннями та відомостями отриманими під час слідчого експерименту за його участю.
Стосовно доводів апеляційної скарги захисника про неправильність кваліфікації дій ОСОБА_8 за ч. 1 ст. 263 КК за ознакою "бойового припасу", а не "вибухового пристрою", то апеляційний суд зважає на таке.
Відповідно до постанови Верховного Суд України від 24 листопада 2016 року № 5-328кс16, який звернув увагу, що важливим є виклад саме фактичних обставин кримінального правопорушення, бо правильне їх відображення має суттєве значення не тільки для аргументації висновків слідчого, але й для дослідження обставин вчиненого кримінального правопорушення в суді та для реалізації права на захист.
Аналогічне за змістом тлумачення процесуальних норм, викладене і в постанові Об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року у справі № 683/694/20, згідно з яким, упункті 13 ч. 1 ст. 3 КПК законодавець виклав загальне, незалежно від стадій кримінального провадження, поняття обвинувачення, яким є твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Кримінальний процесуальний закон вимагає обов'язкового відображення трьох складників щодо висунутого обвинувачення: фактичних обставин кримінального правопорушення; правової кваліфікації (формули обвинувачення); формулювання обвинувачення.
При цьому під формулюванням обвинувачення розуміється короткий виклад тексту диспозиції кримінально-правової норми, порушення якої інкримінується особі, фабула обвинувачення виступає фактичною моделлю вчиненого злочину, а юридичне формулювання (формула та формулювання обвинувачення) це правова модель злочину, вказівка на кримінально-правові норми, порушення яких інкримінується обвинуваченому.
В обвинувальному акті на виконання вимог ст. 291 ч. 2 п. 5 КПК прокурором було викладено фактичні обставини кримінального правопорушення, визначено правову кваліфікацію з посиланням на положення закону і статті закону України про кримінальну відповідальність.
Відповідно до пред'явленого обвинувачення та формулювання обвинувачення, яке було визнано судом доведеним, ОСОБА_8 взяв ручну осколкову гранату та в подальшому від'єднав від неї кільце запобіжника та викинув її у задні двері вказаного вище автомобіля, біля яких перебував ОСОБА_9 , внаслідок чого відбулася її детонація і вибух.
Відповідно до висновку судової вибухово-технічної експертизи № СЕ-19/104-22/27164-ВТХ від 14 вересня 2022 року, згідно з яким на місці події мав місце вибух вибухового пристрою. Для здійснення вибуху було використано найбільш імовірно ручну осколкову гранату. Встановити більш точно тип якої не виявляється можливим через низьку інформативність. Відстань ураження внаслідок вибуху вибухового пристрою становить найбільш імовірно 20 - 25 метрів.
Тобто висновком експерта чітко не встановлено вказана граната відноситься до "бойового припасу" чи "вибухового пристрою" через низьку інформативність.
Разом з тим, вищезазначені ознаки складу злочину, передбачені в одній і тій самій частині статті 263 КК, у зв'язку з чим не впливають на формулу обвинувачення (правової кваліфікації) дій ОСОБА_8 та відповідно на вид і розмір покарання.
Крім того, з фактологічної сторони обвинувачення ОСОБА_8 було інкриміновано незаконне поводження саме з гранатою, він був обізнаний та достатньо поінформованим з таким обвинуваченням і мав змогу від нього захищатись, тому право ОСОБА_8 бути детально проінформованим про характер і причини обвинувачення висунутого проти нього, що передбачено п. "а" ч. 3 ст. 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, не порушено.
Отже, усупереч твердженням у поданих апеляційних скаргах місцевий суд, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані, дав їм належну оцінку в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості та достовірності, а також з'ясував передбачені ст. 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування й ухвалив обґрунтоване та цілком мотивоване судове рішення.
Із матеріалів кримінального провадження, журналу судового розгляду та його технічної фіксації, вбачається, що суд повно та всебічно дослідив всі обставини кримінального провадження, вирішив у відповідності до закону клопотання сторін, належним чином перевірив версію сторони захисту і виклав переконливі мотиви в її спростування, які ґрунтуються на досліджених доказах, яким дав належну правову оцінку, в тому числі й тим на які посилалась сторона захисту.
Таким чином, суд першої інстанції, дослідивши й зіставивши наявні у кримінальному провадженні фактичні дані та докази дав їм оцінку в аспекті ст. 94 КПК з точки зору належності, допустимості та достовірності й обґрунтовано вирішив, що зібрані докази в їх сукупності та взаємозв'язку поза розумним сумнівом доводять вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 кримінальних правопорушень та правильно кваліфікував його дії за ч. 2 ст. 125, ч.1 ст. 263 КК.
Під час обрання виду і міри покарання, суд першої інстанції належним чином врахував ступінь тяжкості вчинених злочину і кримінального проступку, особистість винного, його вік та соціальне положення, характер, мотиви та обставини вчинених кримінальних правопорушень, а також обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Так, обвинувачений ОСОБА_8 офіційно працює, за місцем роботи характеризується позитивно, має постійне місце мешкання, за місцем мешкання характеризується позитивно, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, вперше притягується до кримінальної відповідальності, на обліку у лікарів психіатра та нарколога як особа, яка страждає будь-якими захворюваннями наркологічного та/або психічного характеру, не значиться, обставини даного конкретного кримінального провадження та призначив покарання відповідності з положеннями статей 50, 65, 75 КК обґрунтовано дійшовши висновку про можливість його виправлення без реального відбування покарання навівши достатні та переконливі мотиви цього рішення у вироку суду з якими погоджується апеляційний суд і таке покарання, на переконання апеляційного суду, є справедливим, законним та співмірним з тяжкістю та характеру вчинених кримінальних правопорушень.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 407 КПК за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити вирок без змін.
За результатами апеляційного перегляду оскарженого вироку апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статей 22, 94, 370, 373 КПК забезпечив повне та всебічне дослідження всіх обставин кримінального провадження, належним чином дослідив та оцінив всі докази і виклав переконливі мотиви чому він приймає їх до уваги. Судом першої інстанції при розгляді кримінального провадження правильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність і не допущено таких порушень кримінального процесуального закону, які б могли бути визнані істотним в розумінні ч. 1 ст. 412 КПК або потягнути несправедливість судового розгляду в даному кримінальному провадженні, у зв'язку з чим апеляційні скарги захисника та прокурора задоволенню не підлягають, а вирок суду має бути залишений без змін.
Керуючись статтями 404, 405, 407 КПК, апеляційний суд
Апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_6 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Вирок Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 20 листопада 2023 року стосовно ОСОБА_8 за частиною 2 статті 125, частини 1 статті 263 Кримінального кодексу України залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4